Технології соціальної роботи з сімейними конфліктами

     Нарешті, буває і так, що чисто когнітивний, за своєю суттю, конфлікт уявлень  про характер виконання сімейних функцій виявиться дуже неприємними емоціями, для ліквідації яких ми вдаємося до прямих поведінкових акцій, знову-таки добиваючись узгодженості між трьома рівнями міжособових взаємостосунків. Саме через дію принципу "багаторівневої кругової каузальності" навіть досвідченим психологам буває досить важко визначити, де (на якому рівні) і з-за чого саме почався конфлікт. Це можливо при тривалому, уважному і неупередженому самоспостереженні і відповідному спостереженні за діями іншого. Для цього слід знати основні причини подружніх конфліктів.

     Конфлікти інтересів можна представити як противагу конфлікту когнітивному, що означає протиборство, засноване на зіткненні інтересів різних опонентів (груп, індивідів, організацій).

     Отже, у соціальній психології поки не має  загальновизнаного визначення поняття конфлікту. Деякі фахівці розглядають конфлікт як суперечність між людьми через несумісність їх потреб, мотиви і цілі діяльності, відносин і поглядів, психологічного складу. У зв’язку з тим, що розподіл конфліктів на види представляється досить умовним, чіткої межі між різними видами не існує, і на практиці виникають такі конфлікти: організаційні вертикальні міжособистісні; горизонтальні відкриті між групові і т. д. 

     1.2. Чинники, які призводять до конфліктів у сім’ях

     Неспівпадання інтересів та поглядів – одна з найважливіших причин виникнення конфліктів, яка зумовлюється невмінням чи небажанням поступатися та враховувати бажання партнера. До однієї з причин подружніх конфліктів відносить характер одного з членів сім’ї, а саме такі риси характеру, як емоційну збудливість, запальність, педантичність.

       Причини конфліктів у сім’ях описані багатьма авторами і є дуже різноманітними. Спробуєми систематизувати їх, спираючись на працю В.А. Сисенко, який виявляє такі головні причини сімейних конфліктів:

     1) конфлікти на ґрунті несправедливого розподілу праці (різні поняття прав і обов'язків);

     2) конфлікти на ґрунті незадоволення  яких-небудь потреб;

     3) сварки із-за недоліків у вихованні  [ 20, с. 109].

     З приводу першої причини слід зазначити, що головною в розподілі сімейних обов'язків є саме їх узгодженість, унаслідок чого і традиційна, і егалітарна моделі сім'ї можуть виявитися цілком прийнятними для сімейного благополуччя, якщо вони задовольняють подружжя. Пошуки цієї узгодженості можуть бути зв'язані з конфліктами. Чоловік і дружина можуть чекати від шлюбу дуже різного і по-різному уявляти своє сімейне життя. При цьому чим більш ці уявлення не співпадають, тим менш міцною є сім'я і тим більше в ній виникає небезпечних для неї ситуацій. У подібному випадку можна говорити про неспівпадання ролевих очікувань, ролевий конфлікт, або ширше, про конфлікт уявлень.

     Якщо  члени сім'ї по-різному розуміють  свої ролі і пред'являють один одному неузгоджені, відкидані іншими, очікування і відповідні їм вимоги, сім'я є  свідомо малосумісною і конфліктною. Поведінка кожного, що відповідає його індивідуальним уявленням про свою сімейну роль, розглядатиметься ним як єдино правильна, а поведінка іншого партнера, що не відповідає цим уявленням, як невірна і навіть зловмисна.

     З цими очікуваннями і уявленнями тісно стуляються потреби, які подружжя хотіли б задовольнити в шлюбі. Якщо уявлення не співпадають, то і потреби перебувають у взаємному узгодженні: ми прагнемо задовольнити зовсім не ті потреби, які є актуальними для іншого, і відповідно, чекаємо від нього задоволення тих наших потреб, які він якраз задовольняти не збирається. Таке узгодження переходить спочатку в прихований, а потім і у відкритий поведінковий конфлікт, коли один з подружжя з його очікуваннями і потребами стає перешкодою для задоволення бажань, намірів і інтересів іншого.

     Відомо, що сімейно-шлюбні потреби чоловіків  і жінок сильно розрізняються. Виявлені також вікові відмінності сімейно-шлюбних  потреб: якщо у молодому віці (20-30 років) для жінок найбільш важлива емоційна, сексуальна, душевна сторона відносин (щирість і відвертість у спілкуванні), то на відрізку 30-40 і 40-50 років разом з комунікативною стороною все більш значущою стає присвячення чоловіка сім'ї (виконання чоловіком бать

     ківських  обов'язків по відношенню до дітей), а після 50 років – фінансова підтримка з боку чоловіка і допомога по дому.

