Організація захисту прав споживачів в Україні

 

ПЛАН 

1. ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНА БАЗА УКРАЇНИ В СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ. ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ» ТА ЙОГО МІСЦЕ В ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ…...……3

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ.…….……………………………………………...6

3. ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ГРОМАДСЬКИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ….9

4. КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА СПОЖИВЧОЇ ПОЛІТИКИ У 2006-2010 РОКАХ……………………………....22

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….29ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………..31 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.1 ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНА БАЗА УКРАЇНИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ.

Щодо  норм Закону України "Про захист прав споживачів"

У Держспоживстандарті  України в межах наданих повноважень  розглянуто Ваше звернення від 01.07.2010 р. N А-216-07 щодо норм Закону України "Про  захист прав споживачів" та повідомляється наступне. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно  зі статтею 150 Конституції України  право офіційного тлумачення законів  України належить до компетенції  Конституційного суду України.

Роз'яснення  інших органів виконавчої влади  мають рекомендований характер.

Відповідно  до вимог статті 7 Закону України "Про  захист прав споживачів" (надалі - Закон) виробник (виконавець) забезпечує належну  роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого  нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором. Гарантійний  строк зазначається в паспорті на продукцію або на етикетці чи в  будь-якому іншому документі, що додається  до продукції.

Статтею 8 Закону визначено права споживача  у разі придбання ним товару неналежної якості. У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:

1) пропорційного  зменшення ціни;

2) безоплатного  усунення недоліків товару в  розумний строк;

3) відшкодування  витрат на усунення недоліків  товару.

Вимоги  споживача пред'являються на вибір  споживача продавцеві за місцем купівлі  товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням  споживача.

Зазначені вимоги за місцезнаходженням споживача  задовольняють також створені власником  продавця торговельні підприємства та філії, що здійснюють продаж аналогічних  придбаним споживачем товарів, або  підприємства, на які ці функції  покладено на підставі договору. Функції  представників підприємств-виробників виконують їх представництва та філії, створені виробниками для цієї мети, або підприємства, які задовольняють  зазначені вимоги на підставі договору з виробником.

Продавець і виробник під час продажу (реалізації) товару зобов'язані інформувати  споживача про підприємства, що задовольняють  вимоги, встановлені Законом.

На письмову вимогу споживача на час ремонту  йому надається (з доставкою) товар  аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) незалежно від моделі. Для цього продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені  Законом) зобов'язані створювати (мати) обмінний фонд товарів.

Таким чином, споживач має право звернутися до продавця, виробника (підприємства, що задовольняє вимоги споживача) протягом встановленого гарантійного строку з письмовою заявою про задоволення  однієї із вимог передбачених пунктом 1 статті 8 Закону України "Про захист прав споживачів".

Вимоги  споживача розглядаються після  пред'явлення споживачем розрахункового документа, технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою  про дату продажу.

Відповідно  до пункту 5 статті 8 Закону підприємство, виробник (підприємство, що задовольняє  вимоги споживача) зобов'язані прийняти товар неналежної якості у споживача  і задовольнити його вимоги.

Пунктом 9 статті 8 Закону встановлено, що при  пред'явленні споживачем вимоги про  безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом чотирнадцяти днів з дати його пред'явлення  або за згодою сторін в інший строк.

Доставка  великогабаритних товарів і товарів  вагою понад п'ять кілограмів продавцю, виробнику (підприємству, що задовольняє вимоги споживача) та їх повернення споживачеві здійснюються за рахунок продавця, виробника (підприємства, що задовольняє вимоги споживача).

У разі виявлення протягом встановленого  гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника  товару (продавця, виконавця), підтверджених  за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і  на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

1) розірвання  договору та повернення сплаченої  за товар грошової суми;

2) вимагати  заміни товару на такий же  або на аналогічний, з числа  наявних у продавця (виробника), товар.

Отже, у  відповідності до пункту 13 постанови  Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. N 506 у разі виникнення потреби у визначенні причини  втрати якості товару, гарантійний  термін якого не вичерпався, продавець  зобов'язаний у триденний термін з дня одержання письмової заяви від споживача організувати проведення експертизи продукції.

Експертиза  проводиться за рахунок продавця. Якщо в результаті експертизи буде доведено, що недоліки виникли після  передачі товару споживачеві внаслідок  порушення ним встановлених правил використання, зберігання чи транспортування, дій третіх осіб, вимоги споживача  не підлягають задоволенню, а споживач зобов'язаний відшкодувати продавцю (підприємству, яке виконує його функції) витрати  на проведення експертизи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2 ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ.

