Основні напрямки вдосконалення антимонопольної політики в Україні

    - переманювання провідного персоналу фірм-конкурентів.

    Не  слід, звичайно, перебільшувати масштаби і можливості такої діяльності, але  і не зважати на неї не можна. Тому ринковий механізм потребує певного  коригування ззовні, що може здійснити  лише держава.

    За  законом України: «Про захист від  недобросовісної конкуренції» зазначено, що «Недобросовісною конкуренцією є  будь-які дії у конкуренції, що суперечать  торговим  та  іншим  чесним  звичаям  у  господарській діяльності.  { Частина перша статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 689-VI ( 689-17 ) від 18.12.2008 } .[ 2. ст.1036]

    Наріжним  каменем логіки ринкової системи  є визнання активної конкуренції  на вільних ринках. Досягти досконалої конкуренції можна за допомогою  державного втручання в підприємницьку діяльність. Якщо звести до мінімуму перешкоди на шляху вільного доступу конкурентів до певної галузі, то побоювання потенційної конкуренції та сама конкуренція сприятимуть зниженню олігопольної ціни. Чисту конкуренцію називають досконалою. “Досконала конкуренція, — за словами А. Семюелсона і В. Нордгауза, — є тоді, коли кожен виробник не може впливати на ринкову ціну”[9 ,  с.20].

    Найбільш  вражаючий позитивний ефект конкуренції  виявляється в малому бізнесі. Перебуваючи  в умовах особливо жорстокого суперництва, малі підприємства є головними постачальниками науковотехнічних відкриттів. Так, у США понад 90 відсотків нових технологій створюють малі підприємства та незалежні винахідники. У порівнянні з великими компаніями малі фірми в середньому на доллар витрат впроваджують у 17 разів більше нововведень. Завдяки конкуренції у малому бізнесі з’явилася можливість використовувати винайдені свого часу електронну трубку, кондеціонер, копіювальну машину, транзистор,кулькову ручку, пилосос, тостер, целлофан, інсулін та багато корисних і таких звичайних сьогодні речей.

    Аналізуючи  вільну конкуренцію, необхідно насамперед зазначити, що про її панування протягом XIX століття можна говорити тільки стосовно таких країн, як Англія, США, Франція, Голландія, і деяких інших (та й то з урахуванням того, що в останній третині XIX століття починається їх перехід на монополістичну стадію розвитку). В інших країнах Європи в першій половині XIX століття збереглося і багато обмежень конкуренції, що залишились від феодальної епохи. Досить згадати спробу відновити архаїчні ремісничі цехи в Пруссії. Тому навіть для Західної Європи ототожнення епохи вільної конкуренції з XIX століттям є занадто схематичним. Щодо Росії, то тут конкуренція починає посилюватися тільки в другій половині XIX століття за умов збереження значної регламентації й активному втручанні держави в економіку взагалі та в процеси конкуренції зокрема. Таким чином, вільна конкуренція переважала протягом відносно короткого історичного періоду в досить обмеженому ряді країн.

    Що  ж дозволяє розглядати конкуренцію, що панувала в згаданих країнах, як вільну? Насамперед привертає увагу той факт, що основні перешкоди, з якими зіштовхувалася конкуренція на той час (на відміну від періоду панування монополій в кінці XIX — на початку XX століття), були породжені нерозвинутістю продуктивних сил і економічних відносин індустріального суспільства. Визначальну роль відігравала цінова конкуренція, що виявлялася в прагненні підприємств зберегти й розширити свій ринок насамперед за допомогою зниження витрат і відповідно – цін. Цінова конкуренція визначала гнучкість ринкових цін, їх швидку реакцію на коливання попиту й пропозиції. [13, с.118].

    Такі  особливості вільної конкуренції  ґрунтувались на порівняно низькому рівні концентраті виробництва в основних галузях промисловості. Наприклад, в середині XIX століття середня кількість зайнятих на підприємстві обробної промисловості в Англії становила 19 чоловік. Низький рівень концентрації виробництва перешкоджав виникненню монополій 
 

    1 .2 Закон конкуренції і його функції 

    Конкуренція є потужною і постійною рушійною силою розвитку економічної системи  капіталізму, що діє у відповідних  формах за допомогою різноманітних методів. При цьому виникають внутрішні, необхідні, сталі і суттєві зв'язки, які є ознаками дії законів конкуренції.

