Доказування і докази при розслідуванні податкових злочинів

У розгляді сутності оцінки доказів важливим є питання  про суб'єктів оцінки доказів. Чинне  кримінально-процесуальне законодавство  передбачає, що докази оцінює не лише суд, а й інші органи правосуддя, а  саме — орган дізнання, слідчий, прокурор, відповідно до тих завдань, які вони вирішують на тій чи іншій стадії процесу. Закон точно розмежовує компетенцію зазначених органів, визначаючи ті завдання, процесуальні форми діяльності, виходячи з яких кожен орган держави в межах своєї компетенції оцінює докази для винесення відповідного рішення по справі. Важливо підкреслити, що посадові особи, які послідовно формують оцінку доказів на різних стадіях процесу, не залежать одна від одної, і тому сутність і результати цієї оцінки визначаються лише обставинами справи, вимогами закону та їх внутрішнім переконанням. Разом із тим, діяльність всіх органів, які оцінюють докази, тісно пов'язана між собою єдиною метою, спільними завданнями, які вони покликані вирішувати при здійсненні правосуддя. Хоч докази оцінюють різні органи, оцінка цих доказів, як розумова діяльність, являє собою єдиний безперервний комплекс пізнання істини, що готується на всьому шляху дослідження обставин справи на досудовому і судовому слідствах і закінчується, за загальним правилом, винесенням вироку чи судового рішення.

Докази оцінюють й інші учасники процесу: обвинувачений, захисник, потерпілий, а також цивільний  позивач, цивільний відповідач та їх представники. Закон встановлює процесуальні форми, використовуючи які учасники судочинства, що захищають у кримінальній справі свої або представницькі інтереси, мають право (але не зобов'язані) здійснювати оцінку доказів; до їх числа належать: клопотання про витребування доказів і про доповнення досудового і судового слідства; пояснення обвинуваченого по суті обвинувачення і щодо наявних у справі доказів; виступи в судових дебатах і репліках; останнє слово підсудного; надання суду письмових пропозицій щодо бажаного вирішення справи; висновок державного обвинувача в суді; касаційні скарги і подання. Однак у літературі є думка, що суб'єктами оцінки доказів не можуть виступати інші учасники процесу, крім особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді (суду). Наприклад, І. І. Мухін у своїй праці зазначає: «Разом з тим всі ці особи не виступають суб'єктами оцінки доказів не лише тому, що закон не зобов'язує їх оцінювати докази, а й тому, що оцінка доказів цих учасників процесу за своєю суттю і за своїми юридичними наслідками істотно відрізняється від оцінки доказів, яку чинить суд, слідчий, прокурор і органи допиту... За правильність і обґрунтованість цих рішень зазначені органи несуть відповідальність... Оцінка ж доказів не спричиняє для них ніякої відповідальності за ті висновки, які вони виносять по справі»1. Навряд чи такий погляд можна визнати правильним, а аргументи про те, що для інших учасників процесу процес доведення є необов'язковим і результати оцінки можуть не спричинити юридично значущих наслідків, переконливими, оскільки автор змішує поняття «розумова діяльність з оцінки доказів» і «процесуальне значення результатів».

Звичайно, лише оцінка доказів, проведена органом  дізнання, слідчим, прокурором, суддею (судом), безпосередньо визначає зміст  процесуальних рішень, оскільки вони зобов'язані керуватися при оцінці доказів законом і правосвідомістю, тоді як інші учасники процесу можуть, але не зобов'язані, керуватися при оцінці доказів зазначеними критеріями. Правосвідомість обвинуваченого чи потерпілого може не зовсім відповідати суспільним інтересам — ці особи можуть підходити до оцінки доказів з неправильними критеріями. Але все ж таки вони мають право оцінювати докази на власний розсуд і подавати слідчому та суду свої міркування. Особи, які беруть участь у справі, можуть погоджуватися чи не погоджуватися з оцінкою доказів, визначеною процесуальними актами, а також оцінювати її правильність у визначеному законом порядку, але доки ці акти не відмінено, вони обумовлюють рух процесу від стадії до стадії і підлягають виконанню. Отже, оцінка доказів слідчим, прокурором, судом тягне за собою певні правові наслідки. На відміну від неї, оцінка доказів учасниками процесу, які захищають власні чи інтереси інших осіб, має на меті переконати слідчого, прокурора чи суд в істинності висновків відповідного учасника процесу. Лише в цьому значенні вона може впливати на наслідки процесу. [7]

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Учасники (суб’єкти) доказування

 

2.1. Поняття  і класифікація учасників (суб'єктів)  доказування

 

Поняття і класифікація учасників кримінального процесу, коло суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності в КПК не визначено, тому в теоретичній літературі щодо цього є різні погляди.

