Фіскальні аспекти регулювання підприємництва в Україні

    – мотиваційна система, яку формують соціальні інститути;

    – нформаційна система, у першу чергу доступність та достовірність інформації.

    Функціонування  фінансових інститутів відбувається в  умовах інституціональної невизначеності та недостатності. Інституціональна невизначеність проявляється у стохастичному характері  розвитку ринкових процесів та наявності  ризику, який супроводжує всі економічні процеси. Інституціональна недостатність  проявляється у суперечливому і  безсистемному характері фіскального регулюваннянр, що знижує ефективність розподілу і використання фінансових ресурсів, призводить до зростання корупції та тіньового сектора економіки. У зв’язку з цим значно зростають трансакційні витрати, різноманітність яких обумовлюється обсягом і якістю контрактних відносин у сфері державного регулювання загалом та фіскального зокрема. Саме тому важливим є вибір таких регулюючих механізмів, які дозволили б мінімізувати трансакційні витрати у короткостроковому періоді та були б еластичними щодо оптимізації таких витрат у довгостроковому.

    Вибір інструментів фіскального регулювання  передусім визначається обраною  моделюю розвитку ринку. Так, характерною  рисою оподаткування у США  є відносно помірний його рівень, однак  і рівень витрат з боку держави  на соціальну сферу також є  помірним. Азіатські моделі розвитку ринку (Китайська, Японська) радикально відрізняються від американської  та європейських, оскільки їх формування відбувалося під впливом інших  культурних традицій та релігійних переконань. Це зумовлює перекладання соціальних гарантій переважно на роботодавців із відповідним формуванням системи  оподаткування та бюджетних видатків.

    Європейська модель розвитку ринку характеризується більшими гарантіями з боку держави, що супроводжується і вищим рівнем оподаткування. Найвищий рівень централізації  ВВП характерний для Скандинавських країн, які відзначаються і найбільшим обсягом державного сектору та найвищими  соціальними гарантіями (табл.1.1).  
 
 
 
 
 
 
 
 

      Таблиця1.1

        Характерні риси фіскального  регулювання в країнах ЄС

   Ці  країни, з одного боку, використовують потенціал доволі ефективного (у  них) ринкового саморегулювання  і регуляторні можливості податків і податкових платежів, а з іншого – прагнуть покращити динаміку та якість соціально-економічного розвитку шляхом формування надійної фінансової бази усунення державою «провалів ринку» і чималої кількості структурних  диспропорцій. Причому дедалі більше ускладнення соціально-економічної  системи потребує постійного розширення сфери втручання держави у  відтворювальні процеси за рахунок  оптимізації видаткової частини  бюджету в умовах обмежень щодо розширення експансії фіску [13, с. 139].

   Вибір вектору фіскального регулювання, застосування його інструментів визначається особливостями інституціонального середовища, а також фіскальних традицій, які складалися не одне десятиліття. Особливості фіскальних традицій визначаються не тільки економічними, але і соціальними  та культурними чинниками, які формують свідомість населення та їх відношення до регуляторного впливу держави.

   Фіскальне регулювання фінансових потоків  характеризується особливими по відношенню до інших форм регулювання передумовами зародження, розвитку та реалізації. Його інституціональними джерелами є: по-перше, існування держави як специфічного економічного та політичного інституту-виразника  суспільних інтересів; по-друге, наявність  та постійне зростання суспільних потреб, задоволення яких потребує активної участі держави у процесах розподілу, перерозподілу та споживанні національного  продукту за допомогою фіскальних важелів; по-третє, особливості процесу продукування економічною системою фінансових потоків, етапами якого є акумулювання, розподіл, перерозподіл та споживання національного продукту, по-четверте, зростання обсягу трансакційних  витрат при збільшенні кількості  інструментів фіскального регулювання.

   Реалізація  механізму фіскального регулювання  передбачає використання двох основних груп важелів – бюджетних та податкових, дія яких реалізується через застосування відповідних інструментів (табл.1.2).   

      Таблиця 1.2

        Важелі та інструменти фіскального регулювання фінансових потоків

   Будучи  одними з найдієвіших, податкові  інструменти є одними з найнебезпечніших, через специфіку короткострокових та довгострокових наслідків їх впливу на економіку. Короткостроковий ефект  їх дії пов’язаний із зміною податкових ставок або, так званих, автономних податків, які безпосередньо змінюють доходи і, відповідно, величину споживання. Тобто, в даному випадку, податки  впливають, перш за все, на сукупний попит, зміна якого стимулює динаміку пропозиції. Проте для того, щоб ефект від  зміни податків став очевидним, необхідний певний проміжок часу, а також упевненість  споживачів в тривалості дії нових  податків. У зв’язку з цим використання податків як інструментів фіскального регулювання значною мірою ускладнюється, а часті зміни податкового законодавства в країні роблять неможливим достовірний моніторинг результатів регулюючого впливу на економіку.

