Налоговая система Украины

    Ці  податки були організовані у свого  роду державні монополії, так звані  оренди. Власники цих підприємств  не могли продавати свою продукцію  вроздріб, а доставляли їх за твердими цінами орендарям, які платили державі  визначений податок.

    Немалу  частку військових прибутків становив «димовий» податок, який запорізькі козаки збирали з так званих «сиднів», що вважались підданими ними козацького товариства.

    Надалі  в міру переходу держави до виконання  більш широкого кола завдань, почали стягуватися податки як такі. В основному це були численні різновиди прямого подушного обкладання, призначені для задоволення постійних та надзвичайних потреб. Як об’єкти, з яких стягувалися податки, виділялися земля, двір і будинок (дим). У зв’язку з цим все населення поділялося на дві великі групи. До першої групи належали індивідууми, звільнені від податків (духовенство, княжі слуги), до другої — податкові стани: землероби, міські обивателі. Непряме оподаткування було представлено в основному торговельними та судовими митами [13].

    У XIII–XIV ст. за часів татаро-монгольської навали завойовники запровадили додаткові грошові і натуральні податки, а також численні повинності. Крім того, в період феодальної роздробленості у межах своїх вотчин феодали самі встановлювали власні податі. Центральна влада могла втручатися в їх господарське життя тільки у заздалегідь узгоджених межах, зокрема, вона обкладала загальними податками населення держави.

    Таким чином, на теренах сучасної України  в епоху середньовіччя була характерною надзвичайна різноманітність обов’язкових платежів. Іноді вони різнилися між собою до такої міри, що тепер часто важко вирішити, чи йде мова про податок як такий у сучасному його трактуванні, або про збір, орендну плату, штраф, данину, пожертвування. Наочним прикладом може служити десятина — плата за землю, що належала феодалові і передана селянину для обробки. Останньому потрібно було віддати 1/10 зібраного врожаю власнику землі.

    Необхідно вказати, що вже на той час податки справляли помітний вплив на господарське та соціальне життя суспільства. По-перше, вони вже тоді були відносно стабільним джерелом фінансування державних витрат. По-друге, поступовий перехід від натуральних форм стягнення податків до грошових стимулював виробництво надлишків продукції для продажу. Це сприяло розширенню товарно-грошових відносин, поглибленню процесу розподілу праці та урбанізації. Таким чином, з самого початку свого виникнення і розвитку податки виконували не тільки фіскальну функцію, а також і роль додаткового стимулу для розвитку господарства.

    По-третє, вже в ті часи виникали проблеми, аналогічні сучасним, зумовлені подвійним характером податків — їх об’єктивною необхідністю, з одного боку, і примусовим характером, з іншого. Все, що було пов’язане з примусовим відчуженням власності, завжди викликало гострі суперечки та невдоволення з боку тих, кому доводилося платити, і водночас бажання збільшити та впорядкувати платежі з боку тих, хто їх встановлював і стягував [5].  

    2.2. Особливості податкової  системи за часів  Австро-Угорської,  Російської імперій та Радянської України 

    За  часів Б. Хмельницького з кожного  двору вільних військових сіл  і містечок збирали 4 таляри чиншу  для купівлі військових припасів, а також 2-3 злотих з дому для гетьмана. З 1665 р. почали збирати податок з  млинів в обсязі третини помолу для  утримання російських гарнізонів, який сплачувало все працездатне населення; податки з різних промислів; з  продажу хліба, різних продуктів, худоби та інші види податків (за перевіз через ріки, з весіль, на утримання ратуш тощо). У 1783 р. було встановлено подушний податок сумою 1 крб. 20 коп. за рік з селян і козаків та 72 коп. з поміщицьких і монастирських селян (для порівняння 70 коп. у корчмі коштувало відро меду).

