Еволіція теорїі міжнародної торгівлі

Виробництво товару переміщається в інші країни, які  можуть використовувати стандартну вже технологію, знижуючи собівартість одиниці продукції. Нижча собівартість дає можливість збільшувати збут у слаборозвинених країнах (СРК).

Нарешті, на четвертому етапі (занепад) технологія та обладнання настільки вдосконалюються, що для  виробництва товару вже не потрібна особлива кваліфікація, і тому воно переміщається у СРК, які мають  надлишок дешевої робочої сили.

Переваги теорії міжнародного життєвого циклу продукту полягають в тому, що вона пояснює  закономірності розвитку зовнішньої торгівлі великою групою товарів, зокрема  синтетичних матеріалів, консервів (у Аргентині та Бразилії), бавовняних тканин та виробів (Пакистан, Індія), шкіряних та гумотехнічних виробів, паперу, електроніки, технологічно складних товарів, нафтопродуктів, конторського обладнання.

Недоліки цієї теорії:

1. Існує багато  видів продукції, які не проходять  усі стадії життєвого циклу  (предмети розкоші) 

2. Теорія закріплювала  за США лідерство, оскільки  вони його вже завоювали.

3. Теорія не поширюється на продукцію ТНК.

Теорія подібності країн, або теорія попиту, що перетинається

Значна частка міжнародної  торгівлі здійснюється між країнами з подібними характеристиками —  між промислове розвиненими країнами, які мають населення з високим  рівнем освіти та розміщені у помірному  кліматі. Усі розглянуті традиційні теорії міжнародної торгівлі базувалися не на подібності країн, а навпаки, на їх відмінностях.

Одну із перших спроб  пояснити особливості сучасної міжнародної  торгівлі зробив Стефан Б. Ліндер у 1961 р. Розглядаючи особливості технологічно нових товарів (холодильники, телевізори), з якими американські фірми вийшли на європейський ринок у 40—50-х рр., він звернув увагу на те, що основні  відкриття, покладені в основу розроблення  цих товарів, були зроблені європейцями. Ці відкриття практично були втілені  в Америці у вигляді технологічно нових товарів, які потім завоювали  зовнішній ринок в Європі. Багатий  американський споживач виявився схильнішим до споживання нових дорогих товарів. Потім зі зростанням життєвого рівня  європейців нові американські товари знайшли шлях до Європи.

С. Ліндер зробив висновок про те, що технологічно складні  вироби створюються фірмою як реакція  на потреби, що вже існують, тобто  передовсім на потреби внутрішнього ринку. І тільки після розширення виробництва, після насичення внутрішнього ринку фірма прагне захопити зовнішній. Виходити на зовнішній ринок фірма  буде на базі товару, підготовленого нею  для національних споживачів, отже, структура споживання країни-імпортера  має бути (максимально подібною до структури споживання країни-експортера. Таким чином, всупереч теорії співвідношення факторів виробництва, не тільки відмінності, але й подібність між країнами може бути передумовою для торгівлі.

Теорія подібності країн стверджує, що, розробивши нову продукцію у відповідь на знайдену ринкову потребу на внутрішньому ринку, виробник потім звертається  до ринків, котрі найподібніші до ринків його країни. Ця теорія — одна з небагатьох новітніх теорій, яка пояснює міжнародну торгівлю переважно з боку попиту, а не пропозиції.

Чим більше перетинаються  структури попиту в країні-експортері та імпортері, підкріплені високим  рівнем доходу, тим вищий рівень торгівлі між ними. Це і є фено­мен попиту, що перетинається, відкритий Стефаном Ліндером.

Недоліком теорії подібності країн є те, що коли розрив у рівнях доходів різних груп населення дуже значний, застосування її для пояснення  міжнародної торгівлі є дуже обмеженим. Наприклад, усі мешканці країни 1 мають  мінімальний рівень доходу А, і тільки одна людина — максимальний С, а  у країні 2, навпаки, одна особа має  мінімальний рівень доходу В, а усі  решта — максимальний О, то торгувати  у такому випадку можуть тільки дві  особи, хоча перетин у якості товарів, що цікавлять мешканців обох країн, є суттєвим.

