Вплив девіації на поведінкові практики сучасної молоді

Такі вчені, як К.А. Абульханова-Славська, Н.В. Васіна, Л.Г. Лаптєва, В.А. Сластенін, девіантну поведінку розуміють як відхилення від встановлених норм та стандартів окремі вчинки (або їх сукупність), що входять в протиріччя з прийнятими в суспільстві юридичними, соціальними і моральними нормами, причому на даному рівні соціального і культурного розвитку останніх (різновидами такого аморального поведінки можна вважати алкоголізм, наркоманію, токсикоманію). До найбільш виражених проявів девіантної поведінки можна віднести делінквентна (протиправне) поведінка. Є.В. Змановська розглядає девіантну поведінку як стійке поводження особистості, що відхиляється від найбільш важливих соціальних норм, що заподіює реальний збиток суспільству чи самої особистості, а також супроводжується її соціальною дезадаптацією [8, с.43].

У соціології поняття «молодь» розглядається не просто як вікова група, а як специфічне соціально-демографічне утворення, що характеризується, з одного боку, властивими йому психофізіологічними особливостями, пов'язаними переважно зі здійсненням основної діяльності - підготовкою і включенням у громадське життя, в соціальний механізм; з іншого - своєю субкультурою, внутрішньої диференціацією, відповідної соціальному поділу суспільства. Науковий, соціологічний підхід до молоді як специфічної групи суспільства передбачає врахування цілого комплексу обставин і особливостей способу життя молоді. Сьогодні вчені визначають молодь як соціально-демографічну групу суспільства, що виділяється на основі сукупності характеристик, особливостей, властивостей, які обумовлені рівнем соціально-економічного, соціально-психологічного, культурного розвитку, специфіки соціалізації в суспільстві [8, с.14]. Тому проблеми молоді досліджуються як комплексно, у контексті вивчення всього суспільства, його основних характеристик, структурних зрушень і змін, так і диференційовано - як особливої ​​соціальної групи, із властивими їй ознаками і властивостями.

Отже, роблячи висновки, взявши до уваги все вище згадане,  на наш погляд, найяскравіше розкривають  суть поняття девіантної поведінки  такі автори як К.А. Абульханова-Славська, Н.В. Васіна, Л.Г. Лаптєва, В.А. Сластенін, що розуміють її як відхилення від встановлених норм та стандартів окремі вчинки (або їх сукупність), що входять в протиріччя з прийнятими в суспільстві юридичними, соціальними і моральними нормами.

Що ж стосується поняття  «молодь», то найточніше його характеризувати  як соціально-демографічну групу суспільства, що виділяється на основі сукупності характеристик, особливостей, властивостей, які обумовлені рівнем соціально-економічного, соціально-психологічного, культурного розвитку, специфіки соціалізації в суспільстві.

1.2. Історія дослідження  впливу девіації на поведінкові  практики сучасної молоді.

Хоча соціологія девіантності як наука сформувалася лише в XIX - XX ст., однак спроби наукового аналізу поведінки, що відхиляється від визначених суспільством норм спостерігаємо вже в Стародавньому Китаї. Міркування       Мо- Цзи (Китай, 480-400 рр.. до н. е..) з приводу «економічних причин» девіантності: «Причина в тому, хороший рік чи поганий. Якщо рік урожайний, то люди стають чуйними і добрими. Якщо ж рік неврожайний, то люди стають черствими і злими ». Він же про позитивні та негативні санкції : «Хто робить добро, того слід прославляти; хто робить зло, того необхідно карати».

Це свідчить про те, що на поведінку людей впливає, по-перше, достаток та добробут, що виражається  у доброзичливому або ворожому ставленні  до оточуючих, в залежності від, так  званого, «урожаю» як зазначав Мо-Цзи, по-друге, поведінку формують реакції в боку соціуму. Якщо чинити добрі вчинки, тебе сприймають «за свого» у суспільстві, а якщо вчинки, що суперечать  загальноприйнятим та загальновизнаним нормам, принципам , традиціям та цінностям – визначають як девіантна, за такою поведінкою слідує покарання та не визнання соціумом.

Філософія античної доби розкриває  девіантність як, нестандартну поведінку у суспільстві. Кініки, будучи «девіантами», заперечуючи  моральні норми свого часу, розкриваючи лицемірство, дурість, святенництво сучасників, з притаманним їм цинізмом відгукувалися на «девіантні» ситуації. Підкреслюючи відносність людських звичок, відомий кінік Діоген, говорив: «Якщо хто-небудь буде ходити по вулицях і вказувати на всі середнім пальцем, то подумають, що він зійшов з розуму, а якщо - вказівним, то ні» . Діоген не обійшов і тему «хліба і залізниці». Побачивши, як жерці ведуть хлопчиська, який вкрав чашу з храму, він вигукнув: «Великі злодії поганяють дрібного!».

