Структура економіки регіону у статистичному вимірі

 

2.2 Тенденції економічного розвитку регіонів

 

Головною метою державної  регіональної політики України є  створення умов для динамічного, збалансованого розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного 
її громадянина.

Досвід соціально-економічного розвитку України протягом останніх років засвідчив, що суттєві регіональні диспропорції перетворилися в загальний чинник на шляху її економічного зростання. Наявність значних регіональних соціально-економічних диспропорцій перешкоджає проведенню єдиної державної економічної соціальної політики, не дозволяє використати переваги територіального поділу, спеціалізації та кооперування праці, збільшує загрозу виникнення регіональних криз, дезінтеграції національної економіки, 
не сприяє формуванню загальнодержавного ринку товарів і послуг, не дає змоги повною мірою використовувати потенціал межрегіонального та прикордонного співробітництва, ускладнює вирішення екологічних проблем і т.д.

До головних чинників поглиблення  регіональних диспропорцій в Україні  в процесі переходу до ринкових відносин слід віднести:

-відмінні ступені адаптованості  окремих регіонів з різною  структурою економіки до функціонування в умовах ринкової конкуренції;

-збереження галузевого  принципу управління економікою, надання державної підтримки переважно базовим галузям, які мають високий ступінь територіальної локалізації;

-недостатній рівень внутрішньої  кооперації виробництва між регіонами;

-послаблення ролі держави  в регулюванні та стимулюванні  регіонального розвитку;

-реформування системи  державного управління шляхом  децентралізації, що відбувалося за відсутності достатньої нормативно-правової бази і супроводжувалось великою вагою суб’єктивних чинників у взаємодії центральної і регіональної влади;

-недосконалість механізму  бюджетного регулювання, яке тривалий  час здійснювалось переважно на основі двосторонніх домовленостей окремих територій і центру;

Основні економічні показники регіонів і областей України,  які досліджувались (2003р).
Регіон, область	Частка регіону / області в Україні, % за показником:
	Територія	Чисельність населення  на 2003р.	Обсяг валової доданої  вартості	Обсяг промислового виробництва	Обсяг валової продукції  сільського господарства	Вартість основних засобів	Обсяг інвестицій в  основний капітал	Обсяг іноземних  інвестицій
Україна	100	100	100	100	100	100	100	100
Північно-Західний	6,60	4,60	3,30	2,00	5,93	3,10	3,60	2,00
Волинська	3,30	2,20	1,60	0,80	2,95	1,40	1,70	1,00
Рівненська	3,30	2,40	1,70	1,20	2,98	1,70	1,90	1,00
Подільський	10,10	8,80	6,00	3,70	13,03	5,80	4,60	1,70
Вінницька	4,40	3,60	2,70	1,80	5,73	2,40	1,70	0,70
Тернопільська	2,30	2,30	1,30	0,60	3,04	1,30	0,90	0,50
Хмельницька	3,40	2,90	2,00	1,30	4,26	2,10	2,00	0,50
Карпатський	9,30	12,80	8,60	5,30	11,48	9,10	9,90	8,10
Закарпатська	2,10	2,60	1,50	0,60	2,22	1,30	1,60	2,40
Івано-Франківська	2,30	2,90	2,10	1,60	2,65	2,00	2,60	1,30
Львівська	3,60	5,40	4,00	2,70	4,61	4,50	4,80	4,10
Чернівецька	1,30	1,90	1,00	0,40	2,00	1,30	0,90	0,30
Причорноморський	18,80	15,10	12,90	7,70	15,01	14,10	15,40	11,50
АР Крим	4,50	5,00	3,70	1,80	3,08	4,60	4,70	3,90
Миколаївська	4,10	2,60	2,40	2,40	3,31	2,50	2,50	1,20
Одеська	5,50	5,10	5,20	2,60	5,28	5,10	7,10	5,40
Херсонська	4,70	2,40	1,60	0,90	3,34	1,90	1,10	1,00
Київ	0,10	5,50	17,00	6,00	|	7,00	16,10	34,60

-недостатня обґрунтованість  та безсистемність в застосуванні  механізмів впливу держави на розвиток регіонів.

За узагальнюючим індикатором  рівня економічного розвитку, яким вважають показник обсягу виробництва валової доданої вартості на одну особу, регіональна диференціація постійно зростає. Якщо в 1996р. різниця між максимальним та мінімальним значеннями цього показника становила 2,7 рази, то в 2001 р. співвідношення між показниками м. Києва (11,9 тис. грн..) та Чернівецької області (2,0 тис.грн.) досягло 5,9 раза.

