Основні напрямки вдосконалення антимонопольної політики в Україні

    Природна монополія — галузь, у якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок в цілому. У такій галузі мінімальний ефективний масштаб виробництва товарів близький (або навіть переважає) до тієї кількості, на яку ринок пропонує попит за будь-якою ціною, достатньою для покриття витрат виробництва. У цьому випадку розподіл випуску між двома і більшою кількістю фірм призведе до того, що масштаби кожної будуть неефективно малі.

    За  законом України «Про природні монополії» визначаються  правові,  економічні  та  організаційні засади  державного  регулювання  діяльності  суб'єктів   природних монополій в Україні. Метою закону також є забезпечення ефективності функціонування ринків,  що перебувають у стані  природної  монополії,  на  основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів.[5, с. 72]

    До  природних монополістів відносяться підприємства суспільного користування і підприємства, що експлуатують унікальні природні ресурси (наприклад, електричні і газові підприємства, компанії водопостачання, лінії зв'язку і транспортні фірми). Як правило, подібні «природні монополії» знаходяться у власності держави або діють під її контролем. Існування природних монополій пояснюється особливим ефектом, пов'язаним із маштабом виробництва, - ефектом економії ресурсів у результаті укрупнення виробництва. Відомо, що велике виробництво має перевага перед дрібним при порівнянні розмірів витрат при однорідному виробництві. Внаслідок кращої технічної оснащеності і більшої потужності великого підприємства відбувається підвищення продуктивності праці, а виходить, зниження витрат на одиницю продукції. Це означає більш ефективне використання ресурсів. Тому природні монополії стають бажаним явищем для товариства, хоча монополістична природа всерівно змушує регулювати їхню діяльність.

    До  переліку суб’єктів природних монополій  включаються суб’єкти господарювання (юридичні особи), які виробляють (реалізують) товари на ринках, що перебувають у  стані природної монополії. Із зазначеного  переліку виключаються суб’єкти господарювання, які припинили діяльність на певному ринку.

    Залежно від територіальних (географічних) меж ринків, на яких діють суб’єкти господарювання, перелік суб’єктів природних монополій складається та ведеться:

    - на загальнодержавних ринках;

    - на міжрегіональних ринках;

    -  на регіональних ринках.[16]

    Відкрита монополія — це економічне явище, при якому фірма на деякий період стає єдиним постачальником певного продукту, не володіючи при цьому ніяким спеціальним захистом від конкуренції, як це має місце у випадку закритої або природної монополії.

    Для відкритої монополії характерна ситуація, коли фірми вперше виходять на ринок з новою продукцією. Конкуренти таких фірм можуть з'явитися на ринку лише через певний проміжок часу.

    Прикладом  може слуговати феноменальне багацтво Біла Гейтса, який разом із Полом  Алленом заснували компанію Micro-Soft, пізніше названу Microsoft Corporation. За понад 30 років своєї кар’єри Білу Ґейтсу вдалось не просто стати мільярдером, йому вдалося змінити уявлення про персональні комп’ютери та спосіб, яким люди спілкуються між собою. Не довчившись в університеті, Біл Ґейтс 28-річний Ґейтс заснував «Microsoft Corporation». Вже тоді він був переконаний, що у майбутньому людство не уявлятиме себе без комп’ютерів: «Я не думаю, що люди сьогодні усвідомлюють, які революційні зміни спричинять персональні комп’ютери». Отож, корпорація «Microsoft Corporation» перетворився на лідера розвитку комп’ютерних технологій у світі, хоч і має на сьогоднішній час багато інших супротивників, проте її монополістичний дохід за вироблену продукцію є найвищим і найперспективнішим.

    Метою монополізму є максимізація прибутку. Фірма прагне зберегти своє панівне  становище на ринку, щоб максимально використати монопольну владу.

    Монополія є джерелом розбіжностей між приватним інтересом і загальною користю. Якщо конкуренція стримується, то приватна вигода підприємця суперечить інтересам суспільства. Такий тип ринкової економіки характерний для ХХ століття. Він був ненабагато ефективніший, ніж радянська командна система. Свідченням його неефективності стала «Велика депресія». Незважаючи на величезні відмінності, криза української економіки 90-х років має спільну з «Великою депресією» основу - монополістичну організацію виробництва. Тому формування ефективного конкурентного середовища, скорочення частки монопольного сектору - необхідні умови стабільного й динамічного розвитку економіки України в XXI столітті, її успішної інтеграції у світову економіку.[8, ст.5] 
 

    2.3 Основні показники монопольної влади 

    Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує лише попит споживачів. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціпу на ринку.

    Основні показники монопольної влади:

    1.Відсутність  досконалих товарів-замінників

    2.Існування різноманітних вхідних бар'єрів, що фактично стає джерелом монопольної влади.

    3. При монополії фірма-монополіст диктує ціну, здійснює відчутний контроль за нею, оскільки контролює загальний обсяг пропозиції. Монополіст може змінити ціну на свій продукт, маніпулюючи кількістю запропонованого продукту. Якщо це економічно вигідно, то безперечно ця можливість буде використовуватись у повному обсязі.

