Технології соціальної роботи з сімейними конфліктами

      Зупинимося  детальніше на видах екстреної допомоги за наявності внутрішньо-сімейної жорстокості. Такого роду відносини звичайно приховані від оточуючих, але об'єктивні (і досить складні в методичному відношенні) дослідження свідчать про їх достатньо велику поширеність (за даними американських дослідників, вони характерні не менше ніж для 15% усіх сімей). У нашій країні науковий інтерес до цієї проблеми тільки прокидається, проте окремі дані (побутові вбивства і зареєстровані злочини, свідчення медиків, педагогів, соціальних працівників і співробітників правоохоронних органів) доводять його зростання.

     Форми жорстокого ставлення не зводяться  до фізичного насильства – це будь-яке  насильницьке посягання на особистість  члена сім'ї, на його право розпоряджатися своїми фізичними, психічними або іншими здібностями – наприклад, заборона спілкуватися з друзями або сусідами, перешкоджання позадомашній зайнятості дружини, придбанню освіти, підвищенню кваліфікації, насмішки, образи, необґрунтована критика. Такі поведінкові акти і психологічна атмосфера руйнують відносини між членами сім'ї, їх психосоматичне здоров'я.

     Фізичне і психологічне сексуальне насильство в сім'ї найнебезпечніше для  особи, її здоров'я і життя.

     Фізичним  насильством уважаються побої, спроби задушення, нанесення поранень, навмисні опіки, укуси, а також навмисне використання отруйних або психотропних речовин і т.д.

     Для осіб, що пережили фізичне і сексуальне насильство, характерні тривалі депресивні стани, напади тривожності, страх дотиків, нічні кошмари, відчуття ізольованості  і низька самооцінка.

     Допомога  у подоланні слабкіших членів сім'ї, в першу чергу дітей, від жорстокого ставлення в сім'ї – одне з найважливіших завдань соціального працівника. Деколи діти, що піддаються жорстокому ставленню, залякані або не в змозі розповісти про те, що з ними відбувається, через нерозуміння, малоліття, інтелектуально-психічні обмеження або з інших об'єктивних причин. Як правило, такий вид поведінки прихований від очей оточуючих. У деяких випадках свідоцтв жорстокого ставлення (синяків, подряпин та ін.) не залишається або вони швидко зникають. Тому слід знати прямі і непрямі ознаки жорстокого ставлення в сім'ї з дітьми: агресивність, дратівливість, відчуженість, байдужість, зайва поступливість або обережність, зайва (не за віком) сексуальна обізнаність, болі в животі незрозумілої етіології, проблеми з їжею (від систематичного переїдання до повної втрати апетиту), неспокійний сон, нічне нетримання сечі. Крім того, можуть бути присутніми підкреслена секретність у відносинах між дорослим і дитиною, страх дитини перед якимсь конкретним членом сім'ї, явне небажання залишатися з ним наодинці.

     До  технологій, використовуваних у випадках сімейної жорстокості, стосуються організація  соціальних притулків, які дають  можливість жінкам і дітям (за кордоном існують притулки і для чоловіків, що піддаються жорстокому ставленню в сім'ї) перечекати в безпечному місці кризу сімейного непорозуміння. Проте, як правило, обмежуватися тільки таким видом допомоги непродуктивно, бо невирішені сімейні конфлікти періодично загострюються. Тому необхідно вдатися до середньострокових програм допомоги, орієнтованих на стабілізацію сім'ї, відновлення її функціональних зв'язків, нормалізацію відносин між подружжям, між батьками і дітьми, взаємостосунків усіх вказаних членів сім'ї з оточуючими.

