Становлення соціальної роботи з сім’єю в зарубіжних країнах

На підставі результатів розслідування справи соціальний працівник може зробити три речі:

1. Забрати дітей з  сім'ї із-за того що дитині  загрожує небезпека;

2. Залишити справу  відкритою і надавати сім'ї допомогу;

3. Закрити справу через  відсутність небезпеки [31, c.126].

Фостер - Догляд та Фостер-Догляд з лікуванням:

            1. Система фостер - догляду здійснюється на рівні округу і за допомогою інших неприбуткових організацій

  2. Штат дозволяє будь-якій сім'ї, яка бажає забезпечити тимчасову турботу. Дітям забраним з їхнього рідного будинку, стати фостерними батьками

  3. Ці родини повинні пройти складну процедуру, засновану на вимогах, встановлених штатом, для дозволу стати фостерної родиною

  4. Фостер відхід з лікуванням призначений спеціально для дітей із серйозними емоційними або сексуальними проблемами, а так само з проблемами в поведінці

  5. фостерні сім'ї отримують грошову допомогу від штату в розмірі $ 300-500 щомісяця, при цьому розмір допомоги залежить від віку дитини, і $ 1000, у разі якщо це дитина з особливими потребами [31, с.126].

Інші Служби, які надають послуги сім'ям і дітям:

Неприбуткові  Служби

Включають служби, що надають  допомогу батькам (послуги, які дають  можливість їм відпочити від дітей і забезпечують дітям цікаве і веселе проведення часу), а також медичну і юридичну допомогу.

Прибуткові  Служби

-   Терапія для батьків і дітей

- Батьки повинні бути платоспроможні для отримання таких послуг

- В більшості випадків оплата за надання терапії покривається страховкою

- Зараз якнайкращий тип терапії, що надається дітям, які піддавалися поганому зверненню або отримали травму, – когнітивна поведінкова терапія, направлена на травму

- У Медісоні існує декілька організацій, які спеціалізуються на цьому типі терапії

Служби для дорослих і дітей – інвалідів:

• Округи мають бюджети, встановлені штатом.
• Послуги які здійснюються округами включають службу по працевлаштуванню, медичне спостереження, транспортування, послуги, пов'язані з лікуванням.
• Соціальні працівники допомагають забезпечувати ведення справи пацієнта і сприяють направленню клієнта в необхідну для нього службу, також забезпечують підтримку клієнта в соціумі.
• Більшість послуг, що надаються даним персонам, оплачуються бюджетом округу або штату або щомісячними чеками, які інваліди отримують від федерального уряду.

Отже, ми можемо зробити висновки, що кожна сім'я є особливою і єдиною в своєму роді і тому працівники соціальних служб розробляють різноманітні підходи для вирішення тих чи інших проблем з якими сім'ї усього світу стикаються кожний день. Як показує зарубіжний досвід соціальна допомога сім'ям і дітям стає все більш диференційованою за рахунок соціальних служб, спеціальних консультативних центрів для самотніх матерів і батьків, а також за рахунок кращої спеціалізації соціальних працівників.

2.2 Особливості організації соціальної роботи з сім’ю в європейських  країн

У світовій теорії та практиці соціальної роботи, соціального  захисту сім'ї, материнства і дитинства  сімейний соціум розглядається як пріоритетна сфера соціальної політики. Звідси значимість і місце сімейної педагогіки в системі професійної підготовки майбутніх фахівців з соціальної роботи з сім'єю [31, c.143].

Одне з головних завдань  будь-якого суспільства і держави - здійснення права дитини на виховання в сім'ї. Ці права зафіксовані як в міжнародних документах (Конвенція ООН про права дитини, Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей тощо), так і в законодавчих актах кожної держави.

У більшості країн  світу в останні 20 років спостерігається тенденція щодо відмови від великих дитячих установ і підтримка дітей в їх природному (сімейному) середовищі проживання, тому розвиваються альтернативні форми сімейного виховання дітей. За пріоритетністю форми опіки в міжнародній практиці визначаються таким чином: 1) усиновлення; 2) опіка в сім'ях родичів; 3) прийомна сім'я; 4) інтернатний заклад. У багатьох країнах світу, зокрема у Великобританії, не залишилося дитячих будинків, шкіл-інтернатів у традиційному розумінні. Для дітей, які зазнали тяжких психологічних травм та потребують тимчасового або тривалого відокремлення від родини, існує можливість перебування у закладах типу «групових будинків» [14, с.39].

