Податкова система та її розвиток в умовах ринку

       До  бюджету надійшло 2,6 млрд.грн.,за актами перевірок за 11 місяців 2009 р. завдяки підрозділам податкового контролю юридичних осіб, попаереджено на 6 млрд. грн. спроби незаконного відшкодування ПДВ.

У таблиці 4.1 наведена структура податкових надходжень до Зведеного бюджету України за основними видами податків. Як бачимо, протягом аналізованого періоду змін зазнали практично всі елементи податкової системи, хоча і різною мірою. Особливо відчутними вони були для такого структурного елемента, як надходження до Пенсійного фонду, який в окремі роки входив чи не входив до її складу, плати за землю, податку на дохід/прибуток та податку на додану вартість.

          Таблиця 4.1

Структура податкових надходженень до Зведеного бюджету України за основними видами податків,%

       Як бачимо з наведених даних, простежується чітка тенденція до зростання питомої ваги основних видів податків, тобто відбувається процес концентрації, коли за рахунок декількох податків формується значна частина доходів бюджету. Якщо розглянути структуру податкових надходжень дохідної частини Зведеного бюджету у 2009 році, то головними джерелами її формування є податок на прибуток підприємств (майже 34%), податок на додану вартість (більше 40 %) та прибутковий податок з громадян ( 20 %). Таким чином, можна констатувати, що близько 90 % податкових надходжень бюджету формується за рахунок трьох податків. При цьому значно зменшилася частка податкових надходжень у структурі доходів бюджету, яка формується за рахунок інших податків

      Якщо детально розглядати вплив окремих податків на структуру податкової системи, то найбільшої уваги заслуговує ПДВ, який є основним дохідноформуючим елементом системи. Як свідчать наведені дані, протягом 2004 року сума надходжень від ПДВ, коли його ставка становила 28 %, дозволила забезпечити основну частину податкових надходжень до бюджету (43,4 %). Хоча не можна скидати з рахунку й той факт, що ці зміни сприяли зростанню й без того високого рівня інфляції в країні. У 2005 році після зменшення ставки ПДВ (з 28 % до 24,6 %) та застосування нульової ставки, введення пільг для суб’єктів господарської діяльності зі сплати цього податку відбулося значне скорочення надходжень від його справляння. 
Дані таблиці 1 свідчать, що 2005 рік характеризувався навіть перевищенням надходжень від податку на прибуток (25,6 % від загальної суми податкових надходжень) порівняно з ПДВ (24,6 %). Таку ситуацію можна пояснити високою рентабельністю виробництва продукції в промисловості, торгівлі, будівництві. Через відсутність дієвих механізмів ціноутворення та дефіциту продукції багато підприємств необґрунтовано збільшували ціни.

       ПДВ займає чи не найбільшу частку у наповненні держбюджету. Збір ПДВ становить 62,3% загального збору і 46,1% надходжень до загального фонду держбюджету. ПДВ часто застосовується у країнах з ринковою економікою та є обов’язковим у країнах ЄС [20.с.10-12].

       Загальна сума надходжень з ПДВ до Держбюджету України зросла у 2006: надійшло 22,4 млрд.грн.,що на 3,6 млрд.грн. більше ніж у 2005р; у 2007р. – 28,7 млрд.грн.; у 2008 р.- 33,8 млрд.грн.; у 2009р. – 50,398 млрд. грн.

Так, у 2008р. збір ПДВ майже  на 70%більше, ніж минулого року, тоді як номінальний ВВП зріс лише на 43%. У попередніх роках цей показник був значно менший, наприклад, у 2007 р. він становив усього 25%.

       Зовсім інша ситуація з відшкодуванням. Відшкодовано  ПДВ із Держбюджету у 2007р. на суму майже 12 млрд. грн.,що на 1,7 млрд. грн. більше ніж у 2006р.

       Надходження 2009 року перевищують відповідні показники 2008 року. Так, збільшились надходження до зведеного бюджету на 3,9 млрд. грн., до державного бюджету – на  3,8 млрд. грн. до загалбного фонду держбюджету – на 4,1 млрн. грн.

       Найбільші зростання надходжень маємо з акцизного збору – удвічі (+ 1,123 млрд. грн.), з податку на прибуток – на 48% (+ 1,922 млрд. грн.) з податку на додану вартість – на 112% (+ 990 млн. грн.).

        Незважаючи на загальнокризову ситуацію у 2009 році щодо скорочень та звільнень працівників, зокрема у будівельній, промисловій, фінансовій та інших галузях економіки України, підприємствами, які перебувають на обліку в СДПІ, перераховано до бюджету 1,432 млрд. грн. податку з доходів фізичних осіб, що на 21,2млн. грн. більше, ніж у 2008 році. Адже стан наповнення бюджету безпосередньо залежить від рівня заробітної плати на підприємствах і її своєчасної виплати.

       За  січень – лютий 2010 р. надійшло 2209,4 млн. ргн. платежів до бюджетів  усіх рівнів. Розрахункову базу  ДПА України виконано на 103,6%, додаткові  надходження становлять 76,8 млн. грн.  До загального фонду держбюджнту  забезпечено надходжень на суму 1575,1 млн. грн. платежів, розрахункову базу ДПА України виконано на 103,9%, додатково надійшло 59,6 грн. Виконано також показники місцевого бюджету. За січень – лютий 2010р. надійшло 541,3 млн.грн. , що на 11,3% (55,1 млн. грн.) більше, ніж обсяги надходжень за січень – лютий 2009р.

         Питання майбутніх змін системи  оподаткування в Україні набуває вагомого значення як у теоретичному, так і в практичному аспекті, оскільки наслідки світової фінансової кризи вносять суттєві корективи у фінансову політику переважної більшості країн світу, а й особливо нашої країни.[16,с.5]

РОЗДІЛ 5. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

       Існування у чинній податковій системі біля 40 видів податків, внесків, платежів значно ускладнює саму систему оподаткування. Це дає підстави для удосконалення структури податкової системи шляхом скорочення переліку другорядних податків та зборів, які мають незначний обсяг надходжень. Зокрема, це стосується плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та податку на промисел. Їх доцільно об’єднати та сплачувати лише як єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва. Крім того, плату за надання послуг з оформлення документів на право виїзду за кордон доцільно віднести до державного мита, тому що це є різновидом оплати послуг, які надає держава громадянам.

Втім, не можна підходити  загально до вирішення цієї проблеми, оскільки виникає таке протиріччя. З одного боку, стоїть завдання скасування другорядних у фіскальному плані податків. З іншого – виникає проблема пошуку джерел покриття дефіциту бюджетних коштів.

Реалізація другого  напряму розв’язання структурних  проблем – пошуку альтернативних об’єктів оподаткування – дає  можливість для розв’язання цього  протиріччя. Це, зокрема, може бути введення рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів, платежів за користування надрами. При цьому їх доцільно об’єднати у єдиний податок – збір за спеціальне використання природних ресурсів. Врахування у ціні ліцензії, яка надається на право видобутку/використання природних ресурсів, їх вартісної оцінки буде сприяти, крім поповнення дохідної частити бюджету, ще й розширенню арсеналу регулятивних інструментів держави щодо удосконалення економічного механізму користування надрами [21, с. 56].

Водночас в Україні  податок на нерухомість майже  не набув відповідного використання. Разом з тим, він має ту властивість, яка робить його введення в Україні  особливо необхідним. Вона полягає  в тому, що базу оподаткування практично не можна приховати. Це, в свою чергу, дозволяє забезпечити бюджет сталими надходженнями.

Серед структурних проблем  податкової системи слід відзначити значну нерівномірність у розподілі  податків між бюджетами різних рівнів (державним та місцевими). Протягом останніх трьох років частка місцевих податків і зборів у структурі податкових надходжень була на рівні не більше 2 % від загального обсягу. Це свідчить про явну недостатність власних фінансових ресурсів для вирішення завдань, що стоять перед органами місцевого самоврядування. Така ситуація призводить, у свою чергу, до виникнення міжбюджетної кризи в країні. Існування практики повного або часткового закріплення надходжень від справляння окремих загальнодержавних податків у місцевих бюджетах, механізм надання яких щороку змінюється, не вирішує цієї проблеми остаточно, а тільки заганяє у глухий кут і робить її вирішення ще більш проблематичним.

Зважаючи, що ПДВ є  одним з основних дохідно-формуючих  податків Зведеного бюджету України, запровадження будь-яких змін у його справлянні матиме істотний вплив на державні фінанси. Водночас слід враховувати і необхідність підвищення дієвості регулюючого потенціалу, закладеного в цьому податку. Можна розглянути декілька варіантів розвитку подій за умови реформи ПДВ. Перший з них пов’язаний зі зниженням ставки, яка зменшить податковий тиск на платників податків, другий – з диференціацією ставок.  Зважаючи на обмеженість надходжень від прямих податків, а також на неможливість та недоцільність у трансформаційний період суттєвого скорочення функцій держави (про що йшла мова вище), відчутно знизити ставку ПДВ (незважаючи на привабливість такого підходу) досить проблематично. Реалізувати такий захід можна лише надзвичайно виважено та поетапно. На користь цього свідчать і тенденції до уніфікації системи непрямого оподаткування та введення середньої ставки ПДВ на рівні 15 % у межах формування єдиного європейського ринку. З іншого боку, главами урядів держав-учасниць СНД від 13 листопада 1992 року досягнута домовленість, згідно з якою вважається доцільним при розрахунках за товари, що реалізуються суб’єктами господарювання, застосовувати єдину ставку ПДВ у розмірі 20 %.

Тобто Україні, яка є  членом СНД, доцільно залишити ставку ПДВ на існуючому рівні – 20 %, але, з іншого боку, якщо вона намагається стати членом ЄС, то їй необхідно враховувати тенденції економічного розвитку, що відбуваються в країнах Європи. Однак таке рішення повинне бути продиктоване, перш за все, власними економічними та політичними інтересами [4, с. 47].

Важливим видом непрямих податків є акцизний збір, який у сучасних податкових системах, зазвичай, займає друге місце після ПДВ як за значенням, так і за обсягом надходжень до бюджету. Акцизним збором обкладаються товари, які, як правило, не належать до предметів першої необхідності та рівень рентабельності яких досить високий. На наш погляд, внесення змін до справляння цього податку, (перегляд груп підакцизних товарів та ставок акцизного збору) зараз здійснювати недоцільно. Це призведе до розбалансування вже існуючого механізму сплати акцизного збору, до зміни цін на підакцизні товари та, як наслідок, до перерозподілу споживчих переваг на ці товари. Тому збільшення частки акцизного збору в структурі податкових надходжень доходів Зведеного бюджету (відповідно до запропонованої моделі податкової системи) буде досягатися за рахунок зростання реальних доходів населення, збільшення сукупного попиту в країні, що сприятиме розширенню кола споживачів підакцизних товарів.

Узагальнюючи перелічені недоробки, можна виділити їх основні групи:

– неврегульованість  проблем амортизації;

–труднощі адміністрування, особливо для малих і середніх підприємств;

– перешкоди вільному розвитку конкуренції;

– можливість подвійного оподаткування;

–недостатнє врахування специфіки окремих галузей, секторів економіки та видів діяльності.

Подолання комплексу  структурних проблем податкової системи становить першочергову складову раціоналізації податкової системи, яка забезпечує підвищення її функціонування. Процес розв’язання цих проблем включає багато взаємопов’язаних завдань, які досить чітко поділяються на окремі напрями, що характеризуватимуть нову структуру податкової системи:

1) ліквідація другорядних  у фіскальному плані податків;

2) пошук альтернативних  об’єктів оподаткування;

3) реформування окремих податків.

Заходи, пов’язані із введенням податку на нерухомість, потребують певних витрат для формування інформаційної системи даних  про об’єкти нерухомого майна, проведення вартісної оцінки нерухомості із занесенням цих даних у відповідну базу тощо. Однак подібні адміністративні витрати будуть меншими порівняно з очікуваними надходженнями від цього податку, хоча слід враховувати часовий лаг, що виникає при цьому.

Введення податку на нерухомість, крім вирішення зазначених проблем, буде мати й інші позитивні наслідки [15, с. 162].

По-перше, сприятиме детінізації  майнових відносин через встановлення реального власника майна, зменшення  можливостей отримання необґрунтованих  соціальних пільг та субсидій.