Фіскальні аспекти регулювання підприємництва в Україні

       Економічна  політика реалізується державою через  закони, президентські накази, урядові  постанови та інші нормативні акти, державні програми, рішення державних  органів.

       Конкретними інструментами проведення державної  економічної політики виступають перед  усім такі фіскальні важелі впливу, інструменти фіскальної політики, як податки, державні витрати, трансферти. За допомогою фіскальних інструментів держава має змогу змінювати  величину та спрямованість грошових потоків у відповідності з  цілями та наміченими для їх здійснення мірами.

       У розвинутих країнах для характеристики фіскальної політики використовують мультиплікатор збалансованого бюджету, який дорівнює одиниці. Це означає, що збільшення податків і державних витрат на одну і ту ж саму величину зумовлює приріст  чистого національного продукту на величину, яка дорівнює приросту обсягу державних витрат і податків.

       Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – це політика використання державних податків та витрат (видатків) з метою впливу на макроекономічний кругообіг [9], який зображено схематично (рис. 1.1).

       Рисунок 1.1 Вплив фіскальних інструментів на макроекономічний кругообіг  

       На  рис.1 зображено кругообіг доходів (верхня частина схеми) і витрат (нижня  частина схеми), що здійснюється між  підприємствами і домогосподарствами.

       Доходи, що надходять у розпорядження  домогосподарств, є платою їм як власникам  ресурсів, за винятком податків. Сукупні  витрати (попит), згідно зі схемою, формуються трьома потоками: споживанням домогосподарств, інвестиціями (що є перетвореною формою заощаджень) та державними витратами.

       Фіскальна політика безпосередньо торкається кругообігу в точках А та Д, тобто  коли держава вилучає податки  коли вона збільшує попит на величину державних витрат.

       Для відновлення макрорівноваги необхідно, щоб величина того, що тимчасово  вилучено з кругообігу, дорівнювала  величині того, що повернулося у  нього. До фіскальної політики мають  відношення податки та державні витрати.

       Отже, у фіскальної політики є дві сторони: податкова та видаткова. Наша мета зрозуміти, на які макроекономічні показники  може ефективно впливати і як використовується на практиці фіскальна політика. Розглянемо структуру податків, щоб у подальшому диференціювати вплив різних елементів на макроекономічні показники.

       Існуючі податки можна класифікувати  за різними принципами: об'єктом (податки  на доход, прибуток, власність), суб'єктами оподаткування, платниками (індивідуальні  та корпоративні податки), характером стягування податку (прямі, непрямі).

       У даному разі нас цікавить конкретне  питання: позитивний ефект і втрати від застосування певних податків з  макроекономічної точки зору. Для  цього розглянемо ту класифікацію податків, яка розрізняє прямі податки (на доходи) і непрямі (на споживання).

       Прямі податки істотно впливають на ринок ресурсу праці. Адже бажання  пропонувати працю безпосередньо  залежить від величини доходу, що залишається  після оподаткування. Уявімо, що пропорційним податком оподатковується зарплата. Як впливає податок на обсяг робіт  в економіці? Для відповіді скористаємося  рис.1.2.

       Рисунок 1.2 Вплив оподаткування на обсяг робіт в економіці  

       На  графіку відображена рівновага (точка  Е1) попиту і пропозиції на ринку  праці до того, як доход працівників  почав обкладатись податком. Цьому  стану рівноваги відповідає кількість  зайнятих L1 і зарплата W. Лінія S2 відображає пропозицію після впровадження податку. Рівновага попиту і пропозиції досягається  у точці E2. Е2К – відрізок, що відображає величину податку на доход. W1 – зарплата до оподаткування, W2 – після оподаткування.

       Площа фігури W1E2KW2 означає величину податкових надходжень до державного бюджету за умови, що платниками податку є L2 осіб і кожна особа сплачує Е2К  податку [2].

       Визначення  межі оподаткування є проблемою  вкрай актуальною для України. Практика управління економікою впродовж 90-х  років засвідчує: намагання уряду  поповнити хронічно дефіцитний бюджет не враховують того, що надмірні податки  зменшують базу оподаткування і  скорочують надходження до бюджету.

       Бюджетно-податкова  політика, що використовує як головні  інструменти податки та державні витрати, може застосовуватися для  досягнення таких макроекономічних цілей, як забезпечення повної зайнятості, стримування цін та забезпечення загального добробуту [3].

