Проблема індивідуалізації на уроках фізичної культури

Міністерство  освіти і науки України

Вінницький  комунальний гуманітарно-педагогічний коледж

Шкільне відділення

 

 

 

 

 

Курсова робота

Тема: «Проблема  індивідуалізації на уроках фізичної культури»

 

 

 

 

 

                                                                                                 Виконала:

                                                                              студентка 5 курсу, 51 – Ш групи

                                                                                 Маслюк О.М.

                                                                                Науковий керівник:

                                                                                             Грущенко М.М. 

 

 

 

 

Вінниця 2011

План

Вступ

I. Теоретичні  основи проблеми індивідуалізації навчання на уроках фізичної культури в 1-4 класах.

1. Погляди педагогів на індивідуальний підхід навчання.
2. Опис індивідуальних особливостей у різні вікові періоди.
3. Стан проблеми у практиці початкового навчання (за результатами констатувального експерименту).

 

II. Методика  проведення занять з урахуванням  індивідуального підходу.

1. Принцип доступності в індивідуальному підході навчання школярів.
2. Диференційоване навчання в реалізації індивідуального підходу.
3. Застосування індивідуалізації на практиці (з власного досвіду під час проходження переддипломної педагогічної практики в 3 – Б класі Вінницької СЗОШ №34). 
   

Висновки.                                                                                                            Література.                                                                                                                         Додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Вищою цінністю нашого суспільства є людина. Увага до навчання людини, турбота про всебічний розвиток її здібностей, вдосконалення особистих якостей входить в коло проблем сучасного суспільства. Існування індивідуальних відмінностей між людьми – факт очевидний. Необхідність індивідуального підходу викликана тією обставиною, що будь-яка дія на дитину заломлюється через його індивідуальні особливості, через «внутрішні умови», без урахування яких неможливий по-справжньому дієвий процес виховання. Всебічний розвиток кожної людини – програмна мета нашого суспільства – припускає як важливу умову виявлення творчого потенціалу особи, формування індивідуальності як вищого рівня її розвитку. Кожна людина повинна мати можливості виявити себе. У цьому зацікавлені й окрема особистість, і все суспільство. Вікові ролі людського чинника в розвитку нашого суспільства поставило питання про індивідуальну роботу як важливу форму виховання та навчання. Індивідуальний підхід ніяк не протистоїть принципу колективності – основному принципу не тільки виховання, але й всього устрою нашого життя.

Індивідуальний  підхід це не разовий захід. Він повинен пронизувати всю систему дії на дитину, і саме тому це загальний принцип виховання та навчання. Разом з тим в різних сферах виховання й навчання цей підхід виявляється в різній мірі. Індивідуальний підхід націлений у першу чергу на зміцнення позитивних якостей і усунення недоліків. При умінні й своєчасному втручанні можна уникнути небажаного, болісного процесу перевиховання.

За допомогою  індивідуального підходу можна  знайти «ключ» до кожної дитини. Індивідуальний підхід – один з головних принципів  педагогіки. Сама проблема індивідуального підходу носить творчий характер, але існують основні моменти при здійсненні диференційованого підходу до дітей.

Проблема індивідуалізації початкового навчання є однією з  найактуальніших проблем реформування сучасної загальноосвітньої школи. Її вирішення у вітчизняній дидактиці зумовлено гуманізацією освітніх процесів і базується на вимогах, виражених у принципах індивідуалізації навчання - враховувати індивідуальні й типологічні особливості учнів.

