Профилактика семейного насилия над женщинами

Згідно з підходом Г. Кнопки групова робота є практичним методом соціальної роботи, який допомагає особистості розширювати своє соціальне функціонування і через цілеспрямований досвід групи ефективніше розв'язувати індивідуальні, групові чи проблеми в мікросоціумі.

Одним із найпоширеніших методів  групової соціальної роботи є метод  інтерперсональної допомоги при роботі в малих групах, де використовується груповий контекст для досягнення як індивідуальних, так і групових цілей [17, 83].

До основних цілей групової соціальної роботи можна віднести: посередницький обмін між клієнтами; спілкування; самоусвідомлення наявних проблем; реалістичне оцінювання своїх проблем; прийняття соціальних норм і цінностей.

Методи соціальної роботи в мікросоціальному середовищі спрямовані на професійну допомогу індивідам, групам, колективам, що проживають на одній території і мають спільні проблеми. Головними методами професійної соціальної роботи в мікросоціальному середовищі є соціальне планування, планування мікросоціального середовища, розвиток територіального самоуправління, соціальні акції в мікросоціальному середовищі, макропрактика.

Широко використовуються в соціальній роботі методи, що класифікуються за ознакою змісту й характеру соціальної роботи.

За допомогою соціально-економічних  методів спеціалісти впливають на матеріальні, національні, сімейні та інші інтереси й потреби клієнтів. Провідну роль при цьому відіграють матеріальне мотивування і підтримка життєдіяльності окремих людей і соціальних груп, які відчувають у ній потребу.

Організаційно-розпорядчі методи спрямовані переважно на такі мотиви поведінки людей, як усвідомлена  необхідність громадської і трудової дисципліни, почуття обов'язку, відповідальності, вимог культури, правил співжиття. Це методи прямої дії, оскільки спираються насамперед на регламентуючі, нормативно-правові акти. За допомогою цих методів саме при дослідженні проблеми насильства над жінками у сім’ї  встановлюють рамки підпорядкованості і взаємодії різних соціальних служб та органів управління, регулюють між ними відносини субординації і координування. Серед цих методів можна виділити дві підгрупи, що мають певні відмінності. Організаційні методи стосуються прав, повноважень, обов'язків, відповідальності різних ланок в органах управління соціальними службами. Розпорядчі методи дають можливість здійснювати поточні уточнення завдань, перерозподіл сил, своєчасно усувати виявлені недоробки. Організаційно-розпорядчі методи відіграють важливу стабілізуючу роль у соціальних відносинах. Залежно від місця в системі управління, характеру і ступеня впливу основними серед них є регламентування, нормування, інструктування. [19, 174].

До організаційно-розпорядчих  методів соціальної роботи відносять також добір і розстановку кадрів, критику і самокритику, заохочення і стягнення, контроль і перевірку виконання.

У практиці соціальної роботи широко застосовуються психолого-педагогічні  методи, які на відміну від розглянутих  відзначаються побічною дією і впливом на клієнта через механізм соціально-психологічного і педагогічного регулювання його соціального самопочуття та поведінки.

Основним серед психолого-педагогічних методів є переконання. Воно здійснюється у соціальній роботі різними формами. Це, зокрема, роз'яснення, порада, рекомендація, позитивний приклад, зразок активної життєдіяльності.

Соціальне мікросередовище  може нав'язувати людині хибні, шкідливі погляди і зразки поведінки, ізолювати (частково або цілком) індивіда від суспільних цінностей та норм. Для цього використовують соціологічні дослідження, спостереження, соціально-психологічну діагностику, інформування, гуманізацію умов праці та побуту, залучення до праці, заохочення самовиховання, стимулювання культурного розвитку, вияву творчих можливостей особи, спирання на позитивний приклад ровесників, прогресивні традиції, звичаї та інші психолого-педагогічні методи й засоби.

Існують також психологічні методи: діагностика, корекція, психотерапевтичні  тренінги, психологічний відбір, психологічна адаптація, аутотренінг, методи психотерапії. [23, 243].

Педагогічні методи: формування свідомості, методи організаційної діяльності, методи стимулювання, ігрові методи, методи включення, соціальне навчання, методи схвалювання і осудження. [23, 244].

Соціологічні методи: метод  спостереження, соціометричний метод, експеримент, метод експертних оцінок, аналіз документів, агітація, пропаганда, аналіз соціуму, соціальна реклама. [23, 246].

