Шпаргалка по "Теории государства и права"

 

36. Форма держави

– це спосіб організації  і здійснення дер-жавної влади. Скл. з 3-ох елементів: 1) форма держ. пра-вління - структура і правове становище  вищих органів держвлади та встановлений порядок взаємовідносин між ними. Визначальною ознакою форми правління  є право-вий статус глави держави. Види форми правління: пре-зидентська, парламентська республіка, змішана  президе-нтсько-парламентська республіка, монархія, парламент-ська монархія, дуалістична  монархія; 2) форма держ. ус-трою - порядок  територіального поділу держави, взаємо-відносин її складників між собою й державою в цілому та відповідної організації  державних органів; 3) форма політичного  режиму - сукупність засобів і способів реа-лізації держ. влади, що відображають її характер і зміст, зогляду на співвідношення демократичних і недемокра-тичних засад.

37.демокр.політ. режим

Державно-правовий режим — сукупність засобів, прийомів реалізації державної  влади, що відображає її характер і  зміст з точки зору співвідношення демократичних та авторитарних засад

Демократичний режим — державна влада здійснюється в інтересах  більшості населення методами, що забезпечують додержання громадських  і політичних прав людини.

Демократичний режим характерний для правової держави. Його способи і методи здійснення державної влади реально забезпечують вільний розвиток людини; участь у здійсненні державної влади; свободу в економічній діяльності; захищеність прав і законних інтересів; врахування інтересів більшості і меншостей (меншин); легальна дія опозиційних партій; формування уряду тими партіями, що перемогли на відповідних виборах; домінування переконання, узгодження, компромісу; виборність і змінюваність центральних і місцевих органів державної влади тощо.

38.Види республік

Форма правління — організація  верховної державної влади, яка  передбачає порядок її утворення  і діяльності, компетенцію і взаємозв'язок її органів, а також взаємовідносини  з населенням країни.

Республіка — форма, правління, де верховну владу в державі здійснює колегіальний виборний орган. Розрізняють  аристократичну республіку, де право  брати участь у виборах вищих  органів влади формально належить лише вищим верствам населення, і  демократичну республіку, в якій право  участі у виборах вищих органів  влади належить всьому населенню  країни, що досягло певного віку і не обмежено законом чи судом  у можливості реалізувати виборче  право.

Президентська республіка: а) президент  обирається всенарод-но або за особливою  процедурою; б) президент є главою уряду і здійснює виконавчу владу; в) законодавча влада належить представницькому органові (парламентові), а президент  має право відкладального вето на закони парламенту.

Парлсшентська республіка: а) президент  обирається парламентом; б) уряд формується з представників партій, що одержали більшість у парламенті; в) уряд підзвітний парламентові; г) парламент може висловити  урядові недовіру, що тягне за собою  його відставку.

Мішана форма правління —  різновид форми правління, в якому  поєднуються ознаки різних форм.

це така республіка, коли президент  — глава держави обирається народом, так як і парламент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Франція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація.

39.Форма правління

 

Форма державного правління  — це організація вищих органів  державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.

За формами правління  всі держави поділяють на дві  великі групи: - монархії;  - республіки.

Монархія —  це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину.

Іноді монарх може обиратися. За свою державну діяльність монарх ні перед ким не звітується і не несе юридичної відповідальності. Як правило, такі монархи несуть відповідальність тільки перед Богом.

Всі монархії поділяються  на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово-представницькі.

При абсолютній монархії влада  монарха не обмежена і має всі  характерні риси, які викладені у визначенні. Такі монархії були найбільш розповсюджені в епоху рабовласництва і феодалізму. Сьогодні їх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Еміратах, Кувейті та ін.

В останнє століття найбільш поширеними є обмежені монархії. Іноді  їх називають парламентськими або  конституційними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління монарх — глава держави, але він може суттєво впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархічна форма правління має формальний характер. До обмежених монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія, які ще можна назвати конституційними монархіями. До парламентських монархій можна віднести Англію.

Дуалістична монархія —  це така форма правління, коли монарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.

Теократична монархія —  це така форма правління, коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно і главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.

Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з  монархом — главою держави існує  який-небудь дорадчий представницький орган певних класів або всього населення. До таких держав можна віднести Росію до 1917 р., Польщу в XVII— XVIII століттях.

Республіка —  це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів  здійснюють представницькі виборні  органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дисциплінарну).

Республіки як форми  правління почади інтенсивно виникати після буржуазних революцій в XVI—XVII століттях і є домінуючою формою правління в сучасний період. Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, напівпрезидентська (або змішана), парламентська.

Їх назви в певній мірі умовні, разом й тим кожна  з них має свою специфіку. Існували та існують і інші види республік: Радянська республіка. Народно-демократична республіка, республіка Паризька Комуна, ісламські республіки і інші.

Президентська республіка характеризується тим, що президент  обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мексиці, Іракці.

Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парламент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Франція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація.

Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН.

40.Державна і політ  влада

Проблеми співвідношення політичної та державної влади.

 

Державна влада є особливим  різновидом соціальної влади. Якщо у первісному суспільстві соціальна влада має публічний (суспільний) характер, то в класово-організованому — політичний. У державі ми маємо справу з політичною владою. В аналізі політичних систем суспільства влада посідає таке саме місце, як гроші в економічних системах: вона має міцні корені в суспільному і приватному житті громадян. Яке співвідношення політичної та державної влади? Є дві точки зору з цього питання:

• «політична влада» і «державна влада» — поняття тотожні, оскільки політична влада походить від держави і здійснюється за її прямої або опосередкованої участі;

• «політична влада» і «державна  влада» — поняття не тотожні, однак усяка державна влада є політичною.

Дійсно, політична влада  нерозривно пов'язана із владою державною, знаходить у ній своє продовження. Державна влада — головний, типовий засіб здійснення політичної влади.

Державна влада не може протиставлятися політичній владі, оскільки політичну владу в суспільстві  не можна уявити без держави. Держава є основним універсальним акумулятором політичної влади, тому що має можливість:

а) надавати інтересу (волі) влади загальнообов'язкового характеру;

б) використовувати спеціальні органи (апарат) для його (її) здійснення;

в) вдаватися в разі потреби  до примусу. Зазвичай державна влада  є основним напрямком здійснення політичної влади класу (соціальної верстви, соціальної групи) у державних  формах за допомогою властивих лише їй засобів і методів.

Політична влада — публічні, вольові (керівництва — підкорення) відносини, що утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства (у тому числі державою) на основі політичних і правових норм.

Державна влада —  публічно-політичні, вольові (керівництва — підкорення) відносини, що утворюються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний примус. Державна влада відносно самостійна і складає основу функціонування державного апарату.

 

41. Форми здійснення функцій держави — це спеціальні сторони її діяльності, за допомогою яких реалізуються державні функції. За правовими наслідками названі форми поділяються на правові і неправові (організаційні).

Правові форми — це такі види здійснення функцій держави, які  тягнуть за собою правові наслідки.

Види правових форм здійснення функцій держави:

• правотворча;

• виконавчо-розпорядча;

• правоохоронна;

• правозастосовна та ін.

Правотворча — відображається у діяльності держави з підготовки і приняття нормативно-правових актів  та інших джерел права.

Виконавчо-розпорядча —  характеризується діяльністю держави  та її органів з оперативного застосування, виконання, використання та додержання правових норм у процесі організації  здійснення державних функцій.

Правоохоронна — виявляється  в організації охорони правових норм від правопорушень, у контролі й нагляді за здійсненням законності, дисципліни та правопорядку.

Правозастосовна — застосування правових норм і винесення обов'язкових  для виконання індивідуально-правових рішень.

Організаційні форми —  специфічні види фактичної діяльності, якіхне тягнуть за собою правових наслідків.

Види органгзацтнш форм:

• організаційно-регламентуюча;

• організаційно-економічна;

• організаційно-контролююча;

в організаційно-виховна  та ін.

Організаційио-регламентуюча  — добір, розстановка, виховання  та визначення ефективності діяльності кадрів у сфері здійснення державних  функцій.

Організаційно-економгчш  — організація матеріально-технічного забезпечення, здійснення державних  функцій.

Організаційно-контролююча  — організація недержавного контролю у сфері здійснення державних  функцій.

Організаційно-виховна  — організація виховання, пропаганди, агітації, інформації та іншого забезпечення виховного впливу на населення у  сфері здійснення державних функцій.

42. Класифікація функцій держави

 

1. За соціальним значенням  діяльності держави державні  функції поділяють на основні  і неосновні.

2. Залежно від територіальної  спрямованості розрізняють внутрішні  і зовнішні функції.

3. За часом здійснення  функції поділяють на постійні  і тимчасові.

4. За сферами суспільного  життя їх поділяють на гуманітарні,  екологічні, політичні та ін.

Основні функції — найбільш загальні та важливі комплексні напрями  діяльності держави зі здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед  нею у конкретний історичний період. До основних функцій належать функції  оборони, підтримання зовнішніх  відносин, охорони правопорядку, інформаційна, економічна, екологічна, соціальна, культурно-виховна  та ін.

Неосновні функції —  напрями діяльності держави зі здійснення конкретних завдань у другорядних  сферах суспільного життя. До них  відносять: а) управління персоналом; б) матеріально-технічне забезпечення та управління майном; в) забезпечення реалізації бюджетної справи і бухгалтерського  обліку; г) правосуддя і юридичні функції; д) пошук, збирання і розповсюдження потрібної для управління інтелектуальної  інформації та ін.

Постійні функції —  напрями діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку.

Тимчасові функції —  напрями діяльності держави, зумовлені  конкретним етапом історичного розвитку суспільства.

Гуманітарні функції —  напрями діяльності держави та її органів із забезпечення кожній людині належних умов життя.

Економічні функції —  напрями діяльності держави (її органів) на перехід від планової до ринкової економіки і подальший розвиток виробничих сил і виробничих відносин на основних засадах ринку і добросовісної  конкуренції.

Політичні функції —  напрями діяльності держави (органів  держави) зі створення умов для формування і функціонування державної влади  на засадах демократії.