Доказування і докази при розслідуванні податкових злочинів

Також при вчиненні податкового злочину період роботи на посаді керівника чи головного бухгалтера підозрюваного(обвинуваченого) в ухиленні від сплати податків, зборів чи обов`язкових платежів, повинен припадати на період, за який виявлено умисну несплату грошових коштів до бюджету. Тобто, підозрювана особа конкретно відповідає (признається винною) тільки за особисто несплачені до бюджету податки, збори та інші обов’язкові платежі, в період її роботи на цьому підприємстві (в установі). Це правило обов’язкове при притягненні до кримінальної відповідальності за вчинення податкових злочинів службових осіб підприємств (установ) всіх форм власності, якщо вони зареєстровані як суб’єкти господарювання чи підприємницької діяльності в Україні.

3). До обставин, які впливають на ступінь і  характер відповідальності обвинуваченого, а також обставин, що характеризують особу обвинуваченого у вчиненні податкових злочинів, необхідно віднести:

3.1.  вчинення  умисного ухилення від оподаткування  за попереднім зговором групою  осіб;

3.2. збитки завдані  державі та несплату податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів) у значних, великих чи особливо великих розмірах – в залежності від донарахованих за результатами перевірки, а в подальшому - фактично доказаних слідством несплачених грошових сум,  як наслідок злочинних дій обвинуваченого.

При цьому необхідно  документально (за допомогою бухгалтерських документів, які відображають фінансово-господарську діяльність перевіреного суб’єкту господарювання чи підприємницької діяльності) підтвердити розмір (суму)  коштів,  які фактично не поступили до бюджету чи цільового фонду:

- значний розмір коштів – коли загальна сума несплачених податків, зборів чи обов’язкових платежів в тисячу і більше разів перевищує установлений неоподатковуваний мінімум доходів громадян (17 тис. грн. – 51 тис. грн.);

- великий розмір коштів – коли загальна сума несплачених податків обов’язкових платежів в три тисячі і більше разів перевищує установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (51 тис. грн. – 85 тис. грн.);

• особливо великий розмір коштів – коли загальна сума несплачених

 податків, зборів, інших обов’язкових платежів  в п`ять тисяч і більше разів  перевищує установлений законодавством  неоподатковуваний мінімум доходів  громадян (85 тис. грн. і більше).  [13]

    3.3. попередню  судимість особи, яка вчинила   податковий злочин.

При цьому, у  зв`язку з прийняттям нині діючого  КК України, слід мати на увазі, що особа  повинна бути судима тільки за злочини, передбачені ч.3 ст.148-2 КК України (у термін до 01 вересня 2001 року) та будь-якою частиною  ст.212 КК України (у термін після 01 вересня 2001 року), і судимість у неї повинна бути не знята і не погашена в установленому законом порядку.

4). Характер і  розмір шкоди, завданої у результаті вчинення податкового злочину, – це розмір шкоди, заподіяної державі (цільовому фонду) несплатою податків, зборів та обов’язкових платежів, який дорівнюється сумі умисно несплачених коштів. Розміри коштів, які законодавець вважає кваліфікуючими при вчиненні податкових злочинів:

- значний розмір;

- великий розмір;

- особливо великий  розмір – наведені вище на  прикладі ст.212 КК України.

По інших податкових злочинах, віднесених до підслідності слідчих податкової міліції, розмір шкоди необхідно дивитись у відповідних статтях КК України.

Крім  того, діями службових осіб шкода  при вчиненні злочину, передбаченого  ст.212 КК України, завдається інтересам  юридичної особи.

Вираз ця шкода  знаходить у сумах штрафів  та пені, нарахованих юридичній особі  податковою службою за несплату податків, зборів та обов’язкових платежів.