Зберігаються суттєві відмінності  між регіонами за структурою виробництва  ВДВ, яка в усіх регіонах (крім м. Києва) не відповідає сучасним стандартам розвинутих європейських економік (див. таблицю 4.1.). Зокрема, регіони дуже відрізняються за часткою промисловості у виробництві ВДВ: у 7 областях, що досліджувались, вона є меншою 20% і одночасно становить понад 50% в областях Придніпров’я. Водночас у більшості областей дуже високою є питома вага сільського господарства у виробництві ВДВ: в 11 областях України вона становить понад 30%, в 7 областях – понад 20%. Це є свідченням розгортання в умовах економічної кризи в більшості регіонів процесів деіндустріалізації. В усіх регіонах суттєво зросла питома вага сфери послуг, проте її структура і якість ще далекі від рівня сучасних вимог.

Економіку значної частини областей сьогодні визначають одна – дві  галузі, що є сировинними, або виробляють проміжну та низькотехнологічну продукцію. У 2002 році після трирічного зростання лише Одеській області з тих, що досліджувались, вдалося досягнути і перевищити обсяги промислового виробництва (в порівнянних цінах), які існували в 1990 році. Водночас в АР Крим обсяг промислового виробництва не досягнув навіть половини, а ще у 8 областях – 60% рівня 1990р.

Однією з найважливіших складових  розвитку економіки регіонів є інвестиційна діяльність. Регіони України суттєво відрізняються можливостями щодо залучення інвестицій. За обсягом інвестицій в основний капітал на одну особу станом на початок 2003 року 
різниця між максимальним (м. Київ – 2252,6 грн.) і мінімальним (Тернопільська область – 281,5 грн.) значеннями становила 8 разів. Водночас понад третину (34,6%) прямих  іноземних інвестицій було зосереджено в м. Києві.

Не сприяє поліпшенню ситуації в  регіонах рівень інституційних перетворень  в економіці, зокрема розвиток малого підприємництва та ринкової інфраструктури.

Найбільш вагоме місце займають малі підприємства в економіці Закарпатської, Чернівецької, Тернопільської, Івано-Франківської областей, де їхня частка у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг) становить 15 – 20% при середній величині цього показника по Україні 7,3%. Залишається значною диспропорція в розвитку інфраструктури підтримки малого підприємництва по регіонах України. Насамперед, це стосується таких 
об’єктів інформаційно-консультативної галузі, як бізнес-центри та бізнес-інкубатори. Недостатність послуг, що ними надаються, відсутність чіткої координації в упорядкуванні функцій різних об’єктів інфраструктури з боку місцевих органів влади значним чином стримують формування сприятливого підприємницького середовища в регіонах.  Зростання економічних диспропорцій спричинило посилення територіальної диференціації 
за основними соціальними параметрами. Зокрема, в 2003р. співвідношення між максимальним та мінімальним рівнями середньомісячної заробітної плати працівників у регіонах (відповідно в м. Києві – 696,8 грн. та Тернопільській обл. – 273,5 грн.) становило 2,6 раза. Суттєві відмінності характерні для ситуації на регіональних ринках праці. Показники рівня безробіття, розраховані за методологією Міжнародної Організації Праці, свідчать про дуже складну ситуацію із зайнятістю та безробіттям в усіх регіонах. Варіація рівня безробіття, розрахованого за методологією МОП, в регіонах у 2002 році становила 2,9 раза: максимальний показник був у Чернівецькій області – 16%, мінімальний – АР Крим – 5,6%.

Важливі результати щодо регіональних відмінностей у соціальному розвитку дає аналіз про витрати і доходи домогосподарств. За даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств у 2003 році в усіх регіонах понад 90% сукупних ресурсів домогосподарств використовується на споживчі витрати, що є свідченням низького рівня життя населення. 
      Найбільша частка сукупних витрат домогосподарств на придбання продовольчих товарів зафіксована у Закарпатській, Рівненській, Чернівецькій, Волинській областях та в АР Крим.

Слід наголосити, що найвищих показників середніх сукупних ресурсів та середніх сукупних витрат одного домогосподарства досягнуто в м. Києві, Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській областях, найнижчих – у Херсонський, Закарпатській, Чернівецькій областях, а різниця між максимальним і мінімальним значенням становить 1,7 раза.

Такий регіональний розподіл, навіть з врахуванням соціально-демографічних  характеристик домогосподарств (більша кількість членів домогосподарств у західних областях), дозволяють зробити наступні висновки. По-перше, він обумовлений тим, що в деяких регіонах є низькою частка в сукупних ресурсах грошових доходів: у Волинській, Тернопільській, 
Хмельницькій областях вона становить менше 70%, одночасно понад 20% становить вартість спожитої продукції, отриманої з особистих підсобних господарств – тобто, можна говорити про перехід значної частини сільського населення до натурального способу господарювання. 
По-друге, офіційна статистика щодо соціального розвитку не цілком адекватно відображає реальний рівень доходів та добробуту населення, в деяких регіонах досить значні  обсяги не задекларованих коштів одержано від трудової міграції та нелегального сектора економіки. По-третє, дані про обстеження умов життя домогосподарств необхідно враховувати при визначенні депресивних регіонів та обсягів державної допомоги, що їм надається.

Тенденції економічного зростання, що сформувалися в державі впродовж кількох останніх років, реалізуються через активізацію економічного життя регіонів. Проведений аналіз розвитку областей у 2003 і 2004 роках свідчить про зростання практично в усіх регіонах обсягів промислового виробництва, обсягів інвестицій в основний капітал, рівня реальної заробітної плати. При цьому спостерігається позитивна тенденція більш високих темпів економічного зростання у менш розвинених регіонах.

Зокрема, протягом 2003 р. виробництво  промислової продукції збільшилось  порівняно з відповідним періодом попереднього року в усіх регіонах. Найбільшими були темпи приросту в Тернопільській (40,4%), Закарпатській (35,3%), Івано-Франківській (28,7 %), Чернівецькій (26,6 %) областях. В ряді регіонів суттєво зросли обсяги виробництва товарів народного споживання, зокрема, в Рівненській (на 70,9%), Тернопільській (на 55,7%), Миколаївській (на 54,3%) областях. Одночасно в усіх регіонах, особливо 
в тих, де є великою питома вага рослинництва, відбулося суттєве скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва; наприклад, в Одеській області – більше, ніж на 40%. Зберігається позитивна динаміка зростання заробітної плати. Зокрема, в більшості областей розмір середньомісячної заробітної плати за 2003р. зріс більше, ніж на 20% порівняно з попереднім роком.

Таким чином, проведений аналіз дозволяє зробити такі висновки щодо сучасних тенденцій соціально-економічного розвитку регіонів:

- процеси економічного зростання  в регіонах загалом мають стійкій,  однак несистемний характер;

- позитивна економічна динаміка  в регіонах не супроводжується  адекватним покращанням соціальних параметрів, зокрема, в значній частині областей продовжує загострюватись 
ситуація у сфері зайнятості;

- більшість областей мають низький  рівень конкурентоспроможності  і привабливості для іноземних інвестицій;

- позитивні тенденції економічного  зростання в регіонах автоматично  не призводять до пом’якшення регіональних відмінностей.

Вирішення проблеми зростання регіональної соціально-економічної диференціації в Україні потребує розроблення та реалізації стратегії подолання диспропорцій в регіональному розвитку, яка повинна забезпечити:

-мобілізацію і активізацію  сукупного ресурсного потенціалу  регіонів, підвищення ролі ендогенних чинників забезпечення економічного зростання;

-формування оптимальної  високоефективної структури господарства  регіонів, яка б забезпечила їх комплексний розвиток;

-посилення відповідальності  держави за реалізацію єдиної  державної регіональної політики, орієнтованої на розвиток кластерів;

-системне запровадження  механізмів стимулювання регіонального  розвитку;

-активізацію наукових  досліджень щодо прискорення  розвитку кластерів;

-створення зон вільної  торгівлі, ТПР у регіонах, де склалися  умови для розвитку кластерів.

Ефективність реалізації такої  стратегії значною мірою залежить від узгодженої діяльності центральних, регіональних та місцевих органів влади щодо системної реалізації відповідних заходів державної регіональної політики.

В умовах трансформаційних процесів в економіці України особливої  актуальності набуває розвиток інноваційно-інвестиційної стратегії регіону, оскільки успішні ринкові перетворення без інвестицій та інновацій неможливі.

В результаті проведених досліджень було встановлено, що недостатнє фінансове  забезпечення інноваційної діяльності не дозволяє в повній мірі використовувати наявний інноваційний потенціал регіонів України. Недостатність власних коштів підприємств та відсутність можливостей залучення довгострокових кредитів і коштів інвесторів в інноваційну 
сферу призводять до відмови проведення науково-технічних робіт, зменшення обсягу інноваційної продукції та зниження технічного рівня створених нових видів техніки та технологій.

Результати кількісного аналізу  показників фінансування науково-технічної  та інноваційної сфери регіонів (табл.4.2) свідчать про невисоку ефективність використання їх інноваційного потенціалу, вказують на необхідність кардинального покращення інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності та спонукають до пошуку шляхів і методів ефективної реалізації 
інноваційно-інвестиційної політики в регіоні.

Таблиця 4.2. Обсяг фінансування науково-технічної  інноваційної діяльності в 
регіонах України, які досліджувались (2002р.)

	Фінансування науково-технічних робіт, млн.грн	Фінансування інноваційної діяльності, млн.грн
Україна	2611,02	3013,85
Північно-Західний	13,68	35,50
Волинська	7,88	25,49
Рівненська	5,80	10,01
Подільський	33,84	40,32
Вінницька	23,81	26,74
Тернопільська	6,82	1,55
Хмельницька	3,21	11,83
Карпатський	123,94	449,81
Закарпатська	7,08	191,43
Івано-Франківська	15,70	146,48
Львівська	93,20	108,65
Чернівецька	7,96	3,25
Причорноморський	283,62	434,39
АР Крим	86,28	50,22
Миколаївська	127,58	270,67
Одеська	61,34	62,36
Херсонська	8,42	51,14
Київ	1062,64	286,66