Соціологічна творчість Питирима Сорокіна

     У дослідженні феномену альтруїстичної любові та альтруїзації цей прийом є найбільш виправданим, оскільки образ Любові, що творить та змінює світ, насправді важко описати використовуючи суто соціо-філософський категоріальний апарат. Тому для розгляду феномену альтруїстичної любові (альтруїзації) варто виділити головні ідеї цього сорокінського концепту.

     За Сорокіним XX століття стає періодом найбільш масштабних соціальних катастроф (воєн, революцій тощо) в історії людства. Виходом з цього кризового стану суспільства він вважає покращення природи людини, підвищення рівня її духовності. На думку вченого, релігія, у традиційному розумінні, є недостатньою для покращення світу, запобігання глобальним соціальним катастрофам XX століття, адже без любові та моралі немає релігії. Якщо любов вилучається з релігії та етики, обидві вони стають порожніми та мертвими. Релігія, якщо вона є поверхневою, зведеною до слів та ритуалів, релігія спрощена, не підтверджена діяннями безкорисливої щирої любові, мало сприяє вирішенню цієї проблеми. Адже віра без діла -мертва. Оскільки системне виконання заповідей любові більш важке, ніж просте мовно-ритуальне сповідання віри, справжні віруючи завжди складають меншість у кожній релігійній групі. Християнство в цьому відношенні не є виключенням. Дослідивши свідоцтва про 73 навернених видатними апостолами християнства, Сорокін робить висновок про те, що лише один з цих навернених значно змінив свою поведінку у бік альтруїзму [8, р. 180]. Розривом між високими повчаннями та ницими вчинками на його думку пояснюються мізерні результати релігії у справі запобігання соціальним конфліктам. Оскільки розрив цей протягом останніх століть лише поглиблюється, скорочуються й шанси за допомогою мовно-ритуального сповідання віри досягнути вказаної мети і в майбутньому.

     Біологічний аспект любові проявляє себе в самій природі, у головному процесі життя. Його можна назвати «життєвою енергією», він незбагненим чином об'єднує різні неорганічні енергії у вражаючу єдність живого одноклітинного та багатоклітинного організмів. Це містичне створення живих форм із неорганічних елементів є, на думку Сорокіна, підтвердженням емпедоклової теорії. Взаємодопомога, батьківську піклування, стадний інстинкт, співчуття та взаємна симпатія між індивідами розглядаються вченим як базисна характеристика феномену життя, стає антитезою парадигмі боротьби за існування.

     Сила любові проявляє свої живильні якості й в багатьох інших формах. При інших рівних умовах, із двох суб'єктів з ідентичним біологічними характеристиками добра та приязна людина має більш стійку тенденцію до тривалого життя та міцного здоров'я, ніж людина лиха, схильна до ненависті.

     Любов - провідний фактор вітальності. На користь цього свідчить тривалість життя християнських святих. Більшість з них були щирими альтруїстами. Незважаючи на те, що життя 37% цих святих була обірвана мученицькою смертю, а життя більшості з них було аскетичним, позбавленим багатьох елементарних для сучасної людини благ (умови особистої гігієни тощо), незважаючи на всі ці негаразди тривалість їх життя перевищувала тривалість життя населення США у 20 рр. XX століття [8, р.61].

     Крім біологічних функцій, сила любові виконує щодо людства багато інших. Зокрема, вона діяла і продовжує діяти як найкращій «гаситель» міжлюдської агресії, ворожнечі і боротьби.

     За виключенням любові як генерального рушія життя та біологічної еволюції, Сорокін розглядає її переважно в аспекті впливу любові на індивідів та міжособистісні відносини. Разом з тим він зазначає, що сила любові не обмежена цим впливом. Вона виходить поза межі індивідуальних відносин та обставин і впливає на все соціальне та культурне життя людини. Вона діє як рушійна сила творчого прогресу людини у спрямуванні до вічних вищих істини, чесноти, краси, свободи, до більш прекрасних форм соціального життя та соціальних інститутів. На протязі всієї людської історії кожен позитивний крок в цьому напрямку був спрямований енергією любові, в той час як кожен регресивний крок від вказаних цінностей був скерований ненавистю.

     Нарешті, любов являє собою силу, що приводить у рух абсолютну енергію кожної з найвищих цінностей людського життя: енергію істини і пізнання, краси, свободи, доброти та щастя. Любов до істини робить пошук істини більш ефективним, радісним та бажаним, ніж гонитва за істиною, нав' язана примусово або обумовлена договором.

     Подібно до християнської Трійці - Батько, Син, Святий Дух - Любов, Істина та Краса являють собою найвищі цінності, невіддільні одна від одної. Справжня істина завжди добра та прекрасна, справжня краса завжди істинна та добра, справжня любов завжди істинна та прекрасна. Потенційно кожна з них містить у собі дві інші. В цій трійці Любов трактується Сорокіним як космічна сила, що інтегрує, об'єднує та протидіє дезінтегрую чим силам хаосу, об'єднує те, що розділено ворожнечею, створює та підтримує загальний порядок Універсуму. Формула «Бог є любов», а «Любов є Бог» -універсальний принцип всіх великих релігій минулого та сучасності -даосизму та конфуціанства, індуїзму та буддизму, іудаїзму, християнства та ісламу; він є варіацією цієї космічної концепції неегоїстичної любові [8, р. 3].