У юридичній  літературі склалися різні погляди  стосовно поняття суб'єктів доказування  та осіб, які виступають в якості суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності. Так, М. С. Строгович відносить до суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності тільки тих учасників процесу, які виконують будь-яку процесуальну функцію (обвинувачення, захист чи вирішення справи). Такими суб'єктами є: суд, прокурор, орган дізнання, обвинувачений, захисник, потерпілий. Інші особи, які беруть участь у справі, є учасниками процесу, але не є його суб'єктами.

Іншої думки  щодо цього питання Н. Н. Полянський, який дійшов висновку, що, оскільки всі  особи, які беруть участь у справі (в тому числі свідки, експерти та інші), вступають у певні взаємовідносини, всі вони є учасниками процесу, його суб'єктами.

У своїй роботі, яка присвячена проблемі, що розглядається, Р. Д. Рахунов також вважає, що всі  особи, які беруть участь у кримінальному процесі, є суб'єктами процесу, хоча не всі вони здійснюють процесуальні функції. На його думку, немає підстав розрізняти суб'єктів та учасників процесуальної діяльності.

Такої самої  думки додержується П. С. Елькінд, однак  вона вважає, що всі особи, які беруть участь у справі (суб'єкти процесу), виконують ту чи іншу функцію. В тому числі певні функції (побічні та допоміжні) виконують такі учасники процесу, як свідки, експерти, перекладачі, поняті та ін..

С. А. Альперт  дотримується протилежної думки та вважає, що поняття «суб'єкт кримінально-процесуальної діяльності» повинно стосуватися всіх органів та осіб, які наділені правами та несуть встановлені законом обов'язки у зв'язку з виконанням по даній справі. Поняття ж «учасники процесу» повинно визначатися з урахуванням чинного закону і не може довільно розширюватися, не можна заміняти правове поняття «учасник процесу» поняттям змістовним, етимологічним (беруть участь у справі).

Ц. М. Каз вважає, що поняття «суб'єкт процесу» потрібно розглядати як більш вузьке, ніж поняття «особи, які беруть участь у справі». Розкриваючи особливості трьох груп учасників процесу, що виконують процесуальні функції в доказуванні, він відзначає, що кожен з них діє цілеспрямовано згідно з завданнями, які стоять перед ним, чи своїми інтересами в процесі, бере участь в обговоренні чи вирішенні питань, які складають суть справи, володіє широкими процесуальними правами, в тому числі правом (чи обов'язком) доказування.

В. Д. Адаменко відзначає, що особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя та суд є спеціальними органами, які створені для здійснення процесу доказування, а не для взяття участі у ньому, і тому їх не можна називати учасниками процесу.

Поділяючи точку  зору тих авторів, які вважають, що коло учасників процесу не обмежено переліком, який міститься у кримінально-процесуальному законодавстві, В. П. Бож'єв вважає, що поняття «учасник кримінального процесу» та «суб'єкт кримінально-процесуальних відносин» збігаються. Не можна розділяти учасників кримінального процесу та учасників кримінально-процесуальної діяльності, як не можна провести межу між учасниками кримінально-процесуальної діяльності (дії) та кримінально-процесуальних відносин, враховуючи, що дії являють собою зміст відносин3.

У кримінально-процесуальній літературі є й інші погляди на поняття учасників (суб'єктів) доказування, які не завжди збігаються з кримінально-процесуальним законом.

У главі З  КПК України лише визначено учасників  процесу, які мають зацікавленість у провадженні справи, законодавець їх коло не обмежує. До учасників (суб'єктів) кримінального судочинства необхідно зараховувати всіх осіб, діяльність яких і правовідносини між якими становлять суть провадження у кримінальній справі.

