Технології соціальної роботи з сімейними конфліктами

     Багато  авторів пов'язують конфліктність  і успішність відносин з моделями поведінки в сім'ї батьків. Так, С. Кратохвіл відзначає, що індивідуум навчається чоловічій або жіночій ролі значною мірою від своїх батьків і має тенденцію не усвідомлено використовувати в своїй сім'ї модель відносин батьків незалежно від того, подобаються вони йому чи ні. [15, с. 75]. Конфлікти в молодих сім'ях пов'язані з відмінністю тих правил, які кожний з подружжя виніс із своєї батьківської сім'ї. Так, у деяких сім'ях конфлікти прийнято вирішувати негайно і емоційно, тоді як в інших – раціонально і холоднокровно, заздалегідь розійшовшись і заспокоївшись. В результаті люди засвоюють різні способи вирішення конфліктів в прасім'ях і в своїй сім'ї поводяться також, при цьому кожен уважає, що вирішує конфлікт правильно, а інша сторона – ні. Кожен уважає, що інший порушує правила. Те ж стосується правил щодо господарювання, фінансових витрат (накопичувати гроші чи витрачати негайно), виховання дітей і багатьох побутових дрібниць. Це також відноситься і до прийнятих в прасім'ях поглядів щодо пріоритетів господарсько-побутових справ (ідеальний порядок, затишок, приготування їжі) або виховання дітей, їх розвитку, занять з дітьми, їх освіти. Багато авторів відзначали велику стабільність і безконфліктність у сім'ях, сформованих партнерами зі схожих за розподілом влади, обов'язків і в цілому за устроєм і цінностями сімей. Цим же частково можна пояснити і помічену багатьма авторами велику стабільність сімей, сформованих "вихідцями" з села: за багатьма аспектама повсякденного життя (хто і що повинен робити, як вести господарство, що головне, а що – ні).

     Отже, сімейні конфлікти – проблема досить досліджена, що говорить про  те, що вона є важливим чинником життя  суспільства. Життєва практика показує, що між особові відносин часто пов'язані з конфліктами. Конфлікти є невід'ємному складової людських відносин і вони закономірні. Коли дві сторони знаходяться в контакті, то незалежно від причини їх взаємодії, завжди існує імовірність виникнення конфлікту. Вони можуть погоджувати свої суперечливі позиції при досягненні спільної мети; мати розбіжності з приводу самих цілей, до яких ним потрібно разом прагнути, або виявитися в розладі через якісь особові протиріччя, агресивні нападки одного на іншого і т.п.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

      Розділ 2. Основні  технології соціальної роботи з сім’єю.

     2.1. Сутність соціальних технологій

     Виникнення  ряду глобальних проблем сучасного  суспільства вимагає розробки нових  технологій їх рішення із залученням все більш численних груп фахівців. Сьогодні світовий досвід свідчить про  те, що за допомогою соціальних технологій (інформаційних, навчальних, упроваджу вальних, політичних, управлінських та ін.) можна своєчасно вирішувати соціальні конфлікти, знімати соціальну напругу, запобігати катастрофам, блокувати ризиковані ситуації, приймати й виконувати оптимальні управлінські рішення та ін. Формування соціальної політики, визначуваної сучасним суспільством, що проводиться сучасною державою, можливе тільки на основі технологізації з її максимально ефективним і доцільним використанням ресурсів і засобів.

     Технологізація  діяльності сучасної людини, розвитку і функціонування суспільства, всього соціального простору зі всією гостротою  поставила питання про визначення суті соціальних технологій як суспільного  явища. На цей виклик часу відгукнулася досить велика група вчених, що використовують, проте, різні підходи до визначення суті даного соціального феномена.

     Наприклад, Н. Стефанов визначає її як "діяльність, у результаті якої досягається поставлена мета і вимірюється об'єкт діяльності" [21, с. 93]. В. Афанасьєв характеризує соціальні технології як "елемент механізму управління" і "засіб перекладу абстрактної мови науки... на конкретну мову... досягнення поставлених цілей" [2, с. 148].

     М. Марков характеризує соціальні технології як "спосіб реалізації... конкретного складного процесу шляхом розчленовування його на систему дослідницьких взаємозв'язаних процедур і операцій, які виконуються однозначно..." [12, с. 48].

