Гетьманська столиця Батурин

В Чернігівській області  щільність населення 36,1 осіб/км2. Цей  показник не досягає й половини відносного середнього показника по Україні. Такий  рівень заселеності тут викликаний природними особливостями, що обумовлюють  певну господарську діяльність.

У межах області знаходиться  місто чорнобильських атомників  Славутич – особливий анклав, адміністративно  підпорядкований Київській області.

На території області  проживають представники більше 90 національностей  і народностей. Переважну більшість становлять українці – 93,5%. Значну частку населення представляють росіяни – 5%. Також проживають білоруси (0,6%) та євреї (0,1%). Частка жителів інших національностей незначна – 0,5%.

Більша частина території  Чернігівської області належить Придніпровській низовині, південно-східна частина відноситься до краю Полтавської  рівнини.

Рельєф, в основному, –  низинна рівнина (поліська частина) та хвилясто-яружна в межах лісостепової частини області. Наддеснянська  вододільна рівнина в окремих  пунктах досягає висоти 220 м.

Великий вплив на формування рельєфу мали води часів дніпровського  зледеніння, й тому тут переважають  його водногенетичні форми. Льодовикові  та водно-льодовикові форми рельєфу  представлені моренними горбами, моренними  рівнинами (східна частина Полісся).

 

 

7

Трапляються зрідка карстові форми рельєфу, що приурочені до виходів  крейдових порід .

За ландшафтними особливостями  Чернігівщина поділяється на 4 фізико-географічні  провінції:

  Чернігівське Полісся охоплює близько 13 тис.км2 у північно-західній частині області і являє собою слабохвилясту піщану рівнину морено-льодовикового походження. Численні пониження (давні річкові та прохідні долини ) досить заболочені.

    Новгород-Сіверське  Полісся площею 5,5 тис.км2 займає  північно-східну частину області.  Основу його складає Придеснянське  лесове плато з численними  глибокими ярами, які врізані  до корінних крейдяних порід.  Є тут і карстові заглибини.

    На півдні області  7,3 тис.км2 займають ландшафти понижених  слабкохвилястих рівнин (Дніпровські  тераси) з численними лощинами, балками  і западинами (степові блюдця).

    Південний схід  області являє собою незначно  підняту, глибоко розчленовану  річковими долинами, ярами та  балками лесову рівнину (Полтавське  плато).

На території області  чимало річок. В цілому на території  області налічується 1570 річок різної довжини. Загальна довжина річкової мережі річок – 7017 км. Усі вони належать до басейну Дніпра. Територією області  протікають великі річки: Дніпро (91км в  межах області), Десна; Сож (30 км), Судость (17 км). Сейм (56 км), Снов (190 км), Остер (195км), Трубіж (15 км), Супой (25 км). Удай (195 км). Ширина долин змінюється залежно від  характеру річки, найчастіше 1-3 км, а  на більших річках досягає 6-18 км. Нахил  рік незначний, тому їхня течія повільна.

Основними водними артеріями  Чернігівщини є Дніпро та Десна з  найбільшими притоками Сеймом, Сновом і Остром. Всі вони належать до рівнинних  річок.

За своїм режимом річки  області належать до типу рівнинних, переважно снігового живлення. Живляться  річки також ґрунтовими водами, зокрема  влітку і взимку. Характерною особливістю  водного режиму, особливо поліської  частини області, є відносно інтенсивне підняття рівня води на початку весни, здебільшого один максимум за весняний період, поступовий спад рівнів і порівняно  низьке стояння вод протягом літнього сезону, з незначними короткочасними підняттями після дощів.

Артерію ріки Десни наповнюють близько чотирьох тисяч малих  приток. Природні ресурси Десни мають  важливе значення для розвитку продуктивного  потенціалу Дніпра. Найбільші притоки  Десни: Сейм – найбільша притока, Шостка, Снов, Стрижень, Білоус, Остер.

В області налічується 26 великих та десятки малих озер. Найчастіше їх ділять за територіями, на яких вони розташовані:

  

8

 Озера від Велими  до Новгород-Сіверського: Демина, Люшино, Мамкінські пруди, Десенка,  Осотне, Зване, Красне, Писи, Хости,  Роговате і Болоння.

    Від Вишеньок  до заплави Сейму: Коропська  стариця, Остров, Валуй, Лужок,  Хавинь.

    Від заплави  Сейму до Чернігова: Солицьке, Бузимка, Лош, Трубин, Тесняк.

    Від Чернігова  до Дніпра: Печі, Стара Жавинка,  Криве, Колюче, Кручм, Іванівські  озера, Попиха, Баграч, Дайниче.

Для стабільного водозабезпечення, яке має сезонне коливання, побудовані штучні водоймища. В області нараховується 683 ставки загальною площею 7781,35 га і  можливим об’ємом наповнення 102,51 млн.м3. Наявні 15 водосховищ, площею дзеркала 1935 га. Використовуються вони в основному  для риборозведення, водогосподарських  потреб, а також як протиерозійні  та протипожежні водойми.

