Стратегічні аспекти розвитку освіти’

Економічна віддача від  освіти найбільш прямо знаходить  свій вияв у сфері підготовки кваліфікованої робочої сили. Освіта та професійна підготовка фахівця у певній галузі діяльності безпосередньо проявляються у формуванні його загальної обізнаності, володінні певними навичками  та уміннями виконувати конкретні функції, від рівня кваліфікації залежить його якість. Затрати на освіту знаходять  свій прояв у підвищенні продуктивності праці працівників, а отже — у  зростанні доходу працівника, підприємства, суспільства в цілому.

Поряд із прямими економічними віддачами не менш важливими для  суспільства виступають екстерналії, тобто зовнішні ефекти освіти. Непрямі  вигоди можуть мати місце при освіченості  неактивної, незайнятої частини населення. Незайняте населення частіше  представлене жінками, дітьми та особами  похилого віку. Освіта жінок може проявитися значною економічною результативністю головним чином тому, що самою природою їм надана провідна роль у виконанні  важливої соціальної функції — вихованні  дітей. Освічені жінки вже потенційно можуть передати своїм дітям більше знань, сприяти їх гармонійному розвитку, вони краще доглядатимуть за здоров’ям та збалансованим харчуванням членів своєї родини, а, до речі, за даними західних досліджень, на здоров’я дітей набагато більший вплив справляє освіта матері, ніж батька. Освіта батьків завжди виступає фундаментом, початковим капіталом для нагромадження інтелекту дітей.

Національно-патріотичні  ідеї та цінності, висока духовність та політична обізнаність — ці важливі  моменти в основному мають  поширюватися через систему освіти. Етичні та моральні цінності втілюються у свідомість молоді системою освіти поруч із сімейним вихованням, тим  самим формуючи підвалини морального здоров’я народу. Завданням освіти є не тільки надання інформації, а задіяння за її допомогою внутрішніх можливостей людини до свого розвитку. Саме моральні, патріотичні цінності складають духовний фундамент життя  народу як спільноти, об’єднаної спільними  ідеями та устремліннями. Процес сталого  розвитку суспільства залежить від  багатьох чинників, серед яких духовний компонент спільноти є одним  із визначальних.

Система організації освіти, принципи доступності і селективності  забезпечують молоді після закінчення загальної середньої школи подальше навчання. Важливо, щоб вищі ступені  освіти були відкриті в першу чергу  для талановитої молоді, незалежно  від її фінансових можливостей.

У процесі навчання розвиваються здібності молоді до розумової праці, формуються навички логічного мислення. Від того, які саме знання і в  якій методичній формі вони надаються, залежить їх сприйняття молоддю та розвиток її інтелектуальних здібностей. В процесі навчання формується і  наукове мислення, здатність до наукової роботи, кропіткої наполегливої дослідницької  праці. Зрозуміло, що широта наукового  мислення, навички наукової роботи лежать в основі прогресу, досягнутого  країною у науково-дослідницькій  діяльності і — як наслідок —  її результатів, втілених у виробництво.

Освіта є тим важливим соціальним інститутом, що впливає  на рівність особистості в суспільстві. Через освіту соціальний статус та функції людини можуть розвиватися  й поліпшуватися. Проблема нерівності освітніх можливостей (географічних, статевих, соціально-економічних) тісно пов’язана  з нерівністю розподілу доходів, культурних благ, політичної влади. Саме освіта може стати детермінантою  розриву між елітою та більшістю  пересічних громадян, сприяти мобільності  між поколіннями.

Освіта відіграє життєво  важливу роль у поліпшенні відносин людини до довкілля. Вже давно є  розуміння того факту, що розвиток, націлений на кращу якість життя, знаходиться під сильним впливом  навколишнього середовища. Не можна  більше ігнорувати того факту, що фізичні  і біологічні процеси можуть дати небажані наслідки. Такі проблеми, як дефіцит води, надмірна експлуатація землі і надр, швидка урбанізація є симптомами «хворого» розвитку.

Усвідомлення доленосної ролі освіти в розвитку сучасного  суспільства стало основою прийняття  багатьма країнами світу стратегічних проектів і програм: «Освіта двотисячного року» (ФРН), «Освіта Америки ХХІ  століття» (США), «Освіта майбутнього» (Франція), «Модель освіти ХХІ століття» (Японія) та інші, в яких основні напрями  розвитку національних систем освіти розглядаються як вирішальний фактор досягнення конкурентоспроможності країни в світовому просторі та забезпечення її сталого економічного і соціального  розвитку.