Переваги теорії полягають у тому, що вона пояснює  торгівлю між подібними країнами.

3.2. Теорія конкурентних  переваг

Для того щоб з'ясувати, чому країни досягають конкурентної переваги у тих чи інших галузях, а також зрозуміти вихідні  положення політики фірм та національної економіки, професор Гарвардської школи  бізнесу, радник низки провідних  компаній та член Президентської комісії  з промислової конкуренції Майкл  Портер наприкінці 80-х рр. здійснив чотирирічне дослідження десяти країн, які займають важливе місце  у світовій торгівлі: Великобританії, Німеччини, Данії, Італії, Кореї, Сінгапуру, США, Швейцарії, Швеції та Японії.

У центр уваги  проведеного дослідження М. Портер поставив завоювання та збереження конкурентної переваги у більш ніж 100 відносно складних галузях економіки та індустріальних сегментах. На його думку, саме вони є  ключем до високої та зростаючої продуктивності у країні й найменше можуть бути проаналізовані з використанням  традиційних та новітніх теорій міжнародної  торгівлі. Для дослідження, як видно  із переліку, були відібрані країни, які відрізняються за економічним  розвитком (ПРК та ПІК), розміром, державною  політикою щодо промисловості, за суспільною філософією, географічними умовами  та розташуванням, але водночас їх об'єднує  одна спільна риса — усі вони вже успішно конкурують у ряді проаналізованих галузей або  показують себе усе здатнішими успішно  конкурувати. Аналізували конкурентоспроможність галузей за три періоди: у 1971, 1978 та 1985 рр.

Розроблена в результаті проведеного дослідження всеосяжна  теорія конкурентної переваги країн, яка  підтверджується достатньою кількістю  фактів, розглянута у фундаментальній  праці Майкла Портера "Конкурентна  перевага країн", опублікованій у 1991 р.

Згідно з цією теорією відповідь на запитання: "Чому країна досягає міжнародного успіху в тій чи іншій галузі?" передбачає чотири властивості країни загального характеру, що формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це середовище може сприяти виникненню конкурентної переваги, а може і  перешкоджати цьому. Ось ці чотири властивості.

1. Факторні умови,  тобто ті конкретні фактори  (наприклад, кваліфікована робоча  сила певного профілю або інфраструктура), які необхідні для успішної конкуренції у даній галузі.

2. Умови попиту, тобто  який на внутрішньому ринку  попит на продукцію чи послуги,  що пропонуються даною галуззю.

3. Споріднені галузі  та галузі, що підтримують, тобто  наявність або відсутність у  країні споріднених галузей чи  галузей, що підтримують, конкурентоспроможних на міжнародному ринку.

4. Стратегія фірми,  її структура та конкуренти, тобто  умови у країні, які визначають  те, як утворюються та управляються  фірми, і характер конкуренції  на внутрішньому ринку.

Детермінанти національної конкурентоспроможності — це комплексна система, яка постійно розвивається. Майкл Портер назвав цю систему "ромбом" (в оригіналі — алмаз, діамант). Кожний детермінант у цій системі впливає на всі інші.

Перевагою цієї теорії є те, що вона показує роль, яку  відіграють економічне середовище установи, політика, культурні цінності та лідери країни у забезпеченні успіху фірм цієї країни у певних сегментах ринку  та конкретних галузях економіки. Іншими словами, вона пояснює властивості  нації, які є передумовою успіху національної промисловості у міжнародній  конкуренції.

4. Міжнародна торгівля  та участь в  ній України

Міжнародна торгівля долає обмеженість національної ресурсної бази;

ємність внутрішнього ринку і встановлює зв’язки національного  ринку зі

світовим; розширює масштаби виробництва, що обмежені кривою виробничих

можливостей; забезпечує отримання додаткового доходу за рахунок різниці

національних та інтернаціональних витрат виробництва; розвиває

спеціалізацію країни, збільшує об’єм виробництва.

