Основні правові системи сучасності

в) єдина ієрархія джерел права, висловлена у формально, абстрактно сформульованих нормах, тобто як основне джерело виступає нормативний акт, який виходить від законодавця. Законодавець усвідомлює суспільні відносини, узагальнює соціальну практику, типізує ситуації, які повторюються, і формулює в нормативних актах загальні моделі прав і обов'язків для суб'єктів права;

г) подібна юридична техніка, аналогічні прийоми подачі правових норм, наявність спільної юридичної мови і подібної манери викладення, що полегшує переклад юридичних текстів з однієї мови на іншу;

ґ) кодифікований  характер права;

д) єдина система права, тобто поділ її на галузі;

є) в усіх країнах визнається поділ права на публічне і приватне;

є) більш-менш єдина система принципів, у тому числі тих, що визначають специфіку судової діяльності;

ж) відносна одноманітність судової та адміністративної практики.

     За  наявності загальних ознак правові  системи романо-германського типу (сім'ї) правових систем мають особливості. Нині ті з них; що становлять правову  систему ЄС, перебувають під прямим впливом нової правової галузі - європейського права.

     Отже, романо-германський тип (сім'я) правових систем — сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі давньоримського цивільного права і його пристосування (у поєднанні з канонічним правом, доктринальним правом університетів і місцевих норм-звичаїв) до нових національних умов при домінуванні закону серед інших джерел права [ 13, 327].

2.2 Англо-саксонська правова система

     Англо-американське (загальне) право історично склалося в Англії і пройшло кілька етапів (періодів) у своєму розвитку: перший — період англосаксонського права (передує норманському завоюванню 1066 р.); другий — період становлення загального права, коли воно утверджується на противагу місцевим звичаям (від 1066 р. до встановлення династії Тюдорів 1485 р.); третій — період розвитку загального права, становлення додаткової правової системи — права справедливості (1485 — 1832 рр.); четвертий — період широкого розвитку статутного права, джерелом якого є акти представницьких органів, підсилення значення державної адміністрації у правотворенні (від 1832 р. до нашого часу). До сім'ї загального права, поряд із Англією, входять правові системи США, Австралії, Канади, Нової Зеландії, Північної Ірландії, країн групи Британської Співдружності. Майже одна третина країн світу відчула на собі вплив системи загального права.

     Л.А. Луць виділяє такі загальні ознаки даної правової сім’ї:

- наявність судового прецеденту – основного джерела права (поділяється на прецедент загального права – об’єктивує нові норми сформульовані суддями; інтерпретаційний прецедент – що тлумачить діюче право);

- обов’язковість нормативно-правових актів, які можуть корегуватися судами;

відсутність поділу на публічне та приватне право; натомість існує доктринальний, методологічний поділ системи права  на загальне право і право справедливості;

- казуїстичний характер (case Law), гнучкість системи;

- особлива роль процесуального права (переважають норми процесуального права, хоча існує і велика кількість норм матеріального права);

- переважаюча роль консолідованих актів (наявність незначної частини кодифікованих актів);

- відсутність чіткої галузевої класифікації (переважає поділ системи права за інститутами, а не галузями);

- наявність підтипів англійського та американського права.

     Вчені-компаративісти, досліджуючи сім'ю загального права, приділяють першочергове значення англійському праву як ідеологічній базі всієї  правової сім'ї, об'єктивно оцінюють високу питому вагу американського права і ступінь впливу на нього й інших національні законодавства концепції загального права.

В силу історичних й інших умов англійське право завжди займало і продовжує  займати центральне домінуюче місце  в англосаксонській правовій сім'ї.

     Особливості англійського права:

- наявність формалізованого прецеденту: а) рішення Палати Лордів є обов’язковими для всіх суддів; б) рішення Апеляційного суду є обов’язковим для нижчих судів і для самого Апеляційного Суду; в) рішення Високого Суду є обов’язковим для нижчих судів. Рішення інших судів прецеденту не створюють;

- система англійського права поділяється на загальне право (основні норми та принципи, які створені судовими органами, уповноваженими на правотворення) та право справедливості (норми, які доповнюють та корегують загальне право);

- поряд з загальним правом та правом справедливості існує і статутне (писане) право парламентського походження.

     Починаючи з 1832 року поступово здійснюється значна трансформація як державного механізму, так і правової системи Англії. Значних змін зазнала судова система, яка зрівняла всі англійські суди у правах. Вони одержали можливість застосовувати як норми загального права, так і норми справедливості. Проте, як вважають правознавці, подібні реформи не позбавили англійське право його традиційних рис.

     У наш час в якості найважливіших  джерел англійського права залишаються  судові прецеденти. Поряд з тим, з  кінця XIX ст. все більшого значення набувають  парламентські статути — законодавчі акти, що приймаються британським парламентом. А протягом XX ст. серед джерел права зростає роль делегованого законодавства, особливо у сфері освіти, медичного обслуговування, соціального страхування тощо.

     Поряд з англійським правом у англосаксонській правовій сім'ї особливо виділяється також американське право — правова система США. Вона почала формуватися ще в XVII— XVIII ст. в умовах світового колоніалізму і зберегла свої первинні особливості до цього часу.

     Особливий вплив на процес становлення і  формування правової системи США справило англійське право. Проте на правові системи окремих штатів безумовно впливали іспанська, французька правові системи тощо. Зазнавши впливу англійського права, правова система США залишалася цілком самостійною у правовому відношенні, хоч за своєю структурою суттєво не відрізняється від права Англії.