Розбудова незалежної держави, впровадження в  її економіку ринкових відносин зумовили необхідність розробки в Україні  ефективного механізму захисту  прав та законних інтересів споживачів. Створення такого механізму має  на меті вироблення та прийняття загальнодержавної  програми з питань захисту прав споживачів, яка повинна визначити політичні, правові, соціально-економічні та організаційно-структурні засади забезпечення такого захисту (рис. 2.1). Стаття 42 Конституції України чітко визначає: “Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності організацій і споживачів”.

Реалізацію  загальнодержавної політики впровадження і розвитку консюмеризму в Україні  розпочато з розбудовою незалежної держави. Перший етап розвитку законодавства  України про захист прав споживачів триває після прийняття Декларації про державний суверенітет України  від 16 липня

1990 p., яка  заклала визначальні принципи  побудови незалежної Української  держави, її соціально-економічної  та правової системи. Відповідно  до Декларації 3 серпня 1990 p., Верховною  Радою України було прийнято  Закон “Про і економічну самостійність  Української PCP”, в якому визначено  мету і основні принципи економічної  самостійності України, механізм  регулювання соціально-економічних  відносин, організації фінансово-бюджетної  системи тощо. Постановою Верховної  Ради України “Про реалізацію Закону “Про економічну самостійність Української PCP” Раді Міністрів України доручено підготувати проекти законодавчих актів про власність, землю, підприємства, акціонерні товариства, а також про захист прав споживачів.

Як уже  зазначалося, першою серед колишніх республік СРСР Верховна Рада України 12 травня 1991 р. прийняла Закон “Про захист прав споживачів”. 15 грудня 1993 р. прийнято його нову редакцію. У 1995 р. і 1997 p., а також 10 січня 2002 р. в Закон внесено певні зміни, які не відзначалися масштабністю, та не змінювали ідеологію самого Закону. Нову редакцію Закону було прийнято 1 грудня 2005 p. — № 3161-IV.

Постановою  Кабінету Міністрів (1 червня 1992 р. № 297) на базі колишньої Державної інспекції  України із захисту прав споживачів при Кабінеті Міністрів України  в липні 1992 р. створено Державний  комітет України у справах  захисту прав споживачів (Держспоживзахист). Саме він до 15 грудня 1999 р. виконував функції спеціалізованого органу із захисту прав споживачів.

Основні цілі:

1. Забезпечення (підвищення рівня) задоволеності  споживачів.

2. Захист  прав споживачів.

Основні принципи:

1. Усвідомлення  державою і суспільством важливості  вирішення проблем забезпечення  задоволеності споживачів та  захисту їх прав як чільної  умови ефективності ринкових  перетворень.

2. Орієнтація  на Керівні принципи ООН, спрямовані  на захист інтересів споживачів.

3. Визнання  пріоритету інтересів споживачів  над інтересами корпоративних  груп, партій, рухів.

4. Неприпустимість  перекладання збитків від недоліків  державного управління та здійснення  господарської діяльності на  споживачів.

5. Збалансованість  процесів ціноутворення і рівня  якості (не інфляційне підвищення рівня цін на товари та послуги повинно корелювати з підвищенням якості, відповідальності та гарантії з боку виробника,продавця,виконавця).

6. Підтримка  та взаємодія з громадськими  об’єднаннями та рухами, що сприяють  забезпеченню задоволеності споживачів  та захисту їх прав.

Основні методи та засоби:

1. Законотворчість.

2. Стандартизація і сертифікація.

3. Розробка та впровадження комплексних цільових програм.

4. Моніторинг рівня споживчої задоволеності.

5. Аналіз ступеня споживчої задоволеності товарами та послугами і причини незадоволеності.

6. Розробка корегуючих та попереджувальних акцій.

7. Просвітницька робота щодо прав споживачів серед широких верств населення.

8. Регулювання реклами та інформування населення про товари та послуги.

9. Сприяння виробникам у поліпшенні якості споживчих товарів та послуг.

З метою  підвищення ефективності реалізації державної  політики у сфері захисту прав споживачів Указом Президента України  від 11 грудня 2002 р. схвалено також “Програму  захисту прав споживачів на 2003-2005 рр.”. Доцільність такої програми мотивована насамперед необхідністю оптимізувати негативні тенденції на споживчому ринку України, здійснювати ефективний державний контроль за якістю і безпекою продукції, зміцнювати політику законодавства в цій сфері, забезпечувати пріоритетність інтересів споживачів перед виробниками, торгівлею та іншими послугами, створювати сприятливий соціальний клімат на основі визначеної стратегії економічного та соціального розвитку, розвивати ринкові умови, які надають споживачеві право най більшого вибору, інтеграції України у світову та європейську економіку.