    Ареною  боротьби між товаровиробниками  є всі сфери суспільного відтворення. Так, у сфері безпосереднього виробництва вони змагаються за швидке впровадження нової техніки (підтвердженням цього є поширений промисловий шпіонаж тощо), за зниження витрат виробництва, поліпшення якості товарів і послуг та ін. У сфері розподілу суперництво між товаровиробниками відбувається за зниження заробітної плати, а отже, за розподіл новоствореної вартості на зарплату і прибуток, за перерозподіл додаткової вартості між монополіями (в тому числі олігополіями), підприємствами монополістичного і немонополістичного секторів економіки та ін. Сфера споживання є полем конкурентної боротьби за подовження терміну дії товарів довготривалого використання, за зниження ціни споживання, за нав'язування споживачам певної моделі споживання тощо.

    Сферою  конкурентної боротьби є також різні підсистеми цілісної економічної системи. Так, у межах продуктивних сил боротьба між товаровиробниками, передусім між монополіями, ведеться за джерела сировини та електроенергії, а отже, у сфері постачання і збуту; за максимальну кількість патентів, ліцензій, інші об'єкти інтелектуальної власності, а отже, у сфері науки; за залучення працівників найвищої кваліфікації, високого творчого потенціалу, а отже, за привласнення результатів праці основної продуктивної сили — людини-працівника (тобто є сферою кадрового монополізму) тощо. У межах техніко-економічних відносин таке суперництво здійснюється за встановлення відносин спеціалізації, кооперування з найнадійнішими партнерами. У сфері організаційно-економічних відносин йде боротьба між конкуруючими фірмами і компаніями за впровадження передових форм організації виробництва і праці, за використання найпрогресивніших маркетингових досліджень, за найдосвідченіших менеджерів та сучасні принципи управління тощо. У сфері відносин економічної власності суперництво спостерігається між різними формами капіталу, промисловими капіталістами, промисловим і банківським, промисловим і торговельним капіталом, промисловими і транспортними фірмами і компаніями, великим і середнім капіталом. Суб'єктами конкурентної боротьби є товаровиробники, наймані працівники, споживачі, держави (якщо йдеться про інтернаціональний аспект конкуренції), різноманітні фінансово-кредитні інститути та ін. Закон конкуренції виконує роль важливої рушійної сили розвитку економічної системи, оскільки охоплює найрізноманітніші об'єкти і суб'єкти конкурентної боротьби.

    Закон конкуренції — наявність внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих, прямих і зворотних зв'язків та відносин (відповідно і суперечностей) між  різними економічними суб'єктами (передусім виробниками), які (зв'язки) є примусовою силою у боротьбі за найвигідніші умови виробництва, збуту, привласнення максимальних доходів, насамперед прибутку.

    Кожний  економічний суб'єкт такої боротьби має свої специфічні потреби, інтереси, іманентні цілі, використовує різні форми та методи, конкурентної боротьби.

    Роль  рушійної сили закон конкуренції  виконує і тому, що пронизує інші економічні закони, у яких є суперечливі  сторони, представлені різними суб'єктами з протилежними потребами та інтересами: закон вартості (через механізм суперечливої взаємодії індивідуального і суспільно необхідного часу; цінами і вартістю тощо), закон попиту і пропозиції, закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та ін.

    Оскільки  закон конкуренції діє від  часу виникнення товарного виробництва  і йому притаманні спільні властивості  у кількох суспільно-економічних формаціях, то його можна віднести до загальних економічних законів.

    Закон конкуренції конкретизується у  властивих кожній окремій формації специфічних законах конкурентної боротьби. За капіталістичного способу виробництва специфічний закон конкуренції має якісні форми вияву у сфері промислового, торговельного, банківського та інших видів капіталу. У цих формах конкурентна боротьба розвивається відповідно до вимог загального та специфічного законів конкуренції, згідно з логікою розвитку та функціонування промислового, торговельного й інших видів капіталу, що передбачає свої особливі методи і об'єкти конкурентної боротьби, її наслідки тощо. У такому аспекті можна говорити про окремі форми капіталу (капіталістичної власності), що існували у межах індивідуальної капіталістичної власності, яку пронизувала вільна (майже без обмежень з боку держави) конкуренція.

    Панівною  формою власності на вищій стадії капіталізму поступово стає колективна капіталістична власність у формі  акціонерних компаній: промислових, торговельних, банківських. З'являються  нові об'єкти (заощадження населення, цінні папери, інтелектуальна власність, висококваліфіковані фахівці, інформація тощо) та суб'єкти (картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати, страхові компанії, пенсійні фонди тощо) конкурентної боротьби. З розвитком технологічного способу виробництва виникають міжнародні монополії, конкуренція поширюється за межі окремих країн, її об'єктами стають джерела сировини, електроенергії, ринки збуту, заощадження населення, цінні папери, інтелектуальна власність, а суб'єктами — високо- і мало-розвинуті країни, транснаціональні корпорації, транснаціональні банки та ін. Специфічні та спільні закони конкуренції модифікуються, що виявляється в перетворенні вільної конкуренції на регульовану.

    На  вищому ступені державно-монополістичного капіталізму розвиваються державна, інтегрована капіталістична та змішана  форми власності. Об'єктами конкуренції стають державні замовлення, квоти держав у зовнішній торгівлі тощо, а її новими суб'єктами — міжнародні економічні організації різних рівнів (галузевого, регіонального, глобального). Конкурентна боротьба йде насамперед між гігантськими монополістичними об'єднаннями однієї і різних країн, всередині них, між державними монополістичними компаніями, а також між підприємствами немонополістичного сектору економіки і різними формами власності. Конкуренція перетворюється з регульованої на національному рівні на регульовану на міжнародному рівні. її центр переміщується зі сфери обігу до сфери виробництва, з галузевого — на міжгалузевий, з національного — на інтернаціональний рівні тощо.

    На  нижчій стадії капіталізму закон  конкуренції капіталістичного способу  виробництва в межах національних країн діє у формі вільної конкуренції, на вищій стадії капіталізму — у формах монополістичної (в тому числі олігополістичної) конкуренції, у змішаних формах, а також у формах конкуренції "природних монополій" зі змішаними. На інтернаціональній основі закон конкуренції діє у формі транснаціональної конкуренції, що передбачає боротьбу, передусім між транснаціональними корпораціями та відносини субординації між транснаціональною конкуренцією і формами конкуренції на національній основі. Окремі форми конкуренції на вищій стадії капіталізму пригнічують, послаблюють досконалі форми конкуренції, які є найпотужнішими з погляду рушійних сил розвитку економічної системи. Тому державне регулювання (як основний суб'єкт сучасного господарського механізму) і держава (як найважливіший інститут такої системи) та наднаціональні органи запроваджують комплекс заходів, спрямованих на недопущення критичних форм руйнування конкурентних сил, як правило, формуючи антимонопольне законодавство.      [19, 457с.]

    Позитивна економічна роль конкуренції проявляється в ряді функцій, які вона виконує:

    -конкуренція,  пронизуючи всі зв'язки виробництва  і споживання, є єдино можливим  засобом досягнення збалансованості  між попитом і пропозицією,  а в кінцевому підсумку - між  суспільними потребами і виробництвом.

    -конкуренція  виконує функцію спілкування  і погодження інтересів виробників. В умовах розвинутого поділу праці інтерес кожного пов'язаний і взаємодіє з інтересами інших товаровиробників. Виконуючи цю функцію, конкуренція через ринковий механізм підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам.

    - змушує товаровиробників знижувати індивідуальні виробничі витрати. Зменшення витрат вимагає від підприємців постійно працювати над удосконаленням технічної бази виробництва, шукати шляхи економії сировини, матеріалів, устаткування і робочого часу, а також підвищення продуктивності праці.

    - стимулює підвищення якості продукції та послуг. Ця функція набуває особливого значення в умовах науково-технічної революції, яка надає кожному виробникові можливості вдосконалювати споживні вартості, широко орієнтуватися на задоволення найрізноманітніших потреб покупців, усього суспільства. Конкуренція спонукає виробників неухильно запроваджувати у виробництво все нові й нові види продукції, а також виробляти один і той самий продукт найрізноманітніших модифікацій.

    - атокаційну або функцію розміщення (від англ, allocation — розподіл, розміщення), яка виявляється в тому, що в кінцевому підсумку ресурси і вироблені продукти завжди концентруються там, де можуть забезпечити максимальну віддачу: робоча сила мігрує в райони з максимальною заробітною платою; земля і капітал концентруються в руках тих, хто здатен забезпечити їх використання з найбільшою віддачею (рента, процент, дивіденд). Тільки ефективніше використання всіх виробничих можливостей може принести максимальну винагороду;

    -контролюючу:  за умови реальної конкуренції  жоден виробник або потенційний  споживач не може домогтися  панівного становища на ринку  й ставити свої вимоги іншим  його учасникам.

    - формує ринкову ціну. Це така ціна, яка врівноважує в собі не тільки попит і пропозицію, але й ціни попиту і пропозиції. За допомогою ринкової ціни конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами і суспільним виробництвом.

    Виконуючи ці функції, конкуренція забезпечує зростання економічної ефективності виробництва, підвищення його технічного рівня, удосконалення якості та структури суспільного продукту.

    Закон України: «Про захист економічної конкуренції», визначає  «правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямовання на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.»

    « Цим Законом регулюються відносини  органів державної влади, органів  місцевого самоврядування, органів  адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами  у зв'язку з економічною конкуренцією.  Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.».[3,с.27]