Види гімнастики

2. Фізкультурна пауза.

3. Фізкультхвилинка.

4. Мікропаузи.

У даний час проводяться такі форми занять:

1. Вступна гімнастика. Її мета – прискорити протікання фізіологічних процесів в організмі й підвищити функціональну готовність до роботи. У період впрацьовування організм як би перебудовується, пристосовується до нових умов майбутньої діяльності. Цей період при різних видах праці різний. Іноді він продовжується до 1,5-2 годин. Гімнастика перед роботою дозволяє значно скоротити період впрацьовування. Тривалість вступної гімнастики – 7-10 хвилин.

2. Фізкультурна пауза. Величезне значення для життєдіяльності організму має відпочинок нервової системи. Під час роботи нервові клітки значно збуджуються, а при їхньому гальмуванні знову заряджаються енергією. На цій науковій основі і будується фізкультурна пауза. За допомогою фізкультурних пауз досягається стійка, висока працездатність і успішно удосконалюються рухові здібності людини. Час проведення фізкультурних пауз визначається першими ознаками стомлення: з’являється втома, розсіюється увага, погіршується координація рухів і починає знижуватися працездатність.

На заняття приділяється 5-7 хвилин. Для людей, зайнятих одноманітною працею, корисно проводити дві фізкультурні паузи: за 1,5-2 години до обідньої перерви і за такий же час до кінця зміни. Індивідуальні фізкультпаузи проводяться 3-5 разів на день.

Можливі і так називані фізкультхвилинки, що складаються з 2-3 вправ. Вони практикуються там, де відсутня можливість проводити фізкультпаузи організовано.

Перед початком (упровадженням) гімнастики в тому чи іншому цеху, відділі треба  створити нормальні гігієнічні умови  й вивчити особливості виробничої діяльності. Потім варто розробити  комплекс вправ, записати його на плівку і підготувати з числа робочих  інструкторів, що повинні будуть ознайомити робітників зі змістом комплексу  вправ.

Уведення гімнастики в режим  робочого дня необхідно оформити наказом керівника підприємства (установи, організації). Безпосередніми організаторами і провідниками виробничої гімнастики є методисти, а також начальники цехів, представники профспілок і громадських організацій.

Для консультуючої, керівної і контролюючої роботи затверджується «Рада здоров’я» (методичні ради). Під її керівництвом ведеться робота на підприємстві з  впровадження гімнастики, підготовки інструкторів (по 2 чол. на 25-30 робітників).

Організація виробничої гімнастики вимагає  ретельного обліку особливостей професійної  діяльності працівників. Проте професій багато, і вони занадто різноманітні. Тому подібні за своїми особливостями  професії, стосовно до завдань виробничої гімнастики, поєднують у такі групи:

I група – професії з перевагою нервової напруги при незначному фізичному навантаженні й одноманітних робочих рухах (збирачі дрібних механізмів, монтажниці електроламп, перфораторники, швачки-мотористки, працівники на конвеєрах, наприклад, годинникових заводів, взуттєвих фабрик тощо). Зазвичай це монотонна праця, яка виконується сидячи; рухи обмежені, але водночас вимагають точної координації і напруги уваги, зору.

II група – професії, у яких поєднується фізична і розумова діяльність при середньому фізичному навантаженні і деякій розмаїтості рухів (токарі, фрезерувальники, стругальники, збирачі моторів тощо). Робота виконується стоячи. Вона характеризується частою зміною динамічних і статичних компонентів діяльності, постійною напругою уваги і зору.

III група – професії, що характеризуються різноманітними робочими операціями і вимагають великих фізичних напруг (формувальники, прокатники, будівельники тощо).

IV група – професії, зв’язані з розумовою працею (лікарі, інженери, бухгалтери, диспетчери тощо), що вимагають постійної розумової напруги та зосередження.

Особливо виділяються професії, що вимагають уваги, великої нервової напруги, уміння швидко реагувати на обстановку, що змінюється, і діяти  при шумі, вібрації й інших зовнішніх  подразниках (льотчики, водії автомашин, машиністи локомотивів тощо), а також професії, зв’язані з роботою під землею (забійники, прохідники в шахтах), з роботою в змінних температурних і ін. умовах (верхолази, сільськогосподарські робітники тощо).

Під час складання комплексів вправ  потрібно виходити з таких принципів:

1. Зміст комплексу має відповідати  завданням вступної гімнастики  або фізкультурної паузи.

2. До комплексу вводяться вправи, що різнобічно впливають на  організм працівників.

3. Вправи повинні відповідати  індивідуальним особливостям та  умовам проведення занять (цех,  робочий одяг, стать, вік).

4. Розташовувати вправи в комплексі  треба таким чином, щоб попередня  вправа підготовляла до більш  успішного виконання наступної.

5. Фізичне навантаження повинне  відповідати підготовленості тих,  що займаються.

Схема комплексу вправ  вступної гімнастики:

1. Ходьба.

