Вплив девіації на поведінкові практики сучасної молоді

Як відомо, сукупність суспільних відносин є найважливішим елементом  соціального середовища, що оточує людину і засадничим об'єктивним чинником, що детермінує життєдіяльність людини, її формування і розвиток. Саме сукупність суспільних відносин визначає той чи інший тип особистості як суспільний образ, що містить у собі найістотніші риси визначеної групи чи всього суспільства [11, с.30]. Існування, формування і розвиток особистості обумовлений буттям людини як суспільної істоти, її суспільними зв'язками з зовнішнім світом і іншими людьми, припускає детермінацію особистості її соціальним оточенням. І в цьому плані будь-яка особистість змінюється і розвивається в залежності від еволюції суспільних відносин, соціального середовища. Кожній особистості властиві особливі риси, властиві визначеній спільноті [12, с.43]. Це стосується і молодіжного середовища. Формування поведінки молоді відбувається під впливом соціального оточення та суспільних відносин, що детермінують чи то позитивний , чи то негативний розвиток  поведінкових практик.

В дослідження поведінки  молоді та її ролі у суспільному житті необхідно зауважити на особливостях свідомості молоді. Важливо враховувати специфіку її ідей, настроїв, ціннісних орієнтацій. Свідомість молодої людини формується поступово, а отже може входити у дисонанс щодо фізичного розвитку і реалій зміни буття. Сучасність висуває нові вимоги до молоді, піддає вимогливій перевірці її можливості забезпечити неухильний ріст економіки, подальше удосконалювання суспільних відносин, розширення і поглиблення демократії. Суспільство намагається створити міцний стереотип слухняного покоління. Його формула гранично проста: задовольняйся тим, що є, бери те, що пропонують, думай і роби так, як більшість. Що ж стосується суспільної активності, то вона повинна виражатися в боротьбі з тими, хто дотримує інших принципів і поглядів. Такий підхід пронизав усі сфери взаємодії суспільства і молоді [4, с.34].

Виходячи з цього, варто  зауважити , що саме створення «слухняного  покоління» обмежує людей у самовизначенні та самоактуалізації, що, на наш погляд, є негативною рисою розвитку суспільства. І саме суспільна активність допомагає відійти від чітко встановлених стереотипів та правил, ця активність може бути як негативною (що приносить шкоду суспільству та окремо взятим індивідам), так і позитивною (що призводить до розвитку суспільства, так званого «руху вперед»). Це стосується і молодого покоління, адже  творчій потенціал молоді визнається як джерело суспільного розвитку. А на формування особистісних характеристик та форм поведінки безпосереднім чином впливає оточуюче середовище (суспільство, близьке оточення).

Ідея щодо зв’язку розвитку людської особистості — молодої людини з впливами зовнішніх умов при його активній взаємодії із середовищем висунута відомим психологом Л.С. Виготським [24, с.56]. Молода людина — це особистість зі своїм індивідуальним психічним життям. Але він ще і член колективу, соціальної спільності — класу, нації, його свідомість і поводження, його моральні відносини соціально обумовлені.

Індивідуальна психіка визначається суспільним середовищем, несе її відбиток. Не можна зрозуміти соціальну  ситуацію виховання поза складним ланцюгом залежностей між макросередовищем суспільства, макросередовищем соціальної спільності, прошарком й особистісним світом молодої людини. Виховна ситуація виникає в процесі активної взаємодії  молодої людини із середовищем. Поза нею молода людина не може існувати, не може розкритися.

Вирішальне значення у  моральному розвитку молодої людини має створення таких ситуацій і режимів, при яких буде стимулюватися прояв моральної поведінки, вона зможе вибирати, надавати переваги, діяти, відповідати. Ось тут основою морального розвитку молоді і стає соціальна координація поведінки молодої людини з поведінкою соціальної спільності, колективу, з їхньою суспільною думкою [24, с.58].

Набутий у процесі спілкування і соціальної діяльності молоді досвід має велике значення для вироблення у молоді внутрішніх механізмів морального саморегулювання поведінки. Саме принциповість, чесність, соціальна зрілість багатьох молодих людей зробили можливими такі рішучі плідні зміни. Однак проблема лежить не тільки в тому, наскільки людина вірна переконанням, але й у тому, наскільки її особистісні переконання відбивають об’єктивну істину, об’єктивну потребу розвитку. Адже цілеспрямовані і програмовані ідеали, моральні норми суспільства можуть досягти виховного впливу, досягти мети — виховання всебічно розвинутої і морально піднесеної молоді, якщо підкріплять їх відповідними ситуаціями в оточуючому молодь середовищі.

В сучасних умовах демократизації громадського життя важливого значення набуває у вихованні молоді —  родина. Адже відносини в родині піддаються впливам психічних станів, емоцій і настроїв, внутрішнього світу  членів родини. У сімейному побуті особливо сильна інерція забобонів  і негативних звичок. Усе це затрудняє реалізацію вимог моралі в сфері сімейних відносин: взаємна повага, вірність подружньому обов’язку, турбота про виховання дітей і т.п. [4, с.68].

Не можна забувати про непорушність основних ідеалів і цінностей, випробуваних історією. На жаль, у молодіжному середовищі нерідко висловлюються припущення провести ревізію багатьох цінностей способу життя. Нерідкі випадки, коли піддається сумніву сама можливість збереження безкоштовної освіти, медичного обслуговування й ін. Безумовно діалектика розвитку — річ не проста, її на сумі повсякденних прикладів життя і побутових фактів відразу не осягнеш. Особливо втішно усвідомлювати, що молодь могла, спостерігаючи зміни в навколишній їхній дійсності.

Радикальні перетворення в суспільному житті України  супроводжуються ускладненням ситуації в сфері виховання підростаючого  покоління, зокрема, ростом злочинності  молоді. Досвід боротьби зі злочинністю  й іншими правопорушеннями в середовищі молоді переконливо свідчить, що їхній  рівень і тенденції прямо залежать від рівня зусиль, прийнятих суспільством. Діяти активно, відповідально, згідно обставин, що склалися, рішуче відмовляючись  від застарілих поглядів і забобонів, постійно пам’ятаючи про те, що бездіяльність  означає застій, згубний для будь-якої справи — у цьому складається  одне з найважливіших вимог часу. В молодіжному стані явно домінують цінності міжособистісні, що і визначає зміст першорядних проблем і турбот. Економічна і соціально-політична ситуація в Україні останніх років має негативну динаміку: наростають кризові явища. Це загострює існуючі і народжує нові проблеми, у тому числі проблеми молоді з врахуванням її соціальної активності і зрілості.

Отже, кожна людина в певний момент свого життя постає перед вибором життєвого шляху. На жаль, більшість молодих людей  виявляються не підготовленими до цього  рішення ні психологічно, ні організаційно. Невизначений і хиткий економічний  і соціальний стан молоді (особливо у нашій країні) обумовлює і  проблеми її інтеграції в соціальну  сферу суспільства. Це зв’язано з  труднощами визначення молодими людьми власних інтересів і реальних засобів їхнього задоволення, що може слугувати причиною обрати хибний шлях.

2.2. Позитивні та  негативні девіантні форми поведінкових  практик.

Девіантна поведінка є результатом  неузгодженості між приписаними культурними намірами, спрямуваннями та соціально прийнятними засобами їх досягнення. Засіб впливу соціальної структури на поведінку особистості визначає певний тип пристосування особистості до культурних цілей та норм. Таких типів пристосування Р. Мертон пропонує п’ять: конформізм, інновація, ритуалізм, ретритизм, бунт [24, с.34]. Серед цих типів пристосування саме ретритизм є передумовою таких форм девіантної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, жебрацтво, суїциди та інші. Вибір такої форми пристосування обумовлений не прийняттям людиною як культурних цілей, так і інституціолізованих засобів їх досягнення.

Компонентами соціального механізму  є фактори, що впливають на його ефективність. Т. Парсонс пропонує розрізняти зовнішні (соціальні) та внутрішні (психологічні, особистісні) фактори (явища та процеси) [24, с.37]. Зовнішні, тобто загальносоціальні детермінанти Т.Парсонс визначає як конкретно-історичні економічні, культурні, політичні, національні процеси в суспільстві та глобальні проблеми людства. Внутрішні (особистісні) – це життєві умови, пов’язані з безпосереднім оточенням людини, що впливають на формування ціннісних орієнтацій, звичок, норм, стилю поведінки та способу життя.

Таке розрізнення дає можливість у дослідженні акцентувати увагу  на тому, що поведінкові практики, зокрема молоді, формуються під впливом цих двох факторів. Вони є вирішальними і у формуванні молодої людини як особистості, та пливають на поведінку в соціумі. Значне збільшення соціальних девіацій є закономірним результатом розвитку суспільства, яке знаходиться на стадії переходу до нової форми соціально-економічної організації. Перехід від планово-централізованої системи до ринкової не може здійснюватись плавно, безконфліктно, без глибоких змін та перетворень.

Розглядаючи  категорію «девіантність» у соціально-філософському контексті важливо розглянути її з усіх сторін. Девіантність має як негативні, так і позитивні сторони. Під позитивною девіацією розуміється соціальна творчість, різні форми соціальної активності й новаторства, які можуть суперечити або не відповідати сформованій у суспільстві в конкретних історичних умовах нормам, шаблонам, стандартам, але в той самий час містять величезний прогресивний початок й у зв'язку із цим зустрічають в суспільній думці або схвалення, нехай навіть приховане, або нейтральне ставлення. Ці форми відхилень містять в собі високі моральні, політичні, етичні форми, відображають цінності більш високого рівня, для широкого вияву яких суспільство ще не дозріло. Геніальність, героїзм, святість, інтелектуальна активність, обдарованість, чесність і совісність цілком можуть бути розглянуті як «позитивні девіації».

На перший погляд може здатися, що більша частина девіантної поведінки соціально дизфункційна, однак вона може  бути латентно функціональною (тобто, завуальовано виконувати корисні функції). Уперше Еміль Дюркгейм у праці "Самогубство" показав, що девіантна поведінка може мати позитивні наслідки для суспільства. Це парадоксальне твердження пояснюється тим, що, коли девіантна поведінка має місце, норми суспільства знову міцніють. Девіантний акт слугує переглядом (тлумаченням) існуючих стандартів соціальної поведінки. Без періодичних порушень поведінкових норм самі ці норми могли б стати менш ясними й, таким чином, менш суворо дотримуваними. Саме на дослідженні позитивної девіацїї й можливих шляхів перемикання соціальної енергії з негативно девіантного на позитивно девіантне річище вважає за необхідне сконцентрувати зусилля соціологів класик російської девіантологїї Я.І. Гилинський [7, с.54].

Девіацію можна визначити як окремі вчинки або їхню сукупність, які входять у протиріччя з прийнятими в суспільстві юридичними, моральними й соціальними нормами. У жодному суспільстві неможливо провести лінію й просто розділити всіх на тих, хто відхиляється від норм, і тих, хто їм підкоряється [28, с.76].

До основних типів девіантної поведінки в сучасних умовах можна  віднести злочинність (делінквентність), алкоголізм, проституція, наркоманія. Кожний тип девіаньної поведінки має свою специфіку. Відзначимо, що такі типи девіантної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, суїцид, більшою мірою залежать від біологічних компонентів при досить малій участі біологічного фактора. Досить часто зустрічається такий вид девіантної поведінки, як алкоголізм. Поняття алкоголізм вживається мінімумом у двох аспектах. У медичному алкоголізм – це хронічне захворювання, що характеризується патологічним (нескоримим) потягом до спиртних напоїв. У соціально-правовому алкоголізм – форма девіантної поведінки, що виражається в зловживанні спиртними напоями. Особливість пияцтва та алкоголізму як девіантної поведінки в тому, що ці явища виступають як каталізатор, що сприяє прояву інших видів соціальних відхилень: злочинності, адміністративних правопорушень, самогубств, аморального поводження й ін. [23, с.21].

Для молоді основним мотивом  вживання алкоголю є наслідування, засноване на прагненні довести  свою приналежність до певної соціальної групи. Мотивами вживання алкоголю можуть стати також прагнення «забутися», піти від ситуації, що травмує, звільнитися  від комплексів, зняти стрес. Іноді  демонстративне вживання алкоголю може бути проявом «бунту» при реакції емансипації [14, с.64–68].

Звичайно, проблема подолання  пияцтва й алкоголізму є дуже складною, вона включає економічний, соціальний, культурний, психологічний, демографічний, юридичний і медичний аспекти. Тільки з переліком всіх цих аспектів можливе її успішне рішення.

За визначенням наркоманія (греч. narke – заціпеніння й mania – безумство) – це група захворювань, які проявляються потягом до постійного прийому в зростаючих кількостях наркотичних лікарських засобів і наркотичних речовин, внаслідок стійкої психічної й фізичної залежності від них з розвитком абстиненції при припиненні їхнього прийому [18, с.75]. Споживання наркотиків у молодіжному середовищі дуже часто носить саме груповий характер. Багато наркоманів приймають наркотики в громадських місцях, що вказує на прагнення соціального включення, і лише деякі можуть це зробити в «будь-якому місці».

У молоді, на відміну від  дорослих наркоманів, спостерігається  швидкий темп залежності від наркотику, настання амнестичних сп'янінь (ейфорії) від невеликих по величині доз, важке протікання процесу абстиненції(хворобливий стан, який розвивається у пацієнтів із наркоманією чи токсикоманією після припинення прийому речовин, які викликають залежність, і є ознакою фізичної залежності.). Всі ці явища відбуваються паралельно з дезадаптацією і аморалізацією молоді, що знаходиться у стані залежності від наркотичних препаратів, тому часто виступають в ролі суб'єкта або об'єкта протиправного поводження.