Проблема індивідуалізації на уроках фізичної культури

Індивідуальний  підхід до дітей здійснювався ним  у плані проектування кращих якостей особистості, а не тільки як процес перевиховання і виправлення недоліків.

Проблема індивідуального  підходу до дітей одержала всебічний  розвиток у практичному досвіді  й в педагогічному вченні В.О. Сухомлинського. Він підкреслював важливість розвитку індивідуальної своєрідності особистості дитини. [18; 44-45]

Психологи О.В. Запорожець, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін та інші займалися проблемою індивідуального підходу у зв'язку з рішенням завдань формування особистості. [21; 33-34]

Науковими дослідженнями доведено, що існує пряма залежність між фізичним, розумовим і естетичним розвитком людини.

Фізичне виховання тісно  пов'язане з вдосконаленням органів  чуття, зору, слуху, що в свою чергу  має глибокий вплив на розумовий  розвиток і формування характеру людини.

Фізичне виховання тісно  пов'язане з трудовим і естетичним вихованням дитини. Активність у трудовій діяльності багато в чому залежить і від стану її здоров'я, і навпаки.                                                                         

Ігри також сприяють розвитку й зміцненню таких його естетичних якостей, як воля, дисциплінованість, організованість і ін. Не можна не відмінити також зв'язки фізичного виховання з естетичним. Все, що є здоровим в широкому сенсі слова, є і прекрасним. Красиве тіло, спритні рухи, правильна постава, хода – все це ознаки здоров'я й наслідок правильного фізичного виховання.

Здійснення індивідуального  підходу до дітей під час усіх видів їхньої діяльності необхідно  розглядати як певну взаємозв'язану  систему. Першою ланкою цієї системи є вивчення особливостей кожної дитини й індивідуальний підхід у фізичному вихованні. Знання фізичного стану й розвитку дітей має дуже велике значення при проведенні процедур загартування, які повинні здійснюватися систематично, на строго індивідуальній основі.

В процесі правильного  фізичного виховання за умови  індивідуального підходу до кожної дитини у всіх дітей прокидається інтерес до виконання культурно-гігієнічних  навичок, до прогулянок на свіжому повітрі, заняттям фізкультурою. Таким чином, фізичне виховання забезпечує охорону й зміцнення здоров'я, розвитку рухових умінь, культурно-гігієнічних навичок, гартування організму, любов до чистоти, охайності, привчає дитину до режиму, підвищує працездатність, знижує стомленість. [4; 18-21]

1.2 Опис індивідуальних особливостей у різні вікові періоди.

Перехід дитини у шкільний вік пов'язаний з рішучими змінами в її діяльності, спілкуванні, відношенні з іншими людьми. [20; 13-15]

Провідною діяльністю стає навчання, змінюється устрій життя, з'являються нові обов'язки, новими стають і відносини дитини з тими, хто її оточує. У біологічному відношенні молодші школярі переживають період другого округлення: у них в порівнянні з попереднім віком сповільнюється зростання і помітно збільшується вага; скелет піддається окостенінню, але цей процес ще не завершується. Йде інтенсивний розвиток м'язової системи. З розвитком дрібних м'язів кисті з'являється здатність виконувати тонкі рухи, завдяки чому дитина опановує навички швидкого письма. У молодшому шкільному віці удосконалюється нервова система, інтенсивно розвиваються функції великих півкуль головного мозку, посилюється аналітична і синтетична функції кори. Швидко розвивається психіка дитини. Змінюється взаємовідношення процесів збудження й гальмування. Підвищується точність роботи органів чуття.

Становлення особистості  маленького школяра відбувається під  впливом нових відносин з дорослими  й однолітками, нового виду діяльності й спілкування.

Початкова школа  повинна включати своїх вихованців під час організації посильної для них продуктивної праці, значення якої формування соціальних якостей особистості ні з чим не зрівняно.

Середній шкільний вік (від 11–12 до 15 років) – перехідний від дитинства до юності. Він співпадає  з навчанням у школі другого  ступеня (V–IX) класи і характеризується загальним підйомом життєдіяльності й глибокою перебудовою всього організму. Спостерігається посилене зростання тіла в довжину. Продовжується процес окостеніння скелета, кістки набувають пружності й твердості. Значно зростає сила м'язів. Розвиток внутрішніх органів нерівномірний, зростання кровоносних судин відстає від зростання серця, що призводить до порушення ритму його діяльності й почастішанню серцебиття. Легеневий апарат підлітка розвивається недостатньо швидко. Дихання підлітка прискорене. Нерівномірність фізичного розвитку дітей середнього шкільного віку робить вплив на їхню поведінку.                                                                                                          

Характерна  особливість підліткового віку – статеве дозрівання організму. Статеве дозрівання вносить серйозні зміни в життєдіяльність організму, порушує внутрішню рівновагу, вносить нові переживання.

У підлітковому віці продовжується розвиток нервової системи. Зростає роль свідомості. Поліпшується контроль кори головного мозку над інстинктами і емоціями. Проте процеси збудження все ще переважають над процесами гальмування, тому для підлітків характерна підвищена збудливість. Сприйняття підлітка більш цілеспрямовано, планомірно й організовано, чим сприйняття молодшого школяра. Характерна межа уваги учнів середнього шкільного віку – це специфічна вибірковість.

У підлітковому віці відбуваються істотні зрушення в розумовій діяльності. Мислення стає більш систематизованим, послідовним, зрілим. Розвиток мислення відбувається в нерозривному зв'язку зі зміною мови підлітка. В них помітна тенденція до правильних визначень, логічних обґрунтувань, доказових міркувань. У підлітковому віці йде інтенсивне етичне і соціальне формування особистості. Залежно від того, якого естетичного досвіду набуває підліток, складатиметься його особа. Педагогам потрібно естетично осмислити особливості розвитку й поведінки сучасного підлітка, уміти поставити себе на його місце в складні й суперечливі умови реального життя.

У старшому шкільному  віці в основних рисах завершується фізичний розвиток людини: закінчується зростання й окостеніння скелету, збільшується м'язова сила, хлоп'ята  витримують великі рухові навантаження. Встановлюється кров'яний тиск, ритмічніше працюють залози внутрішньої секреції. У старшому шкільному віці закінчується перший період статевого дозрівання. Посилена діяльність щитовидної залози, що викликає у підлітка підвищену збудливість, значно послаблюється. Продовжується функціональний розвиток головного мозку й його вищого відділу – кори великих півкуль. Йде загальне дозрівання організму.                                

Юнацький вік  – це період вироблення світогляду, переконань, життєвого самовизначення і самоствердження, бурхливого зростання  самосвідомості, активного осмислення майбутнього. У старшокласників яскраво виражене виборче відношення до предметів.

Таким чином, розвиток і формування дитини проходить ряд  етапів, кожний з яких характеризується своїми особливостями й закономірностями. Педагог успішно виконує завдання фізичного виховання, освіти, навчання, якщо його діяльність заснована на глибокому розумінні вікових етапів розвитку людини; на баченні її внутрішнього світу.

Критеріями  вікового розвитку є анатомічні, фізіологічні, психологічні, педагогічні й фізичні показники стану організму. [19; 93-97]

При вивченні індивідуальних особливостей дітей слід звертати увагу  на вивчення їхнього фізичного стану  й здоров'я, від яких багато в чому залежить їхня увага на уроці, під  час занять і загальна працездатність.

Потрібно знати  раніше перенесені учнем захворювання, хвороби, що важко відобразилися  на його здоров'ї, хронічні, стан зору і  склад нервової системи. Все це допомагатиме правильно дозувати фізичні навантаження, а також позначається на участі в  різних спортивно-масових заходах.

Таким чином, тільки глибоке вивчення й знання особливостей розвитку кожної дитини створює умову  для успішного обліку цих особливостей у процесі фізичного навчання і виховання.

 

1.3 Стан проблеми у практиці початкового навчання           (за результатами констатувального експерименту).

