Податкова система та її розвиток в умовах ринку

Регулююча функція виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

Розподільча функція - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).

Стимулююча функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні [9,c.58].

Податкова система України  пройшла певний період свого становлення й нині перебуває на етапі удосконалення. З огляду на це актуальним є наукове обгрунтування основ податкової системи.

Повніше визначення терміну  “податкова система – це сукупність податків, встановлених законодавчою владою, що стягуються виконавчими органами, а також методи і принципи побудови податків”. Але обидва визначення можуть застосовуватися для характеристики податкової системи тільки у вузькому значенні, - як “системи податків”.

Розширене трактування  системи оподаткування. “Система оподаткування – це сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених податків, зборів, внесків і платежів до бюджету та державних фондів, механізм їх нарахування й вилучення, права та обов’язки податкових служб і платників податків, яка дає змогу досягти поставленої мети стосовно конкретного відрізку часу”.

Законом України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 року у статті 3 встановлено одинадцять принципів побудови системи оподаткування  в Україні. Особливу зацікавленість серед них викликали такі принципи:

- стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

- економічна обгрунтованість - встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

- доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів;

-   загальність  - охоплення подтками всіх економічних суб’єктів, які отримують доходи;

-   обов’язковість, тобто примусовість сплати податку,самостійність суб’єкта в його обчисленні та сплаті;

-     адекватність   -   відповідність податкової системи особливостям економічної та політичної органїзації;

-       уникнення  подвійного оподаткування.

У ході реалізації податкової політики в Україні перший із названих принципів порушується найчастіше. Прикладом цього може бути і введення в дію нових законів “Про оподаткування  прибутку підприємств” та “Про податок  на додану вартість” у середині 1997 року, до закінчення бюджетного року, і часті зміни порядку визначення дати виникнення податкових зобов’язань при нарахуванні податку на додану вартість. Від дати прийняття нового закону “Про податок на додану вартість” 3 квітня 1997 року порядок змінювався чотири рази [2,c.78].

Розрізняють такі методи оподаткування: 

• прогресивне оподаткування- означає,що середня ставка податку зростає в міру збільшення доходу; платник податків сплачує не тільки більшу суму податку, а й більший відсоток. Прогресивне оподаткування справляє найсильніший тиск на осіб з високими доходами;
• регресивне оподаткування грунтується на зниженні ставки податку в міру зростання доходу. Такий метод оподаткування вигідний для осіб із високим рівнем доходів,але вразливий для дрібних платників податків;
• пропорційне означає, що середня ставка податку залишається незмінною,незалежно від розміру доходу.

       В цілому можна сказати, що розвиток податкової системи України продовжується. Вдосконалюються форми і методи оподаткування, система стягнення податків і контроль за надходженням їх до бюджету.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.СТРУКТУРА ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

 

       Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються встановленими законами України порядку, становить систему оподаткування.

       Система оподаткування - це нормативно визначені платники податків, їхні обов'язки та права, об'єкти оподаткування, види податків; зборів і платежів, а також порядок їх стягнення.

       Система оподаткування характеризується її елементами - суб'єкт, об'єкт та джерело оподаткування, податкова ставка. (Додаток 1).

Суб'єкти оподаткування - це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.Реальним платником, або носієм кожного податку є споживач.

       Об'єкт оподаткування - це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб, інші об'єкти, визначені законодавством про оподаткування. Іншими словами, об’єкт оподаткування -грошова сума.з якої виплачується податок.

       Об’єктами оподаткування є:

-дохід(підприємства або  населення);

-майно(нерухоме і рухоме).

        Джерело оподаткування - дохід (заробітна плата, прибуток тощо), із якого сплачується податок; собівартість; частина виручки від реалізації продукції [8,c.48].

       Джерело та об'єкт оподаткування взаємопов’язані,оскільки власне дохід є джерелом сплати податку. Якщо опадатковують майно, що забезпечує отримання доходу, то джерело й об’єкт оподаткування взаємопов’язані. Якщо ж сплачується податок на майно чи землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу,то зазначений взаємозв’язок втрачається.

     Податкова ставка(норма оподаткування) - розмір податку з одиниці об'єкта оподаткування. Існують два підходи до встановлення ставок - універсальний і диференційований. При уніварсальному для всіх платників встановлюється єдина ставка. Диференціація ставок може проводитись при розмежуванні ставок між окремими платниками.

       Податкова ставка може існувати в таких формах:

- середньої податкової ставки- відношення обсягу податків до величини доходу,що підлягає оподаткуванню;

- граничної податкової ставки- відношення приросту податків до приросту доходів,що підлягає до оподаткуванню;

- податкові пільги- звільнення від податків або зменшення податкових ставок.

       Саме встановлення податкових ставок може базуватися на окремих методах: емпіричному та економіко-математичному. Емпіричний метод встановлення ставок податків має своєю основною ціллю виконувати фіскальну функцію податків, він базується на існуючому досвіді в сфері оподаткування. Метод економіко-математичного моделювання робить акцент на виконанні регулюючої функції податків і здійснюється шляхом розробки математичної моделі, яка враховує як інтереси платника, так і фактори, що діють у сфері стягнення податків.

