Таку  структуру світового господарства пропонують нам деякі підручники з світової економіки та економ теорії.

     За  іншою організаційно-економічною  структурою сучасного світового  господарства визначає поєднання регіональної та функціональної підструктур.

     Регіональна підструктура світового господарства представлена економічними об'єднаннями  країн, що ґрунтуються на територіальному  принципі і мають на меті розв'язання широкого кола економічних проблем. До неї належать міждержавні загальноекономічні об'єднання та регіональні економічні комісії Організації Об'єднаних Націй (ООН).

     Функціональна підструктура представлена міждержавними  економічними організаціями з певних питань функціонування світового господарства. Це спеціалізовані економічні об'єднання ООН із загально функціональних та галузевих напрямів; міждержавні галузеві організації; міжнародні галузеві організації підприємців; Міжнародні кооперативні організації.

     У регіональній підструктурі виділяють економічні інтеграційні об'єднання, які діють на основі комплексу спільних економічних інтересів. Життєздатність цих об'єднань забезпечують також географічна і культурна близькість, природний фактор, спільність наукових інтересів різних країн району. Економічний та екологічний аспекти сучасного розвитку науки і техніки розширюють сферу взаємних інтересів. Організаційно-економічні умови, міждержавна уніфікація суспільних потреб сприяють створенню передумов для спільних дій.

     Одним із головних суб'єктів світової економіки, який теж можна внести до структури світового господарства є ТНК. Вони представляють собою господарські об'єднання, що складаються з головної (материнської) компанії та зарубіжних філіалів. Головна компанія контролює діяльність об'єднань підприємств, що входять до ТНК, шляхом володіння частин їх капіталів. ТНК виступають рушійною силою у процесі транс націоналізації, вони є торговцями, інвесторами та розповсюджувачами сучасних технологій, а також стимуляторами міжнародної торгівельної міграції. ТНК в багатьох випадках визначають динаміку та структуру, рівень конкурентоспроможності на світовому ринку товарів та послуг, а також міжнародному русі капіталів та передачі технології (знань) ТНК грають головну роль в інтернаціоналізації виробництва, про яке вже згадувалося. Повертаючись до попередньої структури можна зазначити, що усі основні ТНК належать США, Японії та ЄС.

     Цілісність  соціально-економічних підсистем  світового господарства сприяє розвитку його регіональної та функціональної підструктури. У такому взаємозв'язку криється внутрішнє джерело розвитку сучасного світового господарства.

     Список  використаної літератури:

 
 
     

1. Мочерний  С. В. Політекономія: Підручник. – К.:Вікар, 2003. -386с. – (Вища освіта ХХІ ст.)
2. Экономичекая теория. Ученик для Вузов. Под ред. А. Добрынина, Л.Тарасевича – СПб. «ПитерКом», 1999.
3. Політекономія: Підручник / за загал. ред. Ю. В. Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – 412с.
4. Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 656с. (Альма-матер)
5. Політична економія: Навчальний посібник / К. Т. Кривенко,                     В. С. Савчук, О. О. Бєляєв та ін.; За ред.. д-ра економічних наук, професора К. Т. Кривенка – К.: КНЕУ, 2001. – 508с.
6. Політична Економія. Підручник / За ред. Б. Д. Базилевича. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання – Прес, 2004. – 615с. (Вища освіта ХХІ ст.)

 

      Світовий ринок, як головна складова світового господарства

     Функціонування  світового ринку зумовлюється міжнародним  поділом праці, спеціалізацією окремих країн на виробництві певних видів продукції та наданню послуг.

     Первісним елементом світового ринку є  внутрішній ринок, який здійснює торговельні операції з внутрішньої торгівлі.

     Національний  ринок поєднує внутрішню та зовнішню торгівлю даної країни.

     Світовий ринок - це сукупність національних ринків, поєднаних між собою всесвітніми господарськими зв’язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва і збуту товарів і послуг.

            Внутрішній ринок                                    Внутрішній ринок

     Світовий  ринок

     Національний  ринок 
 
 
 
 
 

     Схема 1. Структура світового ринку.

      

     Світовий  ринок сприяє підвищенню ефективності виробництва, національних економік, є  джерелом постачання інвестиційних, сировинно-паливних товарів, предметів широкого вжитку. 

     В даній курсовій роботі розглянуто світовий ринок товарів та послуг.

     До  категорії світових належать усі  товарні ринки, на яких виключно велику частку складають зовнішні торговельні  операції (наприклад, світовий ринок олова, де експортна квота сягає 90% від його виробництва) і ті, де вона помірна - 30-50% (наприклад, світовий ринок автомобілів) і навіть незначна - 10-20%.

     Структуру світового товарного ринку можна  розглядати в трьох аспектах –  регіональному (або географічному), товарно-галузевому та соціально-економічному.

     Згідно  з регіональною структурою світового  ринку розрізняють ринки окремих  країн або їх угруповань (схема 2). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Cхема 2.  Регіональна структура світового ринку¹. 

     За  товарно-галузевою структурою світового  ринку відрізняють окремі товарні ринки, які відповідають рівню ринку певного товару або його частини. За основу цієї класифікації беруть Міжнародну класифікацію 00Н - Стандартну Міжнародну торговельну класифікацію - СМТК, Брюссельську митну номенклатуру, Гармонізовану систему опису товарів.

     За  товарно-галузевою структурою світового  ринку відрізняють три провідних  групи товарів - готові вироби, сировину і напівфабрикати, послуги (схема 3).

     

     Кожну товарну групу складають підгрупи товарів, які можуть бути окремими товарними ринками. Так, ринок промислової сировини поєднує ринки руд чорних, кольорових металів, дорогоцінного каміння, діамантів, хімічної сировини та ін.

