Статистичне дослідження собівартості продукції

Заводська собівартість склала 99,96% повної собівартості, що говорить про незначний розмір позавиробничих витрат.

Як видно, собівартість продукції зросла на 37,5% (35685,9/ 25946,7 * 100); за рахунок підвищення витрат по всіх статтях калькуляції. Однак найбільший вплив мав підвищення цехових витрат: -80,5% (7835,2/ 9739,2 * 100) від загального збільшення собівартості. Питома вага цехових витрат у повній собівартості продукції зріс у 1,5 рази (41,74/27,2).

Збільшення питомої ваги утрат від шлюбу на 0,2% викликало зниження обсягу виробництва на 44,9 тис. грн. (22428,2 * 0,2%).

На собівартість продукції впливають різні фактори, розрахунок ступеня впливу яких представлені у таблиці 1 П (Додаток).

In = 100 –78 = 22% - невиконання плану.

Рівень витрат на виріб знизився тільки по заробітній платі, іншої ж статті витрат викликали ріст повної собівартості.

2.3. Аналіз витрат на 1 грн випущеної продукції.

Для характеристики рівня і динаміки собівартості продукції застосовується показник витрат на 1 карбованець випущеної продукції.

Він являє собою відношення:

A = C  ; де  A – витрати на 1 гривню продукції;

        B           З – собівартість продукції;

                      B – обсяг виробництва.

Зіставленням витрат на 1 гривню продукції за 2004 і 2005 роки визначається напрямок зміни показників.

Таблиця 6. Аналіз витрат на 1 карбованець випущеної продукції.

За даними таблиці 9 витрати на 1 гривню продукції підвищилися в порівнянні з 1997 роком на 0,102 грн. = (1,004 – 0,902).

На зміну витрат на 1 гривню продукції впливають наступні фактори:

       зміна структури асортименту окремих виробів;

       зміна витрат у собівартості окремих виробів;

       зміна оптових цін на продукцію;

       зміна цін на споживані ресурси.

Л = E q * C  ; де

       E q * ц

q – кількість зробленої продукції в натуральному вираженні;

С – собівартість одиниці продукції;

Ц – оптова ціна одиниці продукції.

Вплив зміни структури асортименту виробництва продукції на зміну витрат на 1 гривню продукції визначається різницею між витратами на 1 гривню продукції 2004 року обсягів за 2005 рік і 2004 рік, тобто:

Лд =  E q 1 * C 0  - E q 0* C 0 = 1,2159 – 0,902 = + 0,3139

          E q 1 * ц 0     E q 0 * ц 0

1 – показник 2005р.;

2 – показник 2004р.

Щоб визначити розмір впливу зміни витрат у собівартості окремих виробів, необхідно з витрат на 1 гривню продукції 2005 року в оптових цінах 2004 року відняти витрати на 1 карбованець продукції 2004 року фактично випущеної продукції в 2004 році:

                 Пс = E q 1 * C 0              - E q 1 * C 0 = 1,1703 – 1,2159 = - 0,0456             

                       E q 1 *  ц 0        E q 1 *  ц  0

Для розрахунку впливу таких факторів, як ціни на ресурси і готову продукцію необхідно обчислити проміжний показник витрат на 1 гривню продукції в діючих цінах на ресурси і цінах на готову продукцію 2004 року.

              Л (ціни на ресурси) = 1,5911 – 1,1703 = +0,4208

         Л (ціни на готову продукцію) = 1,004 – 1,5911 = -0,5871

Сума впливу усіх факторів відповідає загальному відхиленню витрат на 1 гривню продукції від значення 2004 року:

0,3139 + (-0,0456) + 0,4208 + (-0,5871) = +0,102.

Зниженню витрат на 1 гривню продукції сприяли зміни цін на готову продукцію і зміну собівартості окремих видів продукції.

Виходячи з економічного змісту собівартості продукції показник витрат на 1 гривню. продукції можна розрахувати по трьох простих елементах              процесу виробництва:

Л = З = ЗМ + ЗП + А = ЗМ + ЗП + А   ;  де

                В              B                B      B      B

ЗМ – матеріальні витрати в собівартості продукції;

ЗП – заробітна плата з відрахуваннями на соціальне страхування;

A - амортизаційні відрахування в собівартість.

Показник витрат на 1 гривню продукції виражає сукупність матеріальності, трудомісткості (зарплатоємкості) і фондоємкості (амортизаціоємкості) продукції, а його аналізові дозволяє розкласти загальне відхилення фактичних витрат на 1 гривню продукції від витрат попереднього періоду по питомій вазі окремих елементів виробничого процесу і визначити напрямок пошуку резервів зниження витрат.