2. Потягування (із глибоким подихом).

3. Вправи для плечового пояса,  рук і кистей.

4. Вправи для м’язів тулуба.

5. Підскоки, біг на місці або  швидкі присідання.

6-7. Спеціальні вправи, що імітують робочі рухи (за напругою м’язів, характером і темпом рухів). Ці вправи рекомендується виконувати в темпі, що трохи перевищує середній темп робочих рухів.

Схема комплексу вправ  фізкультурної паузи:

1. Потягування.

2-5. Вправи для м’язів тулуба, рук і ніг.

6. Вправа на координацію рухів.

7. Заключна вправа.

До комплексу фізкультурної  паузи треба включати такі вправи, що впливали б інакше, ніж трудові  рухи, на інші м’язові групи і  частини тіла, тому що принцип активного  відпочинку найбільше ефективно  реалізується при переключенні з  одного виду діяльності на інший.

Заняття гімнастикою в режимі робочого дня проводяться в звичайному робочому одязі, із усім складом працюючих (чоловіків і жінок) різного віку і підготовленості. Керує заняттям методист чи інструктор, що виконує вправи одночасно з усіма, але «дзеркально». Він стежить за якістю виконання вправ кожним робітником, виправляючи помилки, не порушуючи при цьому ритму рухів.

Під час трансляції гімнастики по радіо кожному робітнику варто  попередньо ознайомитися зі змістом  вправ, щоб при організованому проведенні під музику вміти правильно виконувати їх.

Зауваження інструктора в цьому  випадку повинні узгоджуватися  з музичним супроводом і обмежуватися короткими вказівками: «вище ногу», «більше поворот», «не згинати  ноги (руки)», «потягніться», «вдихніть» тощо.

Через 4-5 днів можна вносити деякі зміни чи ускладнення в окремі вправи для підвищення їхньої ефективності. Весь комплекс звичайно змінюють через 3-4 тижні.

Методист (інструктор) повинен постійно стежити за самопочуттям працівників, з’ясовувати їхнє відношення до окремих  вправ. Треба вести облік ефективності занять і вчасно вносити виправлення, а у разі потреби – коригування в зміст комплексів, домагаючись найбільшої користі для здоров’я.

Варто навчити працівників найпростішим способам самоконтролю: умінню підраховувати  пульс, оцінювати різні відчуття після гімнастики (відразу і після  визначеного періоду занять): сон, апетит, ступінь стомлення, загальний стан тощо.

 

1.3.3. Ритмічна гімнастика

Ритмічна гімнастика – різновид гімнастики оздоровчої спрямованості, головним змістом якої є ЗРВ, біг, стрибки і танцювальні елементи, які виконуються під емоційну ритмічну музику поточним методом.

Доступність РГ заснована на використанні відомих і нескладних ЗРВ, знайомих викладачам і учням з комплексів ранкової зарядки, виробничої гімнастики тощо. Це вправи для всіх частин тіла: махові і кругові рухи руками, ногами; нахили і повороти тулуба, голови; присідання і випади; прості комбінації цих рухів, а також вправи в упорах, сідах, у положенні лежачи. Ці вправи сполучаються зі стрибками на двох і на одній нозі, з бігом на місці і невеликим просуванням у всіх напрямках. Заняття РГ не потребують спеціального обладнання. Один викладач може проводити заняття одночасно з великою за чисельністю групою.

Ефективність РГ зв’язана з тим, що цілеспрямований вплив гімнастичних вправ на опорно-руховий апарат, на окремі групи м’язів, суглобів, зв’язок  сполучається зі значним впливом  на серцево-судинну і дихальну системи. Завдяки швидкому темпу виконання  багатьох рухів комплексу, включенню  серій вправ з невеликими паузами  між ними, значної загальної тривалості заняття, стимулюється діяльність систем енергозабезпечення м’язової роботи, потреба організму в кисні, і  його споживання істотно зростає. Звідси назви – «аеробіка» (від грец. «аеро» – повітря і «біос» – життя), «аеробна гімнастика», прийняті для позначення подібної гімнастики за кордоном. Поточний метод виконання вправ за характером навантаження на організм ставить РГ в один ряд з іншими важливими засобами оздоровчої спрямованості, із вправами циклічного характеру: бігом, ходьбою.

Емоційність занять – дуже важливий фактор, що пояснює привабливість РГ. Яскрава, тонізуюча музика, включення танцювальних рухів, їхня ритмічність, позитивне емоційне тло занять, особливо групових, демонстрація вправ підготовленою ведучою, естетичне забарвлення уроку в цілому – усе це піднімає настрій, спонукає до активності, знімає психічну напруженість, позитивно впливає на центральну нервову систему тих, хто займається. У зв’язку з зазначеними особливостями, РГ рекомендують використовувати в заняттях з різними контингентами: школярами, студентами, робітниками, службовцями, причому як з жінками, так і з чоловіками. Природно, вправи і характер навантаження для чоловіків повинні бути декілька іншими: рухи більш строгими, переважна кількість силових вправ. У залежності від розв’язуваних завдань можуть складатися комплекси РГ різної спрямованості і проводитися у формі зарядки, фізкультпаузи, спортивної розминки (10-15 хв) чи уроків (25-30, 45-60 хв). В уроці РГ виділяють три частини: підготовчу, основну і заключну (зразкове співвідношення частин уроку за часом відповідно: 5-10 %; 80-85 %; 10-15 %). У підготовчій частині заняття рухи виконуються окремими ланками тіла, у швидкому темпі (приблизно 130 акцентів у хвилину) і помірному (близько 60 акцентів у хвилину) з метою психологічного і функціонального настроювання на заняття. ЧСС досягає зони 60-65 % від максимуму.

В основній частині виконується  кілька серій вправ, що всебічно впливають  на весь організм і на окремі м’язові  групи. Вправи, особливо в партері (в  упорах, сідах, лежачи), виконуються  в помірному і повільному темпі (60-30 рахунків-акцентів у хвилину). Це типово для вправ силового характеру і вправ на збільшення рухливості в суглобах. У залежності від завдань і загальної тривалості уроку, в основну частину включаються одна-дві серії бігових, стрибкових, танцювальних рухів, виконуваних у швидкому і дуже швидкому темпі (150 і більш акцентів у хвилину). Показники ЧСС свідчать про значне навантаження на серцево-судинну і дихальну системи, особливо в бігових серіях. Пульс досягає зони 80-85 % від максимуму, а в окремі моменти пік навантаження наближається до максимуму, обумовленому формулою: «220 мінус число, що указує вік».

Заключна частина не менш тривала, чим підготовча, що пояснюється необхідністю після інтенсивних вправ привести організм у стан, близький до вихідного. Вправи на розслаблення (стоячи, сидячи, лежачи) сполучаються з елементами психорегулюючого тренування, дихальними вправами, що сприяють відновленню.

Під час визначення змісту вправ, складанні  комплексів і проведенні занять РГ необхідно керуватися загальними правилами  і принципами, типовими для гімнастики.

Ритмічна гімнастика – музична форма гімнастики. Музика в даному випадку носить функціональний, лідируючий характер, визначає ритм і темп рухів. У зв’язку з цим викладач повинен уміти складати фонограму, магнітофонний запис – знаходити музику до визначеного комплексу вправ і, в іншому випадку, до наявної фонограми чи грамзапису підбирати відповідні вправи, укладаючи їх у потрібний ритм і темп. Найбільше підходять до РГ естрадно танцювальна музика мажорного характеру в стилі «диско», а також народні мелодії в сучасній обробці. Рекомендується використовувати в першу чергу кращі зразки вітчизняної музичної культури. Підпорядкування рухів ритму музики і пояснює головним чином, чому даний вид гімнастики названий «ритмічною». Найбільш зручний для вправ музичний розмір – 2/4 і 4/4. Музичні твори з розміром 3/4 застосовуються переважно для вправ у повільному темпі.

Під час проведення занять РГ викладач особливо уважно повинен контролювати функціональний стан тих, що займаються, насамперед за їхнім самопочуттям і  за пульсом, орієнтуючись на зовнішні ознаки (колір шкіри, потовиділення, тремтіння кінцівок, настрій, міміка) і на показники ЧСС у хвилину. Для цього на початку уроку, після  підготовчої частини, у середині основної частини (особливо після бігової серії) і наприкінці уроку визначається індивідуально кількість пульсових ударів за 10 чи 15 с. Потім це число збільшується на 6 чи 4 і визначається ЧСС у хвилину. Відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я, заняття оздоровчими видами фізичної культури, у тому числі і ритмічною гімнастикою, повинні проводитися з інтенсивністю навантажень у діапазоні 65-90 % від максимально припустимих величин ЧСС для даних вікових груп. Для початківців оптимальним подразником буде навантаження з ЧСС у зоні 60 % від максимуму, для підготовлених – 70-85 %. При такій інтенсивності навантаження заняття 2-3 рази на тиждень по 30-45 хв. кожне протягом півроку позитивно впливають на розвиток витривалості та підвищення працездатності.

 

1.3.4. Гімнастика для профілактики  зорового стомлення

Герман Людвіг Гельмгольц, автор теорії фізіології зору, стверджував, що під впливом сили м’язів вік хрусталик розтягується і стискається. Проекція оптичного фокуса предметів попадає на сітківку, і людина бачить. Для тих, хто погано бачить, необхідно поставити лінзи перед очима і цим подати фокус зображення предметів на сітківку. Це основа консервативного офтальмологічного підходу до корекції зору. Але виявилося, що окуляри згодом необхідно заміняти на більш сильні. Причини подібного явища були вивчені американським лікарем В. Х. Бейтсом. Він, зокрема, установив, що око працює за принципом фотоапарата з висувним об’єктивом.