Шпаргалка по "Теории государства и права"

Державна влада —  публічно-політичні, вольові (керівництва  — підкорення) відносини, що утворюються  між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства  на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний примус. Державна влада відносно самостійна і складає основу функціонування державного апарату.

Ознаки (риси) державної  влади:

1) публічна влада —  виступає від імені всього  суспільства (народу), має «публічну»  основу своєї діяльності (казенне  майно, власні прибутки, податки);

2)  апаратна влада  — концентрується в апараті,  системі органів держави і  через ці органи здійснюється;

3)  верховна влада  — юридичне уособлює загальнообов'язкову  волю всього суспільства, має  у своєму розпорядженні монопольне  право видавати закони і спиратися  на апарат примусу як на  один із засобів дотримання  законів та інших правових  актів;

4) універсальна влада  — поширює владні рішення на  усе суспільство: вони є загальнообов'язковими  для всіх колективних і індивідуальних  суб'єктів;

5)  суверенна влада  — відділена від інших видів  влади усередині країни (від партійної,  церковної та ін., від влади  інших держав). Вона незалежна  від них і має виключне монопольне  становище у сфері державних  справ;

6) легітимна влада —  юридичне (конституційне) обгрунтована  і визнана народом країни, а  також світовою спільнотою. Наприклад,  представницькі органи набувають  легітимності в результаті проведення  виборів, передбачених і регламентованих  законом.

 

29. Місце і роль держави у політичній системі суспільства.

Політична система - взаємодія соціальних структур, що надає можливість найбільш раціонального розподілу їх повноважень щодо розробки та реалізації політичних рішень.

Місце держави в політичній системі  характеризується трьома елементами :

1. Держава є центральним елементом  політичної системи, бо : вона  суверенна; діє від імені суспільства;  виконує загально-соціальні функції;  є гарантом прав особи; має  спеціальні органи; надає своїм  рішенням правової форми.

2. Держава безпосередньо впливає  на функціонування інших елементів  політичної системи. Вона визначає  їх повноваження, легалізує шляхом  реєстрації документів, розробляє  типові положення щодо їх функціонування, визначає рівень законності їх  діяльності та забороняє ті  структури, дії яких протирічять  закону.

3. Держава приймає політичні  рішення під безпосереднім впливом  інших елементів політичної системи.  Вони приймають участь у прийнятті  рішень у формі представницьких  органів держави, входять до  кладу колегіальних органів держави  з правом вирішального голосу, за вчинення незначних протиправних  діянь держава надає можливості  застосовувати засоби громадського  впливу.

Отже, держава є єдиним суб’єктом державної влади та основним засобом здійснення політичної влади, а наявність інших суб’єктів політичної влади надає можливості певного впливу на процес прийняття важливих рішень з боку суспільства.

30. Поняття, структура політичної системи суспільства.

В юридичній літературі поняття  “політична система” визначається у двох аспектах : 1) теоретичний, що характеризує її як сукупність органів та організацій, що наділяються правом розробки та прийняття владних рішень політичного характеру. 2) функціональний, що характеризує політичну систему як взаємодію соціальних структур, що надає можливість найбільш раціонального розподілу їх повноважень щодо розробки та реалізації політичних рішень.

Політична система характеризується наявністю структури, яку складають :

1) органи та організації

2) політичні інститути

3) політичні ідеї, що  становлять  ідеологію

4) механізм взаємодії суб’єктів

5) механізм розробки та прийняття  політичних рішень

6) повноваження суб’єктів у  сфері політики

7) механізм реалізації владних  повноважень

Основними суб’єктами політичної системи є : держава, що діє шляхом реалізації повноважень органів; суспільні формування – добровільні об’єднання громадян, що функціонують з метою задоволення їх спільних інтересів (партії, рухи).

31. Суверенітет держави — політико-юридична властивість державної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні.

Відрізняють дві сторони державного суверенітету:

внутрішню: виражає верховенство і  повноту державної влади відносно до усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в  межах усієї державної території;

зовнішню: виражає незалежність і  рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні.