У широкому розумінні  учасниками процесу є всі особи, які беруть участь у справі, мають процесуальні права і несуть визначені обов'язки. В главі З КПК України «Учасники процесу, їх права і обов'язки» названо тільки тих учасників процесу, що, як правило, мають власну зацікавленість у ході справи. Ні закон, ні правова теорія не обмежують коло учасників процесу тільки тими, що зазначені в цій главі.

При аналізі  кола органів і осіб, які беруть участь у кримінально-процесуальній  діяльності, в теорії використовують терміни «суб'єкти кримінального  процесу», «суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності» , «учасники кримінального процесу», причому в ці терміни вкладається різний або однаковий зміст. На погляд автора, поняття «суб'єкти» й «учасники» кримінального процесу (кримінально-процесуальної діяльності) за чинним законодавством є ідентичними за своїм змістом, але слід послуговуватися терміном «учасники кримінального процесу», оскільки кримінально-процесуальний кодекс називає суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності як учасників процесу, наділяючи їх тими чи іншими правами та обов'язками. Крім того, більшість науковців у процесуальній літературі також називає їх «учасниками кримінально-процесуального права».

Із наведених  науковцями понять учасників кримінального  процесу найвдаліше, на думку автора, таке: учасники кримінального процесу — це всі державні органи, службові та приватні особи, які ведуть кримінальний процес або залучаються до нього, вступають між собою в процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав і виконуючи процесуальні обов'язки. Для визнання особи суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності необхідно, щоб однією із сторін правовідносин були орган влади або службова особа, яка веде процес.

Однак, на погляд автора, учасниками кримінального процесу  є посадові особи, які вступають  в кримінально-процесуальні правовідносини в зв'язку з вирішенням питань про порушення кримінальної справи, при провадженні дізнання, досудового слідства і в судових стадіях на основі норм кримінально-процесуального законодавства.

Іншими словами, стосовно процесу доказування учасників (суб'єктів) доказування можна визначити як службових осіб і органи, на які, в силу їх службових обов'язків, покладено виявлення, збирання, дослідження, перевірку, фіксацію (закріплення), і оцінку доказів, а також на основі норм кримінально-процесуального закону прав та обов'язків інших суб'єктів кримінального процесу, право на участь у процесі доказування для відстоювання своїх власних чи інших, представницьких інтересів.

М. М. Михеєнко правильно  зауважував, що учасники кримінально-процесуальної діяльності розрізняються за своїм процесуальним становищем, роллю в процесі, виконують різні кримінально-процесуальні функції і завдання, переслідують різну мету, вступають між собою у різні правовідносини. Це створює передумови для їх класифікації — з науковою, педагогічною і правотворчою метою1.

В юридичній  літературі існують різні погляди  щодо класифікації учасників кримінального  процесу, але найбільш переконлива, на думку автора, така:

Органи та посадові особи, які безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), слідчий, начальник слідчого відділу (відділення, управління, головного управління), прокурор, суд (суддя). Спільним для них є охорона державних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнення завдань кримінального процесу. Вони наділені владно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути незаінтересовані в результатах справи.

Особи, які мають  та обстоюють власні інтереси: підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

Особи, які захищають  та представляють інтереси інших  осіб: захисник, представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, законний представник неповнолітнього.

Особи, які сприяють кримінальному судочинству і здійсненню правосуддя: свідок, поняті, перекладач, спеціаліст, експерт, секретар судового засідання та ін.. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом. [12].

Учасники процесу  характеризуються тим, що вони: а) беруть участь у справі на підставах і  в порядку, передбачених кримінально-процесуальним  законом за умови, що немає обставин, за яких закон виключає можливість їх участі у справі; б) мають визначені права та обов'язки (закон визначає порядок їх реалізації); в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обов'язків у встановленому порядку; г) вступають у процесуальні правовідносини; ґ) несуть відповідальність за невиконання своїх обов'язків або порушення прав інших учасників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Отже, аналіз процесу  доказування дає можливість говорити про те, що на сучасному етапі  законодавство про докази та доказування  в кримінальному процесі має  немалу кількість прогалин, а тому потребує значного вдосконалення. Відсутність нормативного закріплення певних положень в кримінально-процесуальному кодексі України, а також в законах та підзаконних нормативних актах призводить до певних суперечностей та неоднозначного тлумачення процесуалістами одного й того ж поняття.