Л1 = 18758 + 8608 + 3221 + 2912 = 0,526 + 0,331 + 0,082 = 1,0

      35526,7        35526,7    35526,7

Л0 = 15334,5 + 6059 + 2303,4 + 1464,9 = 0,533 + 0,291 + 0,051 = 0,9

        28764,6       28764,6           28764,6

Збільшення витрат на 1 гривню продукції було викликано збільшенням трудомісткості і фондоємності виробництва. Однак найбільшу питому вагу займають матеріальні витрати на 1 гривню продукції, що говорить про матеріальний характер виробництва.

Розділ 3. Резерви зниження собівартості продукції підприємства.

Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства.

Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміються виражені в грошовій формі витрати усіх видів ресурсів: основних фондів, природної і промислової сировини, матеріалів, палива й енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його удосконалювань. Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, визначається державним стандартом, а методи калькулювання - самими підприємствами.

Собівартість продукції, представляючи собою витрати підприємства на виробництво і звертання, є основою порівняння витрат і доходів, тобто самооплатності - основної ознаки ринкового - господарського розрахунку. Собівартість - один з узагальнюючих показників інтенсифікації й ефективності споживання ресурсів.

У системі показників економічної ефективності виробництва в галузях матеріального виробництва плануються й аналізуються такі показники, як виробництво продукції на 1 г.о. витрат, а також зниження витрат на 1 г.о. продукції (робіт).

При плануванні й аналізі економії від зниження собівартості продукції розраховують економію по наступних групах факторів :

1.Підвищення технічного рівня виробництва.

2.Поліпшення організації виробництва і праці.

3.Зміна обсягу, структури і розміщення виробництва.

4.Поліпшення використання природних ресурсів.

5.Розвиток виробництва.

Одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції.

Безпосередньою задачею аналізу є: перевірка обґрунтованості плану по собівартості, прогресивності норм витрат; оцінка виконання плану і вивчення причин відхилень від нього, динамічних змін; виявлення резервів зниження собівартості повинне спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного й організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків.

Техніко-економічні фактори і резерви зниження собівартості

В даний час при аналізі фактичної собівартості продукції, що випускається, виявлення резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних факторах. Економічні фактори найбільше повно охоплюють всі елементи процесу проведення-засобу, предмети праці і сама праця. Вони відбивають основні напрямки роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, упровадження передової техніки і технології, краще використання устаткування, здешевлення заготівлі і краще використання предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських і інших накладних витрат, скорочення шлюбу і ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

Економія, що обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується по наступному складі (типовому перелікові) факторів:

1.       Підвищення технічного рівня виробництва. Це впровадження нової, прогресивної технології, механізація й автоматизація виробничих процесів; поліпшення використання і застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші фактори, що підвищують технічний рівень виробництва. Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем керування, використання ЕОМ, удосконалюванні і модернізації існуючої техніки і технології. Зменшуються  витрати й у результаті комплексного використання сировини, застосування економічних замінників, повного використання відходів у виробництві. Великий резерв таїть у собі й удосконалювання продукції, зниження її матеріалоємності і трудомісткості, зниження її ваги машин і устаткування, зменшення габаритних розмірів і ін.

2.       Удосконалювання організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; удосконалювання керування виробництвом і скороченням витрат на нього; поліпшення використання основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших факторів підвищувальний рівень організації виробництва.

3.       Зниження поточних витрат відбувається в результаті удосконалювання обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, упорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, удосконалювання організації контролю за якістю робіт і продукції).

4.       Зміна обсягу і структури продукції, що можуть привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (крім амортизації), відносному зменшенню амортизаційних відрахувань, зміні номенклатури й асортименту продукції, підвищенню її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Зі збільшенням обсягу виробництва їхня кількість на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості.

5.       Поліпшення використання природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, обсягу підготовчих робіт при видобутку, способів видобутку природної сировини; зміна інших природних умов. Ці фактори відбивають вплив природних (природних) умов на величину перемінних витрат. Аналіз їхнього впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик видобувних галузей промисловості.

6.       Галузеві та інші фактори. До них відносяться: введення й освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка й освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші фактори. Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення нових цехів і виробництв на більш високій технічній основі, із кращими економічними показниками.

Шляхи зниження собівартості.

Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес. Упровадження нової техніки, комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів, удосконалювання технології, упровадження прогресивних матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю же продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення і найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами.

Зниження собівартості продукції забезпечується, насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості.