Соціологія

Центральний орган виконавчої влади з питань охоро­ни здоров'я затверджує перелік інфекційних хвороб, захво­рювання на які є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Інші органи виконавчої влади в межах наданої їм компе­тенції забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

У Законі детально визначено процедуру надання органа­ми дозволу на імміграцію та порядок видачі посвідок на по­стійне проживання, тобто документа, що підтверджує пра­во іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні; перелічуються вимоги щодо заяв про надання дозволу на імміграцію тощо.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на іммігра­цію згідно з законом не може перевищувати одного року з дня її подання.

Крім того, Закон передбачає порядок в'їзду іммігрантів в Україну і видачі посвідки на постійне проживання.

Особі, яка постійно проживає за межами України і отри­мала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють імміграційну візу, що є чинною протягом року з дня її оформ­лення. Зазначена особа в'їжджає на територію України в по­рядку, встановленому законодавством України.

Після прибуття іммігранта в Україну він повинен зверну­тися протягом п'яти робочих днів до органу спеціально упов­новаженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додавати­ся копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому імміграційною візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію.

Орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігрантові посвідку на постійне проживання.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповнова­женого центрального органу виконавчої влади з питань ім­міграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

У той же час Закон передбачає скасування дозволу на імміграцію за наявності для цього підстав. Так, дозвіл на ім­міграцію може бути скасований органом, який його видав, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправ­дивих відомостей, підроблених документів, що втратили чин­ність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці Украї­ни, громадському порядку в Україні; це необхідно для охоро­ни здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян Ук­раїни; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

За наявності перелічених підстав Закон передбачає вилу­чення посвідки на постійне проживання, виїзд і видворення іммігранта за межі України.

Орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування доз­волу на імміграцію, не пізніше як у тижневий строк з дня от­римання цього рішення надсилає його копію особі та вилу­чає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасу­вання дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона під­лягає видворенню в порядку, передбаченому законодав­ством України. У разі скасування дозволу на імміграцію сто­совно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переко­нання.

Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не прийма­ється до набрання рішенням суду законної сили.

У разі скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання у зв'язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом місяця з дня відбуття покарання.

Якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову у наданні їй дозволу на імміграцію, за час розгляду її заяви втратила інші законні підстави для перебування в Україні, вона повинна виїхати з України протягом місяця, а якщо во­на не виїхала за цей час, вона підлягає видворенню.

Закон передбачає, що особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у надан­ні дозволу на імміграцію чи його скасування.

Закон також передбачає, що дії та бездіяльність посадо­вих і службових осіб, які порушують порядок та строки роз­гляду заяв про надання дозволу на імміграцію, рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованими йому органами, можуть бути оскаржені у встановленому по­рядку до суду [6, с.198].

Розділ 3. Соціальна робота з біженцями та вимушеними переселенцям

3.1. Будівництво притулків для біженців та вимушених переселенців

У рамках організації соціальної роботи з мігрантами можна намітити основні перспективні напрями роботи, які здатні суттєво поліпшити ефективність соціальної роботи з мігрантами:

- налагодити і розвивати зв'язок з міжнародними організаціями, що займаються проблемами міграції, і участь у їхній діяльності;

- організація взаємодії між центральними та регіональними державними відомствами й установами і місцевими органами влади, що вирішують проблеми міграції і мігрантів;

- організація взаємодії між державними структурами, громадськими організаціями і фондами, що займаються соціальним захистом і допомогою мігрантам;

- сприяння створенню громадських організацій, що займаються проблемами мігрантів;

- посилити зв'язок із закордонними організаціями, що займаються проблемами мігрантів;

- розробка оптимальної структури і нормативів діяльності стаціонарних і нестаціонарних установ соціальної допомоги мігрантам стосовно до умов конкретних регіонів;

- організація різних форм установ соціального захисту мігрантів (центрів соціального захисту, реабілітаційних центрів, кризових стаціонарів, інтернатів, консультацій, пунктів видачі допомоги і т.п.);

- підготовка і підвищення кваліфікації фахівців з роботи з мігрантами;

- вироблення норм видачі натуральної (продуктової, речової і ін.) допомоги мігрантам;

- проведення соціологічних і маркетингових досліджень проблеми;

- соціальна реклама державної і місцевої міграційної політики;

- організація діяльності служби по зв'язках із громадськістю;

- розробка правових основ видачі пенсій і допомог мігрантам, а також надання фінансової допомоги;

- розробка правових основ соціального, санітарного, медичного і педагогічного контролю життєдіяльності мігрантів;

- розробка правових основ профілактики девіантної поведінки осіб з числа мігрантів;

- організація центрів, курсів і семінарів по професійній підготовці, перепідготовці і підвищенню кваліфікації мігрантів і інших задач.

Пункт тимчасового розміщення біженців розпочав свою діяльність у 2001 році.  Вмістимість пункту була 45-50 осіб. У 2004 році після будівництва другого корпусу Пункт може прийняти 200 осіб.
Пункт тимчасового розміщення біженців обладнаний системами тепло-, електро- та водо- постачання  з автономною газовою опалювальною та електричною підстанціями. В спальному корпусі розташовані житлові кімнати, кухні для самостійного приготування їжі, душові, санвузли, медпункт. В цокольному поверсі є зал для проведення культурно-масових заходів та свят, комп’ютерний клас, дитяча кімната, фітнес-зал, клас вивчення української мови, кабінет психолога.