    За  царювання імператриці Катерини II на українських землях було встановлене «подушне», що сплачувалося грішми і стягувалось у визначених розмірах із ревізьких душ, які значилися у сільських чи міських громадах під час одного з переписів населення, так званих ревізій. Такі переписи проводили нерегулярно й нечасто. Однак зміни кількості населення жодним чином не позначалися на зменшенні сум податків. Непомірна величина цього податку змушувала найбідніші верстви населення (селян) продавати останнє майно, аби його сплатити. Так тривало аж до 1859 р., коли було створено комісію для перегляду податків і зборів, члени якої одностайно дійшли висновку, що лише скасувавши «подушну подать», можна істотно покращити систему прямого оподаткування [10].

    Наприкінці 20-х – на початку 30-х років минулого століття в українських селах існувала система натурально-продуктових та грошових повинностей селян. Особливості оподаткування селянських господарств в Україні у цей період випливали з класового принципу податкової політики радянської держави, її фіскального характеру. Єдиний сільськогосподарський податок офіційно визначали однією з форм повинностей населення. Причому сума цього податку автоматично збільшувалася зі зростанням дохідності з ріллі, від продажу худоби, городини, продуктів садівництва. Існувала також специфічна форма селянських повинностей – самообкладання.

    Податкова система часів імператриці Катерини ІІ була дуже жорсткою, про що свідчать тяжке економічне становище найбідніших  верств населення, існування подвійного оподаткування. Такий підхід призвів  до багатолітнього економічного занепаду українських земель.

    Податкова система 20-30-х р.р. унеможливлювала  індивідуальне господарювання, адже була побудована таким чином, аби  на заможних селян (куркулів) припадав найбільший податковий тиск. Це все  пригнічувало розвиток індивідуального  підприємництва, що частково позначилось  на сучасному економічному стані  України, адже у свідомості наших  громадян ще залишились стереотипи господарювання тих часів, а також боязнь до самостійного підприємництва і прийняття управлінських  рішень. Проте вражає ефективністю система штрафних санкцій, що застосовувались до неплатників податків.

    З другої половини XVI ст. в українських землях була введена польська податкова система у вигляді панщини, натуральних повинностей і грошових платежів на користь польських феодалів. Після козацької революції 1648 р. зібрані податки надходили в козацьку військову скарбницю. За військову службу козаки і старшини звільнялися від сплати податків, тому козацька скарбниця не могла розраховувати на значні прямі податки. Велику роль у доходах відігравали митні збори і різні монополії (на тютюн, селітру).

    У другій половині XVII ст. після приєднання Лівобережної України до Росії натуральні податки були замінені єдиним грошовим подвірним податком, а з 1783 р. — подушним. Цей податок спочатку забезпечував до 50 % доходів російської казни, а в кінці XIX ст. — перед його відміною — менше 10 %.

    Характеризуючи структуру податків Російської імперії, можна зазначити, що аж до XVІII ст. перевага віддавалася непрямому оподаткуванню. Така особливість структури податків була не випадковою. Ручна праця, що застосовувалася в той час, була низькопродуктивною і не забезпечувала значні доходи фізичних осіб і підприємств, а тому і прямі податки на доходи не відігравали вирішальної ролі в системі державних фінансів. Прямими податками тут як і раніше виступали так звані податі (основні предмети оподаткування: землі та двори), а з непрямих податків головними були митні та шинкові збори, що складають у XVII ст., за оцінкою російського історика В. О. Ключевського (1841–1911), «...саме рясне джерело, яким харчувалася московська скарбниця».

    На  території земель Західної України, які з кінця XVIII ст. були приєднані до Австрії, а пізніше перебували під владою Польщі, Румунії та Чехословаччини, існували податкові системи тих країн, до складу яких вони входили. Але як і загалом у Європі, до основних джерел доходів бюджету належали регалії та акцизи.

    В Україні, яка відставала у розвитку капіталізму від передових країн, податкова система ще довгий час була майже архаїчною. Після скасування кріпосного права у 1861 р. і аж до революційних подій 1917 р. першорядне значення на території Російської імперії мали непрямі податки, зокрема, акцизи на алкогольні напої, цукор, сіль і регалії (монополії). З огляду на особливості галузевої структури, з України до бюджету Росії надходило приблизно 30–40 % всіх акцизів. Прибуткове оподаткування громадян і підприємств було введено та отримало дещо швидкий розвиток уже за радянських часів, починаючи з періоду непу.