У цьому розділі я розглянула детально такі питання як: історію  дослідження проблеми жінок, що переживають  насильство в сім’ї, описала основні  поняття стосовно даної теми, а  також методи дослідження соціальної роботи з жінками –жертвами сімейного насильства. Насильство над жінками є досить давньою проблемою і гостро стоїть її розв’язання у сучасному суспільстві, тому вона потребує конкретної характеристики.

РОЗДІЛ 2

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ПРОФІЛАКТИКИ СІМЕЙНОГО НАСИЛЬСТВА НАД ЖІНКАМИ

2.1. Сімейне насильство над жінкою як соціальне явище

Проблему домашнього насильства варто розглядати і як дуже стару, і як нову. Стару, бо вона існує стільки, скільки існує й людська сім’я. А нову – бо на сьогодні суспільство  починає бачити це явище, як соціальне  зло, як порушення ґендерних прав людини.      

   Домашнє насильство  неможливо пояснити тільки економічними  негараздами, бідністю чи алкоголізмом, тому що ці чинники лише  посилюють агресивну поведінку  домашніх насильників, але не  є його причинами. Насправді  домашнє насильство як соціальне  явище існує давно і є широко  розповсюдженим в Україні. Воно  відбувається серед людей різних  національностей, різного фінансового  й соціального статусу, в сім’ях  віруючих і невіруючих, серед  людей похилого віку й серед  молоді [ 2, 142].

Домашнє насильство можна  визначити як явище, яке витікає  з дії, поведінки однієї людини стосовно іншої. При цьому важливі такі аспекти:

По-перше – насильство виникає з дій людини, які не є випадковими. Насильство завжди здійснюється за попереднього наміру.

По-друге – суть насильства полягає в порушенні насамперед особистих прав і свобод конкретної людини.

По-третє – насильство є таким порушенням прав і свобод людини, яке унеможливлює її самозахист.

По-четверте – насильство обов’язково призводить до певної шкоди. Причому шкоду цю довести  буває досить складно [7, 140].

Таким чином домашнє насильство – це діяльність одного з членів сім’ї, спрямована проти іншого члена/інших  членів сім’ї, використання існуючої чи створеної завдяки обставинам переваги сили чи влади, яка позбавляє  жертв особистих прав і свобод та стає загрозою для їхнього життя і здоров’я (фізичного та психічного), завдаючи страждань і ушкоджень [6, 162].

Виділяють такі типи і види насильства над жінками в родині:

1. Фізичне насильство: побиття,  фізичні знущання, завдання тілесних  ушкоджень, у тому числі генітальних каліцтв, ножові поранення, синці, наркоманія, алкоголізм та їх наслідки.

2. Психологічне насильство: постійні з’ясування відносин, обвинувачення  формування почуття провини, образи, ігнорування, принизливе ставлення,  погрози щодо застосування фізичного  впливу, необґрунтоване покарання,  брутальність, лайки, образи, моральний  і психологічний тиск, маніпулювання. 

3. Сексуальне насильство: розбіжності сексуального характеру,  непорозуміння в сексуальній  сфері, що призводять до насильства. Сексуальні домагання, зґвалтування, інцест, примус до аборту, проституції,  продаж у сексуальне рабство,  експлуатація через проституцію.

4. Економічне насильство: розбіжності фінансового характеру  їх наслідки, економічний контроль  над жінкою, насильницькі обмеження  в грошах, інформації, навмисне знищення  предметів родинної власності. 

5. Соціокультурне насильство: ізоляція в родині, заборона працювати,  проводити дозвілля обраним способом, насильство на національній основі, релігійній, примус до виконання  обрядів. 

6. Насильство обмежень  на основі традицій: примусова  відмова від їжі, медичної допомоги, контроль у репродуктивній сфері,  примус до вступу в шлюб  тощо; в поведінці: заборона займатися  тією чи іншою справою, відмова  займатися якоюсь справою, виконувати  хатні обов’язки, втручання третіх  осіб –тещі, свекрухи. [2, 142].

Стати жертвою домашнього насильства можуть жінки як з бідної, так і з багатої сім’ї, з  вищою освітою чи без, різної зовнішності  та вдачі. Єдине, що їх поєднує, це те, що вони періодично зазнають насильство від своїх чоловіків або партнерів. І хоч домашнє насильство не є  однаковою мірою властивим кожній сім’ї й кожній культурі, та саме патріархальна субкультура і патріархальний тип родини «традиційно» підтримують насильство над жінками, створюючи перешкоди щодо подолання цього негативного явища.

Тому однією з головних причин домашнього насильства над жінками є ґендерні стереотипи, нерівність статей, яка насамперед дискримінує жінку. Домашнє насильство є найтяжчим видом саме ґендерного насильства [10, 170]. Витоки насильства в сім’ї закладені у звичаях суспільства, в системі норм і правил, які передбачають для чоловіків і жінок різну визначену поведінку: активну та агресивну для чоловіків і покірну та поступливу для жінок. Значною мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, при якому агресивна поведінка чоловіків розглядається як єдиний та прийнятний спосіб залагодження існуючих проблем. Хлопчиків вчать будь-що наполягати на своєму і для досягнення мети виявляти агресію проти тих, хто стоїть на заваді; тоді час як дівчаток вчать терпіти й пристосовуватися, обмежуючи власні бажання та інтереси. Результатом ґендерного впливу сім'ї та оточення є сьогоднішня сумна картина насильства над жінками в нашій країні, та, власне, й взагалі насильства в світі [10, 173].

Цикл насильства –це психологічний механізм стосунків між насильником і жертвою. Він характеризується такими пунктами:

1. знущання ( стосується будь –якого виду насильства);
2. розкаяння ( кривдник вибачається за вчинене, обіцяє, що це ніколи не

повториться, звинувачує жертву у провокуванні своїх дій, заперечує, що насильство взагалі мало місце  або стверджує, що воно не було таким  жахливим, як про це розповідає жертва, робить подарунки);

3. обіцянки ( інцидент забуто, немає проявів насильства, деякі обіцянки,

які давалися під час примирення, виконуються, жертва сподівається, що насильства більше не буде);

4. передгроззя ( виникає  відчуття напруги, з’являються  невеликі інциденти, припиняється  спілкування, постраждала відчуває  необхідність заспокоїти насильника, напруга стає нестерпною);

5. насилля знову повторюється. [14, 44].

Формально в Україні жінки, що зазнали насильства, захищені законодавством нашої держави. Однак правоохоронні  органи в усьому світі, в тому числі  й в Україні, утримуються від  втручання в з'ясування сімейних стосунків або в так звані  сімейні справи. До того ж, серед  населення, особливо серед чоловічої  його частини, й досі поширене уявлення, що побиття дружини — органічна  складова сімейного життя [12, 341]. Кількість звернень жертв побиття в сім’ї щорічно зростає, хоча статистика не відображає реального стану речей, оскільки ця проблема досить прихована від громадськості. Причина її криється у вихованні та небажанні «виносити сміття з хати». Дійсно, важко визнати, що твоя сім’я — найближче і найрідніше оточення — стає середовищем насилля. Проте кожен, хто потрапив у таку ситуацію, має вирішити: як діяти далі? Прикро, що зробити правильний вибір може завадити заляканість, матеріальна нестабільність та невідомість. Головне, що має усвідомити жертва, — вона не одна. В Україні є організації, які готові допомогти психологічно, юридично, навіть надати тимчасовий притулок.

2.2. Технології соціальної роботи профілактики сімейного насильства над жінками

Проблему сімейного насильства над жінками можна розглядати в широкому і вузькому аспекті  вивчення [15, 271].

У широкому сенсі заходи профілактики сімейного насильства щодо жінок представлені у Декларації Генеральної Асамблеї ООН « Про подолання насильства над жінками», що була прийнята 20 грудня 1993 року. У ній пропонуються наступні заходи масштабного характеру:

- розробка в рамках  внутрішнього законодавства кримінальних, цивільних, трудових та адміністративних  санкцій для покарання за правопорушення  і відшкодування шкоди, заподіяної  жінкам, які зазнали актів насильства, розгляд можливості розробки національних планів дій для забезпечення захисту жінок від будь-яких форм насильства

- розробка на всеосяжній  основі превентивних підходів  і будь-яких можливих заходів  правового, політичного, адміністративного  та культурного характеру, які  сприяють захисту жінок від  будь-яких форм насильства,  виконання  необхідної роботи для забезпечення  жінкам, що піддавалися насильству спеціалізованої допомоги;