Профилактика семейного насилия над женщинами

1.2. Уточнення змісту  основних понять дослідження:  «жінка», «сім’я», «насильство в сім’ї», «жертва сімейного насильства», «соціальна профілактика»

Домашнє насильство має місце  в сім’ї незалежно від соціального статусу, релігійних переконань, сексуальної орієнтації чи етнічного походження. Жертвами насильства у сім’ї можуть бути як чоловіки, так і жінки. Але більшість жорстоких та таких, що повторюються, нападів все ж таки здійснюється чоловіками щодо жінок –їх партнерів.

Жінка –доросла людина жіночої статі [13, 231]. Це поняття стає особливо актуальним із можливостями зміни статі, тобто, якщо чоловік навіть змінить стать, то все одно, чисто фізично, він чи «вже вона» не зможе мати дітей. 

Дітей та підлітків жіночої  статі називають дівчатами, щоправда інколи поняття жінка вживається узагальнено для всіх осіб жіночої  статі. У залежності від регіону  та сфери вжитку до жінок широко використовують звернення: пані, панянка, панночка, громадянка, міс, місіс, мадам  та інші. Традиційно на позначення жіночої  статі використовують символ Венери червоного кольору. Жінку, окрім фізіологічних ознак, характеризує низка властивих її статі психологічних особливостей: ніжність, дружелюбність, одухотворена любов, жвавість і кокетування, більш висока емоційність, висока здатність адаптуватися до мінливої ситуації. Існують крім того теорії, які розрізняють жіноче і чоловіче мислення. Проте досконало не розкрито, наскільки це залежить від біологічної будови, а наскільки від позиції конкретного індивіда в суспільстві.

Сім’я –це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей ( власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально –психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей [9, 82].

Сім’я є первинним та основним осередком суспільства [18, ст. 3]. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю  і тоді, коли дружина чи чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Регулювання сімейних відносин здійснюється Сімейним кодексом України  з метою зміцнення сім’ї як соціального інституту, утвердження  почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами родини, побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки.

Насильство в сім’ї  –будь –які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю [8, cт. 1].

Жертва сімейного насильства –член сім’ї, який постраждав від фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства з боку іншого члена сім’ї [8, cт. 1].

Профілактика - це науково обґрунтований і такий, що своєчасно застосовується, вплив на соціальний об'єкт з метою збереження його функціонального стану та попередження можливих негативних процесів у його життєдіяльності [25, 88]. Термін "профілактика" походить від грецької мови і означає "запобіжний". Ефективність здійснення соціальної профілактики багато в чому визначається професіоналізмом суб'єкта впливу і комплексним характером   її застосування.

Соціальна профілактика (попередження, превенція) - діяльність з попередження соціальної проблеми, соціального відхилення чи втримання їх на соціально терпимому рівні через усунення або нейтралізацію причин, що їх породжують [25, 88]. Вона спрямована на попередження можливих фізичних, психологічних чи соціокультурних колізій в окремих індивідів і "груп ризику", збереження, підтримку та захист нормального рівня життя і здоров'я людей; сприяння їм у досягненні поставлених цілей та у розкритті їхнього внутрішнього потенціалу.

Існують органи та установи, на які покладається здійснення заходів  з попередження насильства в сім’ї:

• спеціально уповноважені органи виконавчої влади,
• відповідні підрозділи органів внутрішніх справ,
• органи опіки і піклування,
• кризові центри,
• центри медико –соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї.

Існують спеціальні заходи з попередження насильства в сім’ї. Серед них виокремлюють:

• офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства,
• взяття на профілактичний облік та зняття з профілактичного обліку членів сім’ї, які вчинили насильство,
• захисний припис,
• стягнення коштів на утримання жертв насильства в сім’ї у спеціалізованих установах для жертв насильства [8, cт. 1].

1.3. Принципи та методи дослідження технологій соціальної роботи  профілактики сімейного насильства над жінками

Принцип (від лат. - основа) - центральне поняття, логічне вираження  пізнання, основна ідея, що пронизує систему знань і встановлює субординацію цього знання [1, 283].

До загальнонаукових принципів  дослідження належать: об'єктивності, історизму, принцип сходження від  абстрактного до конкретного, взаємозв'язку історичного та логічного, загального зв'язку та розвитку, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний (пізнавальний), та ін. [ 1, 283].

Принцип об'єктивності. Дослідження повинно бути абсолютно безпристрасним. На його виконання не повинні впливати загальні враження про природу досліджуваного; симпатії або навпаки, антипатії, власний настрій чи стан [2, 289].

Принципи розвитку й історизму, які забезпечують вивчення явища з погляду того, як воно колись виникло, які головні етапи у своєму розвитку проходило, чим стало в цей час і чим буде в майбутньому.

Принцип сходження від абстрактного до конкретного. Рух від абстрактного до конкретного в пізнанні означає сходження від неповного, часткового, фрагментарного до більш повного, цілісного і всебічного знання.

Принцип співвідношення логічного й історичного є складним й охоплює ряд моментів. По-перше, логічне є уявне відбиття історичного, а історичне є реальним процесом.

Загальнодіалектичний принцип загального зв'язку й взаємодії, звичайно, є основним. У цьому принципі виражається матеріальність світу, що обумовлює зв'язок усього з усім, у тому числі й між різними формами руху матерії; в основу цього принципу поставлена матеріальна єдність світу.

Принцип причинності, він пов'язаний із принципами загального зв'язку й розвитку, проявляється в одному з найважливіших видів зв'язку, зокрема генетичного зв'язку явищ, у якій одне (причина) за певних умов породжує інше (наслідок).