Створення ринкової економіки в Україні посилює  необхідність теоретичного

дослідження значного комплексу питань, пов’язаних з  виробництвом та

реалізацією товарів  на внутрішньому і зовнішньому ринках. Одним з таких

головних питань є наукове дослідження зовнішньоекономічних зв'язків

України, що також  виступає предметом дослідження.

Україна як молода держава  перебуває на новому етапі входження  в систему

світогосподарських  зв’язків і від того, як цей процес буде

здійснюватися, залежить не тільки, та й не тільки динаміка зовнішньої

торгівлі, скільки  можливість розвитку держави як органічної підсистеми

світової економіки.

От чому питанням міжнародної торгівлі займаються такі українські вчені

та економісти: Р.О. Заблоцька, Є.Канищенко, Є.Ф.Ростов, М.А. Дудченко,

М.М. Кирієнко та ін.

В даний час в  Україні продовжуються наступні, що раніше намітилися

довгострокові структурні тенденції в експорті та імпорті  товарів і

послуг:

Орієнтованість експорта на переважно сировинну спрямованість,

здебільшого (близько 70%) чорної металургії, що складається  з продукції

– 32%, хімічної промисловості  – 12%, харчовий промисловості – 10%,

машинобудівної – 10%;

Орієнтованість імпорту  на життєво необхідну продукцію  – нафту, газ –

52%, продукцію машинобудування  – 13%, вугілля, що коксується,

медикаменти, продукти харчування;

Украй нерівномірне розміщення експортного потенціалу України, коли 4 з

25 регіонів дають  більш 50% експорту (Дніпропетровська, Донецька,

Луганська й Одеська  області);

Висока орієнтованість зовнішньої торгівлі України на  республіки СНД (до

70% зовнішньоторговельного обороту);

Превалювання матеріалоємного  устаткування в експорті продукції

машинобудування. З огляду на припинення існування Ради Економічної Взаємодопомоги і СРСР,

уведення власних  валют, перехід до світових цін у  торгівлі один з одним

і інші причини, що обумовили  значний спад зовнішньої торгівлі, фахівці в

той же час указують на фактори, що сприяють зниженню ефективності

експортної політики.

 До основного з них відносяться:

Загальний стан економіки  країни;

Низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції;

Перевищення національної собівартості більшості товарів  рівня світової

ціни;

Рівень планування і керування зовнішньоекономічною діяльністю;

Розрив існуючих раніше міжреспубліканських зв'язків; е міжреспубліканських зв'язків;

Невідповідність українських товарів світовим стандартам;

Збитковість продукції багатьох підприємств;

Велика зовнішня заборгованість;

Нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності;

Тверде регулювання  на національному рівні основних товарних ринків;

Перевага закритих міжнародних ринків унаслідок глибокої

транснаціоналізації;

Діскремінаційна і  конкурентна політика окремих держав;

Економічне становище торгових партнерів;

Глобалізація і  лібералізація міжнародної торгівлі.

У торговій політиці України з іншими країнами світу  усе ще

просліджується різного  роду обмеження: ліцензії, квоти, податки  й ін.

міри, хоча перевага віддається політиці вільної торгівлі.

Збільшення експорту в США та Канаду є головною передумовою  для

розширення імпорту  в Україну сучасного обладнання, високих технологій і

створення врешті-решт власної імпортозаміщувальної виробничої бази. На

жаль, зусилля державних  органів, розроблені з цією метою  програми і

заходи вагомих  результатів поки що не дали. Подальший  розвиток

зовнішньоекономічних  зв’язків зі США та Канадою залежатиме від вирішення

таких важливих питань їх взаємовідносин з Україною:

Надання Україні  безумовного і всеосяжного режиму найбільшого сприяння в

торгівлі. Зокрема, врегулювання питань щодо обмеження доступу окремих