У зв’язку з геологічною  будовою, рельєфом, кліматичними умовами  і значною лісистістю територія  області визначається значною заболоченістю. В області налічується понад 400 боліт. Загальна площа становить 95,7 тис.га, або 3% території області. Особливо поширені болота у поліській частині області, в заплавах Дніпра, Десни та їхніх приток. Тут торфові болота займають 4,5% всієї площі. Найбільшими з них є Замглай (8334 га), Остерське (10558 га), Сновське (1745 га), Смолянки (4 300 га) та інші.

Чернігівська область  знаходиться в межах поліської  та лісостепової зон Придніпровської  низовини. На півночі області переважають змішані ліси (68% території області) і лише на півдні зустрічаються ділянки лісостепу.

Рослинність Чернігівщини у  природному стані збереглася лише приблизно  на 1/3 території, переважно у поліській  частині області, у вигляді лісів, трав’яного покриву луків і болотної рослинності.

Лісами зайнято 21% загальної  території області. Основні лісові масиви знаходяться на півночі області, на правобережжі Десни. У лісах переважають молоді та середньовікові дерева. Серед порід поширені сосна, дуб, ялина, береза, осика, вільха, липа, клен.

Суцільний ареал поширення  соснових лісів на Чернігівщині знаходиться  на лівобережжі Снову (північніше м.Щорс) та в долині Ревни у межах, насамперед, Щорського, Корюківського та Семенівського районів. Найбільш поширені на Чернігівщині дубово-соснові ліси (субори). Найбільші масиви суборів знаходяться в межиріччі Дніпра й Десни (Ріпкинський, Чернігівській, Козелецький райони ) та Десни й Убеді (Коропський, Корюківськнй, Сосницький та Новгород-Сіверський райони). Субори складаються з двох ярусів – верхній (25-27 метрів) утворює сосна, нижній (16-18 метрів) – дуб. Зустрічаються також берези, вільха, осика. В підліску переважають ліщина, крушина, шипшина та інші.

 

 

 

9

Через високу розораність  області, особливо її лісостепової частини, дубові ліси збереглися лише на окремих  ділянках в заплавах Десни (Борзнянський, Куликівський, північ Ніжинського районів), Удаю та Лисогору (Прилуцький, Ічнянський, Варвинський і Срібнянський райони), а також в ярах та балках, якими  порізана крайня південно-східна частина  області. В підліску цих лісів зустрічаються ліщина, клен татарський, в травостої – нерідко конвалія.

Рідкісним явищем для Чернігівщини є ялинники природного походження. Дві ділянки таких ялинників віком 120-150 років збереглися в Орликівському лісництві Семенівського району. Утворюючи перший ярус, дерева досягають тут висоти 30 метрів, а діаметр стовбурів 40-50 сантиметрів. Невеликі ділянки старих ялинників зустрічаються також поблизу села Олешня Ріпкинського району, та у Щорському районі.

Іноді на Чернігівщині трапляється  сосняк з чорною бузиною у підліску. Виникнення цих лісів пов’язано зі збагаченням ґрунту азотом. Один з таких масивів утворився поблизу села Тужар Козелецького району. Через велику кількість гнізд сірих чапель і пташиного посліду, земля значно збагатилася азотом. Це й стало причиною появи тут у підліску бузини чорної.

Найменш залісеною є південна частина Чернігівщини, зокрема Бобровицький, частина Прилуцького, Носівського та Ніжинського районів. Це пояснюється тим, що насичені солями ґрунтові води знаходяться тут дуже високо й спричинюють засолення ґрунтів, а це є перешкодою для розвитку лісової рослинності.

Значна частина території  області, особливо в заплавах річок, зайнята луками. Для рослинного покриву лучних угідь Чернігівщини характерним є переважання осоки та злаків. Серед злакових найбільш часто зустрічаються тонконіг лучний, костриця, тимофіївка, щучник та інші, осоки – рання, заяча, лисяча. Злаки й осоки створюють зелений фон, який доповнюється великим лучним різнотрав’ям.

Болотні масиви, які займають в області досить значні площі, вкриті вологолюбними рослинами. За характером рослинності в області переважають  трав’яні та лісові болота. Більшого поширення набули трав’яні болота, які зустрічаються в північно-західній частині області в межах Городнянського, Ріпкинського, Чернігівського та Козелецького районів, а також в південно-східній частині Чернігівщини в заплавах Удаю та Ромену. У рослинному покриві цих боліт переважають рогіз, очерет, осоки, лепешняк.

Чорновільхові масиви боліт  зустрічаються в заплаві Сейму (північ Бахмацького та Борзнянського районів), на півночі Новгород-Сіверського, півдні Ріпкинського та в центральній частині Ніжинського районів. Разом з вільхою тут зростають вологолюбні трави. На відміну від берези та сосни, які на болотах мають бідні форми, вільха навпаки, тільки на болотах сягає своїх максимальних розмірів (22-24 метри).

