МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ

                 

Кафедра права  
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з теорії держави і права на тему 

ОСНОВНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ  СУЧАСНОСТІ 
 

Виконала:

студентка 1 курсу 101 групи

напрям підготовки «Право»,

денна форма навчання

Золотавіна  Олена Олегівна 

Науковий  керівник:

Кандидат юридичних наук, доцент

Чулінда Людмила Іванівна 

КИЇВ-2011

ЗМІСТ 

 

      

      ВСТУП

 

    В сучасному світі сформувалася велика кількість національних правових систем. На 2008 рік членами Організації об'єднаних націй є 192 країни, кожна з яких має власну національну правову систему. Крім того, існують, так звані, невизнані держави, які фактично також мають власні правові системи, і різноманітні наднаціональні правові системи — міжнародні та релігійні.

     Незважаючи на подібне різноманіття, серед правових систем простежуються деякі подібні риси і певний технічний, політичний і культурний взаємозв'язок. Ретельне порівняльне дослідження дозволяє розподілити їх по декількох великих групах або сім’ях правових систем. Юридичні науки, що належать до загальнотеоретичних, досліджують переважно саме ці групи (правові сім'ї), а не окремі правові системи. У даній роботі будуть розглянуті наступні основні правові сім’ї - романо-германська, англо-саксонська, мусульманська та традиційна а також національна правова система України.

     Враховуючи вище сказане, слід зауважити, що саме множинний, неоднорідний характер правових систем у сучасному світі значно ускладнює їх наукове дослідження. Проблеми розвитку правової системи, її сутності, структури, функцій, системи права та системи законодавства розкривають у своїх працях російські вчені — С. Алексєєв, О. Васильєв, В. Карташов, В. Кудрявцев, О. Лукашова, М. Марченко, М. Матузов, В. Синюков, Л. Тіунова, Ю. Тихомиров та ін. Серед дослідників з далекого зарубіжжя ці питання розробляють Ф. Ауман, Р. Болдін, Р. Давид, Ж. Карбоньє, К. Нетон, Дж. Тернер, А. Уотсон, Л. Фрідмен, Дж. Херст та ін. Дана тема вже довгий час користується популярністю серед українців. Уже тривалий час окремі аспекти становлення, формування і функціонування української національної правової системи та основних правових систем сучасності досліджують такі українські вчені: Ю. Шемшученко, О. Ющик, Л. Корчевна, В. Копєйчиков, О.Зайчук, А. Заєць, Н. Оніщенко, М. Кельман,  О. Скакун, Л. Луць та багато інших.

     Актуальність  даної теми полягає в тому, що розбудова незалежної Української держави обумовлює потребу у формуванні відповідної правової системи, а впровадження у вітчизняну правову систему міжнародно-правових стандартів передбачає вивчення закономірностей розвитку світової правової системи, окремих правових сімей, національних правових систем з урахуванням національних традицій. Тому вивчення основних правових систем сучасності допоможе проаналізувати українське законодавство: ми можемо розглянути і оцінити право, яке існує зараз в Україні, використовуючи при цьому досвід іноземних держав.

     Метою цієї роботи є вивчення та встановлення особливостей правових систем сучасності, закономірності їх становлення і розвитку.

     Завдання  курсової роботи полягає у з'ясуванні суті поняття правової системи, визначенні її елементів та досліджені основних правових систем сучасності та їх впливу на формування правової системи України.

     Структура даної курсової роботи становлять: Вступ, Основна частина, що складається з трьох розділів, Висновки та Список використаних джерел. У першій частині курсової роботи представлено аналіз самого поняття «правова система», її структури та основних складових елементів. В другій частині роботи представлена загальна характеристика основних, існуючих у сучасному світі типів правових систем, і їх особливостей. В третій частині наводиться розгляд національної правової системи України та її місця серед правових систем сучасності.

     Об’єктом  дослідження є правова система як особливий феномен соціальної реальності, її основні ознаки, характеристики та особливості функціонування.

     Предметом дослідження є правові системи сучасних країн причому вони досліджуються на основі порівняльної оцінки низки своїх структурних елементів.

     Методи  дослідження. З метою одержання найбільш достовірних комплексних результатів у роботі були використані такі загальні методи наукового пізнання як: порівняння, абстрагування, аналіз, синтез і структурний метод.

      Основні положення та висновки роботи ґрунтуються  на аналізі опрацьованої вітчизняної та зарубіжної наукової літератури та публікацій. Для того, щоб не захаращувати роботу цитатами, зміст деяких думок переказується. Матеріал в роботі викладено чітко; висновки аргументовані, а судження і факти достовірні. Також в даному дослідженні висвітлено власний погляд на проблеми.

 

РОЗДІЛ 1. Структура правової системи

1.1. Генезис правової системи та співвідношення понять "право", "система права , "правова система"

     Дослідження різних аспектів формування, реалізації та сутності права призвели до визнання у XX ст. необхідності формування теоретичної  конструкції, яка б охопила всі  правові явища, цілісно і системно охарактеризувала їх внутрішні та зовнішні відносини. Основою методології такої теорії є застосування системного підходу до аналізу правових явищ. За допомогою системного підходу певний об'єкт розглядається як складне, багатоаспекгне явище, що складається з різноманітних елементів, зв'язки між якими утворюють відносно стійку структуру та забезпечують його цілісність.

