Розвиток творчих здібностей у школярів

• умінь описувати словами музичний образ;
• Умінь виконувати знайомі рухи в ігрових ситуаціях, під музику, імпровізувати;
• Умінь складати фізкультхвилинки на уроках;
• Уяви, фантазії, умінь винаходити власні оригінальні рухи, умінь оцінювати власні творчі прояви і оцінювати інших дітей. [33]

  Найбільш  характерними методами розвитку творчих здібностей, які використовуються у фізичному вихованні Г.К.Іванова вважає: імітаційний, креативний та проактивний. Останній включає в себе ігровий імітаційний, ігровий класичний (учневі пропонують завдання з допомогою сюжетів або правил);  метод програмового удосконалення; метод прямого цілеспрямованого руху (вчитель пропонує учневі ситуації , знайомі для нього в повсякденному житті). До креативних методів автор відносить: метод рухової творчої експресії, з допомогою якого вчитель пропонує учневі ситуації, що потребують виразити рухами певну думку, ідею, образ та проблемний та проблемний метод, в якому учні потрапляють в ситуації, з якими раніше вони не стикались. [34] 
 
 
 
 
 

2.3.Педагогічні  умови розвитку  творчих здібностей  учнів на уроках фізичної культури

      Велику  роль у розвитку творчих здібностей  учнів відіграють  не лише правильні  засоби і методи, а й відповідні умови їх розвитку. Ефективність роботи щодо розвитку творчої особистості  підвищується при дотриманні таких  психолого-педагогічних умов: створення  емоційної доброзичливої атмосфери  у процесі виконання учнями будь-яких творчих завдань; організація діяльності учнів з розв`язання творчих завдань  з опорою на їхні інтереси, потреби, можливості; спонукання дослідницької  активності, інтересу до творчої діяльності.[34]

      Л.С.Крилова  зазначає, що формування творчих здібностей особистості відбувається під впливом  умов, які створює суспільство  для реалізації творчого потенціалу особистості, спрямоване на становлення  становлення активної позиції позиції  людини. Інтеграція є умовою успішного  формування творчого потенціалу.[16]

      Г.К.Іванова вважає, що педагогічними умовами формування творчості у школярів є [8]:

  а) знання вчителя щодо рухової активності учнів і уміле керівництво її формуванням в процесі навчання. Рухова активність - це безпосереднє виконання фізичних вправ. І фізична, і рухова активність це - перш за все, психічна активність, яка знаходить відображення і в моторній активності.

     На  уроці фізичної культури виділяють  організовану та неорганізовану активність учнів. Чим більше місце займає перша  активність, тим кращою є організація  уроку. Організована рухова активність школярів визначає моторну щільність  уроку. Вчителю потрібно виходити із завдань уроку: підвищення рухової активності школярів не повинно шкодити їх пізнавальній активності. Він повинен враховувати обмежені фізичні можливості школярів, необхідність для них періодів відпочинку після виконання серії фізичних вправ.

     Інтереси  хлопчиків і дівчат різні: дівчата  частіше за все думають про  красиву фігуру, гнучкість, гарні  рухи тощо, рідше про розвиток швидкості, витривалості, сили. Хлопчики хочуть розвивати  силу, витривалість, швидкість, спритність.

     Значення  привабливості фізичної культури з  віком змінюється. Якщо молодші школярі  проявляють інтерес до рухової активності взагалі (діти люблять бігати, стрибати, гратись, не дуже задумуючись над  тим, що це є засобом їх фізичного  розвитку), то підлітки займаються фізичними  вправами вже з якоюсь конкретною метою. У старшокласників на першому  місці стоять мотиви, які пов'язані  з їх життєвими планами, тобто  з підготовкою себе для конкретної професійної діяльності.

     До  різних розділів навчального матеріалу  програми з фізичної культури у школярів спостерігається диференційований інтерес. У молодших класах хлопчики надають перевагу спортивним іграм, а дівчата - рухливим. Усі решта  вправ навчальної програми в цих  класах подобаються учням майже  однаково. З четвертого класу інтереси починають усе більше диференціюватись. Майже третина дівчат надає перевагу гімнастиці та акробатиці і одночасно  не любить вправ для загального розвитку. Частина хлопчиків-семикласників  не любить гімнастики і надає перевагу легкій атлетиці. У всіх школярів цього  віку спостерігається підвищений інтерес  до спортивних ігор, особливо до баскетболу, футболу, естафет у змаганнях. Це можна пояснити змінами, які відбуваються зростанням процесу збудження і  збільшенням швидкості його протікання. Починаючи з 9-10 класу, помітно спадає інтерес до важких та змагальних вправ. У старших класах інтерес до фізичної культури зберігається, якщо в них  є значна мета занять фізичними вправами. [35] 

       б) уміла реалізація дидактичних принципів, зокрема, свідомості і активності. Знання дидактичних принципів їх практична реалізація роблять процес фізичного виховання ефективнішим і є віддзеркаленням демократизації навчально-виховного процесу.