     Особливості американського права [8, 131-132]:

- наявність Конституції (високий авторитет якої визначається, перш за все, тлумаченням її положень Верховним Судом США);

- дворівневий характер правової системи: паралельне існування та взаємодія правової системи федерації та штатів (це пов’язано з федеральним устроєм, зокрема);

- високий рівень структурованості та систематизованості правової системи;

існування у кожному штаті відмінної системи законодавства та прецедентного права (відмінні способи врегулювання відносин);

- наявність значної кількості консолідованих та кодифікованих актів;

- поєднання переважаючої ролі судової практики зі стрімким розвитком галузевого законодавства;

- менш формалізований прецедент (ВС США та ВС штатів не зв’язані своїми прецедентами, можуть вносити зміни, створювати нові прецеденти);

З- дійснення функцій конституційного контролю загальними судами (ВС США, ВС штатів).

     Правова система США також поділяється на загальне право і право справедливості, тут також формується судова практика у вигляді прецедентів. Джерелами права є судові прецеденти, закони, правові доктрини, розроблені окремими суддями і судовими корпораціями. Велике значення має інститут присяжних.

     Серед інших особливостей правової системи  США слід виділити і її федеральний  характер. На території США фактично діє 51 система права. Серед інших  особливостей необхідно вказати  на більшу роль, що у ній відіграє законодавство порівняно з англійською правовою системою, більшу «кодифікованість», меншу роль судової практики.

     Англо-американський  тип (сім'я) правових систем - це сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі судового прецеденту, який є основним джерелом (формою) права, у поділі права на загальне право і право справедливості, у превалюванні процесуального права над матеріальним.

2.3 Релігійне право

     Релігійний  тип (сім'я) правових систем - сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі релігійного тексту як основного джерела права, котре являє собою тісне переплетення релігійних, юридичних, моральних, міфічних приписів, визнаних державою.

     Релігійний  тип правових систем складається з великих груп, об'єднаних внутрішньою подібністю (мусульманська, індуїстська, іудейська, християнська).

     Основні ознаки релігійного  типу (сім'ї) правових систем [13, 338-339]:

1.) релігійна норма домінує в соціальному регулюванні, оскільки основним творцем усього сущого, зокрема права, визнається Бог;

2.) правова норма є частиною релігійної, становить з релігійною і нормою синкретичну єдність, не відділена від неї, а також від моральних та інших соціальних норм;

3.) релігійно-правова норма міститься у Священних книгах, які є основним джерелом права (у мусульман — Коран, Сунна, іджма, кияс; в індусів - шастри (Артхашастра) та ін.; в іудеїв - Тора (Старий Завіт), Талмуд);

4.) релігійно-правова норма застосовується в громаді (мусульманській, індуїстській, іудейській), що тривалий час зберігалася, і, як правило, не використовується за її межами. Це одна з принципових відмінностей релігійних систем права від національних, що поширюють свою дію за територіальною ознакою;

5.) чільне місце в системі джерел права посідає доктрина, що міститься у працях (трактатах) вчених-богословів і правознавців та спрямована на конкретизацію тлумачених релігійно-правових першоджерел - її покладено в основу конкретних рішень; у мусульманському праві є різноманіття напрямів тлумачення, так званих «толків» - ханіфітський, ханбалістський та ін.; в індуїстському - тлумачення релігійних текстів філософами і правознавцями містяться в коментарях до дхармашастр, які зазвичай санкціонувалися державою;

6.)закон (нормативно-правовий акт) визнається вторинним джерелом права, але чимало його норм зазнали впливу релігії, тобто право, яке історично освячене релігією і звичаєм, поєднується із сучасними правовими приписами законів і підзаконних актів;

7.)право структуроване своєрідно, немає поділу на приватне і публічне право, а галузевий принцип поділу норм не є адекватним структурі романо-германського права (галузь, підгалузь, інститут, норма). Наприклад, у мусульманському праві є такі галузі права: «право особистого статусу» (його провідні інститути - шлюб, розлучення, спорідненість, матеріальне забезпечення родини, обов'язок щодо виховання дітей, заповіт, спадкування за законом, піклування, обмеження правоздатності й ін.), деліктне право, цивільне право, яке регулює цивільно-правові відносини, забезпечує захист п'яти основних цінностей ісламу: релігії, життя, розуму, продовження роду, власності;

8.) невизнання принципу формальної рівності прав людини, формування права як системи обов'язків і заборон на відміну від правових систем романо-германського і англо-американського типів;

9) різний  ступінь впливу права колишніх метрополій на трансформацію правових систем країн Арабського Сходу, Індії, Ізраїлю та ін.

     Отже, правові системи релігійного типу, хоч і найменш піддаються зовнішньому впливу, проте вони не «нерухомі», не застигли у своєму первозданному вигляді, породженому особливостями розвитку і географічного положення. При збереженні наступності з минулою правовою культурою вони під впливом романо-германського й англо-американського типів правових систем внесли чимало нововведень у національне право, змінили його структуру, врегулювали суспільні відносини на рівні законодавства, визнали норму права як важливий еталон поведінки тощо.

2.4 Традиційне право

     Сім'я традиційного права охоплює національні правові системи засновані на звичаєвому праві. Традиційна правова сім'я поділяється на два підтипи правових систем — держав Далекого Сходу і Африки.