Світове господарство

     Однак Україна перебуває на перехідній стадії розвитку економіки. Як суверенна  держава вона ще не має достатнього  досвіду налагодження економічних зв'язків з країнами світового співтовариства. Це стримує процес інтеграції національної економіки у світове господарства. Крім того, після ліквідації СРСР структури, за допомогою яких здійснювалася в ньому зовнішньоекономічна політика, були ліквідовані, а нових органів, які можуть проводити на всіх господарських рівнях національну зовнішньоекономічну політику України, ще бракує. Вони вже створені на державному рівні: Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України, Державний митний комітет, Національний банк України тощо.

     Україна завжди мала економічні зв'язки з країнами світового співтовариства, але її включення у систему світового  господарства на сучасному етапі  має свої особливості, головним чином  зумовлені набуттям Україною незалежності. Головним економіко-правовим документом, що регламентує розвиток зовнішньоекономічної політики України, є Закон про зовнішньоекономічну діяльність України, що був прийнятий у квітні 1991 року. Він передбачає, що суб'єктами міжнародних економічних відносин можуть бути юридичні особи на території України; в ньому докладно розроблені принципи та види зовнішньоекономічної діяльності, права і обов'язки суб'єктів міжнародних економічних відносин, механізм управління зовнішньоекономічною діяльністю тощо. Правові та нормативні документи, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність України, спираються на об'єктивні можливості господарського розвитку нашої держави. Україна традиційно займає провідне місце серед держав СНД щодо розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Це зумовлюється на наявність вагомих об'єктивних матеріальних передумов, що сприяють розвитку зовнішньоекономічних зв'язків: природних ресурсів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортного забезпечення тощо.

     До 1991 року Україна була республікою  Радянського Союзу. В 1980-ті роки централізовані інвестиції в економіку республіки становили 16% від усіх інвестицій СРСР, але за рахунок менших витрат на виробництво товарів Україна випускала 17% всієї промислової продукції СРСР і 21% сільськогосподарської. Фактично провадилося цілеспрямоване переведення коштів з України в менш розвинені економічно республіки – Казахстан та Росію. Зіставлення показників, які характеризують місце України у загальному експортному потенціалі країн, що входили до колишнього СРСР, показує значну роль України в цьому процесі. Частка України в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзних експортних поставок. Вони направлялися в 123 країни світу, а суб'єктами міжнародно - господарських зв'язків були понад 1400 підприємств України, обсяг експортних поставок яких становив близько 7 млрд крб. Однак слід зазначити, що 98% зовнішньої торгівлі України було спрямовано на країни соцтабору.

     Незважаючи  на значні потенційні можливості включення  України у систему світового  господарства, зараз на цьому шляху постають певні об'єктивні перепони. Це насамперед зниження темпів економічного розвитку нашої країни, що є наслідком загальної кризи, яка охопила суспільне виробництво в Україні; орієнтація України на процес інтегрування з державами СНД, що об'єктивно зумовлено існуванням традиційних економічних зв'язків між ними, низьким рівнем якості продукції, недосконалістю системи управління зовнішньоекономічними відносинами, відсутністю кваліфікованих кадрів спеціалістів у сфері зовнішньоекономічної діяльності, відсутністю досвіду ведення міжнародних економічних відносин.

     Незважаючи  на те, що Україна в минулому посідала провідне місце в експортно-імпортних  операціях СРСР, її зовнішньоекономічні  зв'язки, зокрема, такий їх концентрований вираз, як істотний рівень міждержавної торгівлі, характеризуються зараз негативними рисами. Протягом 90-х років істотно скорочувався обсяг експорту України. Лише за 1992 рік він скоротився на 19%. Традиційно в експорті України переважають паливно-сировинні галузі, частка яких на початку існування країни становила разом з матеріалами та товарами народного споживання близько 90% експорту нашої країни. Експорт України сьогодні характеризується низькою питомою вагою машин та обладнання; незначна частка припадає на продукцію, що випускається згідно з договорами про спеціалізацію та кооперування виробництва, низька частина в експорті виробів сучасної техніки, технологій, ліцензій. У зовнішньоторгівельному обігу України протягом 90-х років різко зросла частка бартерних операцій – з 10% до близько 70%.

     Усе це вимагало і вимагає оперативної  та докорінної зміни акцентів у зовнішньополітичній  діяльності України щодо розвитку міжнародних господарських відносин. Проте невдалими були розроблені в 90-х роках заходи щодо стабілізації експортного потенціалу України, перепрофілювання структури експорту. Зміни в зовнішній торгівлі України “поглинули” масу спеціальних інвестицій. До експортного виробництва були включені далеко не всі підприємства військово-промислового комплексу, що підлягали конверсії.