     За  соціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринки промислово розвинутих країн (ПРК), країн, що розвиваються (КР) та країн з перехідною економікою (КПЕ), країн соціалістичної орієнтації (КСО). 

     За  ступенем монополізації та характером торговельних угод на світовому ринку  виділені такі типи його структури:

     - монополістичний, де панує один  постачальник (ринок діамантів);

     - олігополістичний, де домінує група  великих продавців (ринок нафти);

     - атомістичний, де спостерігається  невисока концентрація пропозиції  товарів за участю багатьох постачальників та загострюється конкурентна боротьба (ринки текстильних, швейних товарів та ін.).

     За  характером торговельних угод та взаєминами продавців та покупців розрізняють три сектори світового ринку: закритий, відкритий  та пільговий ринок товарів. До основних сегментів (фундаментальних елементів) закритого сектора світового товарного ринку належать внутріфірмові постачання, тобто товарообіг між філіалами головних та дочірніх підприємств великих монополій або ТНК; субпостачання товарів малих та середніх фірм, які виступають підрядчиками великих монополій, внутрішня торгівля регіональних інтеграційних об’єднань, постачання товарів за програмами допомоги, за особливими міждержавними угодами, зустрічна торгівля. На закритому ринку продавці та покупці взаємодіють на підставі некомерційних відносин, бо вони пов’язані юридичною залежністю, угодами про міжнародну спеціалізацію та кооперування, системою часткової участі та фінансового контролю, преференційними та спеціальними торговельно-економічними, валютно-кредитними, військово-політичними та іншими специфічними договорами.

     Закритий  сектор світового товарного ринку підпорядковується обмеженому впливу ринкових факторів, для нього характерна відносна усталеність ринкових цін, які базуються на національних цінах і не відбивають короткочасних коливань попиту і пропозиції та дійсних вартісних показників збутових товарів.

     Відкритий сектор світового товарного ринку є сферою звичайної комерційної діяльності практично незалежних продавців та покупців - малих і великих фірм, аутсайдерів, монопольних об’єднань, державних і приватних підприємств. Незалежність торговельних контрактів відкритого сектора світового товарного ринку зумовлює відносну нестабільність взаємовідносин. У відкритому секторі товарного ринку здійснюються короткострокові комерційні угоди та операції "вільного" ринку.

     "Вільний"  ринок - це сектор відкритого  ринку вільної конкуренції виробників  та постачальників товарів. Цей ринок відживає, тому що його витісняють сучасні механізми міжнародного регулювання світового товарного ринку. "Вільний" ринок проявляється у біржовій торгівлі, на ринку "спот" (з терміновим постачанням реального товару) та "чорному ринку".

     Проміжне  становище між закритим і відкритим  секторами світового ринку займає пільговий сектор - торговельні операції на підставі довгострокових комерційних контрактів (ДСКК), які укладені на два і більше років (іноді 15-20 років) та обумовлені преференційними (пільговими) економічними умовами. Торгівлю на основі ДСКК виділяють у преференційну зону, на яку впливають риси обох секторів розвитку світових товарних ринків (схема 4). 

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Схема 4 .  Сектори світового ринку. 

     У процесі взаємодії різноманітних  факторів розвитку на світових товарних ринках формується відповідна ринкова  кон’юнктура, яка відбиває зміни конкретних умов функціонування ринку та співвідношення попиту і пропозиції, пов’язаних з динамікою цін на товари та прибутками фірм (схема 5).

 

      СПИСОК    ВИКОРИСТАНОЇ    ЛІТЕРАТУРИ

 

     1.  Мочерний  С.  Основи  економічних знань / Київ.  FEMINA.- 1996. РозділV 

     1.2 Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія: навчальний посібник. – 2-ге вид., випр. І доп. – К.: Знання, 2007.     (стр 634)

     2.  Конституція України. / Економічні  закони  України.

3. 3 Ватманюк  Г.  та  ін.  Макроекономіка  /Київ.  Заповіт.- 1997.  Розділ  15.
4. Климко  Н., Нестеренко В. та  ін. Основи  економічної  теорії / Київ.  Вища  школа.  Частина  VII.
5. Ревенчук  К.  Проблеми  іноземних  інвестицій //Економіка  України.-    1998.- №1
6. Макконел  К. Р., Брю  С. Л.  Економікс /Москва. Республіка.- 1992.-   Часть 1. Глава 8
7. 7 Паламарчук  В. Важлива  умова  економічного  зростання// Економіка  України.- 1997.- №6
8. Філіпенко  А.,  Шнирков  О. Новий  етап   зовнішньоекономічних  зв’язків  України// Економіка  України.- 1998.-  №1
9. Литвиненко  О., Стариков  О.  Цифрові  показники  екномічного  життя  України//Економіка  України.- 1997.-№7
10.   Ландарь І.  Особливості залучення іноземних інвестицій  в Україну// Економіка України.- 1998.- №12
11. Василенко Ю.  Експортна діяльність  України// Економіка  України. – 1998.- №7

 

     1 Ніколенко Н.В.  Політекономія:  Підручник. – К.: - ЦУЛ, 2003

 

     ІІ  Україна і світове  господарство 

     2.1 Місце України в системі світового господарства.  

     Україна є членом ООН і входить до світового  співтовариства. Це позначає, що вона визнає і виконує статут ООН, міжнародне право, які регулюють міждержавні відносини, в тому числі і економічні. Міжнародні економічні відносини мають для економічного розвитку України істотне значення. Але раціональне використання переваг міжнародних економічних відносин передбачає, щоб економіка України була інтегрована у світове господарство.