Поняття податків та обов’язкових платежів система оподаткування в україні

8) рентна плата за  нафту, природний газ і газовий  конденсат, що видобуваються в  Україні;

9) плата за користування  надрами;

10) плата за землю;

11) збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12) збір за спеціальне  використання води;

13) збір за спеціальне  використання лісових ресурсів;

14) фіксований сільськогосподарський  податок;

15) збір на розвиток  виноградарства, садівництва і хмелярства;

16) мито;

17) збір у вигляді  цільової надбавки до діючого  тарифу на електричну та теплову  енергію, крім електроенергії, виробленої  кваліфікованими когенераційними  установками;

18) збір у вигляді  цільової надбавки до діючого  тарифу на природний газ для  споживачів усіх форм власності.

Зарахування загальнодержавних  податків та зборів до державного і  місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

До місцевих податків згідно Cт. 10 Податкового кодексу України належать:

1) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2) єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1) збір за провадження  деяких видів підприємницької  діяльності;

2) збір за місця  для паркування транспортних  засобів;

3) туристичний збір.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Податки є основним джерелом формування державних фінансів. На жаль, історія свідчить, що ніхто  і ніколи не відчував бажання сплачувати податки, хоч якими малими вони не були. До сьогодні людство не винайшло жодних мотивацій, які б сприяли сплаті податків, крім застосування заходів державного впливу на платників. Причому, неможливо винайти єдину формулу побудови податкової системи, яка б задовольняла усі без винятку держави, навіть на однакових рівнях їх розвитку. Кожна держава повинна шукати свій шлях побудови податкової системи, зумовлений широким спектром історичних, територіальних, національних, економічних та інших особливостей.

Саме сьогодні Україна  і перебуває на стадії реформування податкової системи, головним завданням якої є створення умов для економічного розвитку, і на цій основі забезпечення задоволення державних та соціальних потреб. Треба підкреслити, що податки - це плата за цивілізацію, і справлятися вони повинні цивілізовано.

Під час встановлення будь-якого податку обов'язково визначаються такі елементи:

а) платники податку;

б) об'єкт оподаткування;

в) база оподаткування;

г) ставка податку;

д) порядок обчислення податку;

е) податковий період;

є) строк та порядок сплати податку;

ж) строк та порядок  подання звітності про обчислення і сплату податку.

Під час встановлення податку можуть передбачатися податкова  пільги та порядок їх застосування.

Також платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Кожний з платників  податків може бути платником податку  за одним або кількома податками  та зборами.

Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування, тобто, база оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.

Одиницею виміру бази оподаткування є конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування. Причому, одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.

Ставкою податку визначається розмір податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування. А обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку (із застосуванням певних коефіцієнтів). Податковою пільгою вважається передбачене податковим або митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку нарахування та сплати податку, або сплати ним податку в меншому розмірі при наявності законодавчо визначених підстав.

Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі в  національній валюті України в готівковій або в безготівковій формі.

За формою справляння всі податки поділяються на дві групи: прямі та непрямі.

Прямі податки - це податки, остаточним платником яких є власник оподаткованої власності чи отримував оподаткованого доходу. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більші внески до бюджету справляють ті особи, котрі мають вищий майновий статок або вищий рівень доходів. До таких податків відносяться: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно та ін.

Непрямі податки - це податки, які сплачуються в залежності від зроблених виплат, і вони, як правило, становлять певну частку в ціні товарів (робіт, послуг), які є об'єктом купівлі платника податків. Таким чином, остаточним платником непрямого податку є споживач продукції (послуг), на якого податок перекладається через надбавку до ціни. А закон покладає юридичний обов'язок сплати такого податку (надбавки до ціни) на підприємство після реалізації продукції (послуг). Основними видами непрямих податків в Україні є податок на додану вартість та акцизний податок.

Класифікація податків може проводитися і за іншими ознаками. Так, залежно від платника (суб'єкта оподаткування) вони поділяються на:

а) такі, що справляються з юридичних осіб (податок на прибуток та ін.);

б) такі, що справляються з фізичних осіб (наприклад, податок на доходи фізичних осіб);

в) змішані, що припускають у якості платників як юридичних, так і фізичних осіб (збір за першу реєстрацію транспортного засобу, плата за землю).

Основною економічною  характеристикою податкової системи  більшість вчених вважає податковий тягар (навантаження), який визначається як відношення загальної суми податкових платежів до сукупного національного продукту. Тобто цей показник показує, яка частка виробленого суспільного продукту розподіляється шляхом бюджетних механізмів.

В основних розвинутих країнах  він коливається в межах 40-45 %. При цьому у всьому світі спостерігається  певна тенденція до зростання  податкового навантаження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ

2. 1 Пряме оподаткування та його місце у податковій системі України

 

Податки існують у людському  суспільстві давно, але для народу немає більш важкої процедури, ніж  сплата податків. Надмірно високі ставки податків – це завжди обов’язкова  бідність, занепад господарства. Там, де великі податки, не може бути мови про волю і людську гідність, творчу працю, забезпечене майбутнє. Великі податки були причиною багатьох конфліктів, кровопролитних війн, занепаду цілих цивілізацій.

Класифікація податків проводиться  за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, за способом стягнення.

За формою оподаткування всі  податки поділяються на дві групи:

1. Прямі.
2. Непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування.

До непрямих податків відносяться  податки на товари і послуги, що сплачуються  в ціні товару, або включені в  тариф. Власник товару чи послуг при  їх реалізації отримує податкові суми, які перераховує державі. При непрямих податках об’єктом оподаткування являється не дохід, а розхід, тобто непрямий податок добавляється до ціни на товар, який купує людина. З економічної точки зору, це найбільш несправедливі податки, оскільки вони скорочують споживання, а це в свою чергу, веде до скорочення виробництва.

Непрямі податки більш-менш терпимі, коли спостерігається підйом рівня  життя народу. Але вони представляють  собою подвійний гніт, коли рівень життя падає. І якщо дати їм оцінку з врахуванням стану виробництва і рівня життя населення, то вони принесуть більше шкоди, чим спасіння для бюджету. Прямі податки зручніші, їх простіше вирахувати, легше контролювати надходження, з їх допомогою можна регулювати підприємницьку активність. Багато хто вважає, що вони справедливіші, залежать від величини доходу платників податку, в той час, коли непрямі податки однакові для всіх і тому означають підвищену долю втрат доходу для тих, у кого він менший.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб.

Безпосередніми об’єктами оподаткування  є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання стягуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз – при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

Залежно від рівня державних  структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяють на три групи: доходи Державного (центрального) бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між Державним та місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної системи може мати нормативний характер, наперед установлений законодавчими актами, а може відбуватись у формі бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бюджетів проводяться за щорічними диференційованими нормативами залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавок визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень.

По-друге, введення місцевих податків за переліком встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

За способом стягнення розрізняють два види податків – розкладні й окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні – між платниками. Це історично перша форма стягнення податків. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

Фіскальна функція є основою у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але головне – надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі.

Податки, як уже зазначалося, характеризуються рухом вартості від юридичних  і фізичних осіб до держави. Їх сплата приводить до зменшення доходів  платника. Причому об’єктивно кожний платник зацікавлений сплатити якомога меншу суму, що може досягатись як за рахунок зменшення обсягів об’єкта оподаткування, так і вибору пільгових, щодо оподаткування умов діяльності. Таким чином в сутності кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Суть регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників. Оскільки регулююча функція податків є об’єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання нових пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована політика можлива тільки завдяки об’єктивно властивій податкам регулюючій функції.

Використання податків як фінансових регуляторів – дуже складна й тонка справа. Тут не може бути головного і другорядного – все головне. Іноді незначні деталі в оподаткуванні можуть докорінно змінити суть впливу податку: зробити його прямо протилежним щодо передбачуваного.