     За  умов переходу України до соціальної ринкової економіки функціонування механізму реалізації зовнішньоекономічних зв'язків спрямоване передусім на реалізацію загальнодержавних інтересів. Це зумовлює зберігання певною мірою  державної монополії на зовнішньоекономічну діяльність. Вона виявляється в конкретних методах державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, а саме: у прийнятті відповідних законодавчих актів, тарифів, системи оподаткування, укладення договорів, регулювання обсягу, структури, географії поставок, реєстрації суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, наданні їм ліцензій, рекомендацій щодо цін, пільгових кредитів, дотацій, встановлення митного збору та контролю тощо. Важливим напрямом формування ефективного механізму зовнішньоекономічної діяльності України та включення її у систему світового господарства є проведення певної децентралізації зовнішньої торгівлі, що є об'єктивною вимогою переходу національної економіки до регульованого ринку. Істотне значення має розширення прав і самостійності безпосередніх учасників міжнародної торгівлі – підприємств, об'єднань, окремих фізичних осіб. У процесі формування прогресивного механізму інтегрування України значну роль відіграють орієнтація суб'єктів безпосередніх міжнародних економічних відносин на світові ціни, більш раціональне використання валютних коштів, отримання довгострокових кредитів.

     Основними факторами міжнародних економічних  відносин України у галузях матеріального  виробництва є встановлення прямих контактів між спорідненими підприємствами, створення спільних підприємств, міжнародних господарських об'єднань, комерційних банків, центрів для підготовки спеціалістів, розвиток форм технічного сприяння при будівництві господарських об'єктів. Ці напрями забезпечать участь України в міжнародному поділі праці, зокрема у поглибленні процесів предметної, по детальної, агрегатної, технологічної, міждержавної спеціалізації та кооперування виробництва.

     Однак на практиці Україна тільки зараз, у 2000-2001 році, почала повільно рухатися у напрямку стабілізації та покращення зовнішньоторговельної діяльності. Основним зовнішньоторговельним партнером залишається, незважаючи на всі поривання України у бік Заходу, Росія.

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

     Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України. Матеріали конференції. – Київ, 2000.

     Основи  економічної теорії. – Тернопіль, 1993.

     Звіт  Державного комітету статистики за січень-грудень 2000 року.

     Україна і світове господарство. – Київ, 1999.

     Зовнішня  торгівля України в 2000 році. – http://korrespondent.net

     Cтраны  мира. Статистический справочник. –  Москва, 1997.

     Мирохозяйственные связи Украины:вчера, сегодня, завтра. «Зеркало недели», апрель 1999.

     2.2 Інтеграція України  у світове господарство. 

     Історичні джерела свідчать, що Україна завжди була невід'ємною частиною світового господарства. Вибір Володимиром Мономахом віри для своєї держави шляхом опитування купців про переваги того чи іншого суспільного устрою, славетний шлях українських князівен тронами Європи свідчать про далекоглядність київських князів у питаннях інтеграції Київської Русі до світової спільноти.

     Процес  економічної інтеграції України  у світове господарство в сучасному розумінні розпочався на початку 90-х років після розпаду СРСР. Але еволюційне входження до світового господарства було обмежене неможливістю різкої кардинальної зміни соціального устрою держави, наявністю у людей психологічних, соціальних установок на державне забезпечення та очікування допомоги, яка не передбачається ринковими умовами функціонування світового господарства. Відсутність достатніх заощаджень у населення, недовіра до цінних паперів, відсутність кредитної системи та неадаптованість до вільних міждержавних трансферів ще на певний час загальмувало цей процес.

     Послідовність кроків у становленні самостійної держави поступово сформувало національну економіку сучасної України.

     Наприкінці 90-х років основною формою інтеграції України у світове господарство було обрано створення територій пріоритетного розвитку і формування вільних економічних зон. Станом на 1.11.2001 року в Україні було зареєстровано 11 ВЕЗ і 9 ТПР. Загальна територія, на яку розповсюджувався режим ВЕЗ і ТПР 6360 тис. га (10,5% території України).

     У цій було роботі задіяно 12 областей, 41 район, 58 міст. Ці зони та території  задекларували розвиток майже всіх напрямів народного господарства України: сільське господарство, мисливство та лісове господарство; рибне господарство; добувна промисловість (видобування енергетичних матеріалів, неенергетичних матеріалів, руд кольорових металів); обробна промисловість (харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів, текстильна промисловість та пошиття одягу, виробництво шкіри та шкіряного взуття, виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова промисловість, видавнича справа, виробництво коксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива, хімічне виробництво, виробництво гумових та пластмасових виробів, виробництво інших неметалевих мінеральних добрив, металургія та обробка металу, виробництво машин та устаткування, виробництво електричного та електронного устаткування, виробництво транспортного устаткування); виробництво електроенергії, газу та води; будівництво; оптова і роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту; готелі та ресторани; транспорт; операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам; охорона здоров'я та соціальна допомога; колективні, громадські та особисті послуги.

     Основні характеристики ВЕЗ України (табл. 8.3.2) та рейтингову оцінку ВЕЗ і ТПР за інвестиційною привабливістю (табл. 8.3.3) на момент призупинення їх діяльності (2005 р.) надано нижче.

     Таблиця 8.3.2. Галузеві пріоритети розвитку вільних економічних зон України 

     Продовження таблиці  8.3.2