Налоговая система Украины

    Необхідно зазначити, що початок побудови податкової системи України мав значні проблеми, обумовлені як відсутністю необхідного досвіду, так і особливостями того періоду, коли Україна ще не мала повної самостійності як держава. Звідси, цілеспрямоване формування власної податкової системи в Україні почалось з 1992 року, коли Україна стала самостійною державою, і умовно процес становлення можливо поділити на чотири етапи: І етап — 1992-1993 рр.; ІІ етап — 1994-1999 рр.; ІІІ етап — 2000-2009 рр.; IV етап — 2010 р і далі.

    На  першому етапі фактично став реалізуватись  Закон України «Про систему оподаткування». Була створена податкова служба України. Сформовані три базові концепції перспективного розвитку податкової системи України. Суть першої концепції полягає в оподаткуванні оплачених обсягів реалізації, із застосуванням системи диференційованих ставок, залежно від сфери і виду діяльності.

    Друга концепція розроблена Головною державною  податковою інспекцією, Міністерством  фінансів та Міністерством економіки України. В її основі було закладено існування податку на прибуток за єдиною ставкою на рівні 30-35%, з пільгами для інвестиційної діяльності; зменшення ставки з податку на додану вартість до 20%; чітке розмежування податків на загальнодержавні і місцеві; перехід в оподаткуванні фізичних осіб до сукупного річного доходу як об’єкта оподаткування. Для того часу основні положення другої концепції можливо вважати досить прогресивними, а тому вона була прийнята до впровадження у податкову практику. Весь 1992 рік ця концепція реалізовувалась, але економічна ситуація в країні погіршувалась. Керованість соціально-економічним розвитком країни дедалі становилось все меншою. Помітно зменшувались доходи бюджетів всіх рівнів, що змусило державу у 1993 році прийняти два нові закони — «Про податок на прибуток» та «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» [2]. Ставки податків за цими законами відповідали нормам першої концепції, що значно збільшило податковий тягар на виробника.

    Третя концепція, що була запропонована Українським  союзом промисловців і підприємців, в основному була схожа з другою концепцією, але в ній були включені значні пріоритети для виробників продукції та товарів.

    На  другому етапі велике значення для  розвитку вітчизняної податкової системи  мало прийняття Конституції України у 1996 році, яка фактично закріпила існування податкової системи країни. На цьому етапі були сформовані більш чіткі податкові механізми. Був напрацьований досвід застосування податкової системи. За окремими податками та зборами були зроблені необхідні коректування. В цей період остаточно була узаконена система місцевих податків і зборів. У 1997 році були суттєво перероблені Закони України «Про системи оподаткування», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» тощо.

    Третій  етап становлення та розвитку української  податкової системи почався з 2000 року і продовжувався по 2009 рік. За цей період були внесені зміни  до багатьох законодавчих активів щодо вдосконалення системи оподаткування в Україні. Цей період характеризувався постійними намаганнями зменшити податковий тягар для виробників і підприємців, а також запровадити більш стабільні норми оподаткування доходів фізичних осіб з метою підвищити рівень зацікавленості населення добровільно сплачувати податки і збори, а не приховувати їх. Зменшення ставок податків на прибуток підприємств до 25%, на доходи фізичних осіб до 13%, а потім до 15% повинно було позитивно вплинути на формування державного та місцевих бюджетів країни. У цей час неодноразово були спроби створити Податковий кодекс України, якій дав би можливість більш стабільного розвитку економіки в цілому. Однак політичні та соціально-економічні проблеми не дали змогу вирішити проблему Податкового кодексу, а українська система оподаткування не давало змогу досить ефективно працювати виробникам та підприємцям. Основний тягар податкового навантаження був перекладений на великі підприємства, які займались виробництвом та експортом продукції. Водночас мале підприємництво у більшості випадків до казни держави сплачувало незначні суми, хоча витрати підприємців малого бізнесу були значні, що пов’язано з корупцією в місцевих органах влади, органах податкової служби тощо.

