Загальна фізична підготовка в системі фізичного виховання студентів

- - поступовість (від простого до складного, від легені до важкого). Використання вправ, що підводять і підготовчих;

- - спадкоємність ФЕ (правила: від відомого до невідомого, від освоєного до неосвоєного).

Іноді в педагогічних цілях доцільно використовувати  і метод контрастних завдань : кидки предметів різної ваги або  одного предмета на різні відстані, стрибки звичайні і зі свинцевим  поясом та ін.*Принцип доступності невід'ємний від принципу індивідуалізації : використання засобів, методів і форм занять з урахуванням функціональних можливостей і морфологічних особливостей індивідуума, тобто слід гнучко індивідуалізувати процес фізичного виховання.*Проблема індивідуалізації в системі ФВ вирішується на основі органічного поєднання 2-х напрямів - загальнопідготовчого (ОФП в середніх школах, ПТУ, внз і так далі) і спеціалізованого (спортивного, ППФП).*Принцип систематичності розглядається як відправні (початкових) установки, що регламентують системну побудову учбово-виховного процесу. Несистемність, невпорядкованість недопустимі, вони призводять до різкого зниження ефекту занять і усього процесу виховання. (Система - впорядкована сукупність елементів, що представляє цілісний процес фізичного виховання). 
 

Специфічні  принципи. 

У теорії і методиці фізичного виховання  виділений ряд принципів, які  відбивають специфічні закономірності побудови процесу фізичного виховання.

 
*1. Безперервність процесу фізичного виховання.

Безперервність - необхідна умова процесу фізичного виховання, оскільки результати процесу обратимы. Принцип безперервності допомагає забезпечити спадкоємність ефекту занять фізичними вправами, не допускати перерв, що руйнують ефект занять. У основі цієї спадкоємності лежать функціональні зміни в організмі під впливом фізичного навантаження: найближчий і відставлений (відновлення працездатності до початкового рівня і фаза суперкомпенсації) ефекти. Безперервна кумуляція ефекту занять відбувається тоді, коли наступне заняття проводиться слідами" попереднього, поглиблюючи і закріплюючи їх. Оптимальна кумуляція ефекту спостерігається при проведенні чергового заняття у фазі "суперкомпенсації". Збільшення інтервалу між заняттями збільшує і вірогідність "згасання" формованих рухово-координаційних зв'язків. 

2. Принцип  поступового нарощування функціональних  дій.*Принцип поступового нарощування функціональних дій виходить з теорії розвитку організму. Він гарантує підвищення рівня функціональних можливостей організму і фізичної підготовленості, підвищені темпи розвитку рухових здібностей. Реально на незвичну дію організм реагує з лишком (надкомпенсація - біологічне явище організму).

Застосування  стандартних вправ і стандартних  навантажень переводить організм в  стадію стійкої адаптації, що знижує розвиваючий ефект, оскільки міра функціональної активності систем організму зменшується. Стандартизація має бути тільки тимчасовою для формування рухових навичок і полегшення адаптації до навантажень, що пред'являються.*Прогресуюча функціональна дія досягається збільшенням рухової активності шляхом прогресуючої зміни параметрів фізичної вправи (збільшення швидкості, темпу, потужності, разового об'єму фізичної роботи), оновлення вправ і умов їх виконання у бік підвищення функціональних вимог до їх виконання, зростання об'єму і інтенсивності навантажень в серії занять і етапів фізичного виховання.

 
*3. Принцип адаптивної сбалансированност і динаміки сумарного навантаження.*Для динаміки фізичних навантажень в процесі фізичного виховання закономірно не лише їх збільшення, але і відносна стабілізація, а іноді і тимчасове зниження рівня. Загальну орієнтацію на регулювання цих тенденцій дає принцип того, що адаптивного збалансувало динаміки сумарного навантаження (регулювання нарощування відносної стабілізації і тимчасового зниження функціональних дій). Наслідуючи його, треба виконувати наступні положення:

- - сумарне навантаження упродовж серії занять і етапів слід регламентувати стосовно динаміки тренованості що займаються і з урахуванням показників адаптації;

- - збільшувати сумарне навантаження всякий раз після переходження пристосовних процесів в стадію "стійкої адаптації" (зменшуються функціональні зрушення, оскільки настає адаптивна та, що економізує реакції на навантаження);

- - після істотного збільшення сумарного навантаження далі слідує фаза стабілізації її рівня, що сприяє переходу пристосовних процесів з "аварійної стадії адаптації" (граничній мобілізації функціональних і пристосовних можливостей організму) в стадію "стійкої адаптації".