Законодавець  кваліфікує шкоду, завдану юридичній  особі, як істотну шкоду,  коли заподіяні матеріальні збитки в сто і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (1700 грн. - 4250 грн.), а також, як тяжкі наслідки, коли завдаються юридичній особі збитки, які за своїм розміром у двісті п’ятьдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (4250 грн. і більше). Необхідно мати на увазі органам дізнання та слідства – що при вчиненні податкових злочинів практично завжди має місце зловживання службових осіб, які вчинили податкові злочини, своїм службовим становищем та службове підроблення. Тому необхідно також доказувати розмір шкоди, завданої службовими особами керованим ними підприємствам, установам та організаціям (юридичним особам). Тобто мати на увазі, що має місце ідеальна сукупність вчинення злочинів, передбачених ст. 212 та 364 і 366 КК України, яка потребує збору відповідного обсягу доказів, які перелічені вище.

З предметом доказування тісно пов’язане поняття меж доказування  (дослідження) обставин кримінальної справи.

В юридичній  літературі поширена думка, що предмет  і межі доказування співвідносяться  між собою як мета і засіб її досягнення. Межі доказування визначають глибину, ступінь дослідження обставин справи, коло, обсяг доказів та їхніх джерел, необхідних для цього. [5]

Таким чином, під межами доказування необхідно розуміти  такий обсяг доказового матеріалу (доказів та джерел доказів), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин, що стосуються предмета доказування, правильне вирішення справи і прийняття процесуальних заходів для запобігання злочинам.

Звуження меж  доказування приводить до того, що деякі обставини, які входять до предмету доказування, будуть недостатньо досліджені через прогалини у доказовому матеріалі або їх не можна буде визнати встановленими внаслідок недостатньої глибини дослідження, що не забезпечує надійності висновків.

Безпідставне розширення меж доказування веде до невиправданої надмірності доказової інформації, тобто збирання доказів, які не стосуються справи, або встановлюють обставини,  що вже надійно доведені. [5]

Наприклад,  при  розслідуванні фактів ухилення від  оподаткування (ст.212 КК України), межі доказування (дослідження) по кримінальній справі окреслені обсягом інформації, викладеної в акті перевірки дотримання податкового законодавства суб’єктом господарювання.

Тобто, в об`ємі  порушень податкового законодавства,  виявлених у ході перевірки і викладених в акті, визначаються межі доказування,  коло та обсяг доказів та джерел доказів, необхідних для дослідження обставин справи. Іншими словами, обсяг доказового матеріалу, який забезпечить надійне, достовірне  встановлення всіх обставин, що стосуються доказування факту вчинення податкового злочину, а потім і правильне вирішення справи, визначається об`ємом виявлених порушень податкового законодавства, відображених у висновках акту перевірки.

 

2. Предмет доказування

 

Щодо предмета доказування, то в літературі існує кілька визначень цього питання. Коло фактів, що підлягають дослідженню і встановленню в кримінальній справі для її правильного вирішення, називають предметом доказування.

При провадженні  дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді доказуванню підлягають:

1) подія злочину  (час, місце, спосіб та інші  обставини вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого  у вчиненні злочину і мотиви  злочину;

3) обставини,  що впливають на ступінь тяжкості  злочину, а також обставини,  що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

4) характер і  розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу  охорони здоров'я на стаціонарне  лікування потерпілого від злочинного  діяння (ст. 64 КПК).

Щодо поняття  предмета доказування існують різні погляди.

Наприклад, Г. М. Миньковський, В. Г. Танасевич та О. О. Ейсман зазначають: «Предмет доказування  — це система обставин, які виражають  якості і зв'язки досліджуваного об'єкту чи події, істотні для правильного  вирішення кримінальної справи і реалізації в кожному конкретному випадку завдань судочинства»1. А. С. Кобліков вважає це визначення не зовсім вдалим, оскільки воно не розкриває сутності поняття. Предмет доказування, на його думку, — це сукупність істотних для справи обставин, що повинні бути встановлені в процесі доказування по кримінальній справі в інтересах їх правильного вирішення2. В. О. Бакін зазначає, що «законодавча схема предмета доказування — це інформаційна система, що складається з набору значень нормативного порядку, яка керує діяльністю посадових осіб, що ведуть процес по конкретній справі та учасників процесу з виявлення і встановлення у злочинних подіях обставин, потрібних для вирішення завдань кримінального судочинства»3. Останнє визначення є складним і, так би мовити, не кримінально-процесуальним, воно сформульоване швидше з позицій теорії інформації. Крім того, навряд чи правильно говорити у визначенні предмета доказування про «злочинні події», оскільки не тільки вони є предметом дослідження в кримінальному процесі.