    Чиста монополія утворюється там, де існує лише один продавець і відсутні реальні альтернативи — не існує товарів-субститутів, а продукт, що виробляється, — однорідний і унікальний.

    За  чистої монополії фірма має реальну  владу над реалізацією продукції і певною мірою контролює ціну, впливає на неї, змінюючи кількісні параметри пропозиції товару.

    Для оцінки монопольної влади використовуються кілька показників. Найвідоміші —  індекс Лернера й індекс Херфіндаля — Хіршмана.

    Індекс  Лернера — індикатор монопольної влади, який визначається за формулою:

      

    (2.1)                                                                                                                                            

    де  І_l — індекс монопольної влади за Лернером; Р_т — монопольна, ціна; МС — граничні витрати; Е_а — цінова еластичність попиту.

    Коли  ціна перевищує граничні витрати, індекс набуває позитивного значення, коливаючись  між нулем та одиницею. Вважається, що чим ближчий індекс до одиниці, тим більшу монопольну владу має фірма, в умовах чистої конкуренції І_l = 0.

    Розрахувати індекс Лернера за наведеною формулою непросто у зв'язку зі складністю обчислення граничних витрат. Саме тому в розрахунках  замість граничних витрат використовують середні витрати АС:

   

(2.2)                                                                                                                    

    Якщо  чисельник і знаменник помножити  на Q, то в чисельнику буде прибуток, а в знаменнику — сукупний дохід:

                                                                       

    (2.3)

    Таким чином, за Лернером, високий прибуток — ознака монопольної влади фірми. Звернімо увагу, що індекс Лернера характеризує факт, а не можливість монопольної поведінки фірми.

    Індекс  Херфіндаля — Хіршмана — показник концентрації галузевого ринку, або, інакше кажучи, розподілення "ринкової влади" між усіма учасниками ринку.

    Для розрахунку індексу індивідуальні  частки ринку кожної фірми у вигляді  процента повинні бути піднесені  до квадрата. Індекс Херфіндаля — Хіршмана {I_hh) обчислюється додаванням усіх цих квадратів:

                                                                                  

    (2.4)

    де  S,, S₂, iS_n — питомі частки відповідно найбільшої, наступної за величиною і найменшої фірм.

    Значення  I_hh буде рівним 10 000, якщо в галузі діє тільки одна фірма, оскільки S₁ = 100 %, якщо в галузі 100 однакових фірм, то S_i = 1 %, а I_hh = 100.

    Якщо  частка S_l = 90,1 % , а питома вага кожної з наступних 99 фірм становить 0,1 % ,то I_hh = 90,1² + 99 • О,1² = 8119.

    Ціноутворення в умовах монополії здійснюється як результат реалізації монопольної влади. Тобто фірма, змінюючи обсяг випуску, може впливати на рівень цін.

    Крива попиту монопольної фірми має спадний характер, що зумовлено збігом ціни із середнім прибутком фірми :

    

    Рис. 2.1. Графік попиту на продукцію монополіста.

    Р — ціна; Q — обсяг випуску; D — крива попиту

    При зміні обсягу попиту Q_x —» Q₂ відбувається зміна ціни Р₁ —» Р₂ .

    При встановленні цін монополіст стоїть перед дилемою: високі ціни, з одного боку, збільшують монопольний прибуток, а з іншого — стають привабливими для конкурентів, тобто знижують бар'єр входу до галузі.[11. c.168]

    Іноді фірма в умовах монополії може встановити ціну на рівні, який забезпечує отримання короткострокового прибутку й отримання чистого економічного прибутку до тієї пори, поки ціни знову не знизяться. Фірма повинна змиритися з тим, що рано чи пізно на ринку з'являться конкуренти і частина прибутку перепадатиме їм.

    Монопольна  фірма призначає ціну, вищу за граничні витрати на величину, обернено пропорційну еластичності попиту. За високої еластичності попиту накидка буде незначною, ціна наближатиметься до граничних витрат, тобто ринок буде близьким до конкурентног.[17]

    З 1992 р. В Україні також діє закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Даний закон передбачив утворення спеціального Антимонопольного комітету України. До його компетенції входять: розробка заходів з розвитку конкуренції, демонополізації виробництва і обігу, розукрупнення високомонополізованих структур; комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них; підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства; розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства.[А № 2132- XII] Закон повинен стати важливим важелем здійснення антимонопольної боротьби. Він дає визначення підприємства-монополіста в Україні (ним вважається підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%).

    Основна мета цінової стратегії монополіста  – захоплення якнайбільшої частини  споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. Вона реалізується за допомогою політики цінової дискримінації – продажу одного і того  самого товару різним покупцям за різними цінами.

    Отже  одним з найважливіших напрямів ліквідації монополії є рішуча деконцентрація виробництва, а її конкретною формою - розукрупнення більшості об'єднань і великих підприємств у всіх галузях економіки (в промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, на транспорті тощо). Деконцентрацію великих державних підприємств слід здійснювати шляхом відокремлення (відсікання) від них колишніх самостійних підприємств, філій, окремих цехів і виробничих структур, які знову повинні здобути статус самостійного підприємства.