     Незнання  принципів або їх ігнорування  вчителем ускладнює процес фізичного  виховання, робить шлях від постановки завдань до досягнення бажаного результату довшим, може зашкодити розвитку і  здоров`ю дітей. У підсумку такий  процес фізичного виховання породжує зневіру у своїх силах, призводить до втрати інтересу учнів до занять фізичними вправами, знижує авторитет  вчителя.

     В основу усіх дидактичних принципів  лягає наступне:  

• будувати процес фізичного виховання необхідно за активної  участі учнів, з усвідомленням ними цінності занять фізичними вправами для їх всебічного розвитку;
• при вивченні вправ необхідно використовувати різні форми наочності для формування уявлення та кращого їх сприйняття учнями;
• у процесі навчання забезпечувати доступність фізичних, координаційних та психічних навантажень  кожному учневі;
• при плануванні роботи формувати чітку систему знань та забезпечувати наступність у вивченні вправ;
• у процесі занять постійно підвищувати вимоги до  учнів, надійно закріплювати засвоєне на заняттях.

     Одним із основних у діяльності вчителя  є принцип свідомості і активності. Вчитель повинен виходити з того, що результат навчання дорівнює добутку  здібностей та старанність. Якщо старанність  дорівнює нулю, то і результат одержимо нульовий, тому цю старанність необхідно  викликати. Досвід показує, якщо учень  розуміє суть поставленого завдання і зацікавлений у його вирішенні  – то це прискорює хід навчання.

     Існують конкретні шляхи активізації  учнів у процесі занять фізичними  вправами. І цю роботу вчитель здійснює у трьох напрямках.

• Формування стійкого інтересу до мети і завдань занять.

Значне поліпшення фізичного виховання учнів неможливе  без захоплення їх фізичною культурою  І тут головна роль належить вчителю. Які б не були досконалі навчальні програми і методичні розробки, самі по собі вони не здійснюють педагогічного процесу.

      Однією  з найважливіших умов результативності фізичного виховання є їх ставлення  до занять фізичною культурою. Щоб сформувати в дітей активне позитивне  ставлення до занять необхідна  відповідна мотивація навчальної діяльності.

      Головними засобами мотивації навчальної роботи школярів, що використовуються учителями  на уроках фізичної культури, є мотивування та стимули.

       Мотивування являє собою сукупність факторів, аргументів і доказів, що переконують у значимості для учня фізичних вправ, що вивчаються. Мотивування повинні: бути наочними, лаконічними і доказовими; орієнтуватись на рівень розвитку учнів; враховувати їх інтереси, статеві особливості, нести в собі особистісний та громадсько-корисний сенс. Одним і з основних завдань мотивування є також формування в учнів позитивного ставлення до навчання.

      Мотивація стає ефективнішою, якщо здійснюється в поєднанні з стимулюванням. Стимулювання, як спеціальна діяльність вчителя. Спрямована на підвищення навчальної активності учнів за допомогою зовнішніх збудників-стимулів (високої оцінки, подяки, похвальної грамоти тощо). У такому випадку учні використовують свої досягнення лише як засіб задоволення якихось інших потреб , тому стимулювання ефективне якщо сприяє збудженню інтересу до навчальної діяльності.

• Самоаналіз дій учнів.

     В даному випадку важливим завданням  педагога є пробудження в кожному  учневі усвідомлення необхідності корекції та цілеспрямованого розвитку фізичної сфери. Велике значення для активізації  процесу фізичного виховання  має визначення певного ідеалу, зразкового прикладу з середовища відомих спортсменів, гармонійно розвинених людей. При такому підході  пробуджується природна потреба учнів у само творенні, яка і зумовлює їхній інтерес і зацікавленість власним розвитком.

