Контроль і самоконтроль у процесі фізичного вдосконалення

Є ще один важливий показник - напруження пульсу. Пульс - послідовне ритмічне коливання стінок артерій, яке виникає внаслідок скорочень лівого шлуночка і відповідає частоті серцевих скорочень. Розрізняють пульс твердий, м'який та парадоксальний. Притвердому або напруженому пульсі стиснути артерію важко, вона нагадує не еластичну трубку, а твердий дріт. Такі ознаки з'являються при серцевих захворюваннях, високому артеріальному тиску.

М'який пульс, коли для стиснення артерії практично не вимагається зусиль, свідчить про знижений тиск, ослабленні серцевої діяльності або інфекційному захворюванні.

Парадоксальний  пульс - значний провал у систолічному кров'яному тиску і пульсовому об'ємі під час вдиху. Такий стан спостерігається при стискуючому перикардиті, перикардіальному випоті та астмі.

6.1. Резерв змін ЧСС під впливом інтенсивного фізичного тренування людини (за даними Medved R., Pavisis - Medved V., 1985)

 

 

У табл. 6.2 наведені середні показники ЧСС, що спостерігаються у фізкультурників-початківців та спортсменів - розрядників.

6.2. ЧСС  у фізкультурників-початківців та спортсменів-розрядників

 

 

Пульс вимірюється завжди в одному і  тому ж положенні (лежачи, сидячи або  стоячи). Наприклад, одразу ж після пробудження пульс вимірюється в положенні лежачи, перед тренуванням і після нього - сидячи. Річ у тому, що серцево-судинна система дуже чутлива до різних чинників (емоційних, обсягу фізичного навантаження тощо). Одразу після пробудження в горизонтальному положенні пульс реєструється за умов основного обміну, а потім він може підвищуватися під впливом емоцій впливу та фізичного навантаження.

Якщо  заняття не направлені на розвиток переважного розвитку витривалості, то немає чіткого прояву зниження ЧСС. При регулярному тренуванні на розвиток витривалості уже через 3-4 місяці можна помітити зменшення пульсу за 3 удари за хвилину.

Частота пульсу менше 40 ударів за хвилину може бути наслідком патологічних змін у  серці. В даному випадку необхідне  кардіологічне обстеження.

Виявлена  в умовах спокою тахікардія (пульс  вище 90 уд/хв) свідчить про патологію серця або порушення його нейрогуморальної регуляції.

При кожному  скороченні серця в артерії під великим тиском викидається деяка кількість крові. її вільному току перешкоджає опір стінок периферичних судин. Внаслідок цього утворюється тиск, який отримав назву кров'яний. Він, звичайно, неоднаковий у різних відділах кровоносної системи: самий великий - у крупних артеріях, а в полих венах є нижчим атмосферного. Тиск в артеріях буде тим вищим, чим сильніше скорочується серце і чим більший периферичний опір судин.

Артеріальний  тиск (AT) — це тиск крові в артеріях великого кола кровообігу. Кров'яний тиск різний протягом серцевого тиску. В момент скорочення (систоли) шлуночків воно максимальне і називається максимальним, або систолічним, а в момент паузи (діастоли) -мінімальним, або діастолічним. Кров'яний тиск вимірюється в районі плечової артерії спеціальним приладом. Максимальний тиск у межах 100-139 мм ртутного стовпчика вважається нормотонічним, нижче 100 мм - гіпотонічним, вище 139 мм - гіпертонічним. У дітей артеріальний тиск (AT) нижчий, ніж у дорослих. Тиск змінюється при емоційному збудженні, при фізичній праці та заняттях фізичною культурою та спортом (систолічний може підвищуватися до 170-200 мм ртутного стовпчика, а діастолічний може знижуватися, оскільки розширюються судини у м'язах, які працюють). Артеріальний пульс, або просто пульс - це ритмічні коливання стінок артерій, обумовлених систолою шлуночків. Середні величини артеріального тиску у чоловічої та жіночої статі у віці від 7 до 20 років наведено в табл. 6.3.

6.3. Середні величини артеріального  тиску (мм рт. ст.) у чоловічої  та жіночої статі у віці від 7 до 20 років

 

 

Підвищення AT у підлітків здебільшого пов'язане з нейроендокринною перебудовою, яка може супроводжуватися порушенням співвідношення в центральній нервовій системі гальмівних та збудливих процесів у сторону переваги останніх. Це може призводити до гіперреактивності регулюючих механізмів. Провокуючим моментом при цьому можуть бути фізичні та нервово - емоційні перевантаження, інтоксикації із вогнищ хронічної інфекції, порушення режиму, недостатня рухова активність тощо.

Експерти  Всесвітньої організації охорони  здоров'я (ВООЗ) рекомендують таку класифікацію артеріальних гіпертензій:

1.Нормальний  артеріальний тиск - 140/90 мм рт. ст. і нижче.

2.Гранична  артеріальна гіпертензія - 140/90 - 159/94 мм рт. ст.

3.Артеріальна  гіпертензія - вище 160/95 мм рт. ст.

Бувають випадки зниження AT, яке спостерігається  у студентів, які регулярно займаються фізичною культурою і спортом. При цьому вони себе добре почувають. Така гіпотонія розцінюється як фізіологічна. Разом з тим гіпотонія може бути наслідком перевтомлення, перенесених інфекційних захворювань, наявністю вогнищ хронічної інфекції, порушенням режиму тощо. Тоді зниження AT супроводжується слабкістю, підвищеною втомленістю, головними болями, запамороченням і розглядається як патологічна гіпотонія.