Країни світу, як розвинені, так і ті, що розвиваються, знаходяться  в процесі постійного пошуку і  трансформації своїх національних систем освіти, які мають відповідати  новим вимогам становлення інформаційного суспільства. Різні за глибиною і  характером здійснюваних заходів, процеси  перебудови спрямовані на пошук таких  систем організації, управління і фінансування освітньої діяльності, які будуть більш ефективні, дійові, забезпечуватимуть  високу якість освітніх послуг, а отже, і більш високий рівень загальної  грамотності, громадської свідомості та професійної компетентності громадян.

Стратегія розвитку системи  освіти визначається державою в особі  її виборних і виконавчих органів  та органів громадського самоврядування. Водночас сам по собі інститут держави  не може залишатися незмінним в новому соціальному сценарії, в тому числі  і відносно освіти.

3. Формування механізму стратегічного управління освітою та виявлення стратегічних цілей системи освіти.

Отже, по суті вище вже сформульована  перша група стратегічних цілей  для формування гармонійно розвиненої особистості людини, яка навчається. Вона корисна суспільству в особі  двох споживачів: навколишнього соціуму  та роботодавця.

Для кожного з двох суспільних «споживачів» пріоритет мають визначені  параметри гармонійно розвиненої особистості. Скажімо, якщо для навколишнього  соціуму на перше місце необхідно  поставитиморальність, то для роботодавця  тепер головне мати професійно підготовленого освіченого співробітника (менеджера, інженера, юриста, економіста, робітника). Утім, на багатьох японських фірмах вже сьогодні на роботу швидше приймуть людину моральну, але недостатньо  компетентну, ніж великого професіонала з недостатнім рівнем морального розвитку.

Пануюча тепер в українському суспільстві аморальність, що характеризується безсоромним збагаченням одних  коштом інших, зухвалим нехтуванням  влади тощо, має глибоке коріння. Вони походять із неповаги до чужої  праці і, відповідно, до людей, які  працюють.

Проблему моральності, основа якої полягає у недостачі поваги до людей та природи, потрібно вирішувати в системі освіти через відслідковування ступеня досягнення відповідної  цілі за допомогою вимірювання рівня  морального розвитку дітей дошкільного  віку, школярів-початківців, а потім  тих, хто навчається в середній та старшій школі, студентів.

Своєрідність кваліметричного  показника рівня морального розвитку (а також творчого і фізичного  розвитку і здоров'я) полягає у  тому, що він має подвійний рейтинговий  характер: абсолютно порівнюваний як з ідеалом (нормою), так і з параметрами  інших учнів. Так можна виявити  відхилення в динаміці від норми  і порівняння з показниками інших  учасників рейтингового ряду.

Подібна своєрідність кваліметричного  показника дає змогу використовувати  його як потужний мотиватор активізації  процесу самовдосконалення учня, пробуджуючи внутрішню змагальність для досягнення планки-норми і  з іншими, що зумовлене прагненням бути не гіршим від інших (соціальний закон поведінки людини в соціумі, вперше відкритий Ш. Фур'є).

Найвищі результати з використанням  такого мотиватора можуть бути отримані під час реалізації цілей підвищення рівня морального і фізичного  розвитку учнів та студентів (це надзвичайно  важливо в умовах слабкого здоров'я  нації) через залучення їх до процесу  самовдосконалення на основі змагальності. За умови введення певних зовнішніх  стимулів, мотивуючий вплив змагальності можна суттєво посилити.

Друга група стратегічний цілей пов'язана зі сприянням  самореалізації людини не лише безпосередньо  в системі освіти, а й упродовж усього її життя. Ключ до такої самореалізації — у пізнанні людиною самої  себе, імпульс до цього можуть надати сім'я та система освіти. Іншими словами, йдеться про стратегічні цілі, які можуть задовольнити ще одну важливу  суспільну потребу — потребу  кожної людини в реалізації свого  «ЕГО». Це винятково важливо для  системи відносин, характерних для  громадянського суспільства. Проте  на цей фактор у діючій технократичній системі державного управління нині не звертають уваги. Водночас саме система  освіти може надати первісний імпульс  для самопізнання людиною свого  «ЕГО» (спочатку через зовнішні спостереження, а потім — залучення особи, яка навчається, до процесу самопізнання).