Принцип системності в  пізнанні. У вітчизняній психології цей принцип пов'язаний з ім'ям Л.С. Виготського, що застосовував його до аналізу розвитку свідомості. Центральним  у системному підході Л.С. Виготського  є питання про природу й  структуру свідомості, зміні міжфункціональних зв'язків і відносин свідомості.

Термінологічний принцип передбачає вивчення історії термінів і позначуваних ними понять, розробку або уточнення змісту та обсягу понять, встановлення взаємозв'язку і субординації понять, їх місця в понятійному апараті теорії, на базі якої базується дослідження [1, 295].

Пізнавальний, або когнітивний, принцип пов'язаний із загальнофілософською теорією пізнання і є методологічною базою для багатьох наук; особливо ефективний у вивченні динаміки науки та її співвідношення з суспільством, в обгрунтуванні провідного значення знання в поведінці індивіда.

Постійне накопичення  знань і досвіду, пізнання навколишньої дійсності збагачують способи, методи проникнення людини у різні сфери  суспільного життя. Існують різні  класифікації методів залежно від ознак, що покладені в їх основу: ступінь загальності, поширеність, зміст і характер діяльності та ін. За першою ознакою виділяють всезагальні (філософські), загальнонаукові та спеціальні методи.

Всезагальний (філософський) метод становить єдність методологічної і світоглядної позиції суб'єкта у різних видах діяльності.

Ці методи вивчають у відповідних  фундаментальних та прикладних науках [1, 374].

Аналіз — це дослідження  чогось, що ґрунтується на розкладанні (подумки) предмета, явища на складові, визначенні елементів цілого, розгляді їх властивостей.

Процедурою зворотного характеру  є синтез — метод, коли знання про предмет отримують шляхом поєднання його елементів і вивчення їх зв'язку. Тому в практичній пізнавальній діяльності аналіз і синтез поєднуються.

Індукція — логічне  розмірковування, що рухається від  тверджень емпіричного, конкретного, вужчого характеру до більш широкого.

Дедукція (виведення) — розмірковування, що дає змогу за певними правилами логіки робити висновки з деяких тверджень та їх комбінацій. Спостереження — свідоме і цілеспрямоване сприйняття дійсності. Воно буває простим (звичайним) і складним, включеним (безпосереднім).

Експеримент (cпроба, досвід) дає змогу в контрольованих і керованих умовах досліджувати конкретні явища дійсності, виконує функцію критерію істинності наукового пізнання загалом.

Моделювання — метод дослідження, що ґрунтується на побудові та вивченні зразків реально існуючих предметів, явищ і конструйованих об'єктів для визначення або поліпшення їх характеристик, удосконалення, управління ними тощо [ 1, 376].

Загальнонаукові методи застосовуються у різних галузях знань та соціальної практики. На відміну від перших, вони визначають не всезагальний шлях, спосіб пізнання природи, а лише деякі  їх аспекти. До них зазвичай відносять: аналіз літературних джерел; теоретичний аналіз і синтез соціально-педагогічних досліджень; спостереження у природних умовах у процесі тестування, спільних заходів тощо; вивчення та узагальнення досвіду; експеримент; метод експертних оцінок [1, 377].

Часткові, спеціальні методи — це специфічні способи пізнання і перетворення окремих сфер реального  світу, що притаманні тій чи іншій  конкретній системі знань (політології, соціології, педагогіці, правознавству  тощо). Міждисциплінарний, інтегративний  характер теорії і практики соціальної роботи розширює арсенал її методів і категорій за рахунок загальнонаукових і спеціальних [1, 378].

У Короткому енциклопедичному словнику з соціальної роботи (К., 2002) зазначається, що у вітчизняних наукових джерелах методи соціальної роботи класифікуються:

- за напрямами та формами соціальної роботи: організаційні, соціально-психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні;

- за об'єктами соціальної роботи: індивідуальні, групові, робота в громаді;

- за суб'єктами соціальної роботи: методи, що застосовують окремі спеціалісти; колектив соціальної служби, орган управління соціальною роботою.

Зазначимо, що класифікація методів, яка існує у вітчизняній  практиці соціальної роботи і відображена  у наукових джерелах, не вичерпується наведеним варіантом, а вимагає  її подальшого уточнення. Так, С. Косянчук і В. Сидоров спробували інтегрувати існуючі класифікації методів соціальної роботи за трьома класифікаційними ознаками: ступінь спільності клієнтів; зміст і характер соціальної роботи;  сфера застосування.

Саме у роботі з профілактики такого явища як сімейне насильство над жінками найбільш доцільним  буде використання таких методів.

Характерною ознакою методів  індивідуальної соціальної роботи є  те, що вони реалізуються в ситуації "один на один", коли соціальний працівник  разом із клієнтом вирішує його особисті й соціальні проблеми. Типовими індивідуальними проблемами в практиці соціальної роботи є емоційні проблеми, сімейні та особистісні кризи, сімейні конфлікти, проблеми на виробництві і в школі, втрата роботи тощо. До них відносяться такі:

• метод вирішення проблем;
• психосоціальний метод;
• метод втручання;
• метод поведінкового підходу;
• метод екологічного підходу;
• метод психологічного підходу;
• кризово –орієнтований;
• раціональний метод;
• метод терапії реальністю [ 16, 52].

У практиці індивідуальної соціальної роботи використовуються й  інші методи, які застосовують у  разі агресивної поведінки, сексуальних проблем, до наркотично залежних осіб тощо. До таких видів індивідуальної роботи можна віднести ігрову терапію, сексуальну терапію, психодраму, техніку "відрази" та ін.

Методи соціальної групової роботи використовують у практичній соціальній діяльності, функції якої поширюються на різні галузі людської життєдіяльності — від благоустрою і освіти до адаптації і становлення.