Об'єкт і предмет соціології

У психологічному напрямку в соціології виділяються два головні підходи  у поясненні соціальних процесів: номіналізм (розглядає індивіда головним елементом і джерелом діяльності) і реалізм (носієм соціальної дійсності  визначає народ, маси, натовп, групи).

У межах номіналізму найвідомішими  були теорії наслідування, інтеракціонізму та інстинктивізму, а в межах реалізму - концепції "психології народів" та "натовпу".

Одними з перших у психологічному напрямку соціології сформувалися концепції  групової поведінки, зокрема "психології народів". Її авторами були німецькі вчені М.Лоцарус та Х.Штейнталь. На їх думку, головним суб'єктом історії є народ як уособлення "духу цілого", який виявляється в спільності рис характеру, моралі, міфології і відрізняє один народ від іншого.

Концепцію "психологія натовпу" обгрунтував італієць С.Сігелє, а подальший розвиток вона одержала у працях французького дослідника Г.Лєбона. Останній, у низці своїх праць ("Психологія натовпу", "Психологічні закони еволюції народів") розглядав цивілізацію як продукт інтелектуальної творчості еліти. На думку вченого, історичний прогрес суспільства виявляється в розвитку виробництва, зростанні ролі і впливу масової інформації і призводить до збільшення значення мас в історичному процесі. Досліджує Лєбон і таку проблему, як вплив юрби на поведінку окремої людини, виділяючи при цьому два її типи: гетерогенний (різнорідний) та гомогенний (однорідний). Перший тип юрби може бути анонімним (вуличний натовп) або неанонімним (суд, парламент). Другий тип юрби може складатися з груп людей, які об'єдналися на основі певних спільних ознак або інтересів. Лєбон розглядає юрбу як руйнівну силу, яка позбавлена здатності до раціональної діяльності.

У межах психологічного напрямку соціології даного періоду сформувались і такі дві течії: інтеракціонізм та інстинктивізм. Інтеракціоністська теорія, яскравим представником якої був Ч.Кулі, намагалася розглядати соціальну поведінку людини як зовнішній вияв її внутрішнього світу в практичному житті - повсякденній міжособистісній взаємодії. Інтеракціоністи вважали, що особистість є результатом рольової взаємодії (інтеракції) між людьми. А суспільство розглядалося ними як сума міжособистісних взаємодій "Я" і "Ти", "Я" і "Інші". При цьому наголошувалось на тій обставині, що самосвідомість і ціннісні орієнтації індивіда є своєрідним дзеркалом, яке відображає реакції на нього тих, хто його оточує. Тобто кожен індивід сприймає себе крізь призму точок зору інших індивідів, представників соціальної групи, до якої він входить.

Інстинктивістська течія в психологічній соціології ХIХ століття намагалася використати інстинкти для пояснення соціальних процесів. Найяскравішим представником соціологічного інстинктивізму був Мак-Даугалл, який прагнув пояснити форми людської поведінки та діяльності через детермінацію їх притаманними людині інстинктами. Під інстинктом учений розумів певну психофізіологічну схильність, яка спонукає індивіда сприймати певні явища відповідним чином, зазнаючи при цьому певних емоційних збуджень, та діяти відповідно до них або відчувати потребу до такої дії. Так, наприклад, Мак-Даугалл вважав, що війна є наслідком прояву інстинкту войовничості, релігія-інстинкту утечі, цікавості, самоприниження тощо.

3. Німецька формальна  соціологія

(рубежа ХIХ -ХХ століття)

Методологічна криза позитивістичного еволюціонізму, посилення антипозитивістичних тенденцій у філософії не могли не вплинути на розвиток соціології, всередині якої розпочинається гостра теоретико-методологічна полеміка. В числі нових теоретичних шкіл постає німецька формальна соціологія, видатними представниками якої є Г.Зіммель і Ф.Тьоніс.

Г.Зіммель був автором концепції формальної соціології ("Основні питання соціології"). Згідно німецькому соціологу, предметною областю дослідження соціології є "чисті" форми соціації, соціальної взаємодії в суспільстві. Соціологію, яка вивчає чисті форми соціації (форми, завдяки яким індивіди на грунті різноманітних інтересів утворюють певну соціальну цілісність) Зіммель називає формальною. За Зіммелем формальна соціологія є методологічною основою для решти соціальних наук. Окрім формальної, німецький соціолог виділяє загальну і філософську соціології.