На сучасному  етапі розвитку України як суверенної держави впровадження принципів індивідуалізації навчання в систему освіти має велике значення тому, що є потенційним вирішенням поставлених перед школою більш високих вимог до розвитку громадян, їх природних нахилів і здібностей, а, в цілому, до збагачення інтелектуального потенціалу народу, його духовності та культури.                                                                      

Як загальнодидактична проблема - індивідуалізація навчання виникла давно і має свою історію розвитку, пов'язану з іменами багатьох видатних учених. Дослідження індивідуально-типологічних особливостей учнів у навчально-виховному процесі сягають своїм корінням часів античності. Однак науково-теоретичне осмислення проблеми індивідуалізації навчання розпочалося порівняно недавно, що було зумовлене становленням масових форм навчання, й, особливо, поширенням класно-урочної системи навчання. [10; 56-57]

Усвідомлення  об'єктивної потреби пошуку шляхів підвищення ефективності початкового  навчання в Україні та недостатня розробленість історико-педагогічних аспектів цієї проблеми у вітчизняній педагогічній науці зумовили вибір теми курсової роботи: „Проблема індивідуалізації навчання на уроках фізичної культури".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Спрямованість на вирішення проблеми індивідуалізації навчання виражена у положеннях Національної доктрини розвитку освіти України у XXI ст. [17] Державної національної програми „Освіта" (Україна XXI ст.) [9] та у передбачених ними заходах: забезпечення всебічного розвитку особистості, її здібностей і талантів; створення навчальних закладів різних типів; модернізація змісту освіти; можливість вибору педагогами варіантів навчальних планів і програм на основі врахування відмінностей у рівні розвитку учнів.

У Концепції  загальної освіти (2002р.) [13] індивідуалізацію було визнано провідним принципом роботи середніх загальноосвітніх закладів. У сучасній шкільній освіті педагогічні технології, засновані на цьому принципу, розглядаються вченими (С.Бондар, В.Володько, М.Головко, Л.Липова, Л.Момот та ін.) у низці найперспективніших технологій. У реформуванні системи освіти в напрямку особистісно-орієнтованого навчання вчені (Г.Коберник, О.Савченко) особливого значення надають індивідуалізації та диференціації навчання в початкових класах, бо саме в них найбільше помітні відмінності у розвитку учнів і саме вони слугують основою для подальшого навчання та виховання громадян України.

Мета  дослідження: розробити, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити вплив індивідуальної дії на навчання й розвиток дитини.

 

 

 

Завдання:

1. Теоретично обґрунтувати значення й роль індивідуального підходу у вихованні і навчанні дітей шкільного віку.                                                                                                                                                                    
2. З’ясувати стан досліджуваної проблеми у психолого-педагогічній літературі.
3. Розкрити роль педагога в здійсненні індивідуального підходу.
4. Виявити індивідуально-психологічні особливості дитини.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на принципах, що ефективність індивідуального підходу до навчання учнів фізичній культурі зросте за умов:

• опанування молодшими школярами алгоритмів роботи на уроках фізичної культури;
• активізація індивідуального підходу з метою вдосконалення власного фізичного досвіду;
• залучення молодших школярів до формування фізичного досвіду та духовного збагачення в процесі індивідуального підходу на уроках фізичної культури;
• якщо ми будемо враховувати індивідуальні особливості при роботі з учнями, то індивідуальний підхід буде ефективним.

 

Об'єкт: цілеспрямований процес навчання дітей фізичній культурі в початкових класах.

Предмет: форми, прийоми і принципи індивідуального підходу до дітей в процесі навчання фізичній культурі.

Методи  дослідження:

• теоретичні (аналіз, синтез, класифікація та узагальнення наукових джерел із проблеми дослідження; вивчення педагогічного досвіду, програмних документів, методичних матеріалів педагогічних вищих навчальних закладів) були використанні з метою з'ясування умов ефективності індивідуального підходу навчання молодших школярів на уроках фізичної культури;
• емпіричні (цілеспрямоване спостереження за навчально-виховним процесом (вибіркове й систематичне), педагогічний експеримент) - для перевірки ефективності використання індивідуального підходу.                                                                                                                      

Експериментальна  база.

Дослідно-експериментальна робота проводилась в процесі навчання учнів

1 – В класу у СЗОШ – гімназії № 6 м. Вінниці (дослідженням було охоплено 34 учні) та 3 – Б класу у СЗОШ – гімназії №34 м. Вінниці (дослідженням було охоплено 28 учнів).