     А. Зайцев визначає їх як "сукупність знань  про способи і засоби організації  соціальних процесів, самі ці дії, що дозволяють досягти поставленої мети" [6, с. 95]. В. Іванов представляє суть соціальних технологій як інноваційну систему методів виявлення і використання прихованих потенціалів соціальної системи, отримання оптимального соціального результату при найменших управлінських витратах. "Вони можуть бути також розглянуті як сукупність операцій, процедур соціальної дії на шляху отримання оптимального соціального результату (зміцнення соціальної організації, поліпшення умов життя людей, запобігання конфлікту і т.п.). Соціальна технологія – найважливіший елемент механізму управління" [8, с. 4].

     У Великій Радянській Енциклопедії поняття "технологія" визначається як "сукупність прийомів і способів отримання, відпрацьовування або переробки... Опис виробничих процесів, інструкцій по впровадженню, технологічні правила, вимоги, карти, графіки" [ 3, с. 179].

     Що  стосується поняття "соціальне", аналізу якого присвячена величезна  за об'ємом література, то дане поняття, з одного боку, широко вживається в  значенні "суспільне", таке, що "відрізняється, протистоїть природному". З іншого боку, використовуються різні контексти "вузького" розуміння соціального (соціально-побутового, мікросоціального, тобто того, що оточує індивіда, забезпечуючи відтворення його життєдіяльності, а також колективного, спільного буття людей та ін.). Все це, зрозуміло, специфічно забарвлює, визначає зміст і об'єм поняття "соціальні технології", яке все більш стійко характеризується як сукупність методів розв'язання тієї або іншої соціальної проблеми.

     В зв'язку з цим можна говорити про  різні підстави диференціації, угрупування  соціальних технологій.

     Існує диференціація соціальних технологій за сферами: специфічні соціальні технології регулювання, рішення проблем сфери  виробничо-економічних, суспільно-політичних, духовно-культурних і соціально-побутових відносин. У статистиці звичайно виділяються галузі (сфери) народного господарства: транспорт, сільське господарство, наука, охорона здоров'я, зв'язок, освіта та ін., відповідно до яких диференціюються і соціальні технології, перш за все, звичайно, технології управління, контролю, регулювання господарсько-економічних відносин.

     За  кордоном, а останніми роками і  в Україні широко поширюється  і такий варіант поділу соціальних технологій залежно від сфер діяльності: соціальні технології, використовувані переважно в області бізнесу, державного управління і "третього сектора" (діяльність некомерційних неурядових організацій).

     Досить  широко поширена диференціація соціальних технологій за предметом і об'єктом, отримуваним результатом: технології отримання нової інформації, культурних цінностей, окремих побутових послуг та ін.

     За  характером новизни  або традиційності  розрізняють інноваційні і традиційні соціальні технології. Не менш характерне і корисне осмислення відмінностей соціальних технологій за ознакою характерних властивостей розвитку і функціонування суспільства.

     Особливо  важливою і цінною є диференціація  соціальних технологій за основними завданнями, проблемами соціального захисту, що розрізняються способами надання допомоги потребуючому. По суті при цьому вся практика соціальної допомоги диференціюється за особливими моделями соціальної роботи, що передбачають різні способи надання допомоги потребуючому.

     Нарешті, можна говорити про диференціацію соціальних технологій, сформованих під впливом різних теорій соціальної роботи, перш за все психолого- і соціолого орієнтованих, а також комплексних. Таке угрупування концепцій соціальної роботи стимулює розвиток соціальних технологій різного типа [22, с. 21].

     Оптимізація розвитку і функціонування об'єктів, суб'єктів, явищ, соціальних процесів настійно вимагає технологічного підходу  до управління соціальною діяльністю, бо масштаб змін, що відбуваються, залучення  людських, матеріальних, інформаційних  та інших ресурсів настільки великі, що спонтанність, стихійність такого руху, надмірна кількість помилок привели б до невиправданої витрати сил і засобів. Технологізація соціальних процесів має на увазі:

     1) поділ, розчленовування процесу  на внутрішньо взаємозв'язані етапи, фази, операції;

     2) поетапну координацію дій, направлених  на досягнення шуканого результату;

     3) однозначність виконання включених  в технологію процедур і операцій [24, с. 21-22].

