Становлення соціальної роботи з сім’єю в зарубіжних країнах

5) розвиток служб допомоги дітям у здобутті освіти[7, с.79].

Важливо звернути увагу  на структуру дитячої соціальної служби, яка включає:

 -       відділ інформації, який здійснює збір і обробку інформації про роботу служби і потреби клієнтів;

• відділ апеляцій, куди можна подати скаргу. Наприклад, у Великобританії в дитячій соціальній службі є книга скарг і вона доступна клієнтам. Скарга обов'язково розглядається, спочатку співробітником, відповідальним за цю роботу, потім, якщо клієнт залишається незадоволеним, незалежним працівником.
• консультативна рада, в яку входять представники різних соціальних служб, члени профспілок, громадських організацій, приватні особи, клієнти. Ця  рада оцінює ефективність діяльності служб, здійснює зв'язки державної соціальної служби з іншими формами організації допомоги дітям[32, с.389].

Будь-який соціальний працівник знає, що сім'я, при всій її самостійності, не існує сама по собі, а тісно пов'язана із зовнішнім світом, з різними організаціями і системами. До таких організацій відносяться соціальні агентства, освітні установи, лікарні, система нагляду за місцем проживання тощо.

У Фінляндії дитячим садочком забезпечуються діти, які мають вагому причину. Через те, що місць в садках не вистачає, у малонаселених районах створили пересувні садки, які працюють по гнучкому графіку.

А у США, навпаки, наголошується на зростанні дитячих установ, створених комерційними компаніями. Найбільша з таких мереж -“Кіндер кэр” яка має більше 950 центрів в США і Канаді. Друга за значенням “Пті академі” яка налічуємо 400 центрів в 24 штатах [23, c.34].

Стають поширеними послуги по догляду за хворим дітьми для працюючих батьків. Ці послуги можуть надаватися вдома, наприклад, посилається доглядальниця додому (“Мама в оренду” у Портленді). Ряд дитячих центрів відкриває лазарети (“Чхаю і кашляю” у Метейрі, штат Луїзіана , “Сопимо і хропимо” у Берклі і ряд інших). Доречно згадати про лікувально-профілактичні денні установи для дітей у Німеччині. Це установи, в яких діти перебувають щодня з 8 до 17 годин. Вони відрізняються від дитячих садів і притулків тим, що мають спеціальне лікувально-профілактичне і терапевтичне обслуговування. Сюди приймаються діти дошкільного і шкільного віку, які своєю поведінкою і своєю психічною конституцією звертають на себе увагу і потребують інтенсивної лікувально-педагогічної допомоги. У цій установі формується невелика група дітей, переважно від 6 до 8 чоловік з двома педагогами, і додатково до них загальною кваліфікаційною службою дипломованих психологів, соціальних педагогів, логопедів, які співпрацюють з дітьми і батьками та з школою [33].

Дуже розвинені в  зарубіжних країнах Центри сімейного виховання. Робота в цих центрах має переважно психолого-педагогічний характер і її основна мета - допомогти сім'ям або подружжю, в яких сімейні проблеми призвели до порушень у поведінці і комунікабельності дітей. Основна форма роботи - розмова, яка здійснюється лише на добровільній основі. Практикуються і відносно нові форми соціально-педагогічної допомоги сім'ї: безпосередня участь соціального працівника в житті сім'ї, коли за добровільною угодою з клієнтом соціальні працівники спостерігають життя сім'ї в буденній обстановці. Свої спостереження фахівці обговорюють разом з членами сім'ї і разом шукають вихід з ситуації, що склалася. Ця робота досить складна і вимагає тривалої співпраці з сім'єю. Вона використовується в тих випадках, коли інші форми консультації і соціального обслуговування виявилися не дуже ефективними.

Отже, з вищесказаного, ми можемо зробити висновки, що кожна  сім'я є особливою і єдиною в своєму роді і тому працівники соціальних служб розробляють різноманітні підходи для вирішення тих чи інших проблем з якими сім'ї усього світу стикаються кожний день. Як показує зарубіжний досвід соціальна підтримка сім'ям з дітьми стає все більш диференційованою за рахунок соціальних служб, спеціальних консультативних центрів для самотніх матерів і батьків, а також за рахунок кращої спеціалізації соціальних працівників.

1.2. Система соціальної допомоги сім’ям з дітьми як складова соціальної політики зарубіжних країн

Однією з причин нехтування сімейними цінностями за кордоном є той факт, що неповні сім’ї настільки добре забезпечуються різного роду державними допомогами, що стає економічно невигідним для певної частини населення закріплювати сімейні стосунки або перебувати у шлюбі (Швейцарія, Нідерланди, Німеччина, Фінляндія і інші).

