Поняття податків та обов’язкових платежів система оподаткування в україні

Принцип сплати податків в залежності від платника породив систему  прогресивного, пропорційного і  регресивного оподаткування. На практиці зустрічаються усі три види оподаткування, соціальні наслідки яких зовсім протилежні.

Саме більшість податків частіше за все розраховуються по прогресивній шкалі, тобто на перший погляд відповідають принципу соціальної справедливості. Однак саме ці податки як правило стають предметом політичної боротьби. По мірі вдосконалення і підвищення гнучкості податкової системи державні органи самі всі частіше надають окремим верствам населення податкові пільги в цілях поліпшення соціальної нерівності.

Часто податкові пільги надаються малим і середнім підприємцям, особливо тим, які вперше починають  самостійну справу, фермерам, але ці по даткові пільги носять вже не тільки соціальний, але й регулюючий характер.

Реалізація функцій, які  виконують податки, зокрема й  прямі, безпосередньо пов’язані  з тими принципами, що закладені  в них.

Світовий досвід підтверджує, що існують різні фінансові способи мобілізації доходів держави. У найзагальнішому вигляді їх поділяють на податкові і неподаткові. Однак, на сучасному етапі найважливішу роль відіграє податкова діяльність.

Отже, в умовах перехідної економіки фіскальний і регулятивний потенціал податкової діяльності, на їхню думку, повною мірою можна використовувати у тому разі, коли вона здійснюватиметься на таких основних принципах як:

- наукова обґрунтованість  політики доходів;

- пріоритетність прямого  оподаткування;

- активне використання податкових методів регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки;

- інвестиційна і соціальна  спрямованість;

- диференційоване застосування  податкових ставок;

- надання податкових  пільг тільки на визначені  цілі.

 

2.  Зміст та значення прямих податків

 

Об’єднання податків у систему передбачає можливість їх класифікації, що дозволяє краще з'ясувати суть цієї категорії. Підстав для класифікації може бути декілька.

Податки класифікуються за різними ознаками.

Класифікація податків проводиться: за формою оподаткування; за економічним змістом об'єкта оподаткування; в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють; за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня); в залежності від способів встановлення ставок оподаткування; в залежності від встановленого порядку використання; за суб'єктом оподаткування.

За формою оподаткування  податки поділяються на прямі  і непрямі.

Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов'язку сплати податку на іншу особу  — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

Прямі податки встановлюються відносно платників, їх розмір залежить від розміру об'єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.

До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки.

Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40-90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень.

Разом з цим, пряме  оподаткування вимагає відпрацювання  складного механізму стягнення  податків, оскільки виникають проблеми в обліку об'єкта оподаткування. Крім того, вимагається відпрацювання механізму попередження ухилень від оподаткування.

Прямі податки поділяють  на дві групи: особисті та реальні. Різниця  між ними – у співвідношенні платника та об’єкта оподаткування. При особистому оподаткуванні первинним є платник, і податки встановлюються персонально для нього, а вторинним – об’єкт обкладання. При реальному оподаткуванні передбачається оподаткування майна за зовнішніми ознаками, тобто первинним виступає об’єкт обкладання, а вторинним – платник.

Отже, особисті податки  – це податки, які встановлюються особисто для конкретного платника залежно від його доходів. У сучасній практиці оподаткування видами особистих  податків є податок з доходів  фізичних осіб, майновий, на спадщину і  дарування.

Реальні податки –  це податки, що передбачають оподаткування  майна за зовнішніми ознаками; їх платниками є власники майна, незалежно від  доходів. До цих податків належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.

У сучасних умовах економічного розвитку прямі податки є базисом податкових систем держав з розвиненою ринковою економікою, тому що вони мають значні переваги порівняно з непрямими. Можна виділити основні з них:

• пряме оподаткування дає можливість державі впливати на економічні процеси (інвестиційну активність, накопичення капіталу, сукупне споживання, ділову активність), наприклад, податок на прибуток має порівняно невисоку питому вагу у доходах бюджету через низьку рентабельність, і існує можливість його широкого використання як важеля регулювання економіки;
• прямі податки дають можливість встановлення прямої залежності між доходами платника і його відрахуваннями в бюджет, тобто реалізується принцип справедливості, але велике значення має встановлення підходу до градуювання ставок. Справедливість прямого оподаткування не є автоматично діючою аксіомою, вона реалізується через шкалу;
• прямі податки розподіляють податковий тягар так, що той, хто має високі доходи, платить до бюджету більше, ніж той, хто має більш низькі доходи.

Таким чином, прямі податки об’єктивно більшою мірою володіють стимулюючими можливостями щодо безпосередніх товаровиробників. Їх вплив на відтворювальні процеси здійснюється безпосередньо, через зменшення чи збільшення прибутку (доходу), який залишається в розпорядженні платників податків. З точки зору макроекономіки, регулюється як інвестиційний, так і споживчий попит та пропозиція. Одночасно держава впливає на напрями використання національного доходу. Прямі податки за певних умов (які не обмежуються рівнем податкової ставки) спроможні повністю знищити стимули до вдосконалення виробництва та накопичення капіталів. Натомість ефективно побудована система прямого оподаткування, що володіє необхідною гнучкістю, здатна досягти чітко поставлених цілей або, насамкінець, пом’якшити недоліки, які на даному відрізку часу важко усунути чи запобігти. Об’єктивно закладені в прямих податках суттєві стимулюючі можливості пояснюють широке використання та постійне вдосконалення їх механізму в країнах, що поставили за мету досягнення високого рівня економічного розвитку на базі розширення та підвищення ефективності суспільного виробництва.

Прямі податки:

• платить і несе на собі одна особа;
• включаються в ціну на стадії виробництва у виробників;
• стягуються за декларацією і за кадастрами
• стягуються з виробництва цінностей: доходу і майна.

