Громадянське суспільство

- є відносно самостійною  щодо громадянського суспільства  і здійснює солідарні публічні  інтереси всіх членів суспільства;

- встановлює «правила  гри», яких повинні дотримуватися  громадяни та їх об'єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;

- не втручається у  приватну сферу сім'ї, побуту, культури (перший рівень громадянського  суспільства): таке втручання може  відбуватися лише з метою забезпечення  особистої або громадської безпеки;

- надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки громадян;

- є знаряддям соціального  компромісу громадянського суспільства,  пом'якшує соціальні суперечності  між різними соціальними групами;

- юридично забезпечує  можливості громадянина бути  власником, створювати громадські  об'єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному  житті суспільства;

- має межі регулювання  відносин у суспільстві, які  визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах.

Неурядові організації  допомагають громадянам усвідомити, що діяльність влади можна оцінювати; існують критерії оцінки діяльності держави та політиків; необхідно  контролювати політичні та державні рішення, які торкаються їх інтересів. Фактично, головним об’єктом, на який спрямовані ці вторинні функції, є «громадянськість». Точніше її виховання, підтримання і розвиток. Таким чином, неурядові організації є агентами, котрі відповідальні за те, який рівень «громадянськості» притаманний громадянам та політичній системі.

І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення  потреб та інтересів людини. Отже, громадянським  суспільством можна назвати таке суспільство, в якому головною діючою особою є громадянин як автономна особа.

2.3. Фактори розвитку громадянського суспільства

Основоположною умовою існування громадянського суспільства  є особистість. Проте з наведеного визначення випливає, що основою і  рушійною силою громадянського суспільства є не просто особистості, а вільні громадяни, які здатні самоорганізовуватись для забезпечення власних інтересів та потреб, проте при цьому їм притаманне відчуття солідарності, яке і забезпечує врахування та реалізацію групових інтересів. Тобто говорити про громадянське суспільство можна лише з часу появи «громадянина» наділеного комплексом «прав» і «свобод» з притаманним йому відчуттям «солідарності», та здатністю до «самоорганізації» з іншими громадянами – саме перераховані чинники є основоположними для формування та функціонування громадянського суспільства.

Для громадянського суспільства  характерне домінування горизонтальних зв’язків. Як зазначає американський  соціолог-неофункціоналіст Джеффрі  К. Александер горизонтальні зв’язки будучи стійкими та різноманітними утворюють три рівні громадянського суспільства: практичний рівень людської взаємодії; інституційний рівень; культурний рівень (рівень цінностей).²⁵ На формування вище зазначених рівнів і відповідно громадянського суспільства в цілому впливають соціальна, економічна, політична та духовна сфери суспільства. Саме створення певних інститутів, встановлення певного типу зв’язків та взаємодії між ними забезпечують умови для формування та функціонування громадянського суспільства.

В соціальній сфері найістотнішою  передумовою формування та функціонування громадянського суспільства є соціальна  стратифікація. Це поняття характеризує ту постійно існуючу асиметрію в  стосунках груп, яка структурує суспільство, але завжди є результатом дії конкретних соціально-економічних і інших суспільних відношень в конкретній країні.

Стратифікація розвиває структуризацію суспільства розшаровуючи і поділяючи структуру на великі і малі соціальні групи.²⁶ Наявність в суспільстві чіткої та розвиненої соціальної структури важлива для становлення та ефективного функціонування громадянського суспільства тим, що саме в процесі соціальної стратифікації та в межах соціальних груп створюються умови для плюралізації та артикуляції інтересів, а також для їх агрегації. Окрім вище вказаних аспектів, в ході соціальної стратифікації відбувається інституалізація групових інтересів і таким чином забезпечується їх постійна присутність в соціальному просторі, а також створюється механізм, який перешкоджає виникненню у суспільстві монополії інтересів окремого громадянина, певної групи, держави, поглинанню ними інтересів інших громадян, їх груп, або громадянського суспільства в цілому.²⁷

Вагому роль у створенні  сприятливих умов для формування громадянського суспільства відіграє середній клас – громадяни, які є його представниками, становлять соціальну базу громадянського суспільства. По-перше, в рамках середнього класу максимально виконується умова диверсифікації суспільства по соціальним групам. За рядом ознак та параметрів він специфічно відрізняється від інших основних частин соціальної структури, також він різнорідний за власним складом. По-друге, середній клас сприяє підтримці відносної суспільної стабільності завдяки характерному для нього високому рівню вертикальної мобільності.²⁸ По-третє, відмінна риса представників середнього класу - надзвичайно високий рівень не лише виробничої, але і загальної культури, і як результат - висока ініціативність і здатність приймати творчі нестандартні рішення, висока адаптивність до швидкої зміни суспільних умов.²⁹