     Робота  з "важкими" дітьми і підлітками передбачає діагностику сімейної і шкільної ситуації, виявлення первинної соціальної мережі дитини, обов'язковий аналіз її медико-соціального і інтелектуально-психологічного статусу. На основі отриманих даних складається програма роботи з сім'єю дитини, вирішення її шкільних проблем, залучення її в сприятливішу соціальну мережу. Така програма виконується командою фахівців, що включає соціального працівника, соціального педагога, психолога, іноді юриста, з можливим залученням правоохоронних органів, культурних і спортивних центрів. В ході такої роботи паралельно проводяться соціально-психологічне консультування сім'ї з метою усунення взаємного нерозуміння, непродуктивних видів сімейної взаємодії, конфліктності у взаємостосунках; соціально-правове консультування, яке дозволяє сім'ї усвідомити і навчитися відстоювати свої права у взаємостосунках з соціальним середовищем, в першу чергу з освітньою системою; педагогічне консультування, а також педагогічна допомога, яка сприяє подоланню шкільних труднощів дитини (дітей). Велике значення мають також психокоректувальні заходи, зміни самооцінок дорослих і дітей, усунення негативних стереотипів і вироблення доброзичливого і шанобливого відношення один до одного. Нерідко така діяльність містить і власне соціальні компоненти – наприклад, надання допомоги у працевлаштуванні батьків, поліпшенні житлових умов (що, безумовно, при всій своїй важливості залежить перш за все від соціально-економічної ситуації в країні і в конкретному населеному пункті) [22, с. 257].

     При роботі з сім'єю у якій зловживають алкоголь  діагностика має на увазі виявлення основної причини зловживання спиртними напоями і супутніх обставин. Для цього необхідне вивчення особистостей усіх членів сім'ї, а також вивчення соціальної біографії. Причинами зловживання алкоголем можуть бути сімейна схильність, деякі особливості особового статусу (нестійкість особистості, інфантилізм, залежність), традиції сімейного або соціального оточення, ілюзорна спроба піти від проблем. Часто виявляється сукупність цих причин. Їх аналіз необхідний, бо іноді не пияцтво є причиною конфліктів в сім'ї, а, навпаки, до пияцтва вдаються саме для того, щоб у такий спосіб (хоча б у своїй уяві) подолати конфліктність. Далі складається програма роботи з наркозалежною особою, його сім'єю, соціальним оточенням – це лікувальні заходи, консультації, психотерапія і психокорекція, можливо, соціально-трудова реабілітація самого алкоголіка і його сім'ї. Медична реабілітація осіб, що зловживають алкоголем, до теперішнього часу малоефективна, бо після реабілітації пацієнт повертається в те ж середовище, в якому у нього з'явилася звичка до алкоголю; сім'я, що тривало існує в умовах перманентної кризи і виробила певний гомеостаз, вільно або невільно сприяє відновленню у нього колишньої звички. Якщо людина не володіє сильною волею, то його особових ресурсів недостатньо, щоб перешкоджати таким тенденціям.

     Тому  робота з такою сім'єю має на увазі  формування мотивації клієнта і  його сім'ї до безалкогольного способу  життя і побудови іншої системи  взаємостосунків; психокоректувальні заходи, направлені на виховання особистості, здатної бути господарем власної долі; введення клієнта в об'єднання або клуби осіб – прихильників безалкогольного способу життя або створення такого об'єднання. Одна з найефективніших технологій створення сприятливого середовища, сприяючого тривалому лікуванню від алкоголізму, – рух "Анонімні алкоголіки", а також програми "Анонімні діти алкоголіків", "Анонімні наркомани" та ін. [22, с. 258]