Основними поняттями зіммелівської формальної соціології є поняття форми і поняття змісту. Їх предметний зміст пов'язаний з розрізнюванням у суспільних явищах форм і змісту. В якості трьох основних соціальних форм в концепції німецького соціолога виступають: соціальні процеси, соціальні типи й моделі розвитку. Зразком соціального процесу, за дослідником, може слугувати таке соціальне явище як мода, котра, не зважаючи на різні модифікації, існує впродовж історичного розвитку людства. Прикладом соціальних типів слугують різноманітні соціальні типи особистостей. І, нарешті, соціальні форми моделей розвитку пов'язані у коцепції Зіммеля з питанням співвідношення колективних й індивідуальних форм у суспільному розвитку.

На думку Ф.Тьоніса, соціологія вивчає зв'язки та відношення, які не фіксовані безпосередньо, а можуть бути лише абстраговані із фактів соціальної взаємодії. Тому методи соціології грунтуються на принципах абстракції, шляхом якої визначаються так звані чисті форми соціальної взаємодії, прямих аналогів у суспільстві яким немає. Згідно з твердженням ученого, соціальні зв'язки в суспільстві утворюються на основі спільної волі людей до життя і бувають двох типів: зв'язки реального або органічного життя - в цьому суть спільноти, або ідеальні чи механічні утворення - в цьому суть суспільства. Спільноти, згідно з думкою Тьоніса, базуються на засадах кровної спорідненості, спільного місця проживання, духовної єдності. Суспільство - на формалізованих інтегральних зв'язках. Учений був одним із перших, хто намагався розкрити механізм взаємозв'язку між цими двома типами людського співжиття.

Отже німецька соціологія ознаку "формальна" одержала в зв'язку із тим, що розглядала предметом соціології позачасові форми  соціальності або соціальних відносин.

4. Соціологічні концепції  М.Вебера і Е.Дюркгейма

Великий внесок в розвиток понять формальної соціології зробили М.Вебер  і Е.Дюркгейм, впровадивши такі поняття  як: соціальна дія, соціальна взаємодія, соціальний факт. Але їх соціологічні концепції викликають науковий інтерес  і в плані розвитку ними різних рівнів соціологічної системи знань.

М.Вебер

У творчості видатного німецького соціолога М.Вебера можна виділити два етапи. На першому етапі він  займається дослідженням історії культури. На другому - розробляє концепцію  розуміючої соціології, яка прагне розшифрувати внутрішній зміст соціальних дій індивідів.

Формування методологічних поглядів М.Вебера пов'язане з теоретичною  ситуацією, яка склалася наприкінці XIX ст. у європейскому суспільствознавстві - це методологічна дискусія між прихильниками позитивізму і антипозитивізму. Тому наукова спадщина німецького соціолога - це яскраве відображення боротьби між об'єктивізмом і суб'єктивізмом.

Під об'єктом соціології в широкому значенні даного поняття М.Вебер  розумів соціальну дію. Тому соціологію визначав як науку, яка прагне зрозуміти  соціальну дію і пояснити її процес впливу на поведінку людей.

Соціальна дія, на думку М.Вебера, це дія, яка усвідомлена самим суб'єктом, тобто спрямована на чітку ціль і  використовує засоби, які відповідають її досягненню. Отже, соціальну дію  характеризують такі ознаки як усвідомлена  мотивація та орієнтація на інших.

Мотиваційне підгрунття соціальної дії соціолог розглядав як складну систему, утворену внаслідок взаємодії кількох головних мотиваційних систем: традиційної, афективної, ціннісно-раціональної та цілераціональної. Відповідно до них класифікував і типи соціальної дії, яким притаманні ряд специфічних ознак.

Традиційна дія, на думку мислителя, це система автоматичних реакцій  на звичні подразники відповідно до певної засвоєної в минулому установки.

Афективна дія-реакція на незвичні, несподівані подразники.

Ціннісно-раціональна - дія спрямована на досягнення певної мети, мотиваційним підгрунттям якої є певні моральні канони і цінності.

Цілераціональна - дія, спрямована на досягнення певної мети, з урахуванням наслідків дії і засобів її досягнення.

За Вебером, результат соціальної дії повністю залежить від розуміння  індивідами один одного. Ця теза дослідника говорить про те, що він надавав  великого значення ролі суб'єктивних компонентів  пізнання соціальної дійсності.

Науково систематизувати поведінку  людини легше згідно з твердженням  Вебера, на основі введення нормативного взірця - ідеального типу. Він дозволяє оцінювати реальну поведінку  індивідів відповідно до її відхилення від визначеного раціонального "ідеального типу".

З останнім аспектом проблеми тісно  пов'язане розуміння Вебером категорій  соціальних наук.На його думку, ці категорії не є прямими адекватами реальності,а ідеальними типами, що фіксують загальні риси окремих соціальних явищ та процесів.

Основними категоріями розуміючої соціології Вебера виступають: соціальна  дія, розуміння, соціальне відношення, соціальна поведінка тощо. Зміст  категорій соціальних наук, згідно веберівської концепції, обумовлюється загальною спрямованістю інтересів епохи.