     Подібним чином любов значно підсилює енергію краси. В певному сенсі любов є невід'ємним компонентом краси: те, що ми любимо, стає для нас привабливим, прекрасним, те, що не любимо - відразливим. Оскільки любовний досвід прекрасний за своєю суттю, все, чого торкається любов, стає прекрасним. Любов спонукає до пошуку краси і забезпечує рушійну силу для енергії самої краси. Завдяки чиннику краси любов значно впливає на наше життя та хід історії.

     У людському суспільстві альтруїстична любов проявляється одночасно як специфічний психологічний досвід, зовнішня поведінка та соціальне відношення. Незважаючи на все різноманіття конкретних форм альтруїстичного досвіду, поведінки та відношення, всі справжні альтруїстичні емоції та дії мають дві загальні характеристики. По-перше, «Его» або «Я» люблячого індивіда прагне до злиття та ідентифікації з любимим «Ти»; по-друге, всі любими індивіди розглядаються і сприймаються як вища цінність, а не як засіб досягнення чого-небудь. В цьому твердженні Сорокін наближається до квінтесенції етики І. Канта.

     Чим більш щирою є альтруїстична любов, тим більш видатними є вказані якості. В досвіді ж псевдо альтруїзму ці якості зменшуються. Якщо альтруїстична любов лишається на рівні суто психологічного досвіду і не знаходить свого прояву у відповідних альтруїстичних діях, тоді вона стає несповна реалізованою любов'ю. Така суто психологічна, або ідеологічна, або висловлена суто у мові любов на практиці стає псевдолюбов'ю або псевдоальтруїзмом. В людському суспільстві псевдоальтруїсти різко привалюють над істинними альтруїстами.

     Що стосується сексуального аспекту альтруїстичної любові, їй вчений приділяє значно менш уваги, хоча, говорячи про Любов як енергію, відносить сюди і енергію сексуальну [8, р. 86]. На його думку, статеве кохання лише тоді стає альтруїстичною любов'ю , коли у своєму коханні партнери зливаються в єдине загальне «Ми», розглядають один одного як вищу цінність. В усіх інших випадках статеві відносини позбавлені альтруїстичної любові і є лише задоволенням статевого інстинкту.

     Сорокін звертає увагу на те, що деякі видатні релігійні, філософські та етичні мислителі уявляють альтруїстичну любов або як егоцентричний Ерос, або як неегоїстичну, трансцендентуючу до его (его-трансцендентуючу) Агапе. Вони являють собою повну протилежність одне одному.

     Концепція Любові-Еросу передбачає, що суб'єкт, який не любить сам себе, не може любити і іншого. Тому, щоб бути альтруїстом, йому немає потреби відмовлятися від власного «Я» і прагнення благ для себе; йому варто лише запобігати крайніх форм егоїзму і співпрацювати з іншими індивідами для загального добра. Егоцентричний Ерос, таким чином, за природою своєю є гедоністичним, утилітарним та раціональним; його генеральний принцип: «Живи і дай жити іншим». У протилежність Еросу, Агапе неегоїстична, вона - самопожертва, не шукає самовизнання, а щиро дарує себе. До людини вона приходить згори (з Космосу, від Бога) і обдаровує всіх, незалежно від їх особистих якостей. В цьому вона чужа і незрозуміла для раціонального розуму. Ці дві головні форми любові і їх синтез споконвіку впливають на історію людського суспільства. Ерос і синтезна форма Еросу та Агапе зустрічалися в історії людства значно частіше, ніж чиста Агапе, однак саме Агапе здатна перетворюючи впливати на мільйони людей та змінювати хід історії [8, р. 4, 5]. Коли вона буде краще зрозуміла людям, належно оцінена і вивчена, вона зможе суттєво звільнити людство від самих важких соціальних негараздів - воєн, революцій тощо.

     У соціальному вимірі відношення між людьми будуються за двома можливими сценаріями:

1. Любов породжує любов.
2. Ненависть (ворожнеча) породжує ненависть (ворожнечу).

     На думку вченого, безмежне насилля и натхнена ненавистю політика двох світових воєн, корейської війни, російської та фашистських революцій переконливо демонструють абсолютну марність керованих ненавистю воєн та революцій у покращенні всезагального добробуту людства [8, р. 54, 57, 70,

71]. З іншого боку, ці негативні свідоцтва воєн та революцій підтверджують плідність мирної, натхненої любов'ю послідовної соціальної перебудови .