Внутрішній суверенітет називають  ще законодавчим суверенітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади видавати закони.

Суверенітетом володіють будь-які  держави незалежно від розміру  їх території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет  держави є основним принципом  міжнародного права. Він знайшов  своє вираження у Статуті ООН  та інших міжнародних-правових документах.

Слід відрізняти суверенітет держави  від суверенітету народу і суверенітету нації.

Суверенітет народу (народ — громадяни  всіх національностей, що мешкають на території даної країни) означає  верховенство народу як джерела і  носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо або через  представницькі органи брати участь у формуванні напрямку політики своєї  держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.

Суверенітет народу, закріплений у  конституції, — якісна характеристика демократії, демократичного режиму в  державі. У ст. 5 Конституції України  записано: «Носієм суверенітету і  єдиним джерелом влади в Україні  є народ. Народ здійснює владу  безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого  самоврядування».

32. Функції держави

Функції держави — основні напрями  діяльності держави, у яких відображаються та конкретизуються її завдання і  мета, виявляється її сутність, зміст  та соціальне призначення у со-ціально  неоднорідному суспільстві.

Ознаки функцій держави: а) вони безпосередньо відображають чи конкретизують  сутність держави; б) через них реалізуються основні завдання держави; в) їх здійснення веде до досягнення державою поставленої  мети на даному історичному відрізку часу; г) їх слід розглядати як напрями  і сторони діяльності держави.

1. За соціальним значенням діяльності  держави державні функції поділяють  на основні і неосновні.

2. Залежно від територіальної  спрямованості розрізняють внутрішні  і зовнішні функції.

3. За часом здійснення функції  поділяють на постійні і тимчасові.

4. За сферами суспільного життя  їх поділяють на гуманітарні,  екологічні, політичні та ін.

Основні функції — найбільш загальні та важливі комплексні напрями діяльності держави зі здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед  нею у конкретний історичний період. До основних функцій належать функції  оборони, підтримання зовнішніх  відносин, охорони правопорядку, інформаційна, економічна, екологічна, соціальна, культурно-виховна  та ін.

Неосновні функції — напрями  діяльності держави зі здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя. До них відносять: а) управління персоналом; б) матеріально-технічне забезпечення та управління майном; в) забезпечення реалізації бюджетної  справи і бухгалтерського обліку; г) правосуддя і юридичні функції; д) пошук, збирання і розповсюдження потрібної  для управління інтелектуальної  інформації та ін.

Постійні функції — напрями  діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку.

Тимчасові функції — напрями  діяльності держави, зумовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства.

Гуманітарні функції — напрями  діяльності держави та її органів  із забезпечення кожній людині належних умов життя.

Економічні функції — напрями  діяльності держави (її органів) на перехід  від планової до ринкової економіки  і подальший розвиток виробничих сил і виробничих відносин на основних засадах ринку і добросовісної  конкуренції.

Політичні функції — напрями  діяльності держави (органів держави) зі створення умов для формування і функціонування державної влади  на засадах демократії.

 

33.Внутрішні функції держ

Внутрішні функції — такі напрями  діяльності держави, в яких конкретизується  внутрішня політика щодо економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших сторін життя громадянського суспільства. До внутрішніх функцій  належать: а) економічна; б) культурно-виховна; в) охорони і захисту всіх форм власності; г) соціального обслуговування населення; д) екологічна; е) охорони  правопорядку, прав і свобод людини і громадянина та ін.

Держави соціально-демократичної  орієнтації мають відповідні внутрішні  напрями своєї діяльності (функції).

У гуманітарній сфері: а) забезпечення прав людини і громадянина; б) охорона  навколишнього природного середовища; в) забезпечення охорони здоров'я, матеріальне  та інше соціальне забезпечення нормальних умов існування людини; г) організація  освіти, виховання, розвиток мистецтва  та культури тощо.

