Методика комплексної оцінки ефективності управління туристичним підприємством (на прикладi туристичного підприємства «Континент»)

Турист (подорожувальник) визначається як особа; що здійснює подорож по Україні  або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на період від 24 годин до шести місяців без здійснення якої-небудь оплачуваної діяльності і з зобов'язанням залишити країну чи місце перебування в указаний термін.

          Треба відзначити, що в світовій практиці термін "іноземний турист" (в міжнародних договорах - просто "турист") пройшов довгий шлях розвитку, потерпів деяких змін, однак до цих пір не одержав чіткого визначення.

  Ще  в 1937 році відповідно до рекомендацій комітету експертів Ліги націй було прийнято "вважати туристом всякого, хто знаходиться не менше 24 годин в країні, в якій він не проживає". Таке визначення виявилося нечітким і в зв'язку з цим неправильним. ООН неодноразово розглядала визначення поняття "іноземний турист" [19, с. 77 ].

Були  встановлені такі основні групи  туристів:

       - громадяни,  що їдуть для відпочинку, за сімейними обставинами, на  лікування і з інших причин;

       - громадяни,  що їдуть на засідання,  з'їзди (наукові, адміністративні,  спортивні  та ін.);

       - громадяни,  що їдуть в службових справах;

       - громадяни,  що здійснюють поїздку по морю, хоча й на період менше 24 годин;

       - студенти  й учні, які знаходяться за  кордоном. Було визначено, хто  не вважається туристом. Це:

       - громадяни,  які приїжджають в країну, по договору чи без нього, шукати роботу;

       - громадяни,  що залишились в країні на постійне місце проживання;

       - жителі  прикордонних районів, які живуть по одну сторону кордону, а працюють по іншу.

       Таке  визначення іноземного туриста  було признане міжнародним союзом  офіційних  туристичних організацій  (МСОТО)  [14, с. 89 ].

       Проте, багато держав на міжнародному рівні ще не виробили чіткого однакового тлумачення терміну "іноземний турист" і, відповідно, не визначили в повній мірі предмет міжнародних договорів та угод, пов'язаних із співробітництвом в галузі міжнародного туризму.

       Україна,  як було сказано, визначилася  по основних термінах і поняттях, які відносяться до туризму і туристичної діяльності.

       Згідно  до Закону України "Про туризм", туристична діяльність - це діяльність  по наданню різних туристичних послуг у відповідності до вимог даного закону й інших актів законодавства України"[3].

        У чинному законодавстві України підприємство розглядається як безпосередня самостійна систематична, на свій ризик, діяльність, пов'язана з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності, у порядку, встановленому законодавством.

Держава, визнаючи туристичну діяльність як одну з пріоритетних галузей національної економіки, здійснює її регулювання відповідно до таких  принципів:

- сприяти туристичній  діяльності і створювати сприятливі  умови для її розвитку;

- визначати і підтримувати  пріоритетні напрями туристичної  діяльності;

- формувати уявлення про  Україну як про країну, сприятливу  для туризму;

- здійснювати підтримку  і захист українських туристів, туроператорів, турагентів і їх об'єднань (рис.1.4).

 

      

Рис. 1.4 - Важелі державного регулювання туристичного бізнесу в Україні.

 

Суб'єктами туристичної діяльності в Україні  являються підприємства, заклади, організації, незалежно від  форм власності, фізичні  особи, зареєстровані  в установленому  законодавством України порядку  і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг.

       Ліцензії  видаються Державним комітетом  України по туризму, який встановлює порядок їх видачі, умови і правила  здійснення туристичної діяльності і контроль за їх дотриманням. Ліцензуванню підлягають такі види діяльності (на міжнародному рівні): організація обслуговування іноземних туристів в Україні; організація туристичних поїздок за межі України.

       Ліцензуванню  на здійснення туристичної діяльності  підлягають турагентства, бюро подорожей, бюро екскурсій, бюро по прийому туристів, туроператори, готелі, мотелі, кемпінги, туристичні комплекси і бази, інші фізичні та юридичні особи, що здійснюють туристичну діяльність. Готельні послуги і послуги харчування, надані суб'єктам туристичної діяльності, підлягають обов'язковій сертифікації [12, с. 90 ].

       При  здійсненні туристичних операцій  складаються  відповідні відносини  між виробниками туристичних послуг і туристичними фірмами, з одного боку, і між  туристичними фірмами і клієнтами-туристами, з другого. Характер цих відносин різний і вони оформляються різними угодами.

       Відносини  між виробниками туристичних послуг (транспортні організації, готелі, ресторани, екскурсійні бюро) і турагентством частіше всього регулюються агентською угодою.

       Агентські  угоди передбачають передачу  виробником (названим принципалом)  послуг туристичному агенту, а  також права на продаж як  окремих видів цих послуг; так  і інклюзив-турів від імені і за рахунок принципала. В агентській туристичній угоді містяться певні інструкції агенту по виконанню покладених на нього завдань, територіальне обмежується сфера діяльності, обговорюються його права й обов'язки по відношенню до принципала, а також порядок виплати комісійної винагороди [21, с. 739].            Відносини між туристом і туристичним агентством оформляються, як правило, усним договором  або умовами інклюзив-туру, які викладаються у ваучері.

       В Україні  у відповідності до Закону "Про  туризм" договір (контракт) про надання туристичних послуг укладається між суб'єктами туристичної діяльності, а також між ними і споживачами (туристами) турпродукту[3].

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ТУРИСТИЧНИМ  ПІДПРИЄМСТВОМ

 

2.1 Класифікація туристичних підприємств

 

Туристичне підприємство - це самостійний господарюючий статутний  суб’єкт, який має права юридичної особи, здійснює комерційну та науково-дослідну діяльність із метою отримання прибутку.

