Социальная работа как вид общественной деятельность и учебная дисциплина

центр соціальної допомоги, районний відділ зайнятості населення та ін.).

      Аналізуючи  діяльність органів соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що вони є важливою ланкою в системі соціального управління суспільством. Вони розвиваються у нерозривному зв´язку з політичними, економічними, власне соціальними процесами. Нині справа соціального захисту в Україні перебуває у стадії становлення й розвитку, ведуться пошуки її оптимальної структури, основних функцій, провідних напрямів діяльності на різних рівнях. Призначення цієї роботи полягає в тому, щоб з допомогою нормативно-правових, економічних, фінансових, соціально-психологічних, організаційно-технічних засобів і важелів здійснювати підтримку і допомогу соціально вразливих груп населення чи окремих громадян.

      Складовою  частиною загальної системи захисту  є установи, які ним безпосередньо  займаються. Органи соціальної роботи мають за мету здійснення політики держави, громадських структур, забезпечення людей потенційними життєвими благами, сприяння нормалізації соціально-психологічних відносин між ними, розвиток самостійності в управлінні. Фактично всі організаційні структури суспільства в широкому розумінні займаються проблемами соціальної роботи. Однак у більш вузькому — вона здійснюється спеціалізованими органами, закладами, відомствами, які безпосередньо причетні до умов праці, побуту, дозвілля, охорони здоров´я, безпеки і т. ін.

      Організаційну  структуру інститутів соціального захисту населення можна охарактеризувати як усталений, впорядкований зв´язок і взаємодію органів соціальної роботи та його суб´єктів, що забезпечують загальні умови нормального здійснення і раціональної організації системи допомоги та підтримки груп і осіб, які опинилися в стані соціального ризику відповідно до їх інтересів, потреб, можливостей.

      До 1 січня  1991 р. провідною ланкою в цій  системі було Міністерство соціального забезпечення. Основні його функції полягали в нарахуванні й підготовці документів на виплату пенсій, частковому вирішенні проблем інвалідів та деяких інших питань. Протягом 1989-1990 pp. для матеріального забезпечення виплати пенсій було створено Пенсійний фонд України. З метою кращого соціального забезпечення інвалідів створено спеціальну структуру — Фонд соціального захисту інвалідів. Для міністерства головним завданням стала розробка соціальної політики щодо найбільш незахищених верств населення. Це відбито і в новій його назві — Міністерство праці і соціального захисту.

Система соціального захисту нині в Україні перебуває в стадії зміни, оновлення, реорганізації, що зумовлено соціально-політичними й економічними процесами трансформації суспільства.

      У країні  формується правова база соціального захисту населення. Прийняті й діють такі закони: “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про пенсійне забезпечення”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про державну допомогу сім´ям з дітьми”……..

      Формується  також нова організаційна структура  реалізації соціальної політики.

      Підкреслюючи провідну роль державної системи соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що в останні роки вона переживає період великих змін. І, мабуть, чи не найважливіша з них — це виникнення великої кількості різних недержавних організацій, зростання їхньої активності та впливу в усіх сферах життя суспільства.

      Характерно, що у розв’язанні гострих соціальних проблем, які нині стоять перед українським суспільством, дедалі більшого значення, поряд з удосконаленням державної системи захисту населення, набуває відродження розвитку благодійної діяльності різних організацій та установ, спеціалізованих громадських об’єднань і приватних осіб.

      Таким чином,  суб’єктами соціальної і соціально-педагогічної діяльності в Україні на початку нового тисячоліття є спеціалісти і волонтери всіх трьох секторів суспільства: державного, комерційного і громадського, у функціонуванні і розвитку яких є немало проблем, однією із яких є проблема їх гармонійної взаємодії.

      Система  практичної соціальної і соціально-педагогічної роботи в Україні уже набула нових обрисів. Вона опирається на нові правові засади, на кадровий потенціал професійно підготовлених фахівців, нову соціальну політику держави, на структуру нового громадянського суспільства, яке виникло і продовжує зміцнюватися.

 

 

 

 

История развития социальной работы в Украине (2 часа).

1. Формы социальной помощи у восточных славян.

 

Практика  здійснення захисту в системі роду та громади знайшла відображення у конкретних формах допомоги та взаємодопомоги, основними з яких були:

      а) культові з різноманітними сакральними (тобто такими, що стосуються релігійного культу й ритуалу) атрибутами;

      б) общинно-родові в рамках  роду, сім’ї, поселення;

      в) господарські.

      Культові форми допомоги та підтримки

      Серед культових форм допомоги  дослідники історії соціальної роботи називають перш за все поклоніння певним предметам, що мали сакральні властивості, зокрема, кругу (колесу). Він означав перш за все оберіг від злих духів, був символом певної цілісності, стабільності і ґрунтовності.

      Людина не відчувала себе відособленою істотою, а була певною єдністю з космічним простором, його продовженням. Вона не протиставляла себе природі, космосу, а включала себе і розчинялась в них.

      У давніх слов’ян сакральні  функції (часто спільно з громадськими) виконували волхви поганські  жреці, віщуни, чаклуни. Часто  вони ставали своєрідними “регуляторами” суспільних відносин. З метою відновлення благополуччя громади викривали людей, що приховували урожай, або негативно впливали на нього. “Полювання на відьом” завершувалось їх вигнанням або вбивством. Така традиція зберігалась в окремих селищах аж до ХІХ ст.

      Іншим важливим механізмом закріплення  реципрокних відносин, пов’язаних  їх сакральними установками, були  родові обряди вшанування предків.

      Вважалося, що померлі предки  сприяли родючості та врожаю. і в день поховань і в  дні поминань родичі жертвували  якусь милостиню. 

      До суспільних форм допомоги, пов’язаних з культом смерті, належали громадська тризна, громадська  милостиня, “страва”, подання натуральними  харчовими продуктами.

      Ще один аспект сакралізації  процесу допомоги культ героя,  дотримання громадських традицій. Показовими тут є княжі бенкети,  які збирали дружинників (дружинник не тільки харчується у князя, бенкети його право). У княжих бенкетах серед “медопиття” складались високі християнські доброчесності: милість, людинолюбство.

      Формою допомоги і взаємодопомоги  між князем і дружинниками був викуп полонених.

Общинно-родові форми  допомоги й захисту в рамках роду, сім’ї, поселення

      Існували як індивідуальні, так  і колективні форми підтримки та захисту.

      Допомога надавалась людям похилого  віку, сиротам, вдовам (індивідуальна  форма захисту), а також родині, сусідській громаді, цілому роду (колективний захист).

      Турбота про перестарілих на  ранніх етапах суспільних відносин  не проявлялась. Існує твердження (проф. Горілий А.Г.), що серед наших давніх предків існував інфатицид (узаконене вбивство) і стосовно дітей, і стосовно старих. Пізніше до визначення “старий” додається “мудрий” і до них з’являється шанобливе і турботливе ставлення.

      Форми підтримки людей похилого віку були різні. Якщо на допомогу не приходила родина, то піклування про них брала на себе громада. Вона могла прийняти рішення про спеціальне відведення перестарілим земель, що давало можливість заготівлі сіна. Якщо ж старенькі були зовсім немічними, вони доглядалися громадою. Похилу людину визначали на постій (харчування, проживання) на декілька днів до різних членів громади. Такий вид допомоги став своєрідною суспільною повинністю.

      Не менш цікаві підходи до підтримки склались у ставленні до дітей-сиріт. Проводилось усиновлення дітей всередині родової общини, так зване “приймацтво”. Приймали в родину сироту, зазвичай люди старшого віку, коли їм вже важко було самостійно вести господарство або коли вони не мали спадкоємців. Прийнятий у сім’ю повинен був шанувати своїх нових батьків, справлятися з господарством і т.д.

      Інша форма підтримки сироти громадська допомога. Вона за характером збігалася з допомогою немічним старцям. Дитина переходила з хати до хати на годування. Сироті могли призначити “громадських” батьків, які брали його на утримання. Проте, якщо сирота мав господарство, громада протидіяла усиновленню. Такі сироти називалася вихованцями.

      Виникли форми допомоги вдовам. Їм надавали допомогу продуктами, що проходило, як правило, після збору урожаю. Сільська община надавала вдовам також землю. На них поширювались такі ж форми мирської опіки, як на перестарілих.

      Господарські форми допомоги та взаємодопомоги

      У їх основі лежить “усяка  взаємовиручка”, у вужчому, економічному  розумінні форма обміну, що зародилася  у первісній громаді з появою  у ній розподілу за працею  та особистою власністю. Ранні  форми допомоги та взаємодопомоги (реципрокації) первісно мали ритуальний  характер і до ХІХ ст. зберігалися у вигляді народних свят. Найдавніші слов’янські свята дослідники пов’язують з чотирма порами року, кожному з яких відповідали свої братчини, вечорниці, бесіди. Зазвичай ці свята пов’язували з ритуальним персонажем Ярилою, який уособлював родючість, врожай.

      Практикувались різні форми селянських “помочей”. При всій їх різноманітності вони мали певний сценарій, в якому зберігались рештки магічних аграрних культів.

      Серед різних видів “помочей” як специфічної форми групової підтримки можна виділити обов’язкові позасезонні і сезонні. Перші були обумовлені екстремальними ситуаціями, наприклад, пожежами, повенями, масовим падежем худоби. Особливою формою підтримки були “наряди громадою”, вони проводились в сім’ї, коли дорослі її члени були хворими.

      Сусіди приходили, щоб розтопити  піч, нагодувати худобу, доглянути дітей. Обов’язковими були “помочі” при побудові хати, зборі урожаю. При колективних “помочах” відбувався поділ праці, де певні види робіт виконували представники різних вікових та статевих груп: чоловіки, наприклад, орали, жінки боронували, старці сіяли.

      Однією з активних форм допомоги  були толоки. Вони були одночасно  і формою сумісної діяльності, і формою допомоги бідним селянам,  включаючи в себе спільну обробку  землі, перевезення сіна, хліба, будівництво хати, млина тощо. Часто збиралися на толоку з економічних міркувань. Наприклад, саме з цих мотивів жінки ходили разом м’яти льон : щоб не топити в стодолі по кілька разів на одному обійсті. Своєрідною формою толоки були складчини спільна годівля і спільна заготівля кормів для худоби.

      Ще один вид господарської  допомоги спільне використання робочої худоби, коли обробка землі здійснювалася “найманими волами”. Тут передбачався взаємний обмін послугами, коли одна і та ж особа їх і надавала, і приймала.

      Таким чином, у найдавніший  період слов’янської історії  зародилися цікаві форми допомоги  і підтримки. Вони мали не тільки внутрішньо родовий характер, але і вийшли за його межі, стали основою для християнської моделі допомоги і підтримки вразливих верств населення.

2. Влияние принятия христианства  для развития социальной поддержки  в Киевской Руси.

3. Благотворительность на Руси.

Благотворительность — это некий вид призрения, при этом неважно, от какого источника  идет. Ее истоки — в славянском добродушии, в бытовавших с давних пор помочах  — протягивании руки помощи соседям  вдовам.

Благотворительности на Руси берет свое начало с устава киевского князя Владимир от 996 г. Князь Владимир положил начало организованной системе здравоохранения на Руси, независимо от социального положения призреваемых. Здесь и создание первых больниц, пусть далеко несовершенных, и стремление к организации врачебной помощи страждущим, даже если они не могли оплатить расходов, связанных с их лечением.

Духовные  токи, идеи христианской нравственности в сфере благотворительности  органично переходили к последующим  поколениям князей и духовных лиц  в государстве. В этом аспекте  отличались Великий князь Ярослав  Владимирович и брат его Мстислав, князь Тмутараканский. Например, в 1016 году князь Ярослав открывает  первое в Новгороде училище для  трехсот сирот, в котором учили  не только военному искусству, но и  чтению, и рисованию, и различным  ремеслам. Князь Ярослав внес в Церковный и Земский Уставы дополнительные разделы, связанные с идеями благотворительности. Помощь бедным не прекращалась и при потомках Великого князя Ярослава.

В частности, во второй половине XI века особенным добротолюбием отличались его сыновья Изяслав и Всеволод. Здесь же нельзя не отметить и христианские нравы, отеческую заботу о нищих князей Тмутараканских Ростислава и Глеба.

В курсе лекций по социальной работе мы не можем особо  не выделить в сфере благотворительности  деяний Владимира Мономаха, через  столетие подхватившего нравственную программу князя Владимира, крестившего  Святую Русь. Владимир Мономах щедро  раздавал деньги, предметы первой необходимости  всем нуждающимся. Делал он это, по свидетельству  летописцев, обеими руками. Данный князь  считал, что призрение бедных и  страждущих должно быть главнейшей нравственной, христианской обязанностью Властителя. Нравственная законодательная программа  выдающегося правоведа XX столетия Кистяковского  по сути своей совпадает с высказываниями и нравственными принципами Владимира  Мономаха, требовавшего “избавить  обидимого”, защитить сироту, оправдать  вдовицу. Повторяем, что призрение  бедных и страждущих было главнейшей обязанностью Владимира Мономаха. (Современным  губернаторам со всеми их разглагольствованиями, компьютеризацией, приватизацией никогда не дотянуться до нравственной духовной высоты Древнего Князя). Владимиру Мономаху принадлежат замечательные слова, зафиксированные старательными летописцами: “Странные и нищие накормяще и напояще, аки мати дети свои”.