     На  конфлікти в сім'ї впливають  також неадекватні і суперечливі  сімейно-шлюбні уявлення і очікування. У психологічній літературі виділяються  три основні причини неспівпадання сімейно-шлюбних уявлень молоді. Перша з них пов'язана з тим, що наші уявлення про шлюб і сім'ю дедалі більше уточнюються, насичуються подробицями, оскільки сім'я все менше відповідає схемі функціонування, що склалася в століттях.

     Раніше  діюча схема передачі сімейного досвіду від батьків до дітей стала все частіше давати збої. Так, за даними опитування, проведеного в Естонії ще у середині 1970-х років, тільки 12% молодожонів мали намір повністю слідувати в своїх взаєминах прикладу батьків, близько 60% збираються робити це частково, а інші бачать свою сім'ю зовсім іншою, ніж сім'ю батьків.

     Друга причина полягає в тому, що сімейно-шлюбні уявлення в даний час дуже далекі від ідеалу. Дослідження, проведені  у Вільнюсі, показали, що ці уявлення часто обмежені якою-небудь однією стороною життя, переважно господарсько-побутовою або сексуальною. Виявилось, що в більшості випадків детальніше обговорювалися обов'язки не тієї статі, до якої належав опитуваний, а протилежної. Найбільша розбіжність між молодими чоловіками і жінками виявилася в уявленнях про те, яким чином можна підтримувати хороші відносини в сім'ї. Представники сильної статі своє основне завдання бачили в її матеріальному забезпеченні, забуваючи про моральну і емоційну підтримку, яку чоловік зобов'язаний надавати дружині. На відміну від них, представниці слабкої статі підкреслювали значення цієї підтримки і детально її обговорювали [11, с.134].

     Третя причина полягає в тому, що конфлікт уявлень молодого подружжя може загострюватися і посилюватися із-за дуже слабкого знання уявлень один одного. Це відбувається, по-перше, тому, що в період передшлюбного залицяння вони вважають за краще обговорювати будь-які теми, окрім тих, які безпосередньо відносяться до сімейних відносин. По-друге, з'ясувати уявлення один одного їм заважає дуже коротка тривалість цього передшлюбного залицяння.

     При опитуванні 266 американських сімейних консультантів з'ясувалося, що в 9 з 10 сімейних пар, що звертаються по допомогу, виявляються складнощі в спілкуванні. Проблеми розташувалися таким чином:

• труднощі комунікації – 86,6%;
• проблеми, пов'язані з дітьми та їх вихованням, – 45,7%;
• сексуальні проблеми – 43,7%;
• фінансові проблеми – 37,2%;
• дозвілля – 37,6%;
• відносини з батьками – 28,4%;
• подружня невірність – 26,6%;
• домашнє господарство – 16,7%;
• фізичні образи – 15,7%;
• інші проблеми – 8,0% [20, с. 111].

     Отже, в подружніх взаємостосунках  дуже велика роль подружніх комунікацій, навичок і культури спілкування. На ілюзії і пастки в спілкуванні, що часто приводять до конфліктів, звертала увагу В. Сатір. [5, с. 123].

     Американські  дослідники В. Метьюз і К. Міхановіч  виділяють 10 найбільш важливих відмінностей між щасливими і нещасливими  сімейними союзами.

     Виявилось, що в нещасливих сім'ях дружини:

     1) не думають однаково з багатьох  питань і проблем;

     2) погано розуміють почуття іншого;

     3) говорять слова, які дратують  іншого;

     4) часто відчувають себе нелюбимими;

     5) не звертають уваги на іншого;

     6) відчувають незадоволену потребу  в довірі;

     7) відчувають потребу в людині, якій можна довіритися;

     8) рідко роблять компліменти один одному;

     9) вимушені часто поступатися думці  іншого;

     10) бажають більшої любові [20, с. 112].

     С.В. Ковальов стверджує, що, на думку багатьох психологів, для щастя сім'ї необхідний достатньо обмежений комплекс чисто  психологічних умов:

• нормальне безконфліктне спілкування;
• довірчість і емпатія;
• розуміння один одного;
• нормальне інтимне життя;
• наявність дома [20, с. 112].