     Робота  з конфліктною сім'єю або сім'єю, емоційний клімат в якій є незадовільним, починається, як правило, після заяви одного з подружжя, хоч іноді приводом для констатації серйозних внутрішньо - сімейних проблем можуть бути спостереження шкільного або соціального педагога, дитячого лікаря, констатуючого негативні психосоматичні наслідки сімейної напруженості для здоров'я дітей. Соціальна робота з такою сім'єю починається з ретельного вивчення дійсної сімейної проблеми, про яку подружжя найчастіше має невірні уявлення, ознайомлення з особливостями особистостей подружжя, їх сімейних і шлюбних установок. Виниклі труднощі можуть бути зумовлені будь-якою з названих причин. Слід зазначити, що зовнішні труднощі – матеріально-економічні обмеження, невпевненість у завтрашньому дні, безробіття і т.д., – як правило, тільки загострюють сімейні конфлікти, виявляють дійсні їх причини. Негативні риси особистості, в першу чергу істеричність, психастенічність, компенсована в процесі соціалізації або самовиховання, під впливом зовнішніх причин можуть знову актуалізуватися і стати причиною постійних конфліктів. Серйозна розбіжність у сімейно-шлюбних установках може залишатися невиявленою досить довго, проте в переломні, вузлові моменти розвитку сімейного життя або під впливом зовнішніх труднощів може виявитися, що подружжя дотримується різних моделей сім'ї (егалітарних або патріархальних), має не співпадаючі погляди на виховання дітей, емоційні, побутові, фінансові та інші взаємостосунки. Відповідно сімейна терапія включає знаходження компромісу в культурно-смисловій сфері, корекцію соціально-психологічних стереотипів, що накопичилися, навчання навичкам неконфліктного спілкування.

     Така  робота проводиться шляхом індивідуальних бесід і інтерв'ю, групової психотерапії або ігрової терапії.

     До  активно застосовуваних методів  відноситься так звана «так-терапія» авто діагностична і психокоректувальні методики, за допомогою якої конфліктуюче подружжя раціоналізують свої в цілому негативні емоційно-психічні взаємостосунки. В ході її здійснення пропонується відповісти "так" чи ні" на ряд чітко сформульованих питань відносно різних сторін взаємостосунків подружжя. В результаті балансу своїх позитивних або негативних відповідей один член подружжя може пом'якшити своє відношення до іншого, якого звик звинувачувати в усіх гріхах, і визначити свої дійсні наміри – чи хоче він поліпшення відносин або розлучення. Інша діагностична методика – популярний на Заході метод "скульптурної групи": члени сім'ї візуалізують своє уявлення про сімейні взаємостосунки, створюючи скульптурну групу, причому при обговоренні місця в ній кожного члена сім'ї він реально оцінює свою позицію в ній і не спів падання своєї оцінки з оцінкою інших [22, с. 259].

     Треба сказати, що усвідомлення реальної сімейної проблеми має не тільки діагностичне, але й терапевтичне значення, оскільки виявлене і усвідомлене утруднення змушує членів сім'ї переглянути свою поведінку.

     Одна  з багатобічних методик – побудова генограми сім'ї, тобто схеми сімейної історії, що створюється за певними  правилами і відображає взаємостосунки в поколіннях між батьками і нащадками  в самій досліджуваній сім'ї. Цей процес досить захоплюючий – складання свого генеалогічного дерева є потребою людини. Крім того, в ході його створення разом із сімейним терапевтом і при його участі члени сім'ї, які, можливо, практично не спілкувалися протягом тривалого часу, залучаються до спільної діяльності, доповнюючи один одного. Нарешті, підсумкова картина володіє значною інформативністю: надмірна кількість вдів або випадків розлучень у висхідних або бічних гілках сім'ї можуть свідчити відповідно про негативну біологічну схильність або про наявність уроджених особових проблем.

     Діагностична  діяльність повинна допомогти клієнтам усвідомити і визнати необхідність зміни їх сімейних взаємостосунків, укоренити мотивацію для тривалої, терплячої і складної роботи, направленої на самозміну, подолання власних небажаних стереотипів. Важливо пам’ятати, методики маніпулятивої дії  на особистість, яка не бажає залучати власні можливості для змін, не продуктивні.

     Наприклад, методика направленої зміни полягає в тому, що член сім'ї, який виявив в іншому члені сім'ї небажані риси або особливості поведінки, впливає на того за допомогою емоційного заохочення або покарання (під покаранням може матися на увазі відсутність заохочення, емоційна холодність). Лише "хороша поведінка" заслуговує винагороди. Методика відрізняється від буденних взаємостосунків тим, що дія на об'єкта маніпуляції здійснюється не на раціональному, а на підсвідомому рівні, причому, за задумом її розробників, індивід через достатньо короткий термін навчиться автоматично обирати форми поведінки, за якими слідує винагорода. На жаль, практика використання подібних засобів в сімейній терапії показує її досить низьку ефективність і навіть контр продуктивну дію перш за все на самого "маніпулятора", оскільки замість спонтанних відносин довіри, відвертості і взаємної підтримки тут культивуються відносини односторонньої дії.