    На  третьому етапі державі не вдалось  вирішити одну із головних проблем  податкової системи України — забезпечити вихід із тіні більшості підприємців. Українська економіка як і в 90-х роках остається тіньовою економікою, де 50-60% створеної вартості не оподатковується. Проблема країни полягає в відсутності інтересів провідного класу у встановленні справедливих механізмів виявлення і оподаткування прибутків, доходів, майна тощо. Практично весь період існування країни ставилось питання про впровадження в практику оподаткування майна фізичних і юридичних осіб. Але на практиці це не було здійснено через небажання політичної еліти країни, депутатів, держслужбоців, власників великих маєтків, власників великого, середнього та малого бізнесу.

    Україні не вдалось на третьому етапі побудувати ефективну систему оподаткування, хоча запровадженні закони, норми, ставки не були занадто високими у порівнянні з закордонними податковими системами. Головна проблема була пов’язана з людським фактором, тобто відсутністю бажання у політичної еліти країни повернути розвиток держави до того шляху, за яким вже досить давно йде більшість Європейських країн.

    Як  зазначав Василик О.Д. «На сьогодні є підстави стверджувати, що податкова  система виявилась неадекватною умовам перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб’єкти господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значними є деформації та нестабільність ставок, визначенні бази й періодів оподаткування. Дуже негативно вплинули на результати господарської діяльності суб’єктів нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до виникнення значного неофіційного сектору економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень [5, с. 41]».

    Четвертий етап становлення та розвитку податкової системи України почався у 2010 році. Він характеризувався активним намаганням створити Податковий кодекс та запровадити його найближчим часом. Такий Податковий кодекс було створено та прийнято Верховною Радою України і підписано Президентом країни. Однак побудова Податкового кодексу була дуже важкою внаслідок значних суперечностей між різними колами країни, що були зацікавлені або не зацікавлені у такому документі.

    Податковий  кодекс — це комплексний документ, який в цілому характеризує податкову  систему країни, а тому його положення не можуть абсолютно задовольняти усіх учасників фінансових відносин в країні. На нашу думку, прийняття Податкового кодексу слід розглядати як позитивне явище у фінансовій системі держави. Податковий кодекс дає загальні перспективи до розвитку не лише податкової системи країни, а й всієї фінансової системи, до якої відповідною частиною входить податкова система.

    Внаслідок прийняття Податкового кодексу  було скасовано велику низку Законів  України, які на протязі 19 років регулювали оподаткування і слугували об’єктом критики та вдосконалення. Ми вважаємо, що Податковий кодекс повістю не вирішив усіх питання вдосконалення та розвитку системи оподаткування в Україні, але його започаткування є великим кроком у майбутнє, тобто подальший розвиток оподаткування, формування бюджетів на новій податковій базі тощо.

    РОЗДІЛ 3

      ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС ТА ЙОГО РОЛЬ У МОДЕРНІЗАЦІЇ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ 

    Податковий  кодекс України було прийнято 02.12.2010 р. Він регулює відносини, що виникають  у сфері справляння податків і  зборів, зокрема, визначає вичерпний  перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права  та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки  їх посадових  осіб під час здійснення податкового контролю, а також  відповідальність за порушення податкового законодавства.

    Проаналізувавши зміст прийнятого Податкового кодексу, можливо виділити таке позитивне зрушення податкової системи як скорочення кількості податків і зборів та зниження податкового тиску на економіку. Так, замість 28 загальнодержавних та 14 місцевих обов’язкових платежів, що були закріплені Законом України «Про систему оподаткування», Податковим кодексом запроваджено відповідно 19 та 5 платежів. При цьому, до 2015 року скасовано буде ще один державний та два місцевих збори, таким чином кількість державних місцевих платежів складе 18 та 3 відповідно [9].

