Еволіція теорїі міжнародної торгівлі

В результаті міжнародної  спеціалізації кожна країна отримує  позитивний економічний ефект (виграш від торгівлі), який реалізується у  формі зростання виробництва (виробничий ефект) і збільшення обсягів споживання (споживчий ефект).

У моделі Д. Рікардо  внутрішні ціни визначаються лише вартістю, тобто умовами пропозиції. Але  світові ціни можуть також установлюватися  умовами світового попиту, що довів  англійський економіст Дж. Стюарт Міль. У праці "Принципи політичної економії" він показав, за якою ціною  здійснюється обмін товарами між країнами.

В умовах вільної  торгівлі товари будуть обмінюватися за таким співвідношенням цін, що встановлюється десь у проміжку між  існуючими усередині кожної з  країн відносними цінами на товари, якими вони торгують. Точний кінцевий рівень цін, тобто світових цін, взаємної торгівлі залежатиме від обсягу світового  попиту та пропозиції на кожний з цих  товарів.

Відповідно до розробленої  теорії (теорії взаємного попиту), ціна імпортного товару визначається через  ціну товару, який потрібно експортувати, щоб оплатити імпорт. Тому кінцеве  співвідношення цін при торгівлі визначається внутрішнім попитом на товари в кожній з торгуючих країн [23, с. 88-89; 27, с. 37].

Отже, світова ціна встановлюється на основі співвідношення попиту та пропозиції, і її рівень повинен  бути таким, щоб дохід від сукупного  експорту країни дав їй можливість оплатити імпорт. Однак, аналізуючи порівняльні  переваги досліджується не ринок  окремого товару, а відношення між  ринками двох товарів, які виробляються одночасно в двох країнах. Тому слід розглядати не абсолютні обсяги попиту та пропозиції товарів І і II, а  їх відносні обсяги попиту та пропозиції (рис.3.2).

 

 бує спеціалізації  ні на товарі І ні на товарі II.

Таким чином, ця теорія є основою визначення ціни товару з урахуванням порівняльних переваг.

Однак її недоліком  є те, що вона може застосовуватися  тільки по відношенню до приблизно  однакових країн за розмірами, коли внутрішній попит в однієї з них  може вплинути на рівень цін в іншій.

За умов спеціалізації  країн на торгівлі товарами, у виробництві  яких вони мають відносні переваги, країни можуть одержати виграш від  торгівлі (економічний ефект).

Виграш від торгівлі виникає внаслідок того, що країна здатна одержати за свої товари більше необхідних їй іноземних товарів  із-за кордону, ніж у себе на внутрішньому ринку. Виграш від торгівлі одержується  як з боку економії витрат праці, так і з боку зростання споживання.

Значення теорії порівняльних переваг полягає в  такому:

§ вперше описано  баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Вартість товару визначається співвідношенням сукупного попиту та пропозиції на нього, пропонованих як усередині країни, так і з-за кордону;

§ теорія справедлива  стосовно будь-якої кількості товару і будь-якої кількості країн, а  також для аналізу торгівлі між  різними її суб'єктами. У цьому  випадку спеціалізація країн  на тих чи інших товарах залежить від співвідношення рівнів зарплатні  в кожній з країн;

§ теорія обґрунтувала існування виграшу від торгівлі для всіх країн, що беруть участь у ній;

§ з'явилася можливість будувати зовнішньоекономічну політику на науковому фундаменті [23, с. 96; 52, с. 59].

Обмеженість теорії порівняльних переваг полягає в  тих вихідних передумовах, на яких вона будується. Вона не враховує впливу зовнішньої торгівлі на розподіл доходів усередині  країни, коливання цін і заробітної плати, міжнародного руху капіталу, не пояснює торгівлю між майже однаковими країнами, жодна з яких не має  відносної переваги перед іншою.

     Давід Рікардо розвинув теорію порівняльних переваг та показав, що торгівля є взаємовигідною для обох країн навять якщо вони не мають абсолютних переваг по виробництву конкретного товару. Виходячи з тих же припущень теорія порівняльних переваг використовує поняття альтернативної ціни – це робочий час, що необхідний для виробництва одиниці товару А виражений через робочий час, що необхідний для одиниці виготовлення товару Б. 

