МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ  СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ТА УПРАВЛІННЯ

НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА 
 
 
 
 

      КУРСОВА РОБОТА

на тему: Соціальна робота з прийомними сім’ями 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ - 2008 рік

ЗМІСТ 

ВСТУП……………………………………………………………………….…..….3 

РОЗДІЛ  І. Прийомна сім’я, як інститут сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування…………………….………..…..6

    1.1. Сирітство та сімейні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування……………………….………..…………..6

    1.2. Прийомна сім’я, як форма виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування……………………………..……………………………..9 

Висновки  до першого розділу…………………………………..………………..12 

РОЗДІЛ  ІІ. Соціальна робота з дітьми та батьками в прийомних сім’ях…14

    2.1. Попередня робота з кандидатами на створення прийомних сімей…....14

    2.2. Створення прийомних сімей та влаштування дітей в прийомні сім’ї...17

    2.3. Адаптація прийомної дитини в прийомній сім’ї……………………….21

    2.4. Соціальний супровід прийомних сімей. ………………………………..26 

Висновки  до другого розділу……………………………………...……………..32 

Загальні  висновки……………………………………………….....……………..34 

Список  використаних джерел………………………………...…………………37 
 
 
 
 
 

    ВСТУП

    Кожна дитина має право повністю реалізувати свій потенціал. Для неї слід забезпечити: максимально можливий рівень фізичного та психічного здоров’я, доступ до отримання якісної освіти, безпечне життя та захист від заподіяної шкоди, позитивні емоційні переживання, відчуття того, що її люблять та цінують, розвиток навичок догляду за собою й вирішення повсякденних проблем, позитивне уявлення про себе саму, формування само ідентичності, розвиток навичок міжособистісного спілкування і впевненості у різних ситуаціях суспільної взаємодії.

    Прогресуюча тенденція порушення структури сім’ї, неувага суспільства та влади до соціальних проблем сімей з дітьми, економіка країни та інші негативні явища призводять до того, що в Україні щорічно близько 20 тисяч дітей з різних причин втрачають батьків або стають соціальними сиротами.

    Інтернатні  заклади та притулки, в які влаштовуються  такі діти, не в змозі виконати усі  функції виховного процесу, притаманного сімейному вихованню. Воно  забезпечує право дитини зростати в сімейному оточенні, в атмосфері любові, щастя та взаємопорозуміння. Тільки сім’я здатна забезпечити задоволення основних потреб дитини, надавати стимули для її подальшого розвитку, створювати стабільну атмосферу. 

    Конвенція ООН про права дитини, яка прийнята в 1989 році й ратифікована Україною в 1991 році, наголошує, що дитині для повного та емоційно комфортного розвитку найкраще зростати в сім’ї, в атмосфері щастя любові та взаємопорозуміння. Саме в умовах сім’ї дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві. [17, с. 4]

    Альтернативою утриманню дітей в стаціонарних закладах є прийомні сім’ї, як форма виховання дітей-сиріт.

    В 1998 році згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 року № 241 починається експеримент з утворення прийомних сімей у п’яти регіонах – Автономній республіці Крим, Запорізькій, Одеській Харківській областях та місті Києві.

    На  даний час це питання дуже актуальне так, як від 2005 року з початком реформування державної системи влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, робота щодо створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу в Україні набула широких масштабів та системності. Планується, щоб діти-сироти та діти, які залишилися без піклування батьків виховувались не інтернатних закладах, які не дають можливості дитині, потім адаптуватися до нормального життя, а в прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу. Інтернатні заклади мають бути тільки для дітей, яким потрібна особлива увага (зокрема для дітей, з функціональними обмеженнями) та для тимчасового перебування дітей для їх соціально-педагогічної адаптації.

    Це  давно поширено в розвинутих країнах світу, зокрема в США, Італії та інших. В цих країнах дуже багато прийомних сімей, в них майже не має інтернатних закладів, є притулки для реабілітації дітей, перед тим як вони можуть бути влаштовані в сім’ї. Досвід цих країн показав, що форма виховання дітей в сім’ях більш ефективна ніж в закладах.

    Поширення в Україні інститутів сімейного  влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, свідчить про спрямування державної політики на урахування потреби кожної дитини  виховуватись в сімейному оточенні.

    Об’єктом дослідження курсової роботи є прийомна сім’я.

    Прийомна  сім’я – це сім’я чи окрема особа, яка не перебуває в шлюбі, яка взяла на виховання та спільне проживання від 1 до 4 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

    Предметом дослідження курсової роботи є особливості соціальної роботи з прийомними сім’ями в Україні.

    Мета цієї курсової роботи визначити основні аспекти соціальної роботи з прийомними сім’ями, прийомними дітьми та прийомними батьками.