    За даними дослідження Paying Taxes 2010 [21], середньостатистичне українське підприємство протягом року сплачувало 147 податків та платежів, що є найгіршим показником в світі (183 місце). Для порівняння, в Росії кількість платежів складає - 11, Польщі - 40, Чехії - 12, - Білорусі - 107, Грузії – 18, США - 10, Франції - 7, Китаї – 7. Більша частина податків та внесків (96) в Україні пов’язана з оподаткуванням праці [23].

    Водночас  необхідно підкреслити, що окремі скасовані  платежі не створювали додаткового тиску на економіку, а лише перерозподіляли кошти в напрямі підтримки окремих сфер. Зокрема, збір за проведення гастрольних заходів, який спрямовувався до спеціального фонду бюджету, використовувався як інструмент підтримки вітчизняної культури за рахунок оподаткування діяльності в Україні іноземних артистів. У даному контексті його скасування не видається необхідним і таким, що відчутно полегшить податковий тягар на економіку. Аналогічне зауваження стосується і збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства, який пропонується скасувати 31 грудня 2014 року [28].

    Основна мета реформування податкової системи визначалася, перш за все, ліквідацією дефіциту бюджету, що обумовлювалося застосуванням монетаристського підходу до її побудови в його односторонньому розумінні без врахування конкретних умов. Крім того, повинні були бути задоволеними вимоги міжнародних фінансово-кредитних організацій, які для надання кредитів поставили умови – стабілізація національної валюти і скорочення дефіциту бюджету.

    Можна вважати, що основним недоліком чинної податкової системи є її спрямування на подолання дефіциту бюджету шляхом вилучення доходів господарюючих суб’єктів. Прослідковується відсутність чіткого взаємозв’язку податкової системи з розвитком економіки і діяльністю безпосередніх її суб’єктів. Це, у свою чергу, призвело до того, що податкова система розвивається відірвано від розвитку безпосередніх суб’єктів оподаткування. Підприємства зацікавлені у отриманні мінімального прибутку, щоби уникнути надмірного податкового тиску.

    Позитивним  напрямком податкової реформи стало  зниження ставок ключових податків. Водночас, на нашу думку, необхідно відзначити наступні проблеми та суперечності кодексу в питанні зниження податкового тиску.

    Рис. 3.1. Зниження податкового тиску на економіку країни [1]. 

    Так, одночасне зниження ставок податку  на прибуток підприємств та ПДВ (до кінцевих значень) призведе до значного падіння доходів державного бюджету на 2,8 % від ВВП або майже 10 % його загальних доходів. У Податковому кодексі не обумовлено компенсаційні джерела, які дозволили б покрити втрату доходів. Крім того, не оприлюднено, за рахунок стримування яких статей видатків бюджету будуть компенсуватися звуження дохідної бази від зменшення ставок податків.

    Сумнівним, також, з точки зору доцільності  та ефективності є положення стосовно зниження ставки ПДВ. Даний податок є одним з непрямих податків, тому фактичним суб’єктом оподаткування є кінцевий споживач, а не підприємство, що його сплачує. Таким чином, зниження ставки ПДВ до 17% в умовах гострого дефіциту ресурсів не є оптимальним з точки зору економічної ефективності. На наш погляд, необхідно зосередитися на зниженні імпліцитної ставки податку на прибуток і лише за наявності ресурсів переходити до зниження ставки ПДВ, але в довгостроковій перспективі [27].

    Позитивним моментом Податкового кодексу є те, що за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 р. штрафи застосовуються у символічному розмірі – 1 грн., а для платників податку на прибуток і тих, хто перейшов з єдиного податку на загальну систему, вони взагалі не застосовуються за порушення.

    Податковим  кодексом створені несприятливі умови  для малого бізнесу. У частини  населення складається враження, що на сьогодні вирішили ліквідувати  дрібний бізнес. Глава 1 розділу 14 чітко  передбачає, що таке фізичні особи-підприємці, тобто малий бізнес і з 2016 року, згідно з цим кодексом, таких підприємців-фізичних осіб уже не має бути, бо навіть самого визначення не буде існувати у Податковому  кодексі [14].