Значним доробком в період Античності є роботи Аристотеля, який аналізуючи причини девіантної поведінки доходить до принципових положень своєї теорії : «Люди ведуть такий спосіб життя, який їх змушує вести нужда». Аристотель розумів, що «люди вступають у чвари не тільки внаслідок майнової нерівності, але і внаслідок нерівності в одержуваних почестях ... Люди чинять несправедливо по відношенню один до одного не тільки заради предметів першої необхідності, ... але також і тому, що вони хочуть жити в радості і задовольняти свої бажання ... Найбільші злочини відбуваються через прагнення до надлишку, а не до предметів першої необхідності [1, с.389] ». Таким чином, зокрема, безпідставні надії на «майнову рівність» як панацею від злочинності. Вбачаючи одну з причин злочинів та інших негативних девіацій в зіпсованих звичках і смаках людей, а також в пристрастях, затьмарюють розум, Аристотель надавав великого значення сімейному вихованню - основі доброчесної поведінки.

Мислителі Стародавнього  світу та Античності досліджували проблему девіації у суспільстві із сторони  буденного життя, спостерігаючи  за  життєвими практиками людей. Далі, проаналізувавши такий матеріал, робили  висновки  та створювали певні шаблони поведінки людей. Ті вчинки та діяння що відрізнялися від  стандартних, загальноприйнятих відносилися  до девіантних.

Представник англійського утопізму Т. Мор у праці «Утопія» висловив надзвичайно сміливі для свого часу ідеї щодо причин злочинів і доцільності покарань. Дослідник зазначає, що «проста крадіжка не такий величезний проступок, щоб за нього рубати голову, а з іншого боку, жодне покарання не є настільки сильним, щоб утримати від розбоїв тих, у кого немає ніякого іншого способу здобути прожиток... На мою думку, абсолютно несправедливо забирати життя у людини за відібрання грошей. Я вважаю, що людське життя за її цінності не можна врівноважити усіма благами світу» [25, с.52-63]. Т. Мор розраховував на попередження злочинів у результаті радикального перевлаштування суспільства.

У праці «Місто Сонце» (1623) Т. Кампанелла заперечує приватну власність, всі рівні, всі мають можливість самореалізації. «Тому, так як не можна серед жителів Міста Сонця зустріти ні розбою, ні підступних вбивств, ні насильств, ні кровозмішення, ні розпусти, ні інших злочинів, в яких звинувачуємо один одного ми, - вони переслідують у себе невдячність, злість, відмова в належному повазі один до одного, лінощі, смуток, гнівливість, блазнювання, брехня, яка для них ненависніше чуми. І винні позбавляються в покарання або загальної трапези, або спілкування з жінками, або інших почесних переваг на такий термін, який суддя знайде потрібним для спокутування провини [19, с.40]».

Отже, адаптуючи до сучасних умов: певні соціально-економічні умови дозволяють позбутися від діянь, що нині визнаються злочинними, але тоді суспільство конструює новий набір проступків, які підлягають покаранню; при цьому заходи «покарання» досить ліберальні і не пов'язані ні з відібранням життя , ні з позбавленням волі. Втім, утопія вона і є утопія.

На думку Б. Спінози зло, злочин не є чимось природним за своєю природою, а суть соціальний конструкт. «Всі речі необхідні і в природі немає ні добра ні зла ... У природному стані немає нічого, що було б добром або злом за загальним визнанням ... У природному стані не можна уявити собі злочину; воно можливе тільки в стані цивільному, де за спільною згодою визначається, що добре і що погано, і де кожен повинен коритися державі. Таким чином, злочин є не що інше, як непокора, карається внаслідок цього тільки по праву державному; навпаки, покора ставиться громадянину в заслугу... У природному стані немає нічого, що можна було б назвати справедливим чи несправедливий [30, с.119,554]».                     

Особливої уваги потребує аналіз досліджень вчених ХХ століття, періоду постмодернізму, оскільки постмодерністські теорії вважаться найсучаснішими, та розкривають феномен девіантності у повній мірі, спираючись на більш сучасний досвід та практику.

Автори «Нових напрямків у соціологічній теорії» - П. Філмер, М. Філіпсом, Д. Сілверман, Д. Уолш, які є прихильниками феноменологічного напряму в соціології, що протистоїть позитивізму, не могли не торкнутися проблеми девіантності та злочинності. Їх основна ідея - конвенціональний характер і девіантності, і злочинності. З їхньої точки зору, відхилення - «не внутрішньо властиве тієї або іншої дії якість, а наслідок співвіднесення дій з правилами та застосування санкцій до порушника ... Соціальне відхилення - це в значній мірі приписуваний статус, в ньому фіксуються не лише вчинки самого відхиляється індивіда, але і дії оточуючих його людей ». Відповідно і «злочин (і злочинець) - не" об'єктивна "категорія дії (і дійової особи), причини якого можуть бути вивчені, а сукупність буденних соціальних значень, використовуваних членами суспільства для позначення якогось роду дій і осіб... Штампування "злочинців" - це в буквальному значенні слова соціальна робота, вона є продукт практичної діяльності деяких організацій, що відображає і підтримує подання їх співробітників про соціальну структуру ». Як юридична категорія, злочин це те, що порушує закон. «І в цьому сенсі єдиною причиною злочину є сам закон»   [27, с.98, 99, 101] . 