У Швеції система піклування про дітей пройшла у своєму розвитку два етапи: - перший (40-80 ті pp. XX ст.) - закриття дитячих будинків; другий (90-ті pp.) - введення сім'ї в установи догляду за дітьми. Роботу із закриття дитячих будинків проводив заклад «Барнбюн Ско» (Стокгольм), який протягом багатьох десятиліть є ідеологічним центром розробки системи соціальної турботи про дітей як у Швеції, так і в інших скандинавських країнах. Стратегія полягала в тому, що розробляючи і вживаючи заходи, необхідно поставити в центр уваги не тільки дитину та її сім'ю, а й також паралельно протистояти процесам, які виключили сім'ю із суспільства [21, с.10-11].

У західних європейських країнах поширеними є «fostering»  і «mainstay» як особливий вид опікунства і передачі дитини в сім'ю на виховання. «Fostering» - це перебування в чужій  сім'ї до повноліття, протягом тривалого часу в нормальних умовах при збереженні контактів із справжньою сім'єю. «Mainstay» - це догляд за дітьми від 11 до 17 років, який здійснюється кілька місяців, поки не налагоджуються обставини і умови життя в сім'ї. Якщо труднощі зникають - дитина повертається в сім'ю, якщо ні - оформляється «fostering» [5, с.16-18].

Цікавим є досвід організації  «дитячих селищ». Автором системи  «дитячих селищ» був австрійський педагог, лікар Герман Гмайнер (1919-1985). У 1949 р. він створив перший дім для дітей, позбавлених батьківського піклування. У кінці 1950 р. п'ять будинків становили там «дитяче селище». У 1993 р. установи такого типу діяли вже у 120 країнах світу. Найбільшим «дитячим селищем» в Європі вважається селище Хінтербрюль (Австрія), в якому 24 будинки. «Дитяче селище» - відкрита установа, яка не має ні огорожі, ні охоронців. За розкладом його можуть відвідувати як фізичні особи, так і представники установ, які роблять пожертвування. До нього приймають дітей у віці до 10 років. У будинках живуть 6-8 дітей. Вони ходять у місцеву школу. «Дитяче селище» має власний дитячий садок. Частина дітей може передаватися на усиновлення чи патронат. Після випуску у 15 років до остаточного життєвого самовизначення вихованці можуть знаходитися у дитячому домі, де передбачена посада наставника-вихователя [20, с.29-30].

Важливою є робота з дітьми-інвалідами та їх медико-соціальна  реабілітація. Протягом останніх 30 років  світова спільнота напрацювала  певні підходи до вирішення проблем  дітей-інвалідів, які відображені в багатьох документах ООН, деклараціях, програмах, принципах, правилах. Головна мета в цьому напрямку - досягти такого становища, коли дитина-інвалід буде здатна реалізувати свою соціальну функцію так само, як і здорова дитина (трудова діяльність, навчання, здатність до читання, писання, самостійного пересування, комунікативні здібності). У багатьох країнах це завдання забезпечують спецшколи чи спецкласи звичайних шкіл, ефективним є навчання на дому. Діти з деякими фізичними вадами можуть навчатися і за програмою для звичайних дітей, але для цього не завжди є необхідні можливості [9, с.25].

Значний обсяг роботи виконують дитячі соціальні служби, які покликані організовувати і  забезпечувати соціальну реабілітацію дітей-інвалідів. Чимало складних проблем виникає у сім'ях, де виховуються діти-інваліди. Залежно від характеру та обсягу цих проблем соціальні працівники формують і реалізують спеціальну програму допомоги сім'ї, яка виховує дитину-інваліда [15, с.91].

У Болгарії, Угорщині, на Кубі організовано денні реабілітаційні стаціонари, в яких забезпечуються умови для проведення комплексу відновлювальних заходів. В Австрії з 1993 р. діє закон, який дозволяє батькам обирати місце навчання: спецшколу чи загальноосвітню школу. А також у цій країні розроблена і діє експериментальна інтеграційна програма, основна ідея якої - соціальна інтеграція дітей-інвалідів. У Польщі практика підготовки дітей-інвалідів до інтеграції в систему загальної освіти здійснюється в сім'ях або у спеціалізованих денних центрах. Особливо цікавим для України є досвід фостерингу, в частині, що стосується дітей-інвалідів. Так, у Великобританії практикують влаштування дітей-інвалідів на виховання у фостерні сім'ї, при цьому пріоритет мають ті потенційно прийомні батьки, які вже мають досвід і знання про специфіку захворювання потенційно прийомної дитини. У Данії діє загальне положення щодо повного інформування про хворобу батьків дитини. У Франції діють центри медико-соціальної допомоги, благодійні центри матері і дитини тощо. У Німеччині спостерігається тенденція переходу від медичного підходу до більш уніфікованого - ранньої стимуляції. У Нідерландах значну роль відіграють батьківські організації. В Іспанії та Швеції діє система курсів для батьків, які мають дітей-інвалідів. Поряд з цим важливе значення має питання доступності споруд і транспорту. У цьому напрямку найбільш суттєві зусилля зроблено у Франції, у країнах Північної Європи і США [15, с.90-91; 4].