У більшості європейських країн одиноким батькам надається  значна допомога з боку держави (питома вага таких сімей коливається  від 6% в Італії до 32% у Швеції). У  деяких країнах (Англія) переважає стратегія  допомоги малозабезпеченим. Одинока  мама, в межах відповідної програми «Підтримка доходу» (Швеція), може залишатися вдома, поки дитина не досягне віку 16 років, маючи необхідне утримання від держави. Їй невигідно навіть працювати в режимі неповної зайнятості. Тим не менш, середній дохід неповних сімей у Великобританії становить 40% його у повних сім’ях [31, с.291].

У Норвегії соціальна  допомога та інші виплати надаються  одиноким матерям і неповній сім’ї  доти, поки діти не досягнуть 19 років. За цією політикою вони живуть краще  порівняно з бідними, але гірше, ніж повні сім’ї [31, с.296].

У Франції діє стратегія  підтримки сімей з дітьми, у  тому числі й неповних. Допомога надається для розлучених батьків, якщо один з них не виконує своїх  фінансових зобов’язань (тобто місцева  каса допомоги сім’ям виконує права батьків). Може надаватись додаткова соціальна допомога (на догляд за малими дітьми, за низького доходу матері та ін.). Тут більшість одиноких матерів після досягнення дитиною 3 років виходять на роботу (працює 78% їх загальної кількості).

Велику фінансову підтримку сьогодні в Німеччині має сім’я. Для підвищення народжуваності з 2007 року замість допомоги на виховання було запроваджено так звану «батьківську допомогу», яка фінансується з бюджету і розмір якої залежить від рівня доходів сім’ї. Її може одержувати мати або батько залежно від того, хто бере перерву у роботі на протязі 1 року. Розмір такої допомоги становить 67 % від останньої заробітної плати з вирахуваними податків й відрахувань, але не менше 300 і не більше 1800 євро. Така «батьківська допомога» продовжується ще до двох місяців, якщо інший член подружжя погодиться призупинити свою зайнятість. Отже у батьків тепер є можливість повноцінно виховувати свою дитину. Поряд з цим була розбудована система догляду за дітьми. Сьогодні, як і раніше, починаючи з трьох років діти мали право на місце в дитячому садку. Проте до 2013 року будуть створені 750 000 місць для дітей до трьох років у яслах, тобто яслами буду забезпечена третина всіх дітей Німеччини. У цій країні існує також допомога на дітей, розмір якої складає 154 євро на місяць, а починаючи з четвертої дитини – 179 євро аж до досягнення нею 18-річного віку. Молоді родини мають також право на звільнення від роботи з метою виховання дитини до досягнення нею трирічного віку. А також молода сім’я має право на неповний робочий день, якщо цьому дозволяють умови праці на підприємстві [31, с.338].

У Німеччині стимулюванню сім’ї в даний час приділяється велика увага. Проте, деякі експерти вважають, що сім’ї знаходяться в ущемленому положенні, та їх захист має бути посилений.

З січня 1996 року у цій  країні була введена нова система, відповідно до якої допомога багатодітним сім’ям надається у формі додаткової податкової знижки. Так, при розрахунку прибуткового податку з суми оподаткування віднімається певна сума допомог на дітей. Крім того, за народження кожної дитини матір отримує додатково податковий бонус.

Сім’ям, що мають дітей, надається допомога на професійне навчання, а також податкові пільги на індивідуальне будівництво. Так звана дитяча допомога у Німеччині надається до 18 років включно, для дітей, що отримують освіту – до 25 років [23, c.74].

В рамках соціальної допомоги надається допомога на засоби існування (прожиток, притулок, предмети гігієни, обстановку, опалювання і на особисті потреби), а також допомогу при особливих життєвих обставинах (вагітність, пологи або призначений лікарями відпочинок для матері та дитини).

Очевидно, що Німеччина (а  також Угорщина та Чехія) витрачає багато коштів на сімейну політику. Однак, на думку Л.Є. Смоли, Є.М. Луценко, ці країни в більшості втратили традиційні цінності сім’ї До того ж у цій групі країн погано функціонує система дитячих садків, що робить материнство соціально ризикованим. В результаті народжуваність там низька [22, c.96].

Навпаки, у Франції, Данії, Ірландії, Норвегії, Швеції та інших країнах — високі витрати держави на підтримку сімей з дітьми поєднуються з розвиненою системою послуг з догляду за дошкільниками, що дає в результаті вищу народжуваність. В Італії, Іспанії, Греції і країнах  Східної Європи - низький рівень державних витрат прирікає суспільство на наднизьку народжуваність.