     PTa/Tб = PTб/Tа =

     Сутність  теорії порівняльних переваг полягає:

     Якщо  країни спеціалізуються на виробництві  тих товарів, які вони можуть виробляти  з відносно меншими витратами  у порівнянні з іншими країнами, то торгівля буде взаємовигідною для  обох країн незалежно від того, чи є це виробництво більш ефективним в цій країні ніж в інших

2. Неокласичні теорії  міжнародної торгівлі

2.1. Теорія Хекшера  – Оліна

А. Сміт та Д. Рікардо  пояснювали міжнародну торгівлю існуванням абсолютних та порівняльних переваг  у виробництві товарів, а головним фактором, що впливає на виробництво  товарів, вони вважали працю. Ціна товару, на їхню думку, залежала тільки від  трудових витрат, тобто вони дотримувалися трудової теорії вартості.

У середині 20-х рр. шведські економісти-неокласики Елі  Хекшер (1879—1952) та Бертіл Олін (1899— 1979) розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка отримала назву  теорії Хекшера — Оліна. Не відмовляючись  від трудової теорії вартості, вони доповнили її положенням, що у створенні  вартості беруть участь, крім праці, також  й інші фактори виробництва, такі як земля та капітал.

Згодом положення  теорії Хекшера — Оліна були математично  підкріплені Полом Самуельсоном. Він визначив жорсткі передумови, з дотриманням яких твердження Хекшера  — Оліна ставало повністю коректним. Самуельсон припускав, що:

1) існують дві  країни, два товари та два фактори  виробництва (звичайне спрощення  2x2x2);

2) пропозиція факторів  у кожній країні фіксована  та їх переміщення можливе  між секторами всередині країн, але не між країнами;

3) країни відрізняються  одна від одної лише забезпеченістю  факторами виробництва;

4) в обох країнах  технологія така, що забезпечується незмінний ефект масштабу.

Зміст теорії Хекшера  — Оліна такий: країни експортують  продукти інтенсивного використання надлишкових  факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них  факторів.

Щоб довести правильність цього твердження, необхідно насамперед визначити, що розуміють під надлишком  факторів виробництва та інтенсивністю їх використання.

Країна вважається у надлишку наділеною робочою  силою, якщо співвідношення між ЇЇ кількістю  та рештою факторів у неї більше, ніж у решті країн світу.

Продукт вважається працемістким, якщо частка затрат на робочу силу в його вартості більша, ніж у вартості інших продуктів.

Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва

У 1948 р. американський  економіст Пол Самуельсон довів  теорему вирівнювання цін на фактори  виробництва, яка отримала назву  теореми Хекшера — Оліна —  Самуельсона — міжнародна торгівля приводить до вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні  фактори виробництва у країнах, що торгують.

Гомогенний капітал  — це капітал, який має однакові продуктивність та ризикованість; гомогенна  праця — це праця з однаковим  рівнем підготовки, освіти та продуктивності; гомогенні землі — це землі  з однаковою родючістю, станом ґрунтів  тощо.

До переваг теорії різної відносної забезпеченості факторами  виробництва, що складається із двох взаємозв'язаних теорем — теореми  Хекшера — Оліна та теореми  Хекшера — Оліна — Самуельсона, належить те, що вона є важливим інструментом аналізу міжнародної економіки, який ілюструє та доводить принцип  загальної рівно­ваги, якому повинен  підпорядковуватись економічний розвиток.

Парадокс Леонтьєва  та його пояснення

У 1953 р. американський  вчений, майбутній лауреат Нобелівської премії В. Леонтьєв опублікував результати своїх досліджень, присвячених практичній перевірці положень та концепції Хекшера — Оліна.

В. Леонтьєв у своїй  роботі проаналізував висновок теорії Хекшера — Оліна про те, що країни експортують товари, у виробництві  яких інтенсивно використовуються надлишкові й тому дешевші для них фактори  виробництва, та імпортують товари, у  виробництві яких ці фактори застосовуються менш інтенсивно. Точніше, він одночасно  перевіряв два припущення: 1) теорія Хекшера — Оліна справедлива; 2) в економіці США, як вважалось, капітал більшою мірою надлишковий, ніж у їх торгових партнерів. Тому, відповідно до теорії, вони повинні  експортувати капіталомісткі товари.