Для визначення індивідуального AT можна користуватися формулою А.Ф.Синявина.

Для людей  від 7 до 20 років AT дорівнює:

-  систолічний AT = 1,7 х вік + 83;

-  діастолічний AT = 1,6 х вік + 42.

Для людей  від 20 і старше AT дорівнює:

-  систолічний AT = 0,4 х вік + 109;

-  діастолічний AT = 0,3 х вік + 67.

Імунна  система забезпечує захист організму від негативних чинників ззовні та знешкодження сторонніх агентів із середини. Новонароджена дитина захищена антитілами своєї матері, які вона отримує з грудним молоком. Незабаром після народження починає працювати імунний захист, який протягом усього життя бореться з хвороботворними мікроорганізмами - вірусами та бактеріями. Такі клітини імунної системи, як В- і Т-лімфоцити, завдяки „пам'яті", швидко розпізнають інфекцію, що атакувала організм раніше.

Імунізація  стимулює організм до посиленого формування пам'яті про захист. Це особливо важливо  для попередження таких інфекційних  захворювань як поліомієліт та дифтерія. Імунна система контролює аномальний клітинний поділ всередині тканин організму, запобігаючи можливому  розвитку раку на ранніх стадіях. З віком або під час ураження хворобою, особливо СНІДом, імунна відповідь пригнічується, збільшуючи ризик розвитку злоякісних захворювань. Вживання кортикостероїдних ліків у разі хронічних захворювань також може зашкодити імунній системі. Дисфункція імунної системи іноді призводить до самоураження - автоімунного розладу. Наприклад, під час ревматоїдного артриту організм вибірково атакує свої власні тканини.

Здоровий  організм захищається від мікробів, що можуть спричинити інфекційне захворювання. Розрізняють два типи захисту: природжений і набутий. Природжений захист досягається завдяки механічним (шкіра) і хімічним (наприклад, антимікробні ензими в сльозах) бар'єрами. Набутий захист забезпечується спеціалізованими білими кров'яними тільцями - лейкоцитами, які реагують на проникнення в тіло мікроорганізмів. В-клітини продукують білки, що звуться антитілами. Вони циркулюють у крові та специфічно атакують хвороботворні мікроорганізми. Т-клітини атакують їх безпосередньо. Ці клітини „запам'ятовують" інфекції і в разі повторної їх появи швидко відповідають атакою.

Імунна  система забезпечує захист організму  при інфекціях, пухлинах, дії токсинів і до певної міри при травмах. Розрізняють два види імунних розладів. При алергічних реакціях та автоімунних захворюваннях виникає надмірна реакція організму; при імунодефіцитних станах захисні механізми неспроможні протистояти ушкодженню.

Алергія - неадекватна відповідь імунної системи на сполуку, яка для більшості людей є нешкідливою. Такі речовини, відомі як алергени, вдихаються, заковтуються або проникають в організм під час прямого контакту з очима чи шкірою. Вони спричиняють алергічну реакцію у вигляді сінної гарячки, астми, висипу. Харчовими алергенами є яйця, молоко, крупи.

Автоімунні  розлади. Іноді органи імунної системи утворюють антитіла не проти зовнішніх факторів, таких, як бактерії, а проти власних тканин. Помилкова реакція може бути спрямована на окремий орган, наприклад щитовидну залозу, або спричинює генералізоване ураження. Хворіють частіше жінки середнього віку.

Дихальна  система забезпечує дихання, тобто процес обміну киснем та вуглекислим газом між організмом та зовнішнім повітрям. Процеси окислення, що відбуваються в організмі у зв'язку з обміном речовин, вимагають постійного надходження кисню та виведення вуглекислого газу. Тканини обмінюються цими газами з оточуючим їх внутрішнім середовищем (лімфою і кров'ю). Цей процес обміну називається тканинним диханням. Кров - переносник газів між легенями і тканинами. Обмін газів між зовнішнім повітрям і кров'ю відбувається в легенях, становить суть легеневого дихання. Обмін газів відбувається і через шкіру (шкіряне дихання), але воно незначне.

Рух повітря  в легені та в зворотному напрямку зумовлений різницею тиску всередині та зовні тіла. Діафрагма - головний дихальний м'яз. їй допомагають зовнішні та внутрішні міжреберні м'язи і м'язи живота. Людина вдихає близько 500 мл повітря з частотою 12-17 дихальних рухів на хвилину. Частота та об'єм їх зростають автоматично, як тільки виникає потреба у більшій кількості кисню. Але варто трохи пройти або пробігти по сходах, як потреба у кисню зростає у декілька разів. І у той же час відбувається перебудова дихального апарата (зростає частота і глибина дихання, збільшується кількість крові, яка проходить через легені, розкривається додаткова кількість альвеол, тобто підвищується легенева вентиляція). В стані спокою людина вдихає і видихає 500 мл повітря (до альвеол доходить близько 70 % цього повітря). Під час прискореного дихання об'єм вдиху-видиху близько 250 мл (до альвеол доходить лише 40 % повітря, що вдихається). Ось чому глибоке і рідке дихання є більш ефективним, ніж поверхове і часте.