Об'єкт і предмет соціології

В Україні протягом останнього десятиліття XX ст. сформувалися нові соціальні  групи, верстви, нові соціальні відносини. Процес соціальної диференціації супроводжувався  соціальними протистояннями, суттєво  вплинув на соціальне самопочуття  суспільства, особливості взаємодії  суб'єктів вітчизняного соціуму. Це суттєво позначилося на зростанні  ролі соціології в дослідженні та управлінні суспільними процесами.

Однак, щоб соціологія посіла відповідне місце у науковому  та практичному житті, потрібні час  і подолання соціально-економічних  труднощів, які на початку XXI ст. переживає  українська держава. Низку різноманітних  теоретичних, методологічних, організаційних проблем висуває гуманізація  освіти. Необхідне справді наукове  застосування соціології у різних галузях  суспільного життя, очищене від  намагань маніпулювати громадською  думкою під прикриттям так званих «соціологічних досліджень». Цьому  мала б сприяти реалізація Указу  Президента України від 25 квітня 2001 р. «Про розвиток соціологічної науки  в Україні», з яким передбачено  започаткування державних наукових програм у галузі соціології, створення  банку соціологічних даних, розвиток соціологічних і соціально-психологічних  служб на підприємствах, установах, навчальних закладах, поширення соціологічних  знань серед населення[10, c. 31-32].

Висновки

Отже, у другій половині XIX — на початку XX ст. соціологічні проблеми хвилювали більшість провідних  українських вчених. Але вони досліджували окремі соціологічні аспекти. Відчутним  був дефіцит новітньої соціологічної  методології, системного бачення соціологічних  проблем. І все ж таки у цей  період сформувалася українська соціологічна традиція. Спрощені трактування поступалися  місцем диференційованим, самодостатнішим концепціям. Складався та оформлювався власне соціологічний апарат. Була започаткована системна робота щодо методології і техніки досліджень. Нові соціологічні ідеї, які проростали в Європі, знайшли і в Україні благодійний ґрунт. Поступово окреслювався предмет досліджень вітчизняної соціології, чіткішими ставали грані, що відмежовували її від суміжних дисциплін.

Таким чином, усім національним соціологіям за часів їх становлення була притаманна проблема визначення свого предмета або демаркації з сусідніми дисциплінами. Для України вона виглядатиме як проблема виділення з суспільно-політичної публіцистики. Це спричинило швидке поширення серед гуманітаріїв і громадських діячів України інтересу до ідей, поглядів та теорій провідних соціологів Європи, насамперед Е. Дюркгейма, М. Вебера, К. Маркса, В. Парето та інших.