Кваліметричні оцінки характерних  рис особистості, за якими спостерігають, а також психомоторних якостей, здібностей, прагнення до самопізнання дають змогу кількісно визначити  ступінь їх наявності (через відповідні прояви) у кожного, хто навчається, починаючи вже з дошкільного  віку. Сучасна психологічна наука  підтверджує факт можливого раннього прояву певних характерних рис (зокрема  лідерства та організаційних здібностей у процесі певних дитячих ігор). До речі, під час постановки стратегічних цілей, пов'язаних із необхідністю спостереження  у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку ступеня наявності тих чи інших характерних рис особистості або здібностей, сама індустрія розробки дитячих ігор дає потужний імпульс творчого розвитку.

На рис. 1 представлено дві  групи стратегічних цілей системи  освіти, які необхідно чітко виділяти саме в контексті формування громадянського суспільства. Їх досягнення можна виміряти за допомогою кваліметричного інструментарію.

Основні засоби досягнення стратегічних цілей системи освіти

Основними засобами, що забезпечують досягнення стратегічних цілей, є два  види основних ресурсів: економічні та людські (зараз термін «людські ресурси» замінюють терміном «людський потенціал»). До економічних ресурсів належать, насамперед, фінансові, матеріально-технічні і паливно-енергетичні, без яких не можуть функціонувати установи і  заклади освіти, і які в технократичній системі управління вважають вирішальними.

Із позицій антропосоці-ального  управління громадянським суспільством первинним ресурсом вважають людину, яка забезпечує виготовлення кінцевого  продукту, в нашому випадку, гармонійно розвиненої особистості, адекватної громадянському суспільству (тобто індивіда, який самореалі-зується  впродовж усього свого життя у  всій квадрі сфер власної життєдіяльності  — в сім'ї, в трудовій діяльності, в системі освіти, на місці проживання та відпочинку).

Нині очевидний дефіцит  економічних засобів, який відчуває система освіти (особливо на дошкільному  та шкільному рівнях), затьмарив  і відсунув на другий план ресурси  людські. Цей дефіцит змусив комерціалізувати всю діяльність закладів освіти (і  займатися, зокрема, поборами з батьків), а найбільш активну частину вчительсько-виховательського корпусу примусив шукати роботу в  іншій сфері. Усе це не могло не позначитися на різкому погіршенні загалом якості цінного кінцевого  продукту. Особливо виразне масове небажання учнів та студентів  вчитися та невміння це робити.

На цей факт суттєво  вплинули зовнішні умови функціонування системи освіти, включаючи той  самий дефіцит економічних ресурсів. Але є ще одна обставина, вже внутрішнього характеру, про яку слід пам'ятати  — це якість кадрового потенціалу дошкільних закладів освіти та початкових шкіл. Тут особливо важлива роль учителя початкової школи, який активно  розвиває первинні задатки учнів  до пізнання. Навчити дітей учитися  та прищепити їм основи моральної  поведінки (безумовно, спільно з  батьками) — обов'язкова функція  вчителя початкової школи.

Суттєвим ресурсом досягнення стратегічних цілей системи освіти є організація доцільної трудової діяльності всього персоналу: від органів  управління до закладів освіти.

Третій елемент стратегічного  блоку управління системою освіти (місія  — стратегічні цілі — засоби досягнення стратегічних цілей) такий (рис. 2).

У межах формування громадянського суспільства в Україні слід звернути увагу на організацію доцільної  трудової діяльності персоналу в  системі освіти, маючи на увазі  те, що економічні ресурси завжди можна  «здобути» за допомогою відповідної  політичної волі пануючої влади (наприклад, за допомогою створення спеціального «прозорого» освітнього фонду з  цілеспрямованим перерахунком туди фінансових засобів від податків на «багатих», тобто податку на нерухомість  і автомобілі, вартістю, що перевищує 30 тис. дол. США, відповідно збудованих та придбаних після 1991 року. Очевидно, такий закон оподаткування «пройде» в парламент як найбільш моральний  з усіх прийнятих дотепер законів.

В основі сучасного розуміння  суспільного прогресу лежить нове бачення  освіти та громадської свідомості як важливих складових сталого розвитку, який розуміється як «процес змін, в якому використання ресурсів, управління інвестиціями, орієнтація на технологічний  розвиток та інституційні зміни знаходяться  в гармонії та підвищують сучасний і майбутній потенціал для  задоволення людських потреб і бажань» [1; р. 5].