     Технологізація  як розробка і використання певної сукупності прийомів і способів дії на об'єкт (процес) базується на технологіях, соціальна технологізація – на соціальних технологіях.

     Соціальні технології звичайно можна трактувати з урахуванням двох точок зору. По-перше, як способу застосування теоретичних  виведень тієї або іншої науки в рішенні практичних задач. Суспільні науки перш за все вирішують практичні задачі, пов'язані з функціонуванням і вдосконаленням соціальних об'єктів (в даному випадку під соціальними об'єктами розуміються не тільки групи, шари окремих індивідів, але й соціальні явища і процеси). По-друге, під соціальними технологіями мають на увазі також сукупність прийомів, методів і дій, які застосовуються для досягнення поставленої мети в процесі соціального розвитку, рішення тих або інших соціальних проблем. Це конкретніша характеристика соціальних технологій, пов'язана, природно, з першою точкою зору.

     Представляється плідною спроба деяких авторів виділити в соціальних технологіях дві  форми: 1) програми, що містять процедури  і операції (як способи і засоби діяльності); 2) саму діяльність, побудовану відповідно до таких програм [22, с. 22].

     М.С. Данакін конкретизує визначення соціальних технологій як спосіб здійснення діяльності на основі її раціонального  розчленовування на процедури і  операції з їх подальшою координацією і синхронізацією і вибору оптимальних засобів, методів їх виконання.[23, с. 296]. Достоїнством даного визначення є, зокрема, те, що його можна віднести до всіх видів людської діяльності, зокрема, звичайно ж, до соціальної роботи як інтегрованого, універсального виду діяльності, направленої на задоволення соціально-гарантованих і особових інтересів і потреб людей, і перш за все соціально вразливих груп населення.

     Соціальні технології – це специфічний соціальний інститут інновацій і соціальної творчості, організацій і самоорганізацій різних видів соціальної діяльності і соціальної взаємодії, прогнозування і діагностики параметрів соціальних процесів.

     Необхідно також звернути увагу на особливу значущість в розумінні і реалізації соціальних технологій соціологічного знання, розробки програм соціологічного дослідження соціальної проблематики, зокрема соціальної роботи. Методологічна частина програми фактично є трактуванням способів застосування теоретичних висновків у вирішенні соціальних проблем. Методична ж (процедурна) частина – це не що інше, як сукупність, по-перше, прийомів і методів отримання шуканої інформації, по-друге, націленість на вироблення таких висновків, рекомендацій і пропозицій, які сприяли б вирішенню соціальних проблем, зокрема проблем соціальної роботи з різними групами населення.

     Загальні  технології соціальної роботи: діагностика, профілактика, адаптація, реабілітація, корекція, соціальна терапія, соціальна експертиза, прогнозування, проектування, посередництво, консультування. Окремі наукові видання до загальних технологій соціальної роботи зараховують соціальне забезпечення, соціальне страхування, опіку і піклування.

     Спеціальні (прикладні) технології соціальної роботи у своїй основі становлять визначені  технологічні процедури надання  допомоги конкретним категоріям і соціальним прошарком, що потребують підтримки.

     Отже, новим підходом до організації соціальної роботи і системи соціальних послуг є соціальні технології і технології соціальної роботи. Соціальні технології тісно пов’язані з етикою соціальної роботи, етичними принципами соціального захисту і підтримки.

     2.2. Технології соціальної роботи з сім'єю, що переживає конфлікт. Стосовно сімей різних категорій клієнтів: осіб з особливими потребами, пенсіонерів, військовослужбовців, біженців і т.д. – використовуються різні технології соціальної роботи. Види і форми соціальної допомоги, мета яких – збереження сім'ї як соціального інституту в цілому і кожної конкретної сім'ї, що потребує підтримки, можна розділити на екстрені, тобто направлені на виживання сім'ї (екстрена допомога, термінова соціальна допомога, негайне видалення з сім'ї дітей, що перебувають у небезпеці або залишені без піклування батьків), направлені на підтримку стабільності сім'ї, на соціальний розвиток сім'ї та її членів [22, с. 254].