В економічній сфері  детермінантою формування громадянського суспільства є власність: приватна, колективна (організацій, кооперативів, акціонерних товариств та ін.). «Практичне застосування права людини на свободу  є право людини на приватну власність... Право людини на приватну власність є свобода розпоряджатися майном на власний розсуд. Ця індивідуальна свобода, як і це використання, утворюють основу громадянського суспільства».³⁰

Приватна власність, у  всій багатоманітності її конкретних форм, робить громадян економічно незалежними від держави. Проте, інститут приватної власності і вся система майнових відносин можуть стати основою формування та функціонування громадянського суспільства лише за умови коли в цій системі зв’язків і відносин локалізуються інтереси основної маси населення.

Беззаперечним є той  факт, що громадянське суспільство  має політичний вимір. Взаємодія  недержавних політичних інститутів між собою та з владними структурами  через систему формалізованих та неформалізованих зв’язків забезпечує цивілізований вплив на державну владу.

Основними політичними  інститутами громадянського суспільства  є групи інтересів, групи тису, політичні партії, ЗМІ. Групи інтересів  громадяни створюють для реалізації власних, або групових цілей. Такі об’єднання мають політичний вимір, проте не претендують на політичну владу, а прагнуть впливати на неї лише у випадку незадоволення власних інтересів, забезпечуючи цим ефективне функціонування громадянського суспільства. Чим ширше представлені соціальні потреби групами інтересів, тим більш різностороннім є зв’язок між суспільством і державою, тим гнучкіше владні інститути реагують на соціальні запити населення, а люди мають тим більший вплив на політичні рішення.

Не зважаючи на досить широкий спектр наявних у груп інтересів важелів впливу на політичну сферу, вони часто демонструють свою аполітичність до певного моменту. Адже задоволення особистих чи професійних інтересів можна досягти і без звернення до держави, шляхом контактів з іншими групам інтересів.

Коли задоволення колективного інтересу суб’єктів груп інтересів  потребує прийняття владних рішень, вони перетворюються на групи тиску, безпосередньою метою яких є задоволення  інтересів репрезентованих ними соціальних верств через вплив на інститути публічної влади.

Наявність груп тиску  в політичному житті має подвійний  характер впливу на становлення громадянського суспільства – з одного боку, примножує кількість опосередкованих  політичних суб’єктів, розширюючи плюралізм, і тим самим позитивно впливає на формування та функціонування громадянського суспільства, а з іншого — веде до зрощування найсильніших груп тиску з партійними і бюрократичними угрупованнями, посилення олігархічних і корпоративних тенденцій, що, в свою чергу, чинить деструктивний вплив на громадянське суспільство.

Політичні партії посідають  особливе місце в громадянському суспільстві. Це обумовлено тим, що з  одного боку, вони є формою самоорганізації  громадян, виразниками їх політичних інтересів, а з іншого через своїх  представників, які прийшли до влади в результаті виборів, самі партії стають складовою частиною влади. В результаті партії розвивають як прямі, так і зворотні зв’язки населення і держави, вони замінюють стихійні прояви суспільно-політичної активності населення формалізованими способами.

Політичні партії транслюють окремі інтереси із сфери громадянського суспільства у сферу політичних рішень, де вони стають фактом політичних вимог. Слід зазначити, що репрезентація  суспільних інтересів відбувається не лише в ідеологічній формі, а й через вплив на прийняття рішень в органах державної влади на користь певних соціальних груп.

Партії, які виступають в ролі об’єднуючої ланки між  громадянським суспільством і державою, сприяють подоланню або пом’якшенню  конфліктів, які виникають в процесі їх взаємодії. На формування громадянського суспільства більш вагомий вплив мають політичні партії сформовані «знизу», оскільки саме вони, як правило націлені на врахування та реалізацію інтересів широких прошарків населення, а не вузькогрупових, корпоративних або олігархічних цілей.