Для того, щоб дослідити рухливість нервової системи дітей було проведено  таку методику:

Дитині дають аркуш  паперу із зошита в клітинку, олівець  або ручку й  пропонують якомога швидше (ліміт часу - 5 хвилин) позначити крапками кожну клітинку рядок за рядком. Потім кількість позначених клітинок підраховують (зробити це можна дуже швидко, перемноживши кількість клітинок в одному рядку на кількість рядків і додавши кількість клітинок в останньому рядку, якщо він неповний).

(Було досліджено 31 учень  1 – В класу СЗОШ – гімназії  № 6  м. Вінниці).

Вікові групи	Рівні рухового темпу
	низький	середній	високий
Шестирічки	менше 250	250 – 390	більше 390
Семирічки	менше 320	320 – 400	більше 400

 

53 % - низький рівень;

27 % - середній рівень рухового темпу;

20 % - високий рівень.

Висновок: отже в 1 – В класі 18 дітей з низьким рівнем рухливості нервової системи, 9 дітей з середнім рівнем, 4 дитини з високим рівнем (додаток № 1)

 

З метою  визначення провідної руки було проведено  методику:

Запропонувати дітям виконати такі завдання:

1. відкривання пляшечок;
2. кидання м’ячика в ціль;                                                                        
3. нанизування ґудзиків на голку з ниткою;
4. вирізування ножицями по контуру малюнка (не завжди провідною є рука, в якій дитина тримає ножиці, може бути та, якою повертає малюнок).

(Було досліджено 29 учнів 3 – Б класу СЗОШ – гімназії № 34  м. Вінниці).

 

93 % - права рука провідна;

7 % - провідна ліва рука.

Висновок : отже в 3 – Б класі 2 дитини – ліворукі  і 27 дітей, у яких провідна права рука (даний дослід є основою для виконання нормативу, додаток №3).

Висновки

Як свідчать дослідження, поєднання відповідної сили, зрівноваженості та рухливості нервових процесів утворює певний тип нервової системи, проявом якої в поведінці та діяльності людини є темперамент. Від типу темпераменту залежить вибір найбільш ефективних форм роботи вчителя з окремими дітьми.

Так діти, у яких слабка нервова система, найбільш продуктивно працюють при чіткому режимі і певному ритмі роботи, який не допускає перевтоми.

Діти з сильною  нервовою системою непосидючі, рухливі, неврівноважені, їм потрібно давати додаткові  завдання.                                                       

Визначення  провідної руки дає змогу правильно  організувати навчальний процес.                                                                                                                              Тому що ліворукі діти виконують нормативи, вправи іншою рукою, тобто лівою. Тому їм потрібно пояснити як правильно виконувати норматив відповідною рукою.                                                                                          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

II. Методика проведення занять з урахуванням індивідуального підходу.

 

1. Принцип доступності в індивідуальному підході навчання школярів.

 

 

При індивідуальному  підході дуже допомагає використання принципу доступності. [1; 88-90]

Природа індивідуальних особливостей обумовлена:

а) біологічними причинами (вік, стать, генетичне обумовлені особливості, працездатність тощо);

б) соціальними  причинами (сім'я, школа, оточення);

в) психічними процесами (сприйняття, пам'ять, мислення, воля, характер, схильності);

г) фізичним розвитком.

Індивідуальний темп навчання – природно задана властивість, обумовлена швидкістю утворення тимчасових зв'язків у ЦНС, яка в різних дітей неоднакова, тому їм необхідний різний час та різна кількість  повторень для засвоєння знань, формування рухових умінь і навичок.

У роботі з дітьми велике значення має хороше знання вчителем індивідуальних особливостей своїх  учнів, оскільки в кожному класі  є уважні, які вчаться, й розсіяні, активні й пасивні, такі, що цікавляться  фізичною культурою й що відносяться  до уроків без особливого інтересу.

Вчитель повинен  добре знати стан здоров'я й  фізичного розвитку кожного учня. Для цього він знайомиться  з даними, які є в особистій  справі                                                                                                                 

учня, й з  результатами останнього медичного  огляду. Дуже багато що дає вчителю  ознайомлення з домашніми умовами  дітей, а також особистий контакт  з батьками. Все це доповнюється уважним спостереженням за дітьми в  процесі навчально-виховної роботи.