       В Україні, у порівнянні з розвинутими  країнами, існує проблема нерівномірного оподаткування. Наприклад прибуток на капітал. Будь-яка підприємницька діяльність (як із реєстрацією юридичної  особи, так і без неї) потребує необхідних капіталовкладень. А прибуток, отриманий від них, оподатковується  за різними ставками. В Україні  відбувається етап первинного накопичення  капіталу [5]. Від його результатів  залежить подальший стан економічної  системи України.

       Створювання труднощів при накопиченні капіталу підприємцями-фізичними особами, необхідного  для реєстрації юридичної особи. А до такої реєстрації фізичні  особи завжди мали потяг через  низки переваг з банківським  рахунком, кредитуванням, орендою приміщень  та активної частини основних засобів  і т. ін. Це штовхало платників до приховування оподаткованих доходів.

       Податки на споживання, що застосовуються в  Україні (ПДВ, акцизний збір, мито), повинні  справляти вплив на всі джерела  доходів. При цьому потрібно враховувати  той факт, що найбільший тягар цих  податків лягає на кінцевого споживача. Вони впливають на всі джерела  доходів однаково, а в основному  – на заробітну плату. Цими податками  скорочується платоспроможний попит  населення, а значить – і обсяги виробництва товарів народного споживання. Це залежить від нерівномірного розподілу податків між джерелами доходів. Звичайно, інакше непрямі податки впливати не можуть. Але пом’якшити цей вплив можна, наприклад, за рахунок диференціації ставок ПДВ за групами товарів. Адже ряд країн застосовують до сільськогосподарської продукції, до інших товарів першої необхідності знижені ставки ПДВ. При розробці ставок оподаткування необхідно більше брати до уваги рівень реальних доходів населення [6].

       Податкова система України будувалася і  будується на основі небагатого власного і, в основному, зарубіжного досвіду. Прорахунок полягає лише в тому, що запозичувати досвід країн із розвиненою ринковою економікою, в яких питання  «сколочування» первинного капіталу для  підйому виробництва уже не стоїть. В Україні картина протилежна. І тому необхідно створити належні  умови процесу накопичення і  легалізації капіталу, використовуючи податкові важелі та стимули. Якщо говорити про інвестиції із-за кордону, то задля  їхнього притягнення податкова  система України повинна бути менш обтяжливою та жорсткою, ніж зарубіжна.

       Фіскальна функція складається у формуванні грошових доходів держави. Акумульовані через оподаткування засоби держава  використовує на будування доріг, великих  господарських об’єктів, об’єктів соціального призначення (лікарень, шкіл, дитячих садків, басейнів, бібліотек), на утримання науки, захист навколишнього  середовища. Частина засобів йде  на охорону здоров’я та розвиток медицини: удосконалення виробництва лікарської техніки, захист здоров’я метрі та дитини, проведення медичних дослідів. Значна частина засобів йде на розвиток системи середньої загальної, спеціальної та вищої освіти, у  тому числі на виплату заробітної плати викладачам та стипендії студентам. З цих же засобів держава утримує  дома для пенсіонерів, виплачує пенсії та допомоги за інвалідністю, оказує допомогу хворим та непрацездатним членам суспільства, утримує державний апарат, армію, органи охорони порядку [4].

       Функції податків знаходяться у діалектичній залежності одне від іншого. Так, отримання  великої кількості податкових зборів у бюджет (фіскальна функція) сприяє стимулюванню прискорення будування  соціальних об’єктів, фундаментальних  наукових досліджень (економічна функція). У той самий час прискорення  інвестиційної активності, зріст  масштабів виробництва (економічна функція) сприяє збільшенню податкових надходжень до бюджету (фіскальна функція).

       З викладеної інформації можна зробити  висновок, що податковий механізм в Україні потребує деякої корекції і змін.

       Як  що за цих умов намагатися збалансувати бюджет фіскальними заходами, то потрібно підвищити податки або скоротити  державні витрати. Звичайно, ці заходи зможуть збалансувати річний бюджет, але за характером свого впливу на економіку вони є стримуючими, тобто  викличуть ще більше падіння виробництва.