^{Структура роботи.} Курсова робота викладена на 41 сторінці комп’ютерного набору. Складається із вступу, двох розділів, висновків, списку літератури та 3 додатків. У роботі використано 21 літературне джерело.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                       

I. Теоретичні  основи проблеми індивідуалізації  навчання на уроках фізичної  культури в 1-4 класах.

 

1.1 Погляди  педагогів на індивідуальний  підхід навчання.

Проблемі індивідуального  підходу у вихованні дітей  приділяли увагу багато представників прогресивної педагогіки, як російської, так і зарубіжної.

Вже в педагогічній системі Я.А. Коменського – великого чеського педагога – чітко позначені положення про те, що весь процес навчання і виховання дітей необхідно будувати з урахуванням їх вікових і індивідуальних особливостей і виявляти ці особливості шляхом систематичних спостережень. [12; 23-24]

Російський  педагог К.Д.Ушинський розробив обширну методику прийомів індивідуального підходу до дітей, основи профілактичної роботи з виховання корисних звичок. У той же час він висловив думку, що в складному процесі індивідуального підходу до дитини не можна давати якісь певні рецепти, тим самим, підкресливши творчий характер рішення проблеми. [3; 18-19]

Педагоги і  громадські діячі дореволюційної Росії  приділяли увагу розробці теоретичних положень індивідуального підходу. Так, Є.М. Водовозова вказувала на необхідність знання вихователями і батьками наукових основ психології і фізіології дитини, для того, щоб уміти всебічно аналізувати її вчинки. У вихованні дітей вона відводила велику роль праці,

                                                                                                                   

вважаючи її найдієвішим, найкращим виховним засобом. Разом з тим вона також попереджала, що неможливо виробити єдині правила підходу до всіх дітей, без виключення, оскільки діти за своїми індивідуальними особливостями дуже різні. [11; 16-17]

Критично використовуючи спадщину дореволюційної педагогіки, Н.К. Крупська розглядала розвиток індивідуальних якостей кожної дитини як обов'язкову й необхідну умову її всебічного виховання. [11; 19-20]

А.С. Макаренко вважав принцип індивідуального підходу до дітей дуже важливим при розв’язанні ряду педагогічних проблем, наприклад при організації і вихованні дитячого колективу, трудовому вихованні дітей, у грі. Він дійшов висновку, що, здійснюючи загальну програму виховання особистості, педагог повинен вносити в неї «корективи» відповідно до індивідуальних особливостей дитини. Загальне й особливе в характері людини тісно переплітаються, утворюючи так звані „заплутані вузли ”. Цим визначенням А.С. Макаренко підкреслював складність індивідуального підходу до дітей. Він вважав, що в процесі виховання й навчання необхідно орієнтуватися на позитивні якості дитини – це головна точка опори в загальній системі виховання й в індивідуальному підході до дітей. Тому у кожної дитини, перш за все, потрібно виявити позитивні сторони характеру її вчинків і на цій основі укріплювати в неї віру у власні сили і можливості.     [15; 63-65]

Величезна заслуга А.С. Макаренка полягає в тому, що він не тільки обґрунтував, але і фактично здійснив в своїй практичній діяльності основні положення індивідуального підходу до дітей. Розвиток індивідуальності А.С. Макаренко пов'язував не тільки з особливостями людини, але з її темпераментом, з рисами вдачі.

 

 

Цілі індивідуального  виховання полягають у визначенні й розвитку особистих здібностей і направленостей в галузі не тільки знання, але й характеру. Методологічне  обґрунтування і теоретичні положення  в працях А.С. Макаренка, є результативними для подальшого розвитку в педагогіці проблеми щодо індивідуального підходу до дітей. Розкривши сутність індивідуального підходу у вихованні, встановивши його зв'язок з життям, він обґрунтував положення про те, що методи індивідуального підходу в процесі виховання й навчання залежать від загальної мети і завдань виховання, обліку вікових та індивідуальних особливостей і характеру діяльності дитини.