Специфічний напрям - допомога сім'ям, що мають розумово відсталих  дітей. У Швеції розумово відсталим дітям гарантується доступ до освіти, розваг, користування благами нарівні з усіма громадянами. Це дозволяє не обов'язково утримувати таких осіб у спеціальних пансіонатах для розумово відсталих дітей, а створювати необхідні умови вдома, забезпечуючи кваліфікований догляд, який здійснює спеціально підготовлений персонал, що перебуває на матеріальному утриманні в муніципалітетах. Вони ж фінансують спеціальні навчальні заклади для розумово відсталих дітей. В окремих країнах Західної Європи, США, Канаді та Австралії, крім лікарень та будинків-інтернатів для розумово відсталих дітей створено ще спеціальні стаціонари та диспансери, налагоджено амбулаторне обслуговування, зокрема, для малолітніх та неповнолітніх осіб. Практичне навчання дітей з інтелектуальними обмеженнями здійснює спеціальний сектор основної загальноосвітньої школи. Оволодіння певними професіями здійснює державна система забезпечення інвалідів з дефектами розумового розвитку [15, с.93].

Сімейний проект «Молода сім'я» був розроблений у Великобританії.

Причиною  створення нового проекту послужили  невдалі розміщення дітей після дитячого будинку в прийомні сім'ї. З'ясувалися багато загальних і приватних чинників, які послужили причиною відмови сімей від прийомних дітей. Разом з тим фахівці виявили і обнадійливі обставини. Виявилось, що діти, що пережили невдале розміщення, все таки отримали від нього користь. Вони почали набувати практичних навиків і навіть почали краще себе вести. Випробувавши прихильність, вони самі почали виражати свою прихильність. У них зародився смак до життя в сім'ї, і майже кожна дитина хотіла зробити ще одну спробу влаштуватися в сім'ю.

Отже, вже більше двадцяти років у Великобританії діє Молода сім'я як форма турботи про дітей, позбавлених батьківського піклування. Вже накопичений значний досвід, який показав, що мостова сім'я – це корисна і маневрена служба, що допомагає знайти прийомних батьків дітям, що виховуються в дитячому будинку. Крім того, як вважають англійські фахівці, в мостові сім'ї можна розміщувати дітей, що ще не поступили в систему опіки. Довгостроковою метою такого розміщення було б усиновлення дитини або возз'єднання його з кровною сім'єю.

Широко розвинені в  зарубіжних країнах Центри сімейного  виховання і сімейної консультації. Робота в цих центрах має переважно психолого-педагогічний характер і її основна мета – допомогти сім'ям або подружжю, у якого проблеми взаємин привели до порушень в поведінці і комунікабельності у дітей і самих батьків. Основна форма роботи – бесіда, причому, вона здійснюється тільки на добровільній основі. Практикуються і відносно нові форми соціально-педагогічної допомоги сім'ї: безпосередня участь соціального працівника в житті сім'ї, коли за добровільною угодою з клієнтом соціальні працівники спостерігають життя сім'ї в буденній обстановці. Свої спостереження фахівці обговорюють разом з членами сім'ї і разом шукають вихід з ситуації, що створилася. Ця робота досить складна, вона вимагає тривалої співпраці з сім'єю і можлива лише за згодою всіх членів сім'ї. Вона використовується в тих випадках, коли інші форми консультації і соціального обслуговування виявилися не дуже результативними [31, c.86].

В даний час консультативна допомога сім'ї і дітям стає все  більш диференційованою за рахунок  збільшеної спеціалізації соціальних працівників. Наприклад, в Германії крім центрів сімейної консультації, працюють спеціальні консультаційні центри для молоді, для матерів і батьків – одинаків, для дітей, що вживають алкоголь і наркотики, а також дітей, що здійснюють правопорушення, суїцид і ін.

Таким чином, проблеми соціальної підтримки сім'ї і дітей в  кризовій ситуації мають різні підходи  на Заході і в Європі. Проте можна  прослідкувати загальні тенденції  і єдині принципи у сфері охорони  і захисту прав дитини, що опинилася в складній життєвій ситуації. До них можна віднести: