Громадянське суспільство

Звичайно вершиною суспільної еволюції людства є соціальна держава, яка грунтується на засадах розвиненої демократії, громадянських прав і свобод, на засадах права як такого. Роль права у соціальній державі не знижується, а навпаки підвищується, оскільки лише закріплені у вигляді правового закону функції держави роблять їх не декларативними, а нормативними, порушення яких тягне судовий розгляд, вирок та покарання.³³

Процес становлення  як правової, так і соціальної держави  можливий лише шляхом зміцнення економічних  та соціальних засад самоорганізації громадян-власників. Досвід показує, що це нелінійний процес, сполучений з конфліктами та протистоянням різних груп інтересів соціальних і політичних суб'єктів. Вивчення цього процесу потребує окремих досліджень, яких на сьогодні ще бракує. Більшість науковців обмежується лише констатацією факту корелятивного зв'язку між правовою державою і громадянським суспільством, або ж виокремленням останнього в окрему царину дослідницького поля.³⁴

Громадянське  суспільство як певний рівень соціального розвитку цивілізації взаємодіє із державою не взагалі, а з її конкретним типом, яка створена на засадах демократії і права.

Громадянське  суспільство, окремо від державознавчого  контексту, виступає сферою різноспрямованих інтересів і протиріч, де панує жорстка конкуренція за лідерство і пріоритети, але наявність правових норм і державних інституцій регламентують стихійні процеси громадянського розвитку.

Попри те, що громадянське суспільство є сферою саморегуляції  та автономних інтересів, воно певною мірою виступає залежним від держави. Ця залежність не адміністративного характеру, а обумовлена стадією розвитку самої держави, характером її політики.

Вона є майже  повною за умов тоталітарно-авторитарних режимів правління, коли по суті зникає саме поняття громадянського суспільства, істотно залежне за умов соціального типу держави і по суті автономне за умов ліберального типу держави.

Сучасна українська державність, будучи державністю і  суспільством перехідного типу, потребує сильної соціальної політики, а це зумовлює значний ступінь залежності суспільства від держави.

Останнє має  своїм негативним наслідком такі прояви суспільно-політичного та громадського життя як пасивність профспілкового руху, лояльність більшості або радикалізм та екстремізм меншості громадсько-політичних об'єднань, сервілізм у політиці лідерів загальнонаціонального масштабу та політичних еліт в цілому перед владою.

Вирішення цієї проблеми на наш погляд слід шукати у напрямку переорієнтації зусиль як владних, так і громадсько-політичних еліт, а саме: замість постійної боротьби за владу слід боротися за оздоровлення економіки, її унезалежнання від держави, адже тоді влада перестане бути об'єктом постійної експлуатації суспільної енергії, а її питома вага і частка дістанеться самому суспільству.

3.2. Сутність розвитку  громадянського суспільства та  правової держави в Україні

Перехід до громадянського суспільства й правової держави  почався з делегітимізації влади  в період "перебудови", що супроводжувалася значними зрушеннями в системі цінностей суспільства.

Відродження громадського життя й політичного плюралізму відбувалося паралельно. Це був підготовчий  період до формування багатопартійності, з одного боку, і створення мережі недержавних, добровільних громадських  організацій — з іншого. Все це підготувало ґрунт для вираження громадської й національної самосвідомості при підтвердженні незалежності України на референдумі 1991 р. "Оксамитові" революції кінця 80х років у Центральній і Східній Європі породили "радикальний інтелектуальний поворот убік категорії громадянського суспільства".³⁵ Щось подібне відбулося й в Україні. Важливість громадянського суспільства відповідала намірам значної частини суспільства сформувати демократичні інститути влади, кардинально змінити відносини держави й громадян, дати людям можливість самим робити вибір. Наступним кроком повинне було стати законодавче закріплення намірів і інституціоналізації нових відносин.

Конституційний процес в Україні тривав довго — із прийняття Декларації про державний  суверенітет 16 липня 1990 р. і завершився 28 червня 1996 р. прийняттям нової Конституції України. Конституція надає широкі гарантії прав і свобод людини й громадянина незалежно від походження, майнового стану, статі, раси, мови, релігії, політичних і інших переконань. У Конституції підкреслюється, що права й свободи людини є невідчужуваними й непорушними. Разом з тим діяльність державних органів обмежується Конституцією й законами України, що відповідає принципам правової держави й залишає простір для суспільної самодіяльності й ініціативи. Ст. 15 Конституції затверджує, що "громадське життя в Україні ґрунтується на началах політичної, економічної й ідеологічної розмаїтості". Разом зі ст. 34 і 35, які гарантують громадянам право на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також на свободу світогляду й віросповідання, вона є конституційною підставою формування плюралістичного суспільства. Організаційне оформлення плюралізму через утворення громадянами партій і громадських організацій забезпечує ст. 36.³⁶ Конкретизація відмінностей у структурі, способах утворення й функціях партій і громадських організацій утримується в законі "Про об'єднання громадян", що був прийнятий ще в 1992 р. У той час як його приймали, країна ще не мала досвіду розвитку інститутів плюралістичної демократії й громадянського суспільства. Отже, проголошені Конституцією гарантії прав і свобод людини, невтручання держави в справи громадянського суспільства, її відповідальність перед народом мали б створити політико-правові передумови для того, щоб люди домагалися розмежування суспільної й політичної сфер, проявляли активність у реалізації й захисті своїх інтересів.

Горизонтально організовані добровільні асоціації, які перетинають  вертикальні соціальні розподіли  в суспільстві, є більше сприятливими для розширення соціальної кооперації, для формування норм доброзичливої взаємності й, таким чином, для становлення ефективної демократії, ніж ієрархічні структури. Отже, громадянська культура "узагальненої довіри" і соціальна солідарність громадян є важливими соцієтальними передумовами демократії й показниками розвиненого й стабільного громадянського суспільства.

З точки зору участі громадян в різних видах громадянських  дій українське громадянське суспільство  має значний розрив між формальною та неформальною участю. З одного боку, значна кількість українців бере участь в демонстраціях, страйках та інших формах неполітичної громадянської дії.

Численні опитування свідчать, що в останні роки, пов'язані  з виборчими подіями, кількість  громадян, що беруть участь в таких заходах, зросла до 30%. Також є загальноприйнятними такі форми, як участь в справах громади, неформальне волонтерство та благодійність. З іншого боку, рейтинги не формальної участі не віддзеркалені у рейтингах членства в організаціях громадянського суспільства (ОГС). Дослідження показують, що членство у ОГС знаходиться на рівні 12%15%, де найбільший відсоток участі належить профспілкам (19,6%), політичним угрупуванням (8,9%) та спортивним та молодіжним асоціаціям. Членство в недержавних організаціях (НДО) знаходиться на рівні 6,2%.

Причина цих обмежень участі криється в позиції більшості  організацій, які не здійснюють акції  залучення широких кіл населення  до своєї діяльності, та не є привабливими та потенційними структурами для  участі громадян. За даними Міністерства юстиції в Україні зареєстровано 143 655 організацій, які за класифікацією Індексу належать до ОГС, більшість яких складають політичні партії та їх регіональні осередки. НДО складають тільки 17% від цієї кількості, хоча їх число є переважаючим на національному рівні — 63% від ОГС. Рівень організації (структуризації) українського громадянського суспільства є посереднім. Рівень недовіри до НДО наближається до 50%, хоча він значно нижчий в порівнянні з політичними партіями чи владними структурами.³⁷

Разом з тим, для аналізу  громадянського суспільства особливо важливим є феномен так званого "зрушеного залучення" (shifting involvements). Це означає, що політична й суспільна  активність сучасних громадян є епізодично ситуативною й зорієнтована на певну конкретну проблему. Саме проблема, кризова ситуація або важлива суспільна ініціатива можуть виступити каталізаторами розгортання кампанії, громадського руху або інших форм мобілізації громадянського суспільства назагальнонаціональному або місцевому рівнях.

Однієї із центральних  проблем розвитку громадянського суспільства  в Україні є традиційно авторитарний спосіб функціонування владних відносин у суспільстві, а також критично низький ресурс довіри до владних  установ з боку суспільства, а також створення самими інститутами громадянського суспільства механізмів протидії штучній політизації НДО й перетворення їх у маріонетки, підвищення якості послуг і ефективності діяльності суспільних ініціатив. Це передбачає розуміння й сприяння з боку владних органів, залучення ЗМІ, громадських утворенень й освіти. За таких умов Україна має можливість уникнути деформування становлення громадянського суспільства.

Однієї з головних умов забезпечення соціально-політичної стабільності є належний розвиток громадянського суспільства. Саме тому відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" створення громадянського суспільства віднесене до пріоритетних національних інтересів.

Серед найбільш важливих напрямків подальшого формування громадянського суспільства в Україні, що відзначається рядом дослідників, варто виділити: подальше реформування політичної системи, дослідження політико-правових і економічних аспектів взаємодії органів державної влади й інститутів громадянського суспільства й втілення їхніх результатів у практику державотворення; установлення закономірностей формування громадянського суспільства з обліком культурно-історичних і соціально-економічних особливостей розвитку українського суспільства; обґрунтування системи індикаторів (показників), які б дозволяли здійснювати моніторинг процесу формування й функціонування громадянського суспільства й на його основі розробляти практичні рекомендації щодо підвищення його ефективності.³⁸

Взаємодія держави з  громадянським суспільством на основі партнерства необхідна для розвитку України як правової, демократичної і соціальної держави. Принцип соціального партнерства передбачає налагодження конструктивної взаємодії між органами влади, суб'єктами господарської діяльності та ІГС при вирішенні соціально важливих проблем та наданні конкретних послуг органами влади. Принцип встановлення балансу між державними інтересами та інтересами окремо взятих ІГС передбачає встановлення рівноваги, що характеризується оптимальним співвідношенням державних інтересів та інтересів окремо взятих ІГС при виробленні та прийнятті рішень.

Узгодження інтересів  громадян і суспільства, їх гармонізація є визначальною умовою формування громадянського суспільства. Держава має сформувати таке правове поле, яке б містило гарантії для забезпечення рівних можливостей ІГС у здійсненні їх основної діяльності щодо захисту прав і свобод людини, а також у сфері надання соціальних послуг. При цьому принцип надання рівних можливостей повинен забезпечуватися шляхом створення прозорого механізму конкуренції.

Для підвищення ефективності взаємодії органів влади з  ІГС, розвитку партнерських відносин доцільно активно використовувати як вже  закріплені в чинному законодавстві  України форми взаємодії, так і перевірені вітчизняним і міжнародним досвідом, такі форми взаємодії: як підтримка діяльності різних за спрямуванням громадських організацій; створення асоційованих структур (державно-громадські фонди, асоціації, партнерства), які мають визначене коло завдань і створюються за принци пом цільового підходу для їх досягнення та вирішення; створення різних спільних консультативно-дорадчих органів, експертних рад, комісій, груп тощо.

Правовою основою концепції  є Конституція України, Цивільний  кодекс України, Закони України "Про об'єднання громадян", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", "Про благодійництво та благодійні організації", "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про інформацію", постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004р. № 1378 (13782004-п) "Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" та інші нормативно-правові акти, а також положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Громадянське суспільство  необхідно для затвердження демократії. Чим воно більше розвинуто, тим легше громадянам захищати свої інтереси, тим більше у них можливості самореалізації в різних сферах громадського життя й тим менша небезпека узурпації влади й здійснення повного контролю за суспільними процесами.

Висновок

Отже, зважаючи на сказане, можна зробити наступні висновки.

1. Історичний розвиток  поняття «громадянське суспільство» відбувався паралельно з еволюцією самого громадянського суспільства.

2. Визнання громадянського  суспільства суб’єктом взаємовідносин з державною владою є об’єктивною можливістю та реальною нагодою демократизувати вітчизняну державну машину та її апарат.

3. Інституціональний  розподіл громадянського суспільства  та держави передбачає взаємну підзвітність та підконтрольність цих двох суб’єктів суспільних відносин.

4. Соціальний інтерес  має стати основою партнерства влади та суспільства.

5. Бачення соціального партнерства державної влади та громадянського суспільства, адекватне рівню суспільного розвитку, потребує активного використання низки сучасних понять, що окреслюють соціальне поле цієї взаємодії.