У Фінляндії багатодітним сім’ям також надаються податкові пільги та різні допомоги. Держава виділяє всім жінкам, що народили у Фінляндії так званий «соціальний пакет» новонародженому, незалежно від їх громадянства. Велика увага приділяється системі державної освіти, охорони здоров’я, дитячих дошкільних установ та безкоштовному навчанню в них.

Така сама ситуація спостерігається  в Австрії, де підтримку сімей здійснюють за рахунок безкоштовних державних шкіл, інститутів та університетів, майже безкоштовних підручників та проїзду для школярів, а також допомог на школярів та учнів, що проживають у гуртожитках та пансіонах.

У Польщі до недавнього часу право на спеціальну допомогу мали всі багатодітні сім’ї, в яких було троє чи більше дітей. Зараз введено спеціальний критерій: допомогу з багатодітності можна отримати лише у тому випадку, якщо дохід на кожного члена сім'ї складає в перерахунку менше 125 доларів на місяць. Якщо ж в сім'ї є дитина - інвалід і один з батьків не працює, а зайнятий лише доглядом за цією дитиною, то допомога збільшується удвічі [31, с.302].

У Чехії до пільг відноситься  зниження пенсійного віку для матерів: кожна народжена дитина зменшує на рік її вихід на пенсію.

Багатодітні сім’ї Швеці отримують істотну допомогу, і як вже було зазначено, її розмір якої зростає з народженням наступної дитини. При цьому якщо заробітна плата батьків не досягає прожиткового мінімуму, то багатодітній сім'ї нараховується додаткова житлова дотація. Комунальні органи влади субсидують дитячі садки, повністю оплачують початкову і середню шкільну освіту (для здобування вищої освіти держава надає пільгові позики) та видають спеціальні талони на продукти харчування [31, с.305].

Як вже було зазначено, в деяких країнах Європейського Союзу розмір допомоги родини збільшується пропорційно кількості дітей, а в Данії та Великобританії, навпаки, вони зменшуються. Тільки у двох країнах Європейського Cоюзу – Іспанії і Греції – виплати багатодітним родинам оподатковуються.

Ще одне розходження  стосується вікової межі державних  допомог і виплат. Найчастіше допомога надається до досягнення дітьми 18 років, із продовженням на період навчання. Так, у Франції, Великій Британії та Ірландії діє найбільш обмежувальна політика щодо віку дітей, тоді як Швеція і Нідерланди встановлюють спеціальні виплати для навчання дітей, що виходять за межі сімейних допомог.

Необхідно відзначити, що соціальна допомога накладає на її отримувача – мешканця Європейського Союзу певні обмеження. Наприклад, у Німеччині він не може мати автомобіль, витрачати допомогу на спиртні напої, азартні ігри, поїздки за кордон). Такі дії призводять до скорочення чи навіть позбавлення соціальної допомоги.

Хочеться звернути увагу  на те що з 1989 року в ЄС працює Європейський центр з вивчення сімейної політики, який відстежує й аналізує зміни форм, функцій і статусу родини в кожній із країн – членів ЄС, аналізує і поширює інформацію про останні зміни міжнародної політики і структурних змін на життя родини.

Отже, проблема життєдіяльності  неповної сім’ї є актуальною не лише для України, але й для  інших держав. Однією з причин нехтування сімейними цінностями за кордоном є той факт, що сім’ї настільки добре забезпечуються різного роду державними допомогами, що стає економічно невигідним для певної частини населення закріплювати сімейні стосунки або перебувати у шлюбі. Зарубіжний досвід соціальної роботи з сім’єю є багатогранним. Стратегії надання матеріальної і соціальної допомоги сім’ям в різних країнах відрізняються за обсягом і характером. Соціальні працівники виступають консультантами, помічниками, захисниками, організаторами і координаторами допомоги батькам та дітям. Найчастіше соціальні працівники пропонують максимально об’єктивний варіант стосунків для співробітництва в інтересах дитини. Практика усиновлення, опіки та інші засоби, покликані мінімізувати нестачу належної допомоги і впливу одного з батьків. Зарубіжний досвід переконує в необхідності використання різних видів соціальної допомоги сім’ї. Він, безперечно, заслуговує вивчення, інтерпретації і осмисленого застосування на теренах України [15, c.29].

У країнах світу існують наступні види державної допомоги сім'ям з дітьми.

1. Податкові пільги для сімей з дітьми. Вони успішно застосовуються у Франції, Люксембурзі, Чехії. Наприклад.

2. Одноразова допомога при народженні дитини. Така допомога 
виплачується в усіх європейських країнах, крім Нідерландів, Норвегії, Ісландії, Швеції, Монако. Словенія - єдина європейська країна, де зазначений вид допомоги виплачується винятково товарами.