    Таким чином, необхідно наголосити, що у країнах Європи ще наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. були закладені основи податкових систем, які до цього часу більш-менш успішно функціонують і базуються на раціональному поєднанні прямих податків на доходи фізичних та юридичних осіб, непрямих податків на товари і послуги та обов’язкових відрахувань на соціальне страхування. Водночас податкові системи українських земель були частинами систем різних країн, економічний розвиток яких був нерівномірним. Це історично обумовило процес затримки складання єдиної державної податкової системи в Україні, певні її регіональні особливості та суперечливий характер на сучасному етапі.

    У роки Другої світової війни податки  в розрахунку на душу населення зросли більш ніж утроє, вартість життя – на 72 %. Надалі фінансова система Радянського Союзу еволюціонувала в напрямі діаметрально протилежному до процесу загальносвітового розвитку. Поряд з податками вона активно використовувала адміністративні методи вилучення прибутків. Повна централізація грошових засобів і відсутність будь-якої самостійності підприємств у вирішенні фінансових питань поступово зумовили фінансову кризу.

    Повна руйнація українських податкових національних традицій, яка передбачала помірність і доцільність оподаткування, розпочалася  з втратою Україною її незалежності і повного поневолення Московською  державою.

    Ламаючи адміністративну систему України, яка за своєю демократичною суттю  та універсальністю випереджала  майже усі адміністративні системи  світу, Москва почала запроваджувати й «свої» податки. Помірне мито було замінене Московським податком, що становив 5 відсотків від продажної ціни товару.

    Було  введено подвірне оподаткування. Тобто, запроваджено нову систему оподаткування населення прямими податками.

    Запровадження подвірного оподаткування значно збільшило  кількість платників податків за рахунок введення в їх число тих  категорій населення, що раніше були звільнені від оподаткування: «задвірних», «ділових людей», половників та інших.

    Загальну  суму подвірного визначав уряд на чолі з урядником, а сільська громада  чи міське управління розподіляли суму податку між всіма дворами. Подвірне оподаткування зберігалось до запровадження подушного, тобто до XVIII століття.

    Основний  прямий податок Російської імперії  подушне запроваджено в Україні в першій половині XVIII століття. Його сплачувало все чоловіче населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на державній службі. Розмір податку щороку визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту, і постійно збільшувався. У XVIII столітті подушне становило близько 50 відсотків усіх надходжень до державного бюджету Російської імперії. Подушне сплачували до кінця 19 століття. З появою іноземних капіталістичних інвесторів і розвитком в пореформений час сільськогосподарського і ремісничо-промислового підприємництва, подушна подать відміняється і вводяться майнові, та інші прямі податки.

    В роки революції і громадянської  війни податкова система створюється, змінюється прямим визиском, експропріацією.

    Елементи  цивілізованого регулювання економіки  шляхом запровадження прямих і непрямих податків запроваджуються в період коротко часового НЕПу.

    Сталінізація  спростила податкову систему  і в умовах тоталітарної системи  вона стала по суті номінальною і  набрала вироджених форм.

    Потреби в спеціальному податковому органі в умовах загальнодержавної форми  власності на засоби виробництва  не було. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідні підрозділи держдоходів. Вони несли  відповідальність за дотриманням діючого  порядку справляння бюджетних доходів  і за виконання плану надходжень платежів до бюджет).

    2.3. Податкова система сучасної України 

    Історично склалось так, що формування податкової системи України було пов’язано  з прийняттям у 1991 році Закону України «Про систему оподаткування» [3]. Згідно з цим законом об’єктами оподаткування стали: доходи; прибуток; додана вартість продукції, робіт та послуг; митна вартість продукції, робіт та послуг; спеціальне використання природних ресурсів; майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти. У зазначеному законі були включені збори до державних цільових фондів, наприклад, до Пенсійного фонду тощо.