Проблематика соціальної дії, починаючи  з Вебера, стає легітимною сферою соціологічної  науки, яка подальший розвиток здобула  в працях Ф.Знанецького, Т.Парсонса та ін.

Е.Дюркгейм

Французький соціолог Е.Дюркгейм вважав, що предметом соціології є соціальні  факти, вивчати які необхідно  як речі, застосовуючи об'єктивний та емпіричний підходи. Під соціальним фактом учений розумів будь-який спосіб дії, що характеризується незалежним від індивіда існуванням та здатний здійснити зовнішній  примус на нього. Соціальні факти  Дюркгейм класифікував на морфологічні (демографічні, екологічні) та духовні (суспільна свідомість).

Наукову цінність становлять міркування соціолога на предмет соціалізації. На думку Дюркгейма, соціалізація індивіда в суспільстві відбувається під  впливом людського мікросередовища, що є відображенням соціальних відносин, які склалися на підставі притаманних  конкретному типу суспільства соціальних, моральних та юридичних законів.

Вступаючи в соціальний світ і властиву йому систему соціальних відносин, кожен індивід виконує певні  соціальні обов'язки або соціальні  ролі, які не завжди відповідають його потребам та інтересам. При цьому  система соціального контролю, основними  елементами якої є соціальні інститути, виконує в суспільстві роль регулятора соціальної поведінки людей.

Учений стверджує, що великий вплив  на поведінку людини в суспільстві  справляє соціальний тиск, який буває  двох видів: зовнішній (з боку суспільства) і внутрішній (коли інтериоризація суспільних правил стає основним чинником поведінки індивіда).

Розкриваючи значущість наукового  доробку Дюркгейма у розвитку соціології, необхідно вказати, що його концепція стала методологічною основою емпіричних соціологічних  досліджень. Центральними проблемами емпіричного аналізу для соціолога  були питання суспільних зв'язків  і суспільної солідарності. У формуванні останньої вчений першочергову роль відводив віруванням і ідеалам. Дюркгейм також уперше сформулював принцип  структурно-функціонального підходу  до вивчення соціальних явищ, суть якого  полягала у виділенні елементів  соціальної взаємодії, визначення їх місця  і ролі в певній цілісній системі.

І як підсумок зазначимо, що парадигма  соціального факту зводить соціальну  реальність до двох груп соціальних фактів: соціальних структур і соціальних інститутів, акцентуючи увагу на природі їх взаємодії.

Основні поняття

Інстинктивізм - течія в соціології, яка намагається використати інстинкти для пояснення соціальних процесів.

Інтеракціонізм - течія в соціології, яка розглядає соціальну поведінку людини як результат повсякденної міжособистісної взаємодії.

Номіналізм - філософське вчення, яке заперечує онтологічне значення загальних понять, тобто стверджує, що загальні поняття існують лише в мисленні.

Позитивізм - теоретико-методологічний напрямок, який базується на принципі, що все дійсне, позитивне знання можна одержати лише як результат окремих суспільних наук та їх синтетичного об'єднання, а філософія, яка претендує на самостійне дослідження реальності, не має права на існування.

Реалізм - напрямок у філософії, який визнає існування об'єктивної реальності та можливість її пізнання в ході істричної еволюції наукової теорії. Філософський напрямок, який визнає соціальну дійсність об'єктом пізнання незалежним від суб'єкта пізнання, його досвіду.

Соціальна взаємодія - будь-яка поведінка людини (групи), спрямована на зміну установок, поведінки інших суб'єктів.

Соціальна дія - дія, усвідомлена самим суб'єктом, тобто спрямована на чітку ціль із використанням засобів, які відповідають її досягненню.

Соціальний факт - факти, які наділені специфічними властивостями, що складають образи думок, дій, почуттів, здатних існувати поза індивідом та впливати на його поведінку.

4 Вступ

Історія соціологічної думки  в Україні як цілісний процес донедавна  практично не досліджувалася. Нині у зв'язку з процесами державотворення  та національно-культурного відродження  потреба у науковому знанні еволюції вітчизняної соціальної думки, починаючи  від її витоків до інституціалізації як академічної науки, набуває особливого значення. Вона відтворює низку проблем, пов'язаних зі складними процесами становлення і розвитку українства від початків його історії до сьогодення.

Протосоціологічний період її розвитку охоплює хронологічний проміжок від часів Київської Русі до середини XIX ст. Його історія налічує кілька етапів, що характеризуються певними особливостями розвитку соціологічного знання під впливом економічних, соціальних, політичних, ідеологічних факторів:

— протосоціологія епохи становлення, розвитку та розпаду Київської Русі (праісторія, Київська держава, княжа доба, литовсько-польський період — V — кінець XV ст.);