     Більш рівноправні відносини передбачає методика "сімейної угоди" (не слід плутати з цивільно-правовим шлюбним  договором). Її здійснення починається з суб'єктивного виявлення претензій подружжя один до одного і зняття емоційних ярликів типу "у нього ніколи часу на сім'ю не залишається" або "вона завжди всім незадоволена" – в процесі підготовки подібні беззмістовні звинувачення повинні бути замінені викладом конкретних неправильних дій подружжя. Згодом виробляється мінімальний взаємно прийнятний список зобов'язань відносно зміни поведінки обох сторін на середній термін – від місяця до півроку (за коротший термін не вдасться констатувати зміни поведінки, триваліший термін не дозволить підвести підсумки, згасне інтерес до процесу). Цей список оформляється двостороннім договором і підписується обома подружжям; зрозуміло, юридична сила такого договору нікчемна, санкцій за його порушення бути не може, але не слід недооцінювати морально-психологічної дії такого документа. Взяті на себе подружжям зобов'язання повинні бути конкретними і такими, що перевіряються [22, с. 261].

     Після закінчення терміну договору дружини  разом з соціальним терапевтом аналізують виконання його умов і при необхідності укладають аналогічну угоду на наступний період – можливо, з новими, збільшеними вимогами. З часом присутність соціального працівника стає непотрібною, подружжя набуває навичок самостійної операції цим методом.

     Технології  корекції сімейних взаємостосунків  численні; їх вибір визначається як обставинами конкретної соціальної ситуації, включаючи характерологічні риси клієнтів, так і особовими  якостями самого фахівця з сімейної терапії, його смаками і перевагами. З часом кожен досвідчений фахівець по-своєму трансформує методики, створює власну контамінацію з декількох відповідних форм роботи. Суть всіх застосовуваних засобів – здійснення і закріплення тих зміні, які сприятимуть бажаній стабілізації сім'ї.

     На  жаль, далеко не всі види сімейних дисфункцій піддаються корекції, причому це залежить не тільки від недостатності або  неадекватності зусиль фахівця з  сімейної роботи. Іноді можна з  великою часткою ймовірності  передбачити несприятливий прогноз  майбутнього сімейного союзу ще до його укладення. Деякі варіанти проблем вирішувані на ранніх етапах, але ускладнюються по мірі відкладання їх вирішення. Соціальний працівник не повинен уважати ситуацію безнадійною, як би не загострилися відносини між членами сім'ї, проте слід пам'ятати, що вирішення сімейних проблем – це перш за все справа вільного вибору і відповідальної поведінки самих членів сім'ї. Без їх вольового зусилля і наполегливості навіть найефективніша соціальна технологія не принесе успіху.

     Зі  всього вище зазначеного випливає, що важкі сімейні відносини (сімейні труднощі) – це негативні, деструктивні міжособистісні відносини і сім’ї, що пов’язані із незадоволеністю базових потреб і вимагають додаткових зусиль  кожного члена сім’ї і всієї сімейної групи на шляху досягнення гармонії , зрілості і нормального функціонування. 

     Розділ 3. Дослідження  конфліктів у сім’ях, що пережили стан сімейної кризи. 

     3.1 Діяльність центру  соціальних служб  для сім’ї, дітей та молоді.

     Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді - заклад, що забезпечує виконання загальнодержавних та інших соціальних програм з питань соціальної роботи із сім'ями, дітьми та молоддю, встановлює контроль і координацію діяльності центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Він входить до системи Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді та належить до сфери управління Львівської обласної державної адміністрації.