2.2. Парадокс Леонтьева

Парадокс Леонтьєва: теорія співвідношення факторів виробництва  Хекшера — Оліна не підтверджується  на практиці: праценасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені — працемістку.

Сам Леонтьєв та інші економісти робили численні спроби пояснити цей парадокс. Отже, незважаючи на відмінності  у техніці розрахунків, усі дослідження  в ос­новному підтвердили наявність  парадокса Леонтьєва, вчені почали вводити в модель Хекшера —  Оліна й інші, крім капіталу та праці, фактори виробництва, такі як технологія, кваліфікація робочої сили.

Той факт, що продукція  може вироблятися різними методами, є одним із пояснень парадокса Леонтьєва.

Той факт, що робоча сила не є однорідним товаром, є ще одним поясненням парадокса Леонтьєва.

Наступним поясненням парадокса Леонтьєва є те, що США  імпортують значну кількість сировини, видобування якої вимагає значних  затрат капіталу. Якщо американські експортні  товари потребують значної кількості  такої сировини, це робить експорт США капіталомістким.

Американець Джеймс Хартіген повторив розрахунки Леонтьєва  на базі даних тих самих років, але виключив галузі, які значною  мірою залежать від капіталомісткої  сировини. Результати показали, що парадокс зник, теорія Хекшера — Оліна  виявилася справедливою.

Ще одне пояснення  парадокса Леонтьєва у 1971 р. дав  американський економіст Роберт Белдвін, який врахував існування американського імпортного тарифу. Цей тариф вводився для того, щоб захистити від  іноземної конкуренції працемісткі  галузі американської промисловості, перешкоджаючи тим самим імпорту  працемістких товарів. Перерахунки, зроблені Белдвіном, показали, що відміна тарифів  зменшує ефект парадокса Леонтьєва  на 5 %, але не скасовує його зовсім.

3. Сучасні теорії  міжнародної теорії

3.1. Теорія життєвого  циклу товару Раймонда Варнона

У 1961 р. англієць М. Позер  запропонував теорію технічного розриву, яка є особливим частковим  видом теорії Хекшера — Оліна  з введеним у неї додатково  технологічним фактором. Центральний  пункт теорії Познера: міжнародна торгівля викликається технічними нововведеннями, які виникають спочатку в якій-небудь галузі в одній з країн, що торгують. Внаслідок цього обмін технікою та технологією асиметричний. Країна-інноватор  володіє тимчасовою квазімонополією  на виробництво продукції (нової  або з меншими витратами) та експортує  її, імпортуючи ненаукомістку продукцію. З часом технологічний розрив зменшується внаслідок передачі технології, заміщення імпорту, впровадження альтернативних технологій у відсталих країнах.

Спрощенням, а отже, і недоліком теорії технологічного розриву є те, що вона не враховує свідомого обмеження доступу  до нових технологій з боку власника. Запропонована у 1966 р. Раймондом  Верноном теорія міжнародного життєвого  циклу продукту враховує нереалістичність думки про універсальну доступність  будь-якої (зокрема нової) технології для кожного виробника будь-якої країни. Ця теорія відображала реальність 60-х рр., коли розроблені для американського ринку товари почали поступово розповсюджуватися  в інших країнах.

Теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що деякі види продукції проходять  цикл, що складається із чотирьох етапів — впровадження, зростання, зрілість та занепад; виробництво цієї продукції  переміщується з країни в країну залежно від етапу циклу.

На першому етапі (впровадження) розробляються нововведення у відповідь на виявлену потребу. Як правило, головна роль тут належить промислово розвиненим країнам (ПРК).

На другому етапі (зростання) країна нововведення паралельно із вітчизняним виробництвом нового товару може розпочати його випуск за кордоном. Крім того, випуск цього  ж товару може почати й іноземний  конкурент, причому він може зробити  це за (допомогою незначних змін у товарі, обминаючи патентний  захист або придбавши які-небудь експертні документи. Але у будь-якому  випадку виготовлена продукція  майже повністю залишається у  тій (країні, де створено нове підприємство.

На третьому етапі (зрілість) світовий попит на новий  продукт починає вирівнюватись. Задум та технологія виробництва  нового товару стають настільки відпрацьованими, що додаткові знання вже не настільки  необхідні для зниження витрат. Продукт  стає більш звичним та стандартизованим, тому його виробництво у країні з  високим рівнем технології (ПРК) втрачає  зміст.