     У процесі засвоєння вправ, передбачених навчальною програмою, вчитель прагне сформувати стійкі навички з властивою  для них автоматизацією діяльності. Для цього слід не механічно повторювати  вправи, а всемірно прагнути до мобілізації  свідомості. У зв`язку з цим виникає  проблема підбору методів і прийомів, якими повинен користуватись  вчитель у процесі вивчення вправ. Одними з найбільш раціональних методичних прийомів,які сприяють стимулюванню свідомого контролю своїх дій  при навчанні на уроках,є :

-  навчання  без попереднього показу;

-  використання  спеціальних тренажерів і звуколідерів,які  допомагають сформувати правильне  відчуття при вивченні нових  рухових дій,їх темп і ритм;

-  використання  прийомів ідеомоторного тренування, які дозволяють створити попереднє  уявлення про вправу;

-  самооцінка  і взаємооцінка якості виконаної  вправи;

-  обговорення  техніки виконання вправ, що  вивчаються;

-  виконання  вправ перед дзеркалом;

-  використання  предметних орієнтирів-стимулів,світлової  та звукової сигналізації;

- навчання дітей  керувати своїми просторовими, силовими  і швидкісними проявами;

- свідомий підхід  при розвитку фізичних якостей.

• Виховання в учнів творчого ставлення до занять.

     Реалізуючи  принцип свідомості і активності, слід враховувати в учнів творче ставлення до процесу фізичного  виховання, ініціативу і самостійність.

     Основними прийомами, які забезпечують виховання  творчого ставлення до занять фізичною культурою, є:

• озброєння учнів спеціальними знаннями, пов`язуючи їх із знаннями з інших предметів;
• використання взаємонавчання;
• виховання критичного ставлення до себе;
• залучення учнів до  виконання ними обов`язків капітанів команд, фізоргів, чергових, груповодів;
• організація самостійних форм фізичного виховання учнів, які проводяться без участі вчителя;
• задоволеність учнів умовами і змістом занять; взаємовідносинами з товаришами і вчителем; досягнутими результатами і успіхами у навчанні;
• активність учнів на заняттях і поза ними повинна бути усвідомленою.

Завдання вчителя  – в кожному конкретному випадку  брати до уваги можливості учнів, відкрити простір для їх самостійності  в навчанні, а також передбачити  раціональні форми керування  їх навчальною діяльністю.[30, с.110-120.]

     г)  створення вчителем позитивних емоцій та благополучної навчальної атмосфери.

            Щоб створити відповідні умови для навчальної діяльності учнів на занятті вчитель повинен  володіти відповідними вміннями:

• організаційні пов`язані з реалізацією вчителем намічених планів. Він повинен вміти організувати як свою діяльність, так і діяльність учнів. Хороший вчитель вміє організовувати свій робочий час, правильно обирає своє місцезнаходження в спортзалі під час уроку, вміло використовує в якості помічників добре підготовлених учнів, добре організовують роботу спортивних секцій в школі, спортивні змагання і свята, естафети і рухливі ігри на уроці. 
• Комунікативні пов`язані зі спілкуванням з учнями,  батьками. Від цих умінь значною мірою залежать організаторські вміння вчителя, зокрема   встановленні в класі або спортивній секції нормального психологічного клімату, залученні школярів до занять фізичною культурою в спортивних секціях.
• Дидактичні вміння пов`язані з умінням вчителя ясно і зрозуміло доносити до свідомості учнів навчальний матеріал. Дуже часто молоді вчителі фізкультури стикаються з такими труднощами в передачі знань і умінь учням: учитель не знає, що треба розказувати учням про фізичну вправу; вчитель знає, що треба розказувати, та не може це передати учням; вчителеві важко пояснити учням, як треба виправити помилку. Вчитель повинен вміти управляти увагою класу, прогнозувати здібності учнів і потенціал їх розвитку. Сюди також відноситься уміння вчителя пробудити цікавість учнів до свого предмету , передати їм свою зацікавленість у спорті.
• Гностичні уміння пов`язані з пізнанням вчителем як колективу класу в цілому, так і кожного учня окремо. Це уміння вчителя спостерігати, помічати помилки при виконанні вправ учнями; користуватися навчально-методичною і науковою літературою, проводити елементарні дослідження і аналізувати їх результати для того, щоб внести корективи в методику фізичного розвитку учнів.
• Рухові уміння відображають насамперед техніку виконання вчителем фізичних вправ. Правильний показ вправи  підвищує ефективність навчання школярів. Також у вчителя повинні бути навички  страхування учнів при виконанні вправ учнями. [11, c.152-155]