З цього випливає, що прямі  податки – це податки, які стягуються внаслідок придбання і накопичення  матеріальних благ та залежать від  масштабів об’єкта оподаткування. Вони розподіляють податковий тягар  так, що ті, хто має вищі доходи, платять більше.

Орієнтація на використання прямих податків в якості центрального елементу податкової системи являє  собою важливий напрям побудови цивілізованої  податкової системи. Натомість не можна  не відзначити, що співвідношення в мобілізації податкових надходжень між прямими і непрямими податками значною мірою визначається рівнем економічного розвитку і, відповідно, стабільністю росту накопичень, а також національними особливостями. Саме тому перспективи використання усієї сукупності податків мають виходити з принципів цілісності та системності оподаткування, а не механічного поєднання прямих і непрямих податків.

Головним серед прямих податків виступає податок на прибуток.

Оподаткування прибутку, з одного боку, забезпечує залежність державного бюджету від процесів, які відбуваються в матеріальному виробництві, а з іншого – надає широкі можливості здійснення заходів з державного регулювання економіки. Останнє має особливе значення і, в той же час, потребує особливої уваги та обережності. Тому надзвичайно важливо враховувати це, незважаючи на тенденції, що можуть виявитися стосовно значимості цього податку в доходах бюджету.

Специфіка динаміки прибутку, її схильність до значних коливань залежно від фаз економічної  кон’юнктури та відтворювального циклу зумовлює більш значні коливання надходжень до державного бюджету, ніж у випадку з ПДВ. Ті процеси, які відбуваються зараз в економіці, не сприяють зростанню прибутків господарюючих суб’єктів. Це накладає суттєвий відбиток на визначення структури податкової системи в Україні та перспектив її подальшого розвитку. Останні більш реально пов’язувати із зростанням бази оподаткування. Крім того, технічна складність податку на прибуток, пов’язана з необхідністю розрахунку собівартості реалізованої продукції та оподатковуваного прибутку, також може бути однією з причин недоцільності односторонньої спрямованості національної податкової системи на даний вид податку.

У системі прямих податків, які сплачують фізичні особи, провідне місце займає податок з доходів фізичних осіб. На сьогоднішній день даний вид стягнення з громадян має  відсоткову ставку, яка становить 15% або 17% від доходів громадян. Сьогодні частка податку на доходи громадян у дохідній частині бюджету України нижче частки податку на прибуток підприємств, що не відповідає світовій практиці. Однак це реалії, що склалися в Україні. Поступова зміна функціонального розподілу доходів в економіці в напрямі підвищення ролі доходів населення сприятиме вдосконаленню структури податкової системи. Вирішення цих питань має відбуватися через перегляд усієї політики заробітної плати і доходів населення. Тільки в цьому випадку в перспективі можна буде підвищити роль податку з доходів фізичних осіб у доходах бюджету.

Стосовно ж недоліків, притаманних прямим податкам, то вони значною мірою пов’язані з тим, що:

• пряма форма оподаткування потребує складного механізму бухгалтерського обліку об’єкта оподаткування і стягнення податків, є труднощі з визначенням того, що належить до доходів;
• стягнення прямих податків потребує високого рівня контролю, розширення податкового апарату, оскільки мають місце приховування доходів і ухилення від оподаткування;
• прямі податки пов’язані з можливістю ухилення від сплати податків через недосконалість фінансового контролю і наявність комерційної таємниці;
• пряме оподаткування потребує певного розвитку ринкових відносин, оскільки тільки в умовах реального ринку може сформуватися реальна ринкова ціна, а отже, і реальний прибуток. Останній є ймовірною величиною – можуть бути і збитки. Тобто ринкові відносини не гарантують отримання прибутку, тому прямі податки не можуть стати стабільним джерелом доходів бюджету.

Вирішення цих проблем  безпосередньо пов’язане з реалізацією  такої моделі оподаткування, яка  б ґрунтувалася на органічному поєднанні інтересів держави та платника податків.

Отже, можна сказати, що прямі податки  є основними регулятором соціально-економічних  відносин, так як стягуються безпосередньо  з доходу або з майна.

3. Податок на доходи фізичних осіб в Україні: фіскальна та соціально-регулятивна роль

 

Прямі податки є вагомим засобом  формування доходів бюджету Україні. Крім того, прямі податки є важливим інструментом державного регулювання  доходів платників, інвестицій, нагромадження  капіталу, ділової активності, сукупного  споживання та інших важливих чинників цілісності, стабільності та розвитку суспільства. Одним із головних елементів податкової системи України є прибуткове оподаткування громадян, зокрема податок на доходи фізичних осіб (ПДФО). Він є одним із основних джерел доходів державного бюджету та виконує роль соціального регулятора, оскільки стосується кожного члена суспільства. Реформа податкового законодавства, зокрема прийняття Податкового кодексу України та змін до нього, внесла певні корективи у механізм справляння податку на доходи фізичних осіб. Відтак актуальним постає питання дослідження впливу цих новацій на функціонування ПДФО та його роль у формуванні доходів бюджету України.

Податок на доходи фізичних осіб – прямий податок, що залежить від результату господарської діяльності, а саме від доходу фізичної особи. Згідно Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI, платниками податку є :

- фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела  їх походження в Україні; 

- податковий агент  .

З 1 січня 2012 р. вступили в дію всі норми Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 № 3609-VI. Так, установлено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, тобто будь-який дохід, що підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду .

І об’єктом, і джерелом сплати податку виступає дохід фізичної особи резидента і нерезидента. Об’єктом оподаткування резидента виступає загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, а також доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування та іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Об'єктом оподаткування нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні, а також доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).