 

 

10

З реліктових рослин зберігся міжльодовиковий реліктовий вид папороті – страусове перо звичайне, водяний горіх плавучий, плавун щитолистний.

Тваринний світ області виділяється багатством і різноманітністю, для нього характерні представники як лісової, так і степової фауни, є акліматизовані види тварин. В області мешкають понад 70 видів ссавців, 289 видів птахів, 7 видів плазунів, 11 видів земноводних, біля 40 видів риб. Чернігівщина перш за все асоціюється з лісом, типовими мешканцями якого є різноманітні ссавці. Серед них помітне місце займають копитні тварини: козуля, лось, благородний та плямистий олень, кабан, зубр. Найчисленнішими з них є козуля, кабан, лось. На стадії відновлення ареалу знаходиться благородний олень, а стадію акліматизації проходять зубр і плямистий олень.

Найчисленніші представники ссавців Чернігівщини – гризуни. Найбільший і найцінніший з них  – бобер. Чисельність бобра коливається  в межах 1-1,2 тисячі особин, Поширені білка, типовий для області вид, ондатра (відносно новий для Чернігівщини вид, який добре прижився і нараховує  близько 4,5 тисяч голів). Зустрічаються  заєць-русак, заяць-біляк, типовим хижаком  є лисиця, єнотоподібний собака, вовк. Своєю різноманітністю виділяються хижаки родини кунячих: борсук, норка, куниця, ласка, видра, тхір. Представниками комахоїдних ссавців є широковідомі їжак і кріт, менше відома буро зубка, і зовсім рідкісною є кутора, або водяна землерийка – єдиний на нашому континенті отруйний ссавець (занесена до «Червоної книги»). Багато рукокрилих ссавців – кажанів, серед яких переважає вухань, велика та мала вечірниця.

Гордістю Чернігівщини можна вважати її пташине царство. В області мешкає 289 видів птахів. З них 45 є осілими, а решта або прилітають на гніздування (достовірно гніздяться 188 видів), або зустрічаються під час весняного або осіннього перельотів, є й такі, що прилітають на зимівлю. Приблизно 1/5 птахів Чернігівщини рідкісні й занесені до «Червоної книги».

Герпетофауна представлена ящірками, зміями, черепахами, тритонами, жабами та іншими видами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11

Клімат

Клімат області помірно-континентальний, з досить теплим літом та порівняно  м’якою зимою та достатньою зволоженістю. Середня багаторічна температура  найбільш теплого місяця (липня) +18,4-19,9°С, найбільш холодного (січня) від -6°С до -8°С. Але в окремі роки температура  значно відхиляється від вказаних величин. Абсолютний температурний максимум +38°С, а мінімум -34°С. Безморозний  період продовжується 155-170 днів. В окремі роки бувають сильні морози. Тривалість періоду зі стійким сніговим покривом 95-105 днів.

Щодо поліської частини  області, слід відмітити, зокрема, що клімат тут більш континентальний, якщо порівнювати з іншими районами Полісся  України. Період вегетації (кількість  днів з температурою понад 15°) становить 105-110 днів. Переважають західні вітри, що приносять 550-600 мм опадів за рік. Найменше опадів буває зимою (січень – лютий), найбільше їх припадає на червень-серпень.

Ґрунтовий покрив області  різноманітний. За типами поширення  можна поділити її на три зональних  частини: поліську, перехідну до лісостепової, що простягається на південь від  означеної межі, і лісостепову. В  поліській зоні переважають бідні  безструктурні малородючі ґрунти. В  основному тут поширені дерново-слабосередньопідзолисті  піщані й глинисто-піщані ґрунти. В  районах Ріпкинському, Щорському  переважають дерново-слабопідзолисті  глейові ґрунти в комплексі з  дерново-глейовими і болотними  ґрунтами. В долинах Десни, Сейму  та Дніпра часто трапляються дерново-глейові, лучні й лучно-болотні та торф’янисті  ґрунти. Окремими невеликими плямами  у Чернігівському і Ріпкинському районах, північній частині Новгород-Сіверського  поширені світло-сірі або опідзолені лісові ґрунти.

У перехідній зоні (Ічнянський район) ґрунти в основному чорноземні опідзолені легкосуглинкові й темно-сірі опідзолені. Майже в кожному районі є декілька інших різновидностей. Так, в Ічнянському районі переважають  дерново-слабо- і середньопідзолисті ґрунти, але трапляються чорноземи  потужні, малогумусні, вилуговані. Досить строкатий ґрунтовий покрив у  Ніжинському районі: в східній  частині його поряд із супіщаними дерново-середньопідзолистими різновидностями  поширені дерново-глейові потужні  лучні, в центральній частині  трапляються торф’янисті, чорноземно-лучні, солончакуваті й карбонатні ґрунти. Легкосуглинкові опідзолені чорноземи  зустрічаються у комплексі зі світло-сірими лісовими й чорноземно-лучними  солонцюватими ґрунтами. Чимале місце  займають також торф’янисті ґрунти.