     Цінність  використання категорії правової системи  для юриспруденції полягає у  можливості за її допомогою комплексно проаналізувати всю правову сферу  життя суспільства, виявити найсуттєвіші закономірності, що складаються між її частинами та у стосунках з іншими суспільними явищами [1, 705]

     Поняття правової системи є самостійним  поняттям, одним із основних у сучасній юридичній науці та суспільствознавстві. Становлення цього поняття пов’язане з розвитком наукового праворозуміння, так як термін "праворозуміння" включає не лише поняття "право", але й ряд інших загальнотеоретичних правових категорій та понять, які охоплюють усю систему правових явищ, а також філософських і соціологічних категорій, що виражають зв’язки опосередкування права та інших соціальних явищ.

     Термін "правова система" використовувався ще в XIX ст., однак як синонім права або законодавства. Утворення та функціонування національних правових систем посилювали інтерес до дослідження іноземного права. Розвиток юридичної науки кінця XIX – початку XX ст. досяг рівня становлення такого напряму дослідження як порівняльне правознавство, у якому термін "правова система" використовувався у трьох значеннях: 1) у розумінні типу права; 2) як тотожні поняття з правом або законодавством; 3) у розумінні груп правових систем ("правової сім’ї). Метод порівняння дає змогу на основі подібних юридичних ознак згрупувати правові системи сучасності в нову категорію «правова сім'я». Вперше цей термін був введений у юридичний вжиток французьким компаративістом Рене Давидом, який багато років займався дослідженням правових систем сучасності.

       Сучасна ж компаративістика розрізняє  широке і вузьке розуміння  правової системи. У широкому  розумінні – це сукупність національних правових систем, які об’єднує спільність походження джерел права, основних правових понять, методів та способів розвитку. У вузькому – національна правова система.

     Цікаву  характеристику правової системи дає  американський юрист Лоуренс Фрідмен. На його думку, не минає і дня, навіть години без взаємодії з правом у широкому розумінні слова. Правова система всюдисуща, хоча дуже часто її присутності не помічають. Правова система безперервно змінюється, хоча її складові частини підлягають змінам у різні проміжки часу. Водночас існують деякі постійні елементи — принципи системи, які були присутніми у системі завжди. Вони надають необхідної форми і визначеності цілому. Проведення реформ, демократичних перетворень в Україні, формування громадянського суспільства, соціальної держави, ринкових відносин відбувається за безпосередньої участі правової системи, всіх її ланок, які охоплюють практично всі сфери життя суспільства. Тому, підвищення ролі права у процесі соціального регулювання, розширення сфери правового регулювання, поява нових політичних і державних інститутів зумовлюють активне функціонування основних елементів правової системи. Тільки узгодження дії всіх її елементів, їх результативність дадуть змогу протистояти негативним тенденціям, що створюють реальну загрозу демократії і правопорядку

     На  підставі викладеного вище правову систему можна визначати як об'єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає взаємозв'язані, взаємообумовлені і взаємодіючі компоненти: право і втілююче його законодавство, юридичні установи і юридичну практику, суб'єктивні права і обов'язки, правовідносини, правову ідеологію та ін.

     Щодо  співвідношення права та правової системи  О. Ф. Скакун зазначає, що в юридичній літературі є два підходи до пояснення даного питання: перший полягає в тому, що правова система ототожнюється з правом; другий виражається у визнанні права як інструментальної (нормативної) основи правової системи. Справді, «правова система» і «право» це родинні категорії, які не існують одна без одної. Прикладом цього є те, що в зарубіжних і вітчизняних роботах часто застосовується категорія «романо-германська сім'я правових систем» як тотожна категорії «романо-германське право», або вживається термін «загальне право», коли йдеться про англійську правову систему, а «мусульманським правом» іноді позначають правові системи арабського світу.

     Правова система і право, будучи взаємозалежними і взаємозумовленими, не поглинають одне одного і тому не є цілком взаємозамінними, але правова система має істотне значення для характеристики права, стану законодавства, діяльності судів тієї чи іншої конкретної країни. Право зумовлене своєрідністю і неповторністю соціальної системи. Як явище різноманітне, воно існує в різних формах і видах, переломлюється у правовій, системі визначає спрямованість її розвитку пронизує всі її сфери."

     Відмінності права і правової системи також виражаються в тому, що основна функція права — регулятивна, оскільки право виступає регулятором суспільних відносин, а основна функція правової системи - інтегральна. Крім інтегральної, правова система має функції: комуікативну, регулятивну, охоронну, захисну. Об'єднальною основою права і правової системи є суб'єкти права (індивідуальні і колективні) як головні елементи соціальної системи суспільства, реальні джерела і носії прав і обов'язків.

     Не  слід також правову систему ототожнювати з поняттям «системи права». Система права на відміну від правової системи відображає не всю сукупність правових явищ, а лише внутрішню будову права як сукупність правових норм. Правова система — це більш широке поняття, яке охоплює не лише право, як нормативну систему, його джерела, а й праворозуміння, правоутворення, правозастосування, юридичну науку, юридичну практику і т.д.

    Ще  правова система і система права різняться не лише обсягом, а й змістом. Їх відмінності полягають також у тому, що система права спрямована «усередину», а правова система — «зовні», за її межі. Перманентною сутністю права є справедлива і рівна міра свободи, модифікацією цієї сутності слугують форми вираження права: нормативні договори, закони, правові звичаї, судові прецеденти. Якщо система права відображає внутрішню погодженість галузей, підгалузей , інститутів і норм права, то поняття «правова система» підкреслює автономність системи як самостійного соціального утворення.