Основним завданням пункту є приймання й тимчасове розміщення на строк не більше шести місяців, продовж терміну розгляду справ осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано в Україні статус біженця в установленому законодавством порядку [2].

З моменту  існування Пункту тимчасового розміщення біженців у м. Одеса по цей час у ньому проживало понад 3000 осіб з 37 країн світу таких як, Азербайджану, Узбекистану, Росія, Афганістану, Бангладеш, Буркіна–Фасо, Бурунді, Гани, Ефіопії, Ерітреї, Іраку, Ірану, Індії, Камеруну, Конго, Кореї, Ліберії, Мавританії, Малі, Македонії, Мадагаскару, Нігерії, ОАЕ, Сірії, Судану, Сомалі Чаду  та ін. 

Біженці та шукачі притулку отримують у ПТРБ комплекс житлових та соціально-побутових послуг; першу медичну допомогу та допомогу ліками у випадку захворювань; продукти харчування.

Також надаються юридичні, психологічні, педагогічні та профорієнтаційні консультування.  Так, останнім часом проводилися ярмарки вакансії за допомогою Одеського міського центру зайнятості, різноманітні заходи щодо адаптації дітей та дорослих на Україні. Згідно договору з Національним університетом ім. Мечникова студентами університету було організовані заняття з вивчення української мови для дітей біженців та шукачів притулку. 9 дітей біженців та шукачів притулку 1 вересня 2011 року пішли до школи. Сьогодні з проживаючих тимчасово працює 8 жінок та 49 чоловік [14].

Станом на  01.09.2011 року в Пункті мешкає 155 особи з 21 країн світу. Дорослих – 116,  Дітей до 15 років – 39. Чоловіків – 93,  Жінок – 23. Мають статус біженця – 14. Не  мають статусу  біженця – 102.               
Більшість проживаючих складають шукачі притулку з Афганістану – 49,
ДР Конго – 26, Гвінея-Конакрі – 18, Судану - 15, Киргизстану – 13.          
Сьогодні ПТРБ є самостійною юридичною особою та підпорядковується Державній міграційній службі України. Фінансування витрат на утримання здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету Україну.
Діти, які проживають в ПТРБ відвідують загальноосвітню школу розташовану неподалік. З 2001 року в ПТРБ народилася 21 дитина [22].

3.2. Психологічні аспекти роботи з біженцями та шукачами притулку

На сьогоднішній час особливо важливим є надання конкретної допомоги людині, яка можлива лише при функціонуванні мережі територіальних закладів, що враховують місцеву ситуацію і її особливості.

В даний час органами соціального захисту населення ведеться різнобічна робота з мігрантами. Соціальні працівники допомагають кожній людині, що звернулася, у вирішенні її особистих соціальних, економічних, правових і інших проблем, сприяють у установленні чи відновленні необхідних соціальних відносин [20].

У соціальній роботі з мігрантами виділяються два основних види:

1. Практична соціальна робота (робота з конкретною людиною чи групою людей, що потребують соціальної допомоги).

2. Організаційна робота (організація роботи соціальної служби, розробка конкретних програм діяльності і т.п.).

Практична соціальна робота з мігрантами проводиться по наступним основних напрямках: соціальному, соціально-психологічному, соціально-педагогічному, соціально-правовому, медико-соціальному, фінансовому, соціально-економічному, матеріальному, соціально-інформаційному і соціально-трудовому [15].

1. Соціальний напрямок (робота здійснюється в контакті з різними відомствами, у тому числі - Пенсійним фондом) містить у собі:

- проведення соціальних консультацій;

- проведення заходів щодо соціальної реабілітації в стаціонарних і нестаціонарних умовах;

- виявлення осіб, що особливо потребують соціальної допомоги;

- соціальна діагностика;

- допомога мігрантам в одержанні пенсій і допомог;

- сприяння організації груп самодопомоги і взаємодопомоги;

- виявлення осіб з девіантною поведінкою з числа мігрантів і асоціальних родин;

- профілактика девіантної поведінки;

- організація культурно-дозвільної роботи з людьми похилого віку й інвалідами з числа мігрантів;

- профілактика бездомності (включаючи сприяння в одержанні гуртожитку, тимчасового житла чи придбанні власного житла);

- профілактика дитячої безпритульності (включаючи влаштування дітей у дитячі будинки і будинки-інтернати);

- сприяння поверненню майна мігрантів і одержанню ними компенсацій;

- взаємодія з різними державними установами і громадськими організаціями з питань допомоги мігрантам.

2. Соціально-інформаційний напрямок (робота здійснюється в контакті з Держкомстатом та засобами масової інформації):

- інформування мігрантів про діяльність соціальних служб;

- збір інформації про мігрантів (у тому числі і від самих мігрантів) і її систематизація з метою організації оптимальної соціальної роботи з даною категорією населення;

- інформування громадськості щодо проблем міграції і мігрантів (головним чином через засоби масової інформації) з метою встановлення мігрантами стійких соціальних зв'язків;