     Вражаючи історичні прецеденти такої перебудови здійснені шляхом мирного перетворення людей, культур та соціальних інститутів засновниками, апостолами релігії любові, а також співчуттям та взаємодопомогою. Кращім аргументом на користь цього твердження Сорокін вважає те, що Ісус, Будда, Махавіра, Лао Цзи, Конфуцій, Франциск Ассизький та інші не мали зброї, видатної фізичної сили, багатства або інших земних засобів для здійснення впливу на мільйони людей та для скерування історичної долі націй та культур. Заради досягнення своєї мети ці подвижники не закликали до ненависті, жадоби, заздрощів та інших егоїстичних пристрастей людського існування. Однак разом зі своїми послідовниками вони змінювали погляди та поведінку мільйонів, перетворювали культури та соціальні інститути. Ніхто з найвидатніших завойовників та революційних лідерів не може змагатися з цими апостолами любові у значущості та довготривалості соціо-культурних змін, здійснених завдяки їх діяльності.

     Разом з тим, вчений зауважує, що ця «сила любові» не відповідальна за криваві злочини і вбивства, часто здійснені іменем Ісуса, Будди та інших геніїв альтруїстичної любові. Напроти, релігійні війни та гоніння, релігійні політичні механізми на кшталт інквізиції не змогли знищіти видатні результати діянь апостолів любові.

     Насильство та руйнація ніколи «не окупаються». Якщо війни та революцій і мають позитивні наслідки, то це обумовлено потоком неегоїстичної любові і безкорисливим бажанням допомогти масам, що страдають від наслідків більшості воєн та великих революцій. Іншими словами, більшість позитивних результатів таких насильницьких рухів досягається шляхом пограбування інших соціальних груп, ціною їх страждань, їх добробуту і часто - самого їх життя. Більшість «досягнень» воєн та революцій «придбані» грабунком переможцями тієї сторони (соціальної групи), що програла. В той час, коли те правляче угрупування, що перемогло, отримує вигоди від війни або насильницької революції, більшість населення з обох ворогуючих сторін має нести збитки. Під час тривалих так кровопролитних соціальних конфліктів життєві, ментальні та моральні втрати широких мас, як правило, значно перевищують їх надбання. Врешті, найбільш масштабні соціальні конфлікти XX століття привели все людство (особливо войовничій Захід) до межі апокаліпсичної катастрофи.

     Таким чином, натхнені ненавистю бійні не покращують соціального благоустрою, не лікують соціальні хвороби. Лише розумно скеровані сили любові і вільної кооперації можуть виконати ці функції. Сила любові виявляється тією головною силою, що обмежує тривалі та смертельно небезпечні катастрофи у житті народів. Всі катастрофи, на думку Сорокіна, в решті решт долалися завдяки альтруїстичному покращанню людей культур та соціальних інститутів цих народів.

     Збільшенню любові в світі, покращенню якісних характеристик любові (перетворенні її на любов альтруїстичну), на думку вченого, можна сприяти.

     Першим кроком в цьому напрямку має стати збільшення кількості апостолів любові. Згідно теорії Сорокіна, кількісне зростання героїв любові (Ісус, Будда) виходить за межі простого кількісного зростання альтруїстичних особистостей. В цьому і полягає велике значення цих апостолів любові. Вони проявляють себе в залежності від типу суспільства, конкретно історичного періоду: як релігійні лідери або благочестиві аристократи, як відлюдники та ченці або як соціальні реформатори. Змінюється лише їх «зовнішній одяг», провідна ж функція зберігається: вони є генераторами енергії любові для всього людства.

     Сорокін відзначає три можливі шляхи становлення апостолів альтруїстичної любові (типи альтруїстичної трансформації) та, відповідно, три головні типи альтруїстів:

     1) «щасливі» альтруїсти, які з раннього дитинства проявляють 
мінімальне Его, вдало інтегрований ряд моральних цінностей та відповідне 
соціальне оточення, що інтегрується завдяки ідеям Любові та Бога (А. 
Швейцар, Дж. Вулкан, Ф. Гааз та ін);

2. «катастрофічні» або «пізні» альтруїсти, чиє життя різко поділено на два періоди: до альтруїстичний (до навернення) та альтруїстичний, що слідує за абсолютною трансформацією їх особистості, підготованою дезінтеграцією їх Его та прискорений катастрофами (хвороба, смерть коханої тощо) та іншими подіями у їх житті (Будда, Св. Франциск Ассизький, Гната Лойола, Св. Августин);
3. «проміжний тип», що інтегрує у собі риси двох перших (Св. Василь Великий, М. Ганді, Св. Тереза та ін) [8, р. 306].

     Хоча вчений намагається показати діяльність «апостолів любові» на прикладі творців та персонажів всіх широковідомих релігій світу, найбільш часто для змалювання шляхів альтруїзації, типів альтруїстів, ілюстрації благих вчинків заради ближнього та людства він звертається до прикладів християнських (православних та католицьких) святих та подвижників. Найбільш часто на сторінках своєї книги він згадує апостола Павла, Августина Блаженного, Сергія Радонезького, Св. Тихона, Св. Антонія, Св. Франциска, Св. Домініка, Св. Ігнататія (Гната Лойолу) [8, р. 12, 21, 28, 41, 153, 159 - 165]. На прикладі детального розгляду біографії останнього він і виводить закономірності формування альтруїста катастрофічного типу [8, р. 159].