В економічній сфері: а) господарсько-стимулюючу (виробничу); б) господарсько-організаторську (програмування та організація виробничої діяльності); в) науково-організаторську (організація і стимулювання наукових досліджень у господарській сфері); г) господарсько-перехідну (перехід  від планової до ринкової економіки); д) економічно-регулювальну (регулювання  та охорона праці, забезпечення мінімального рівня споживання) та ін.

У політичній сфері: а) національне  забезпечувальну (створення і збереження умов національної самобутності всіх корінних народів і національних меншин); б) демократизаторську (створення  умов для реалізації народом своєї  влади); в) охоронну (охорона конституційного  ладу, правопорядку і дисципліни, всіх

форм власності, прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина) та деякі іп.

 

34.Зовнішні функції

— основні напрями діяльності держави  за її межами у взаємовідносинах з  іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим товариством  у цілому. До зовнішніх функцій  держави відносять: а) організацію  співробітництва з іншими суб'єктами міжнародних відносин; б) захист державного суверенітету; в) підтримка миру в  регіоні та боротьба за мирне співіснування  держав різної орієнтації.

Зовнішні функції:

У гуманітарній сфері: а) міжнародне забезпечення прав людини і громадянина; б) допомога народам інших країн у разі стихійного лиха та інших кризових ситуацій; в) забезпечення чистоти, ефективного  використання і відтворення оточуючого людину земного природного середовища; г) міжнародне культурно-виховне співробітництво  між країнами; д) участь у забезпеченні розробок і безпосередній охороні  здоров'я людей у всьому світі  тощо.

В економічній сфері: а) брати участь у створенні на основі міжнародної  кооперації та інтеграції виробництва  і праці світової економічної  системи; б) розв'язання глобальних господарських  проблем та їх наукове обгрунтування (енергетика, космос, освоєння полюсів, Світового океану) тощо.

У політичній сфері: а) розвиток міждержавних договірних відносин; б) забезпечення суверенітету і обороноздатності країни; в) участь у ненасильницькому забезпеченні миру у всьому світі; г) участь у боротьбі з міжнародними правопорушеннями та особами, винними у їх вчиненні; д) поступова консолідація здорових сил  світу для забезпечення подальшого вирішення глобальних проблем всесвітнього значення та ін.

35. Форми здійснення функцій держави

— це спеціальні сторони її діяльності, за допомогою яких реалізуються державні функції. За правовими наслідками названі  форми поділяються на правові  і неправові (організаційні).

Правові форми — це такі види здійснення функцій держави, які тягнуть  за собою правові наслідки.

Види правових форм здійснення функцій  держави:

• правотворча;

• виконавчо-розпорядча;

• правоохоронна;

• правозастосовна та ін.

Правотворча — відображається у  діяльності держави з підготовки і приняття нормативно-правових актів  та інших джерел права.

Виконавчо-розпорядча — характеризується діяльністю держави та її органів  з оперативного застосування, виконання, використання та додержання правових норм у процесі організації здійснення державних функцій.

Правоохоронна — виявляється в  організації охорони правових норм від правопорушень, у контролі й  нагляді за здійсненням законності, дисципліни та правопорядку.

Правозастосовна — застосування правових норм і винесення обов'язкових  для виконання індивідуально-правових рішень.

Організаційні форми — специфічні види фактичної діяльності, якіхне тягнуть за собою правових наслідків.

Види органгзацтнш форм:

• організаційно-регламентуюча;

• організаційно-економічна;

• організаційно-контролююча;

в організаційно-виховна та ін.

Організаційио-регламентуюча —  добір, розстановка, виховання та визначення ефективності діяльності кадрів у сфері  здійснення державних функцій.

Організаційно-економгчш — організація  матеріально-технічного забезпечення, здійснення державних функцій.

Організаційно-контролююча — організація  недержавного контролю у сфері здійснення державних функцій.

Організаційно-виховна — організація  виховання, пропаганди, агітації, інформації та іншого забезпечення виховного впливу на населення у сфері здійснення державних функцій.