З предметом  доказування тісно пов'язано поняття  меж доказування (дослідження). Під  межами доказування слід розуміти необхідну  і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне  її вирішення. Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути з'ясовано, встановленопо справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Правильне встановлення меж доказування передбачає:

а) забезпечення з необхідною повнотою з'ясування обставин, що становлять предмет доказування;

б) використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі, необхідному  для достовірних висновків у  справі.

Аналізуючи низку  праць з цього питання, слід зазначити, що у різних процесуалістів різні погляди на предмет і межі доказування. Наприклад, Р. Д. Рахунов стверджує: «Межі доказування — це менш вдале викладення обставин, які підлягають доказуванню по кримінальній справі»1. Таке розуміння меж доказування не дістало підтримки в юридичній літературі та було піддано обґрунтованій критиці, оскільки предмет і межі доказування — поняття хоч і взаємопов'язані, але не рівнозначні; кожне з них має властивий тільки йому юридичний зміст і призначення в кримінально-процесуальному доказуванні. Межі доказування визначають глибину, ступінь дослідження обставин, що підлягають встановленню, коло, обсяг доказів та їх джерел, доказових фактів, процесуальних дій, необхідних для цього. Якщо предмет доказування слід розглядати як межі дослідження обставин справи по горизонталі, то межі доказування, що визначають глибину їх дослідження, можна умовно визначити, як межі по вертикалі, зазначає Л. М. Карнєєваа.

В юридичній  літературі поширена думка (і вона в  цілому правильна), що предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб їх досягнення. Неправильне визначення меж доказування може призвести до його звуження або необґрунтованого розширення. При звуженні меж доказування деякі елементи предмета доказування будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або ж їх неможливо буде визнати встановленими в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що забезпечує надійність висновків. Необґрунтованерозширення меж доказування зумовлює невиправдану надмірність доказової інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи.

Оскільки предмет  доказування і вимога закону про  всебічне, повне й об'єктивне дослідження  всіх обставин справи однакові як для  стадії досудового слідства, так і  для стадії судового розгляду, то і  межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Але через пошуковий, дослідницький характер процесуальної діяльності на цих стадіях, а також неправильне або неточне визначення меж доказування ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширшими на досудовому слідстві, аніж у суді, і навпаки, вони можуть бути ширшими в суді, а не на досудовому слідстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Поняття і місце доказів при розслідуванні податкових злочинів

 

 Доказами у кримінальній справі є всякі фактичні  дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган  дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст.65 ч.1 КПК України).

  Докази, як  фактичні дані,  можуть поділятись  на:

• прямі та непрямі;
• обвинувальні й виправдувальні;
• первинні та похідні. [14]

   Первинним і похідним можуть бути як фактичні дані, так і їх джерела.

   Підставою  для   поділу  доказів  на прямі та непрямі (побічні) є їх відношення  до обставини, яка підлягає доказуванню.

  Прямі докази безпосередньо вказують на певну обставину або ж на її відсутність.

   Непрямі (побічні)  докази не є гіршими, ніж прямі, але користуватися ними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємопов`язані, створювали систему доказів, де кожний непрямий доказ був би наче кільцем нерозривного ланцюга. [14]

 При розслідуванні  податкових злочинів мають місце  як прямі, так і непрямі (побічні)  докази. Так,  внесення невірних відомостей в документи, пов`язані з обчисленням і сплатою обов`язкових платежів до бюджетів або державних цільових фондів (до податкових декларацій, розрахунків, звітів і балансів тощо)  робить ці документи прямими доказами умисного ухилення від сплати податків, зборів чи обов`язкових платежів службовими особами суб`єкту господарювання чи приватним підприємцем.