4. Принцип  циклічності припускає дотримання  закономірностей циклічної структури  процесу, тобто такій послідовності,  при якій заняття і серії  занять чергуються в порядку  "кругообігу". Циклічність характерна  як для окремих серіїв занять  в межах нетривалого часу, так і для цілих його етапів і періодів.*Відповідно розрізняють: малі - "мікроцикли" (тижневі і як мінімум 2-3 дні), середні цикли - "мезоциклы" (зазвичай місячні) і великі цикли - "макроцикли" (річні). Оскільки чинники і конкретні обставини в процесі фізичного виховання не залишаються незмінними, то і структура мікроциклів вариативна. Циклічність структури процесу потрібна для досягнення більшого ефекту. Найбільш рельєфно циклічна структура виражена в спортивному тренуванні. Коли заняття рідкісні і незначні по навантаженню (ін.: 2 рази в тиждень із стандартними навантаженнями), мікроцикли можуть бути і не виражені.

Для впорядкування  життя і відповідно до природних  біоритмів людини ми дотримуємо циклічність  і в повсякденній трудовій діяльності: обмежена законодавством тривалість робочого дня, тижні, трудові відпустки і так далі

Для реалізації принципу циклічності в процесі  фізичного виховання необхідно:*- будувати систему занять відносно завершеними циклами, в яких дотримується регулярна повторюваність певних фаз, етапів і періодів цього процесу;

- - серії занять мікроциклів компонувати так, щоб забезпечувалася прогресивна кумуляція ефекту занять і створювалися умови для повного відновлення організму;

- - послідовність стадій в середніх і великих циклах повинна забезпечувати поступальний розвиток загальної і спеціальної підготовленості що займаються, тренованості спортсменів і виключити порушення динаміки адаптаційних процесів.

 
*5.   Принцип вікової адекватності напрямів фізичного виховання полягає в зміні домінуючої спрямованості процесу в різних його стадіях стосовно періодів вікового фізичного розвитку організму. Це не означає підпорядкування процесу фізичного виховання віковим особливостям (плентатися "на поводі" вікових функціональних змін властивостей організму), а з урахуванням їх вивести організм на вищий ступінь (оптимізувати вікову динаміку індивідуальних можливостей і здібностей).

У фізіології, психології відмічають тільки вікові особливості. Досвід показує, що якщо будувати тренувальний процес юних спортсменів в єдності ОФП і СП, ніякого дисбалансу немає.

Домінуючим  напрямом у фізичному вихованні  до вікового дозрівання організму являється  загальнопідготовчий напрям, що формує великий фонд життєво важливих рухових  умінь і навичок і усебічне виховання індивідуальних фізичних якостей. Ефективність ФВ в ці роки значною мірою залежить від використання сприятливих можливостей для розвитку тих або інших фізичних якостей в "сенситивні" (чутливі) періоди з вищими темпами зміни фізичних якостей.

Юнацький і I -й період зрілого віку (до 35 років) найбільш сприятливий для граничного прояву рухових здібностей. Саме у цей період показують, як правило, вищі спортивні досягнення.*Надалі спостерігається вікова стабілізація функціональних можливостей організму і зменшення його адаптаційних можливостей. Домінуючим напрямом в процесі фізичного виховання стає підтримка досягнутого рівня фізичної підготовленості і тренованості, а потім і протидія регресивним змінам в організмі (віковій інволюції його морфофункциональных властивостей). Перебудова процесу припускає строгішу регламентацію навантажень. Заняття придбавають фізкультурно-кондиційну спрямованість (на збереження аеробних можливостей організму і дієздатність опорно-рухового апарату).

Таким чином, в багаторічному процесі фізичного виховання можна виділити 3 тенденції з урахуванням вікових особливостей:

1) реалізація  загальних принципів у вихованні  суспільства;

2) реалізація  дидактичних принципів (переважно  в шкільній педагогіці);*3) реалізація специфічних принципів (переважно в спорті).*Фахівець фізичної культури повинен постійно пам'ятати про взаємозв'язок принципів і домагатися дотримання усіх закономірностей процесу фізичного виховання у своїй педагогічній діяльності.* 

 
ГЛАВА  3.

Виховання фізичних якостей. 

Вступ. 

  Фізична підготовленість людини характеризується мірою розвитку основних фізичних якостей - сили, витривалості, гнучкості, швидкості, спритності і координації.

  Ідея комплексної підготовки фізичних здібностей людей йде з глибокої старовини. Так краще розвиваються основні фізичні якості людини, не порушується гармонія в діяльності усіх систем і органів людини. Так, приміром, розвиток швидкості повинен відбуватися в єдності з розвитком сили, витривалості, спритності. Саме така злагодженість і призводить до оволодіння життєво необхідними навичками.

  Фізичні якості і рухові навички, отримані в результаті фізичних занять, можуть бути легко перенесені людиною в інші області його діяльності, і сприяти швидкому пристосуванню людини до умов праці побуту, що змінюються, що дуже важливо в сучасних життєвих умовах.

  Між розвитком фізичних якостей і формуванням рухових навичок існує тісний взаємозв'язок.