     В.А. Сисенко підрозділяє всі відносно неблагополучні сім'ї на три типи: конфліктні, кризові і проблемні.[20, с. 159].

     До  конфліктних подружніх союзів відносяться такі, в яких між подружжям є сфери, де їх інтереси, потреби, наміри і бажання постійно приходять в зіткнення, породжуючи особливо сильні і тривалі негативні емоції.

     До кризових – такі, де протистояння інтересів і потреб подружжя носить особливо різкий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності сім'ї.

     Проблемні подружні союзи  – такі, які зіткнулися з особливо важкими життєвими ситуаціями, здатними завдати відчутного удару стабільності шлюбу: відсутністю житла і тривалою хворобою одного з подружжя, засудженням на тривалий термін і т.п. Проте об'єктивні обставини життєдіяльності сім'ї впливають на її благополуччя тільки через їх суб'єктивну оцінку подружжям. У спеціальній медичній літературі існує поняття "невротична сім'я", вживане для характеристики сім'ї, в якій один член подружжя або обидва страждають тими або іншими неврозами, а останні накладають дуже помітний і суттєвий відбиток на подружні взаємостосунки.

     А.Н. Харитонов і Г.Н. Тимченко розробили  авторську концепцію суті (визначення і ознаки) труднощів сімейних відносин. [15, с. 97].За визначенням авторів, важкі сімейні відносини (сімейні труднощі) – це негативні, деструктивні міжособові відносини в сім'ї, що пов'язані з незадоволеністю базових потреб і вимагають додаткових зусиль кожного члена сім'ї і всієї сімейної групи на шляху досягнення гармонії, зрілості і нормального функціонування.

     Генералізована  ознака сімейних труднощів виражається  в незадоволеності або фрагментарній  задоволеності базовими потребами членів сім'ї (або хоч би одного з подружжя) в процесі труднощів спілкування, незадоволеністю шлюбом, сімейним життям у цілому.

     Основні одиничні ознаки важких відносин:

     1. Недостатня психофізіологічна сумісність  подружжя, зокрема сексуальна, негативне або неясне сприйняття фізичної привабливості, прийнятності членів сім'ї один одним.

     2. Недостатня особова зрілість  батьків, дітей (або тільки  подружжя) відповідно до статі,  віку, ролі в сім'ї. Індикатори  особового показника: наявність  внутрішньо особових конфліктів, тривожність, невпевненість, психічне напруження, симптоми невротичних реакцій, неврозів; труднощі поведінки, акцентовані риси; недостатня адекватність у рівні зрілості різних особових сфер члена сім'ї; неповна адаптованість у мікросоціальних процесах; труднощі саморегуляції своїх станів, почуттів, поведінки та ін.

     3. Відсутність взаємного прагнення  в задоволенні базових потреб  чоловіка, дружини, дітей з боку  подружжя-батьків.

     4. Переважаюча наявність у контактах,  зв'язках усередині сім'ї негативних, деструктивних емоцій, почуттів разом з присутністю позитивних, конструктивних емоцій, почуттів.

     5. Когнітивне узгодження в сприйнятті, розумінні, збігу цінностей подружжя, батьків і дітей.

     6. Ригідність, конфліктність, конкуренція,  безкомпромісність, слабка адаптивність у між особовій поведінці членів сім'ї.

     7. Утруднений пошук методів, способів, видів рішення різних проблем  в процесі життєвого циклу  сім'ї [5, с. 112].

     Сприйняття  конфліктних ситуацій в подружньому  житті, перш за все, залежить від особистих якостей кожного з подружжя. Труднощі контролю власної поведінки виникають і в ситуаціях постійної перевтоми. Так, у заміжніх працюючих жінок в домашньому середовищі виникають неадекватні реакції, коли вони гостро реагують на звичайні витівки або провину дітей, заняття чоловіка і т.д.

     Багато  конфліктів можуть бути хронічними. Звичайно хронічні конфлікти пов'язані з  соціально-психологічними установками  особи, що складаються протягом усього життя. Це може бути принципове несхвалення  якихось особливостей способу життя і поведінки чоловіка або дружини. За хронічними конфліктами стоять незадоволені потреби і принципова несумісність характерів, соціально-психологічних установок, поглядів, життєвих позицій. Їм властиві глибина і постійність. Найчастіше, з погляду подружжя, хронічні конфлікти практично нерозв'язні і майже завжди представляють для шлюбу небезпечну ситуацію. У разі хронічних конфліктів бажана допомога сімейного консультанта або психотерапевта.