    Динамічний  розвиток прийомних сімей в Україні  – складний поступовий процес. З одного боку необхідне подальше вдосконалення технології створення прийомних сімей: від процесу пошуку потенційних прийомних батьків до прийняття рішення про передачу дитина на виховання. З іншого – прийомним батькам часто потрібна допомога у їхній роботі. Бути прийомними батьками – складне завдання. 

    Завдання курсової роботи:

• розглянути сутність соціальної роботи з прийомною дитиною та прийомними батьками до створення прийомної сім’ї;
• проаналізувати нормативно-правову базу щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки та щодо функціонування прийомних сімей (дитячих будинків сімейного типу);
• розглянути специфіку соціального супроводження прийомної сім’ї та прийомних дітей;
• розглянути взаємодію прийомних батьків з соціальними працівниками центрів соціальних служб для сім’ї дітей та молоді.

    Цим питанням займаються вчені в різних країнах світу. Так шведські та американські вчені вивчали досвід виховання дітей в прийомних сім’ях та ефективність такого виховання. В Україні цим питанням займаються Бевз Г.М., Пєша І.В., Комарова Н.М., Капська А.Й. та інші. Ними розроблено багато рекомендацій щодо роботи з прийомними сім’ями та дитячими будинками сімейного типу.

    Ця  курсова створена на підставі аналізу  підручників з соціальної роботи, посібників, методичних рекомендацій щодо соціальної роботи з прийомними сім’ями та дитячими будинками сімейного типу для соціальних працівників центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та прийомних батьків, аналізу чинного законодавства України щодо створення та функціонування прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, щодо захисту прав дітей-сиріт в Україні, статей в Інтернеті (на сайті Держсоцслужби для сім’ї, дітей та молоді). 

РОЗДІЛ  І. Прийомна сім’я, як інститут сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

    1.1. Сирітство та сімейні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

    В останні десять років в Україні  вдвічі збільшилася кількість дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування.

    Сирітство – соціальне явище, зумовлене наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, котрі залишились без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх у встановленому порядку недієздатними, такими, що пропали безвісті. [12, с. 94]

    Дитина-сирота – дитина, в якої померли чи загинули батьки.

    В Україні з 90 тисяч дітей, які втратили батьківську опіку, тільки кожна  десята дитина – біологічна сирота, решта 90% - діти живих батьків, які  відмовились виконувати батьківські  обов’язки стосовно власних дітей. До цього призводить бідність сімей, поширення алкоголізму, злочинності, наркозалежності, психічних розладів здоров’я дорослого населення і інше [17, с. 21].

    Щороку  судами виноситься від 6 до 7 тисяч рішень щодо позбавлення батьків батьківських прав, 10-12 тисяч дітей стають сиротами при живих батьках, поповнюють лави соціальних сиріт. Щороку до двох тисяч дітей стають сиротами в пологових будинках – від них відмовляються матері. На профілактичному обліку служби у справах дітей перебуває близько 145 тисяч дітей, які бродяжать, жебракують, втягуються до скоєння правопорушень, уживання наркотичних речовин та алкогольних напоїв. [15, с. 6]

    Соціальне сирітство – соціальне явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків стосовно неповнолітньої дитини. [12, с. 94].

    Діти, позбавлені батьківського  піклування – діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібрання у батьків без позбавлення батьківських прав, визнання батьків безвісті відсутніми або недієздатними, оголошення їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебування їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, безпритульні діти.

    Згідно  статті 52 Конституції України: «Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу».

       17 жовтня 2007 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 1242 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» в якій затверджена Державна цільова соціальна програма реформування закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Метою цієї програми є створення у період до 2017 року умов для реалізації державних гарантій і конституційних прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Приймання рішення стосовно влаштування кожної дитини в сім'ю громадян для усиновлення, під опіку та піклування, в прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу та до закладів на основі комплексної оцінки її потреб та забезпечення пріоритетності влаштування дитини в сім'ю громадян.

    Сімейним  кодексом України, Законами України  «про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» пріоритетом влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки визначено саме сімейне виховання, а основними його (за пріоритетністю) – усиновлення, оформлення опіки (піклування), влаштування у прийомну сім’ю, до дитячого будинку сімейного типу.

    Усиновлення (удочеріння) – оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.

    Передача  під опіку (піклування) – засіб захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей-сиріт. Встановлення опіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми-сиротами з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів. Опіка встановлюється над дітьми до 14 років, а піклування – над дітьми віком від 14 до 18 років. [11, с. 197]

    Дитячий будинок сімейного  типу – це сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває в шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільним проживанням не менше п’яти дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування і не більше 10 включаючи і рідних (в прийомних сім’ях від одного до чотирьох дітей-сиріт ат дітей, позбавлених батьківського піклування). [22]