Соціологія

2

ПЛАН

ВСТУП.....................................................................................................................3

Розділ 1. Міграція та біженці як соціальна проблема та шляхи її подолання...............................................................................................................5

1.1.Сучасна міграція в Україні, її етапи................................................................5

1.2. Проблеми нелегальної міграції і біженців та шляхи її вирішення............10

1.3. Міжнародне співробітництво по вирішенню соціальної проблеми міграції...................................................................................................................17

Розділ 2. Державна політика у сфері соціальної роботи з біженцями.......20

2.1. Державна соціальна політика з питань роботи з біженцями......................20
2.2. Право притулку для біженців........................................................................27

Розділ 3. Соціальна робота з біженцями та вимушеними переселенцям.38

3.1. Будівництво притулків для біженців та вимушених переселенців...........38

3.2. Психологічні аспекти роботи з біженцями та шукачами притулку..........41

3.3. Особливості соціальної роботи із дітьми біженців та вимушених переселенців...........................................................................................................45

ВИСНОВКИ.........................................................................................................53

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................................................55

Вступ

Міграційні процеси в сучасному світі значно впливають на господарське життя, розміщення, чисельність і стан людських ресурсів різних територій планети. Саме міграція багато в чому визначає економічний і соціальний вигляд багатьох держав.

Актуальність теми дослідження. Міграція є неоднозначним соціальним процесом. З одного боку, це життєво необхідний і неминучий для нормальної життєдіяльності процес, зв'язаний з перерозподілом трудових ресурсів, їхнім навчанням, відпочинком і т.д. З іншого боку, міграція, що носить змушений характер, приводить до росту соціальної напруженості, породжуючи проблеми забезпечення мігрантів житлом і роботою, іноді їжею й одягом, медичним забезпеченням, рішення психологічних проблем, зв'язаних із пристроєм і адаптацією на новому місці проживання.

Вирішувати ці проблеми досить складно навіть для заможних західноєвропейських чи північноамериканських країн, а для України тим паче. Вирішення проблем мігрантів та біженців вимагає значних матеріальних, фінансових ресурсів на облаштування мігрантів. Потрібно також утримувати значну соціальну службу яка буде займатись вирішенням облаштування мігрантів. На все це в України коштів недостатньо

Не дивлячись на все це проблеми міграції все одно не можна кидати на самоплив. Так як некеровані міграційні потоки мають тенденцію до криміналізації, а біженці та інші мігранти, які не будуть забезпечені хоча б мінімальною допомогою з боку держави, вимушені будуть самі шукати засоби до існування. І в їхньому випадку, часто єдиними такими засобами є злочинна діяльність.

Тому, якщо вже мігранти та біженці, якимось чином потрапили на територію країни (легальним чи нелегальним), то державі буде “дешевше” допомогти їм вирішити хоча б мінімальні соціальні проблеми, чим вони “вирішать” їх самі. Усе це робить дуже актуальною, соціальну допомогу особам, що потрапили у важку життєву ситуацію в зв'язку з переселенням.

Метою даної роботи є: аналіз сучасного стану соціально – правового захисту біженців та визначення шляхів його удосконалення.

Об’єктом даної роботи виступає система соціально – правового захисту біженців.

Предметом роботи є: основні напрямки реалізації та форми захисту біженців.

Досягнення мети передбачає постановку та вирішення наступних завдань:

Дослідження поняття біженця, його прав, потреб та проблем;

Дослідження соціально-правового захисту біженця як складової системи соціального захисту дітей в Україні

Залежно від специфіки поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз нормативно-правової бази, соціологічної вітчизняної та зарубіжної літератури; якісне та кількісне опрацювання результатів дослідження.

Практична значимість отриманих результатів полягає у тому, що зібраний матеріал може стати основою для подальшого вивчення стану соціально – правового захисту біженців. А також, представлений матеріал у даній роботі, можна використовувати як методичний матеріал для проведення семінарів, читання лекцій тощо.

Мета та завдання роботи обумовили її структуру, вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Міграція та біженці як соціальна проблема та шляхи її подолання

1.1.Сучасна міграція в Україні, її етапи

Перш ніж переходити до процесів сучасної міграції в Україні, я хочу зазирнути в історію. Зважаючи на своє геополітичне становище територія України з давніх часів перебувала під впливом значних міграційних потоків. Знаходячись в складі Російської Імперії, до початку двадцятого століття міграційні потоки обмежувались кордонами держави, в цей час масові потоки українців поступово переміщувались на Схід Імперії. Це було обумовлено заселенням нових земель. Саме наприкінці дев'ятнадцятого століття переселенці з України становили 36% всіх внутрішніх мігрантів, а вже на передодні Першої Світової Війни ця цифра складала приблизно 60%. За період з 1896 до 1914 років з дев'яти українських губерній переселилися за Урал 1,6 мільйона осіб. В ті часи законодавство не дозволяло вільного переходу своїх підданих у підданство інших держав, але з настанням нового століття поступово, шляхом тлумачення застарілого законодавства була дозволена діяльність еміграційних агенств.[1 Саме у цей період почалася активна еміграція населення із західноукраїнських земель за океан. Це були перші мігранти з України. ]

За часів Радянського Союзу міграційні потоки в державі були майже припинені. Наша країна була законсервована і це не давало змоги громадянином вільно мігрувати, тобто вони не мали офіційної можливості. Ось тому люди і використовували нелегальні шляхи виїзду, тому що міграція відбувалась в суворо централізованому порядку через міністерства та відомства і виключала будь-яку можливість індивідуального вибору місця роботи й країни проживання. І, як слід, значних розмірів у радянський період отримала внутрішня міграція українців. Це були преш за все евакуйовані до східних регіонів за часи війни, а у повоєнний період великого розміру отримало переселення з України до середньої Азії та Сибіру, також до цієї категорії треба включити осіб, які були політичними злочинцями, яких ссилали на далекий північ. Адже ми бачимо, що всі зазначені території належать до нинішньої Росії і можна зробити висновок, що чисельність українців в Росії значно зросла. Це був своєобразний прийом влади, маю на увазі змішання різних національностей, що сприяло появі нової - радянського народу.

На початку 80-х років, міграційні процеси стали розвиватися набагато швидше. Але вони загалом були внутрішніми, тому як кандидати для поїздки за кордон ретельно обиралися і необхідним документом для дозволу на виїзд була позитивна характеристика партійної організації, яку могли отримати одиниці. Мені здається саме в той період наші громадяни почали розуміти, що таке дефіцит і в якій країні вони живуть. Тоді і почалися поїздки за кордон з метою заробітку шляхом роздрібної торгівлі та тимчасового працевлаштування. Тільки через деякий час після початку таких поїздок питання міграції почалось вивчатися та аналізуватися, адже за відсутності практики, державні ограни зіштовхнулися з рядом проблем: як регулювати міграційні процеси? І саме в цей час Україна набула незалежності, стала самостійною державою. Саме тоді був "кинутий виклик" регулюванню міграційних процесів, в зв'язку з формуванням нових ринкових відносин і демократизації суспільного життя, що дали поштовх розвитку трудової міграції.[1 Автор О. Леонтенко виділяє декілька етапів трудової еміграції з України: ]

1) Перший етап, який завершився до 1990 року. Його можна охарактеризувати, як період відтоку в основному представників інтелектуальної та культурної еліти - вчені, музиканти,художники  та ін. Варто зазначити, що ця категорія мігрантів була незначною і її зникнення з українського ринку праці не мало великих наслідків, хоча якщо не зважати на те, що всі зазначені категорії мали вплив на розвиток науки та культури, на який в ті часи ніхто великої уваги не привертав. Я маю на увазі те, що в розвинених країнах існують міри заохочування таких категорій населення, нажаль, що в нашій країні таких заходів немає.

2) Другий етап можно відокремити проміжком часу, який почався в 1990 і закінчився в 1993 році. Цей етап характеризується відтоком професіоналів, який був дуже чисельним, як вважає О.Лоентенко. В ті часи за кордоном побували досвідчені і кваліфіковані працівники з високим рівнем освіти, які бачуть, що іноземні працівники з таким же рівнем освіти отримували набагато більшу зарплатню, просто не хотіли повертатися, заключаючи контракти на працю. Паралельно з цим розширювались напрямки виїзду.

3) Третій етап розпочався після 1994 року. У цей період еміграційна хвиля охопила також менш кваліфікованих робітників, це були будівельники, водії, слюсарі, повари та різноробочі, які виконували різну роботу ,тобто робили те, що скажуть. Необхідно підкреслити, що ця категорія мігрантів була і є найбільш численною, тому, що її складали і складають широкі маси населення нашої країни. Також на мій погляд до цієї категорії треба включити молодь країни, яка не бачить перспектив її розвитку і виїжджає за кордон з метою щоб залишитися там.

Мною були розглянуті категорії населення, які виїжджали за межі нашої держави, але паралельно з цим існує інша - імміграція громадян в Україну. О.І.Піскун виділяє декілька течій, пов'язаних з імміграцією в Україну:

1) Першу течію складають громадяни, які з різних причин були депортовані з України, а на даний момент хочуть повернутися і набути громадянства. Це перш за все представники української діаспори в Російській Федерації та в інших державах колишнього СРСР. Також значну групу серед репатріантів складають кримські татари, які були виселені зі своїх історичних земель і варто зазначити, що представники депортованих народів - це єдина категорія репатріантів, яким українська держава надає посильну матеріальну допомогу в інтеграції. Але в умовах складної ситуації в державі, Україна не в змозі досить гарно забезпечити програму репатріації.

2) До другої категорії належать вимушені переселенці з тих країн, на території котрих проходять воєнні дії та трапляються катастрофи (землетруси, повені). Першими, хто належить до цієї групи іммігрантів, належало населення Азербайджану, після трагічного землетрусу в Спітаку. На початку 1992 року Україна прийняла з районів бойових дій у Молдові близько 60 тис. осіб. Також багато іммігрантів приїхало до нашої країни з Грузії, Вірменії, Таджикістану в яких також відбувалися військові перевороти. Всі ці процеси стали наслідком прийняття закону "Про біженців", який набув чинності в 1993 році, а надання статусу біженця почалося набагато пізніше, приблизно з 1996 року, можна зробити висновок - скількі ж на справді людей приїхало до нашої країни? Якщо звернутися до статистики, то вона свідчить, що статус біженця на жовтень 1998р. було надано, приблизно, трьом тисячам осіб! Дійсно ця цифра дуже вражає. Цей фактор говорить про те, що в Україну під біженцями в'їхало дуже багато осіб, котрі таким чином набули статусу нелегальних мігрантів, про це детальніше в наступних питаннях.

3) До третьої течії належить саме нелегальна міграція на Захід, зважаючи на своє географічне положення, Україна стає так званою транзитною країною. Її використовують для нелегального транзиту мігрантів, наркотиків, зброї, людей і саме наростання нелегальної міграції загрожує не лише напруженню криміногенної і санітарно-епідеміологічної ситуації, але й безпеці держави у більш широкому розумінні.

4) Четверта міграційна течія менш чисельна ніж попередні. Її складають бізнесмени, торговці з різних країн, а також особи, що в'їжджають до України з метою працевлаштування

Всі ці перераховані фактори свідчать про те, що міграційні процеси суттєво впливають на різні аспекти суспільного життя України і вимагають таким чином адекватних дій з боку держави. Я маю на увазі, що цим питанням треба приділяти значну увагу, тому що процеси міграції мають, як я вже зазначав позитивний та негативний вплив на розвиток будь-якої держави, а вони в нашій країні врегульовані надто слабо. Мені здається тому, що Україна не має досвіду у вирішенні цих питань. Отже саме про те, яким чином регулюються міграційні проблеми в Україні, буде викладено мною в наступному питанні.

1.2. Проблеми нелегальної міграції і біженців та шляхи її вирішення

За останні роки нелегальна міграція вийшла за межі окремих держав і перетворилась у світову проблему, що являє собою реальну загрозу громадській безпеці, сприяє зростанню злочинності, поширенню небезпечних захворювань і розширенню підпільного ринку праці.

Для західних держав ця проблема не є новою, але ті розміри, яких вона набула на цей час, викликають серйозне занепокоєння керівництва і громадськості цих країн стосовно стабільності в Європі й подальшого розвитку всіх європейських держав і відносин між ними.

Щоденно Європа стикається з добре організованим потоком економічних мігрантів. У зв’язку із загостренням цієї проблеми урядами багатьох країн вживаються превентивні заходи, спрямовані на максимальне обмеження в’їзду в країну і перебування там мігрантів й іноземних робітників. Так, США  прийняли окремий закон, спрямований на обмеження прав іноземців, які виявили бажання в’їхати в країну. Відповідно до цього закону заступник Держсекретаря має право відмовити у в’їзді в країну будь-якій особі при виникненні будь-якої підозри в тому, що перебування цієї особи може заподіяти шкоду інтересам США. Цей специфічний параграф дає підстави для широкого трактування, одночасно як свідчення (підтвердження) суворих обмежувальних заходів.