      Існує така структура податкової системи.

Загальнодержавні податки

1. Прибутковий податок  з громадян.

2. Податок на прибуток підприємств.

3. Єдиний соціальний  податок.

4. Податок на додану  вартість.

5. Акцизи.

6. Мито.

7. Державне мито.

8. Збір за спеціальне  використання природних ресурсів.

9. Плата за землю.

10. Збір від плати  за транзит через територію  України мінеральної сировини.

Місцеві податки і  збори

1. Місцевий прибутковий  податок з громадян.

2. Місцевий податок  на прибуток підприємств.

3. Податок на нерухомість.

4. Податок на транспортні  засоби.

5. Ринковий податок.

6. Готельний податок.

7. Торговельний патент на деякі види підприємницької діяльності.

8. Рекламний збір.

9. Збір за видачу  дозволу на стаціонарне розміщення  об’єктів торгівлі та сфери  побутових послуг.

10. Збір за видачу  дозволу на стаціонарне розміщення  закладів грального бізнесу.

11. Збір з паркування автотранспорту.

12. Будівельний збір.

13. Екологічний збір [9,c.69-73].

       Хоч податки відіграють значну роль в економіці всіх зарубіжних країн, в Україні ми маємо один із найвищих (навіть порівняно з постсоціалістичними країнами) рівнів оподаткування. До об’єктивних причин, що зумовлюють його, можна віднести:

1. Неможливість одночасного  реформування відносин власності.  Існування ж державної власності  й державних підприємств викликає  необхідність їхньої певної державної  підтримки, а в умовах існування платежів із прибутку цих підприємств – зміни їх відповідною системою податків, які б давали змогу акумулювати достатні для такої підтримки кошти.

2. Неможливість повної  і швидкої комерціалізації охорони  здоров’я, освіти, науки, культури, які потребують значних державних коштів.

3. Необхідність зростання  державних витрат на соціальний  захист населення внаслідок падіння  рівня життя під впливом економічної  кризи та інфляцій.

Отже, основні причини, що зумовлюють високий рівень оподаткування  в Україні, лежать у площині суб’єктивного фактору. Основні серед них такі:

1. Зволікання з ринковими  перетвореннями в Україні, яке  стало на заваді скороченню  витрат державного бюджету, а  отже, і зменшенню рівня оподаткування. 

2. Помилки у проведенні  податкової політики, які породили значні масштаби ухилення від оподаткування. Неможливість акумулювати за цих умов достатні доходи в державний бюджет призводила до найпростішого виходу з важкої ситуації – підсилення податкового пресу на тих, хто ще сплачував податки.

3. Зростання дефіциту  державного бюджету, що сталося  через помилки у політиці державних  витрат, яке також супроводжувалося  пошуком шляхів збільшення державних  доходів, а єдиним засобом такого  збільшення вважалося підвищення  загального рівня оподаткування. 

Таким чином, рівень податкового  тягаря в Україні можна оцінити  як надмірний у тому смислі, що він  вищий, ніж зумовлений об’єктивними причинами і обставинами.

Структура податкової системи  України (Додаток 3) підтверджує ту закономірність, згідно з якою в умовах низького рівня доходів юридичних і фізичних осіб, низького рівня податкової культури, недосконалості фіскального законодавства і роботи податкових служб неможливо забезпечити переважання в структурі податкової системи прямих податків. В Україні чинником, що підсилює цю закономірність, є падіння реальних доходів підприємств, зростання числа збиткових підприємств в умовах однієї з найглибших економічних криз. За цих обставин збереження порівняно значної ролі прямих податків може бути забезпечене лише шляхом надмірного оподаткування як юридичних, так і фізичних осіб, що руйнує стимули до економічної діяльності, а саме: оподаткування таких особистих доходів, які в усьому світі або взагалі не оподатковуються, або оподатковуються за більш низькими ставками, а також штучне завищення оподатковуваного прибутку шляхом зниження таких складових собівартості, як зарплата й амортизація.

Закономірне, а не штучне підвищення ролі прямих податків може бути забезпечене тільки внаслідок  загальної зміни економічної  ситуації в країні: економічного піднесення, зростання особистих доходів і доходів підприємств.

Тому з панівною думкою про те, що основу податкової системи  повинні становити прямі податки, можна погодитися в тому разі, якщо мовиться про стратегічний напрям реформування податкової системи України, а не про напрям її зміни найближчим часом.

Таким чином, у цілому структура податкової системи України  відповідає загальним закономірностям, властивим розвитку податкових систем. Ці закономірності становлять об’єктивну межу податкової системи України на сучасному етапі. Зміна основних характеристик цієї системи можлива лише за умови усунення причин, що їх зумовлюють, тобто зміни певних параметрів соціально-економічної системи України. [8,с.49]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         

РОЗДІЛ 3. ІНСТРУМЕНТИ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

 

       Основним джерелом доходів держави в цивілізованому суспільстві є податки. Законом України "Про систему оподаткування" визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.