   Вплив бюджетних важелів чітко визначається змінами в двох сферах:

   - збільшення державних витрат, підвищення сукупного попиту, збільшення рівня зайнятості населення, що, в цілому, потребує збільшення доходної частини бюджету;

   - збільшення доходної частини бюджету, яке відбувається за рахунок збільшення податкових надходжень, а, означає, зменшення доходів платників податків, погіршення їх матеріального добробуту, найгірші наслідки це має в період економічних криз.

   Формування  нового інституціонального середовища фіскального регулювання, яке базується, з одного боку, на чіткому дотриманні прав платників і забезпеченні взаємозв’язку між податками і зустрічним потоком суспільних благ, з іншого на створенні системи достатніх інституціональних обмежень дискреційних дій органів виконавчої влади у сфері податкової політики, в тому числі, введення законодавчих гарантій недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації та збалансування інтересів, прав і обов’язків усіх учасників податкових відносин.

   Фіскальне регулювання має бути адекватним не тільки інтересам окремих економічних агентів, але і держави в цілому, відповідати пріоритетним інтересам державної економічної та соціальної політики. Тому для оцінки результативності фіскального регулювання необхідно розробити систему критерії (табл.1.3).   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Таблиця 1.3

      Критерії  результативності застосування інструментів фіскального регулювання

   Механізм  фіскального регулювання, адекватний умовам національної економіки, повинен відповідати двом основним умовам: по-перше, стимулювати одночасно продуктивну та доходотворчу функцію фінансових потоків, а по-друге, здійснювати подвійний тиск на стимули до мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів, які перебувають у формі неорганізованих заощаджень населення або у тіньовому секторі економіки. Приведення функціонуючого фіскального механізму у відповідність до вказаних вимог досягається через оптимізацію податкового тягаря на суб’єктів господарювання реального сектору економіки та реструктуризацію державних видатків у напрямку посилення фінансової підтримки підприємств не фінансового сектору економіки.

   Узагальнюючи  особливості фіскального регулювання, можна зробити висновок, що його інституціональна природа проявляється у наступних ознаках:

   1. Фіскальне регулювання як сукупність  норм, які впорядковують взаємодію  економічних агентів з приводу  регулювання руху фінансових  потоків. Норма є базовим інститутом  взаємодії економічних агентів,  яка визначає як повинні поводитися  агенти у тих чи інших умовах. У випадку фіскального регулювання ми маємо справу з нормами, які регулюють багатосторонні відносини, що зумовлено специфікою руху, який може відбуватися у середині секторів економіки, між секторами і, навіть, виходити за межі держави.

   2. Фіскальне регулювання як сукупність  правил гри. Це зумовлено тим,  що фіскальне регулювання здійснюється  у відповідності з формальними  правилами, які встановлює держава  і неформальними, які формує  суспільство.

   3. Фіскальне регулювання як сукупність  поведінкових стереотипів. Ця  риса проявляється у різних  аспектах, наприклад, знижуючи ставку  оподаткування прибутку для інвесторів, законодавець керується поведінковим  стереотипом «менші податки –  більші інвестиції». Однак поведінкові  стереотипи є багатоваріантними,  у нашому прикладі інвестор  може керуватися іншим стереотипом  – «менші податки – більший  ризик», тощо.

     Таким чином, інституціональний  підхід дозволяє досліджувати  специфіку фіскального регулювання в реальному економічному житті, а не в рамках вузьких теоретичних моделей. Інституціональний підхід дозволяє не тільки пояснити економічні явища, а зрозуміти їх, описуючи поведінку економічних агентів, яка і формує ці явища.

   Інститути як способи мислення людей зумовлюються інстинктами, звичками, стереотипами, традиціями, які панують у певному  суспільстві. Вони змінюються при зміні відповідних обставин, еволюціонують разом з еволюцією економічної системи, однак зміни в інституціональному середовищі відбувається набагато повільніше через консервативність інститутів. Консервативність у змінах світогляду людей стримує економічний розвиток, оскільки більшість людей прагне стабільності і чинить опір навіть тим змінам, які у майбутньому покращать їх добробут. Якщо у суспільстві панує група людей, які підвищують рівень власного добробуту за рахунок перерозподілу наявних ресурсів, а не за рахунок примноження багатства суспільства, то вона намагатиметься законсервувати наявний інституціональний порядок, що спровокує гальмування подальшого економічного розвитку. Тому обираючи комбінацію інструментів фіскального регулювання з урахуванням інституціонального фактора, необхідно керуватися мотивом забезпечення економічного зростання держави, а не тимчасового перерозподілу ресурсів.