Однією з головних умов існування громадянського суспільства  є гласність та свобода слова, яка забезпечується через незалежні  ЗМІ. Незалежні ЗМІ не тільки оприлюднюють громадську думку, а й певним чином  формують її. Саме тому інформаційний плюралізм, відкритість інформаційного простору, не підконтрольність ЗМІ державі – складають необхідну умову становлення та буття громадянського суспільства. Важко переоцінити роль ЗМІ і у вибудовуванні продуктивного діалогу громадянського суспільства і владних інститутів та держави в цілому.

До чинників формування громадянського суспільства також  можна віднести політичну культуру активної громадськості, адже саме за наявності громадянської культури ми можемо говорити про суб’єктів, які були б здатні взяти на себе часткове виконання функцій держави.

Духовна сфера, структуру  якої складають соціокультурні відносини, впливає на становлення та забезпечує функціонування громадянського суспільства  через ряд інститутів, а саме : церква, школа, культурні, духовні, мистецькі, спортивні та ін. гуртки. Проте всі вище перераховані інститути впливають на становлення та забезпечують функціонування громадянського суспільства лише у тому випадку коли вони є недержавними утвореннями.

Навіть за наявності всіх вище перерахованих умов та чинників, становлення та функціонування громадянського суспільства неможливе поза державою та без її сприяння. Держава і формує громадянське суспільство, і посідає місце в його межах.³¹ Фактично держава юридично закріплює та забезпечує права і свободи громадянина, служить формою, що організовує громадянське суспільство. Проте, громадянське суспільство як система, що розвивається завжди буде знаходитися під тиском держави, що обумовлено прагненням держави узурпувати владу. Саме тому, лише правова держава забезпечує ефективний процес становлення та конструктивне функціонування громадянського суспільства.

У відношеннях між  правовою державою і громадянами  пріоритет належить правам людини, що не можуть бути порушені законами держави і її діями. Для того, щоб народ міг контролювати державу, створюються численні механізми та інститути.

Розділ 3. Взаємодія  громадянського суспільства та правової держави

3.1. Співвідношення держави,  влади і громадянського суспільства

Аналіз еволюції теоретичної спадщини класиків європейської політичної та філософської думки дає можливість сказати, що як громадянське суспільство, так і правова держава стають можливими лише тоді, коли право і договір стають визначальним чинником суспільно-політичних відносин. Специфічним критерієм соціального стану, коли держава стає правовою, а суспільство – громадянським, є якість економічних та політичних відносин, а саме: обидві сфери цих суспільних відносин опосередковані правовідносинами, в основі яких знаходиться ринок і право приватної власності громадян, що руйнує старі станові бар'єри і межі.

Відтак перші, тобто економіко-правові відносини  детерміновані відносинами власності, другі – політичні відносини  – відносинами влади, яка не успадковується, а обирається.

Реальне втілення взаємодії принципів правової держави  і громадянського суспільства простежується  на прикладі різних форм організації  влади, а саме: демократичної, правової та соціальної держави. Якщо демократична держава – це такий режим правління, що репрезентує інтереси політичної більшості шляхом виборчого права, то правова держава конкретизує це положення, оскільки передбачає ще й гарантії захисту прав меншості від диктату більшості, а також те, що форма демократичного волевиявлення не буде перетворена у «машину для голосування і референдумів», що може, як показує історичний досвід, призвести до бонапартизму.³²

Саме наявність  інститутів громадянського суспільства  диференціює відмінність, наприклад, античної полісної демократії, яка  ще не знала розвинених форм громадянського суспільства; уявно-конституційної або модельної демократії, зафіксованій у більшості сучасних конституцій посттоталітарних країн від демократій сучасного західного типу, опертих насамперед на інститути громадянського суспільства.

Перехідний тип суспільства, що модернізується, крім власне демократії з її правовим режимом регулювання, потребує від держави провадження сильної соціальної політики. Внаслідок чого у країнах з перехідним режимом значною популярністю користується ідеологія соціал-демократії. Соціально-демократичний тип держави означає перехідний тип держави, коли суспільство ще недостатньо емансипувалося від патерналістських ідей, а його громадянські засади недостатньо тривкі і потребують допомоги. З точки зору перспективи політичного розвитку соціальні функції держави повинні скорочуватися, а натомість зміцнюватися потенціал суспільної самоорганізації, тобто початки громадянства, що відкриває перспективи зміцнення ідей ліберальної демократії. Але така модель розвитку скоріше носить нормативний характер, тоді як для конкретних умов та реалій українського соціуму більш прийнятним і адаптованим є варіант сильної соціальної політики, що передбачає зміцнення і поступове нарощування громадянських засад суспільного розвитку.