М. Фуко досліджує злочинність, проституцію, бродяжництво, злидні, безробіття, божевілля в контексті влади. Книги М. Фуко представляють «за посередництвом вивчення світу відхилень, далекосяжні викриття умовностей і механізмів у нашому абсолютно нормальному буденному суспільстві». У кінцевому рахунку, нова дисциплінарна суспільна формація з її всеохоплюючої дисциплінарною владою асоціюється з тюрмою. Цей образ «суспільство-в'язниця» не раз буде повторюватися в дослідженнях сучасних зарубіжних і вітчизняних авторів.

Історія дослідження девіації починається із роздумів мислителів Стародавнього світу і сягає  наукових праць сучасних науковців-соціологів. Виділяють такі основні школи  і концепції в рамках соціологічного осмислення девіантності: функціоналізм (Е. Дюркгейм); соціальна дезорганізація (У. Томас і Ф. Знанецький, Р. Парк); аномія (Е. Дюркгейм, Р. Мертон, Р. Клоуард, Л. Оулин); чиказька школа; конфлікт культур і девіантних субкультур; соціальне научіння (Social Learning), включаючи теорію диференційованої асоціації та нейтралізації (Г. Беккер, Е. Сатерленд, Д. Крессі, Г. Сайкс і Д. Матза); контролю (Т. Хирши); символічний інтеракціонізму або стигматизація (Ч. Кулі, В. Гоффман, Ф. Танненбаум, Є. Лемерт); теорії конфлікту, включаючи марксистські і неомарксистської (К. Маркс, Р. Кіні, О. Ліазос ); «сучасні» («радикальні», фемінізм, постмодернізм).

Вивчаючи проблему девіації та її вплив на формування поведінкових практик сучасної молоді перш за все необхідно уточнити значення основних понять. Зокрема поняття «девіації» слід розуміти як сукупність усіх поведінкових практик, що не відповідає нормам , правилам та принципам функціонування у певному суспільстві.

Девіантна поведінка розглядалися під різними кутами розу, і мала різні трактування , та все ж  усі  її розуміння зводилися до того, що це нестандартна  поведінка у  суспільстві, яка відрізняється  від певних соціально прийнятих  норм. До такої поведінки також  відноситься поведінка молоді. І  історія формування молодіжної девіації безпосереднім чином з нею  пов’язана, адже молодь – це невід’ємна частина суспільства. Усі вище перелічені формування девіації не обходяться без молодого поколінні, яке , в деякій мірі, визначальним чином впливало на хід формування цієї історії.

Розділ ІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ ДЕВІАЦІЇ НА ПОВЕДІНКОВІ ПРАКТИКИ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

2.1. Особливості  поведінкових практик сучасної  молоді.

Процес формування особистості  і найбільш активне засвоєння  нею норм моралі, культури, позитивної та негативної форм поведінки проходить  у віці до шістнадцяти років. Приймаючи до уваги те, що культура в цілому є проекцією індивідуальної психіки на суспільні відносини, а психіка дітей відрізняється від психіки дорослих, що мають місце розходження між цінностями та культурами людей дорослого віку та молодіжною ціннісно-культурною сферою [9, с.89].

Зазначимо, що в першу чергу, поведінка молоді та її цінності орієнтації відрізняються  від дорослих вираженою радикальністю  і максималізмом. Це обумовлено тим, що у віці 14-30 рр., а інколи і до 35 років особистість ще знаходиться, в основному, на стадії самоутвердження (до 21 - фізичного, а до 35 - духовного). Проте, і в цьому віці існує  індивідуальність із властивим їй егоцентризмом. Свої образи, зокрема, молодий юнак або дівчина переживають дуже гостро і болісно, натомість чужі - дуже слабко. На думку молодої людини інша особа - це інший світ, інша система, часто зовсім незрозуміла, і з  нею з треба поводитися як з  чимось зовнішнім. Відсутність співчуття, непіддатливість на співпереживання  іншій людині - дуже небезпечна риса, особливо в ситуаціях, де вчинюються імпульсивні злочини і втягування в злочинну діяльність відбувається на ґрунті стихійного захоплення.

Усе це підсилюється за рахунок другої особливості  молодих осіб - їх неймовірно сильною  жаги самоутвердження. Молодь ще не впевнена в собі, молоді люди постійно порівнюють себе з іншими за статусом, за соціальними  перевагами і недоліками в найближчому  оточенні, бояться, що їх будуть сприймати  як боягузів, подумають про них  що-небудь принизливе. Тому молоді люди постійно прагнуть доводити всім і  собі самим, які вони сильні, рішучі, як вміють за себе постояти. Нездорова  конкуренція, хвороблива змагальність, постійне суперництво за статус, постійне прагнення самоутвердитися і довести всім свою повноцінність призводять до того, що в молодіжному середовищі переважає напружена, тривожна атмосфера. Молода людина не може відокремитися і прожити «сама по собі», не втручаючись в різні негативні, у тому числі криміналізовані, форми поведінки. Молодіжне середовище всіляко стимулює окремих індивідів щодо ввязування у цю боротьбу за доведення дорослому світу власної значущості і особливості. За таких сприятливих умов більш всього засвоюються антиморальні цінності.