       Тому  з одного боку, дана політика є ефективним інструментом в стабілізації економіки, усунення безробіття та втримання інфляції, а з іншого – вона може викликати  бюджетний дефіцит і породжувати  державну заборгованість та інфляцію. Тому розглянута сфера економіки  держави повинна бути строго регульована  і здійснювати своє функціонування в розрахунку пропорційного співвідношення до загального суспільного середньо соціального рівня життя населення.

       Маю сподівання, що уряд буде провадити  розумну політику реформування податкової системи на благо всієї держави. 
 

  1.3 Принципи і механізми  та ефективність  впливу фіскальної  політики на підприємницьку  діяльність. 

     За  допомогою фіскальної політики держава  безпосередньо може впливати на розвиток економіки, добиваючись її стійкого зростання, стабільності цін і повної зайнятості дієздатного населення.

     Така  політика полягає в тому, щоб вчасно передбачати спад виробництва і  зростання безробіття, а також  наростання інфляційних процесів в  економіці і відповідним чином  впливати на них. При наступаючому спаді  виробництва уряд збільшує державні витрати і скорочує податки з  метою збільшення сукупних витрат і  інвестицій. Тим самим воно сприяє підйому виробництва і збільшенню зайнятості. При настанні інфляції, навпаки, державні витрати зменшуються, а податки збільшуються.

     Всі заходи, що передбачають подібного  роду державне регулювання економіки, одержали назву дискреційної політики. Разом з грошово-кредитною політикою  вона грає найважливішу роль в керівництві  держави макроекономікою, тобто  явищами, пов'язаними із зайнятістю, витратами і доходами населення, стабільністю цін і стійким розвитком  виробництва.

     Проте макрорегулювання не обмежується тільки безпосередніми діями держави в  особі його органів управління. Якби не існувало ніяких інших регуляторів, то нам залишалося б лише чекати, коли представники уряду відмітять  негативні явища в економіці  і вживуть заходи до їх усунення. А реалізація таких заходів зажадає  відомого часу, поки вони будуть точно  сформульовані, затверджені законодавчою владою, а потім, нарешті, реалізовані.

     На  щастя, в ринковій економіці існують  певні механізми самоорганізації  і саморегулювання які вступають  в дію негайно, як тільки виявляться негативні процеси в економіці. Принцип саморегулювання, який лежить в основі вбудованих стабілізаторів, аналогічний принципу, на якому побудований  автопілот або терморегулятор холодильника. Коли автопілот включений, то він  підтримує курс літака автоматично, на основі сигналів зворотного зв'язку, що поступають. Будь-яке відхилення від заданого курсу завдяки таким сигналам буде скоректовано пристроєм, що управляє. Так само працюють і економічні стабілізатори, завдяки яким здійснюються автоматична зміна податкових надходжень; виплати соціальної допомоги, зокрема по безробіттю; різні державні програми допомоги населенню і ін.

     Як  відбувається саморегуляція, або автоматична  зміна, податкових надходжень? В економічну систему вбудована прогресивна  система оподаткування, яка визначає податок залежно від доходу. З  підвищенням доходів прогресивно  збільшуються податкові ставки, які  затверджуються урядом наперед. При  збільшенні або зменшенні доходу автоматично підвищуються або знижуються податки без якого-небудь втручання  уряду і його органів управління і контролю. Така вбудована стабілізаційна система стягування податків достатньо  чутливо реагує на зміни економічної  кон'юнктури: в період спаду і  депресії, коли доходи населення і  підприємств падають, автоматично  знижуються і податкові надходження. Навпаки, в період інфляції і буму номінальний дохід росте і  тому автоматично підвищуються податки.

     У економічній літературі з цього  питання існують різні точки  зору. Сто років тому багато економістів  висловлювалися за стабільність податкових зборів, бо вона, на їх думку, сприяє стійкості  економічного стану суспільства. В  даний час є немало економістів, що дотримуються погляду протилежної  і що навіть заявляють, що об'єктивні  принципи, які лежать в основі вбудованих стабілізаторів, слід вважати за краще  некомпетентному втручанню державних  органів управління, які нерідко  керуються суб'єктивними думками, схильностями, перевагами. Разом з  тим існує також думка, що не можна  цілком покладатися на автоматичні  стабілізатори, оскільки в певних ситуаціях  вони можуть неадекватно реагувати  на останні, і тому потребують регулювання  з боку держави.