Усю діяльність туристичних  підприємств у загальному вигляді  можна звести до виконання трьох  основних функцій:

• організаційної (формування комплексних маршрутів для туристських груп та туристів-індивідуалів на основі договорів між підприємствами туристичної індустрії);
• посередницької (комплектування і продаж послуг та товарів туристського призначення за дорученням підприємств-постачальників туристичних послуг);
• торговельно-банківської (операції з обміну валют, страхуван ня майна та життя туристів).

Основною функцією туристичних підприємств як складової туристичної індустрії є виробництво (комплектування), надання та реалізація комплексного турпродукту.

Основною метою функціонування туристичних підприємств є задоволення  потреб споживачів у туристичних  послугах. Основним видом їх діяльності є комплектування та реалізація туристичного продукту - комплексу туристич

Класифікацію підприємств  туристичної індустрії можна здійснити залежно від мети діяльності, форми власності, розміру, ступеня домінування на ринку конкурентної стратегії тощо.

Діяльність туристичних  підприємств розрізняється за специфікою виконуваних функцій, обсягами діяльності та задіяних ре сурсів, що обумовлює їх класифікацію та типізацію (рис.2.1).

 

 

Рис. 2.1 Класифікація видів туристичних підприємств.

 

На практиці виділяють  такі типи комерційних туристичних підприємств, які функціонують і розвиваються за власні фінансові кошти за рахунок отримання прибутку: туроператори, турагентства, туристичні бюро, екскурсійні бюро, інші підприємства сфери туризму. Ці підприємства функціонують у різних організаційно-правових формах, на різних сегментах ринку туристичних послуг (в’їзний туризм, виїзний туризм, організація екскурсій, рекламно-інформаційна робота тощо).

Туристичним оператором є  туристичне підприємство, що займається організацією внутрішніх та міжнародних подорожей із різноманітним асортиментом послуг. Вони комбінують пакети послуг безпосередніх виробників у комплексний туристичний продукт, який реалізується за єдиною ціною. Туроператор є свого роду оптовим підприємством, продукти якого реалізуються через мережу роздрібних турагентств.

Сполучною ланкою між туроператором і споживачем на ринку туристичних товарів і послуг виступає турагентство.

Туристичне агентство - роздрібне  підприємство, що займається реалізацією  турів, організованих туроператорами, та окремих туристичних послуг (транспортних, екскурсійних та інших). Основними функціями турагентств є надання туристичних послуг, інформування клієнта, надання консультацій щодо мети подорожі та організації подорожі.

На ринку туристичних  послуг функціонують й інші комерційні підприємства, основною діяльністю яких є надання туристичних послуг.

Великими підприємствами вважаються ті, які обслуговують за рік понад 100 тис. туристів, середніми - 30-100 тис. за рік, а малими є такі, що обслуговують - не більш як ЗО тис. клієнтів.

Усі турпідприємства можна  поділити за ступенем їх домінування на туристичному ринку. Це:

• підприємства-лідери, які характери зуються найкращим використанням конкурентних переваг і мають найбільшу ринкову частку;
• підприємства, що мають міцну конку рентну позицію, та підприємства, що мають слабку конкурентну по зицію, займають проміжне становище; підприємства-аутсайдери мають найменшу частку на туристичному ринку, через те, що не ефективно використовують конкурентні переваги та через некваліфікований аналіз ринку і прийняття некомпетентних управлінських рішень.

За ринкових відносин важливою умовою забезпечення виживання та ефективної діяльності туристичних підприємств є високий рівень їх конкурентоспроможності, а визначення сутності, типізація та класифікація туристичних підприємств за конкретними ознаками - необхідна передумова розроблення методичних підходів до визначення можливостей туристичних підприємств на туристичному ринку.

 

2.2 Організаційна структура туристичного підприємства

 

Ефективність діяльності туристичного підприємства багато в чому залежить від його організаційної структури, принципів її побудови та постійного вдосконалення.

Організаційна структура  посідає особливе місце у внутрішньому середовищі туристичного підприємства.

Організаційна структура  туристичного підприємства - це впорядкована сукупність взаємопов’язаних елементів, які перебувають між собою в сталих відносинах, що забезпечує їх функціонування і розвиток як єдиного цілого.

Елементи структури - це окремі працівники, служби та інші ланки, задіяні  в діяльності фірми, а відносини  між ними підтримуються завдяки  зв’язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні  і вертикальні.

Горизонтальні зв’язки мають  характер погодження і є, як правило, однорівневимп, Вертикальні зв’язки - це зв’язки підпорядкування, необхідність в них виникає при ієрархічності управління, тобто за наявності декількох рівнів управління.

Таким чином, у загальному характеризуючи організаційну структуру, можна виділити декілька положень, що визначають її значимість:

• організаційна структура фірми забезпечує координацію всіх функцій управління;
• структура організації визначає права і обов’язки (повноваження і відповідальність) на управлінських рівнях;
• від організаційної структури залежить ефективність діяльності фірми, її виживання і процвітання;
• структура, що склалась у конкретній фірмі, визначає організаційну поведінку її співробітників, тобто стиль управління та якість праці колективу.

Основні вимоги, що пред’являються до формування сучасної організаційної структури туристичного підприємства, такі:

• відповідність організаційної структури цілям та завданням під приємства;
• охоплення всіх функцій менеджменту на підприємстві;
• чіткий розподіл функцій і обсяг робіт за рівнями управління;
• раціональне поєднання централізації і децентралізації кожної функції;
• наявність на кожному рівні управління системи організації робіт, інструкцій, нормативів та норм виконання робіт;
• визначення прав та обов’язків кожного рівня управління;
• розмежування повноважень і кола відповідальності.